Економічна політика в роки перебудови

Причини і форми застійних явищ в економічному житті України 70-х-першій половині 80-х рр.

У 70-х років радянська економіка повністю втратила властивий для 50-60 років динамізм, розвиваючись лише екстенсивними методами. Це досить негативно позначилося, насамперед, в Україні, природні і працю якому було обмежені, та розвитку якої вимагало інтенсифікації громадського виробництва. Республіканська економіка стала заручницею стратегії центру.

Традиційно розвинені індустріальні галузі республіки швидко занепадали через брак нових технології, ставали нерентабельними, і їхня продукції постійно знижувалося.

Україна має, яку доводилося 2,6 % території Радянського Союзу, було побудовано 40 % атомних енергоблоків СРСР.

Основою радянської економіки був паливно-енергетичний і військово-промисловий комплекс. У 70-х обсяг ВПК перевищував 60%. У цей час України були потрібні зміни з метою подальшого розвитку: упровадження нових технологій, інтенсифікації використання трудових ресурсів, переорієнтації структури виробництва на високотехнологічні цикли тощо. Всі ці елементи або були відсутні в економічних планах центру, чи мали декларативний характер.

Отже, під назвою період став часом уповільнення економічного розвитку. Темпи промислового виробництва постійно знижувалися. Аналогічної ситуація в аграрному секторі.

Відповідно змінювалося і добробут народу. Походив постійне зростання середньої зарплати. Але це зростання номінальною, а чи не реальну зарплату.

Він підкріплювався збільшенням маси запропонованих товарів та послуг. Кількість грошей на руках збільшувалася, але витрачати їх було все складніше через постійне дефіциту товарів.

У результаті виростали заощадження населення. Отже, наприкінці 70-х початку 80-х економіка України, як і лише Радянського Союзу, увійшла у смугу загальної кризи. Вона стала неефективною, неконкурентоспроможною, більшість спроб її оживити мали суто адміністративний і навіть ідеологічно декларативний характер. Відсутність ринку призвела до відсутності інформації, яку доносить суспільству система ринкових цін.

Для української економіки була властива корупція, хабарництво тощо.

Важливою причиною кризи радянської економіки було існування політичною системою, у якій жодна партія повністю монополізувала декларація про влада.

Перебудова - політика перетворень в СРСР упродовж 1985- 1991 pp., спрямована на оновлення життя країни. Більшість змін відбулося внаслідок реформ, які розпочав М. Горбачов, очоливши в березні 1985 р. КПРС. На той час Радянський Союз був величезною багатонаціональною країною, обтяженою численними політичними, економічними й соціальними проблемами. Оскільки проведення реформ потребувало підтримки населення, М. Горбачов заохочував більшу відкритість суспільства, що вилилося в політику т. зв. гласності, яка передбачала пом'якшення цензури, можливість критики, розголошення помилок і злочинів, здійснених у минулому. Нова радянська адміністрація прагнула зупинити процес розпаду системи «державного соціалізму», намагаючись надати нового імпульсу соціальноекономічному розвиткові країни. У квітні 1985 р. пленум ЦК КПРС оголосив курс на «прискорення соціальноекономічногопрогресу» країни, що розглядалось як свого роду «великий стрибок» за рахунок модернізації економіки й активізації «людського чинника». Проте нова економічна політика була непослідовною і половинчастою. Реформи, спрямовані на поступовий перехід до ринкової економіки, блокувалися політикою уряду, який тримався за традиційну командноадміністративну систему. Зрештою спроби економічних перетворень спричинили зниження життєвого рівня трудящих, посилення інфляції, що призвело до перших в історії СРСР масових страйків (у квітні 1991 р. було зафіксовано понад 1 млн страйкарів).

З 1988 р. в СРСР здійснювалася реформа політичної системи, яка полягала в поступовому переданні влади від партапаратудержавним органам, які обиралися парламентським шляхом. Початок політичній реформі поклали рішення XIX Всесоюзної конференції КПРС (28 червня - 1 липня 1988). Було запроваджено новий найвищий орган законодавчої влади - З'їзд народних депутатів СРСР, до складу якого увійшло 2250 депутатів, а також Верховну Раду СРСР - законодавчий орган, що діяв постійно й обирався з депутатів з'їзду. Новий виборчий закон мав численні недоліки, які створювали ґрунт для незаконних маніпуляцій, однак у березні 1989 р. відбулися перші в історії СРСР вільні вибори народних депутатів. Через певний час з'ясувалося, що політичне реформування набуло більших масштабів, ніж сподівалася адміністрація Горбачова. Зазнаючи тиску опонентів як від правих (ортодоксально-марксистських), так і від лівих (ліберально-демократичних) сил, радянське керівництво почало швидко втрачати ініціативу й авторитет у суспільстві. У березні 1990 р. була скасована ст. 6 Конституції СРСР, яка визначала керівну роль КПРС у політичній системі. Водночас уперше в історії СРСР було запроваджено інститут президентства, що мало зміцнити державну владу. На III з'їзді народних депутатів (березень 1990 р.) президентом країни було обрано М. Горбачова.

У рокиперебудовинове радянське керівництво відмовилося від традиційних пріоритетів СРСР у зовнішньополітичній сфері, внаслідок чого сталися великі зміни у міжнародних відносинах. Головні принципи нової зовнішньої політики зводилися до відмови від твердження про поділ світу на дві протилежні суспільно-політичні системи, визнання його єдиним і взаємозалежним, до відмови від принципу пролетарського (соціалістичного) інтернаціоналізму і визнання пріоритету загальнолюдських цінностей. Реалістичний і цивілізований підхід радянського керівництва до розв'язання міжнародних проблем зумовив пом'якшення напруженості між Сходом і Заходом, почався процес роззброєння, було врегульовано «німецьку проблему», припинилося втручання СРСР у справи інших країн, радянські війська були виведені з Афганістану, закінчилася «холодна війна ».

Наприкінці 80х pp., внаслідок ослаблення панівної ролі партократії та ідеологічного диктату в центр політичних дискусій вийшли проблеми забезпечення суверенітету союзних республік. У 1990 р. під тиском національно-демократичних сил деякі республіки прийняли Декларації про державний суверенітет. Партійно-державне керівництво країни, прагнучи знайти вихід із ситуації, запропонувало укласти новий союзний договір. Проект такого договору було підготовлено під час т. зв. новоогарьовського процесу (переговори лідерів дев'яти республік з президентом СРСР) упродовж весни- літа 1991 р. Напередодні підписання нового союзного договору (19 серпня 1991 р.) групою проімперськи і прокомуністично налаштованих високих посадових осіб держави було здійснено державний переворот. До влади прийшов антиконституційний Державний комітет з надзвичайного стану. Проти змовників рішуче виступило керівництво РРФСР на чолі з її президентом Б. Єльциним. 21 серпня путч провалився, що значно прискорило процес розпаду СРСР. 8 грудня 1991 р. під Брестом лідери Бєларусі, РРФСР та України від імені своїх держав підписали угоду про створення Співдружності Незалежних Держав (СНД), яка офіційно констатувала факт розпаду Радянського Союзу. 21 грудня до СНД приєдналися Азербайджан, Вірменія, Казахстан, Киргизстан, Молдова, Таджикистан, Туркменістан, Узбекистан. Радянський Союз як суб'єкт міжнародного права припинив своє існування. Водночас ця подія знаменувала закінчення періоду перебудови.

Започаткувавши докорінні зміни в існуючій системі, М. Горбачов та його соратники проігнорували історичну істину: всі імперії існували лише за умов унітарних державних устроїв, деспотичних або тоталітарних режимів, де обмежувалася політична свобода. Розпочавшись під гаслами соціальноекономічного прискорення, вдосконалення соціалізму, нового мислення, перебудова закінчилася розпадом СРСР, ідейним крахом комуністичної ідеології, спричинила зміни суспільнополітичного устрою в СРСР і країнах - членах колишньої Організації Варшавського Договору.

Дата добавления: 2015-05-23