Писемність

Розвиток української мови

· Витоки українського народу сягають давньослов'янських, іще переддержавних часів.

· Тоді ж, на думку вчених, почала формуватися українська мова, адже становлення окремого народу і розвиток його мови відбувається одночасно.

· На 9–13 ст. у нашій мові вже склалося більшість ознак, що відрізняють її від інших слов'янських мов.

· Мова ще відрізнялася від сучасної. Ось чому для тих часів дослідники історії мови застосовують термін праукраїнська.

· Дослідники мови твердять, що вже в другій половині 9 – на початку 10 ст. в наших предків існувало письмо.

· Той давній алфавіт було створено на основі грецького – та це й не дивно з огляду на давні зв’язки східних слов’ян із греками; у Візантії, з якою молода Руська держава мала найтісніші відносини, державною мовою також була грецька.

· Доказом існування власної оригінальної абетки в давніх українців є знахідка напису на стінах Софійського собору.

· Київський книжник у 11 ст. ретельно виписав на стінах тільки-но збудованого храму абетку, що відрізнялася від поширеної на ті часи кириличної, створеної для передачі на письмі однієї з південнослов’янських мов із застосуванням грецьких літер братами Кирилом і Мефодієм та перенесеної на наші терени з прийняттям християнства.

· Iз прийняттям християнства на наших землях поширилася старослов’янська, або староболгарськакнижна мова – мова православної церкви.

· Про рівень тогочасних природничих і математичних знань до певної міри свідчить популярність на руських землях таких перекладних книг, як «Шестидневи», «Фізіолог», «Небеса» тощо, в яких викладено уявлення середньовічних мислителів про будову світу.

· Так, «Шестидневи» розкривали історію створення світу Богом за шість днів, посилаючись при цьому не лише на Біблію, а й на праці античних мудреців.

· У «Фізіологу» містилися розповіді про тварин реальних (лев, орел, змія, їжак, жаба, слон) і казкових (сирена, фенікс), а також про деякі рослини, мінерали.

· Значного розвитку на Русі досягли географічні знання.

· Так, у «Повісті минулих літ» місце проживання східнослов’янських племен літописець пов’язував із річками Дунаєм, Дніпром, Моравою, Прип’яттю, Двіною, Десною, Сулою.

· Він досить докладно описав шлях «з варяг у греки», що пролягав уздовж Дніпра, Ловаті, Ільменського озера, річки Волхов і далі – морем Варязьким.

· Літописець зауважував також, що з Варязького моря можна «йти до Рима», а від Рима прийти так само морем до Царгорода.

· Волгою, за словами літописця, на схід пролягав торговельний шлях, яким можна досягти Хорезму і Каспійського моря.

· У літописі названо багато тогочасних і давніх країн, що також свідчить про досить гарну обізнаність русичів у царині географії.

· Писемні джерела згадують і перших лікарів-професіоналів.

· Один із них – Агапіт, чернець Києво-Печерського монастиря – лікував хворих у 12 ст.

10) Архітектураі образотворче мистецтво України-Русі.

Архітектура міст і сіл Київської Русі представлена на­самперед дерев'яними спорудами. Археологічні досліджен­ня виявили численні залишки зрубних будівель. Окремі з них — справжні шедеври народної архітектури. Такими, во­чевидь, були будинки заможних верств населення, згадувані в писемних джерелах під назвою "хороми". У великих містах князівсько-боярські і купецькі "хороми" мали два і більше поверхи. Житло бідноти — однокамерні будинки площею до 20 м2. Із дерева зводились укріплення давньоруських міст — кліті, заборола, башти, а також церкви, храми. Свідчення літопису про 600 київських храмів, знищених пожежею 1124 р., підтверджують це. Контакти з візантійсь­кою культурою обумовили виникнення монументальної кам'яної архітектури. Довгий час вважалося, що першою кам'яною спорудою була Десятинна церква (989—996 рр.). Проте аналіз даних про палаци княгині Ольги, а також відкрит­тя монументальної будівлі в центрі найдав­нішого київського дитинця, що старша за Десятинну церкву, принаймні, на 50 років, суттєво коригує цю думку. Перші ка­м'яні будівлі на Русі з'явилися під орудою візантійських майстрів. Так, Десятинна церква належала до хрестово-купольних візантійського типу храмів. Після завершення будівництва церкву прикрашали іконами, дорогоцінним посудом, хрестами, які Володимир вивіз із Херсонеса і ус­падкував як посаг за принцесою Анною. Підлога була вик­ладена майоліковими плитами та мозаїкою, стіни розписані фресками і прикрашені мозаїчними панно. В оздобу Деся­тинної церкви покладено багато мармуру, що дало підстави сучасникам називати її "Мраморяною". Перший кам'яний храм Київської Русі став останнім оплотом героїчних захис­ників Києва від ординців у грудневі дні 1240 р. Літописець повідомив, що через велику кількість киян, які зібралися на хорах, обвалилося склепіння, поховавши усіх, хто шукав порятунку від татаро-монголів.

Поряд з монументальним живописом на Русі розвиваєть­ся іконопис. Наприкінці XI ст. склалася київська школа іконопису. Видатним іконописцем Київської Русі був Алімпій Печерський. Серед ікон XII ст. привертає увагу ікона "Ярославська оранта" — одна із найдавніших, при­свячених Діві Марії. Дослідники відносять її до київської школи. У XII ст. у зв'язку із постійною зовнішньою загро­зою навали кочовиків особливо близькими живопису були ідеали військової доблесті. Поширення набули ікони "Георгія-воїна", "Дмитра Солунського", "Архангела", або "Ангела-Золоте Волосся". У цей період з'являються ікони із зображенням перших руських святих — Бориса і Гліба. Традиції Києва поширюються на іконописні школи Галицько-Волинського князівства та інших руських земель. Прикладом може бути ікона "Волинської Богоматері" (ХІП ст.), виявлена на Волині в Покровській церкві м. Луцька.

Розвиток живопису підтверджують і портретні мініатю­ри, що прикрашали "Ізборник" 1073 р., "Трірський псал­тир" (1078—1087 рр.). На думку дослідників, мініатюри "Трірського псалтиря" виконано у Володимирі-Волинському. На них зображені князь Ярополк та його дружина Ірина, а також мати Ярополка, Гертруда. Високою майстер­ністю відзначаються мініатюри "Різдва Христового", "Роз­п'яття", "Христос на троні", "Богоматір на троні".

11) Фольклор, літописання і література Київської Русі.

Літописання. Література. Фольклор. На зразок популярних на Русі візантійських хронік Іоанна Малали (V ст.), Юрія Гамартола (IX ст.), болгарських літописів та деяких історичних оповідань Західної Європи починають писати руські люди власні історичні твори – літописи. М. Грушевськнй характеризував найбільший з тих, що дійшли до нас, Іпатіївський збірник літописів (XV ст.) як «правдивий архів нашого письменстві», де збереглись уцілілі залишки руської історіографії. До першої частини Іпатіївського збірника входить «Повість временних літ», написана монахом Нестором. «Повість...» пройнята ідеєю єдності Русі під владою київського князя перед загрозою половецьких орд, сповнена світлим почуттям любові до рідної землі. Величезний фактичний матеріал, чіткість композиції та багатство мови дозволяють вважати цей літопис однією з видатних пам’яток світової культури.

На XII-XIII ст. припадає новий етап у розвитку руської історичної думки: літописці зосереджують свою увагу в основному на місцевих подіях. Кожен літопис набуває яскравих індивідуальних особливостей, що виявляються в його політичній спрямованості, у стилі викладу й мові. Історію південноруських князівств XII ст. викладено, зокрема, в Київському літописі, який теж знаходимо в Іпатіївському списку; останню ж частину збірника складає Галицько-Волинський літопис, у якому йдеться про політичне життя галицької держави у XIII ст. Галицько-Волинському літописові властиві риси, характерні для західноукраїнського літописання: відчутніший вплив європейських хронік, менша кількість відомостей з церковного життя, роздумів релігійного змісту, особливо в першій частині, мовні особливості.

Літописи не лише історичні твори, а й пам’ятки руської оригінальної літератури. На думку академіка Д. Лихачева, майже всі літературні пам’ятки цього періоду мають одну тему, один сюжет; цей сюжет – світова історія, а тема – сенс людського життя; через те кожен твір тоді сприймався як складова частина одного твору, який і слід було скомпонувати. Література розповідає, чи принаймні прагне розповісти, не про придумане, бо вимисел засуджується як обман читача, а про реальне, і будь-яка подія прив’язана до певного місця і часу.

Характерна особливість руської літератури – гостра публіцистична спрямованість. Тому літературні пам’ятки X-XIII ст. є одночасно і пам’ятками громадсько-політичної думки, бо викликала їх до життя потреба в утвердженні християнської церкви та політичної влади правлячої династії.

Перлиною давньоруської літератури по праву вважається «Слово о полку Ігоревім» (біля 1187) невідомого автора, яке не має аналогів у візантійській та європейській літературі, поєднуючи в собі жанрові ознаки ораторського твору і фольклорних слав та плачів. «Слово...» – чи не найбільш переконливе свідчення зрілості руської літератури, її самобутності. Одним із джерел натхнення для автора цього шедевру стала народна творчість – найбільш давній і багатий пласт художньої культури русичів.

У давні часи слово і мелодія завжди звучали в контексті (якоїсь обрядової дії і мали певну практичну спрямованість, мету. Через те усна творчість була складовою народного світогляду, невід’ємною від вірувань, звичаїв, обрядів. Прихід християнства не перешкодив її розвитку – з’являються нові мотиви, образи, сюжети, побутовоі елементи.

Важко провести чітку межу між прадавнім і новим циклами народної творчості; все ж до найдавніших слід віднести замовляння та заклинання, а також казки про тварин, що наділені рисами людської поведінки, казки героїко-фантастичного змісту, у яких відбилась віра людини у надприродну сутність різних явищ, у силу магії. Поряд з ними стоять перекази побутового характеру та легенди історичного змісту, серед яких найбільш відомі оповіді про заснування Києва, про Андрія Первозванного, про Кирила Кожум’яку та ін.

Протягом усього періоду Київської Русі й пізніше творив народ прислів’я, приказки, загадки, які зустрічаємо навіть у руських літописах.

У IX-XI ст. на Україні склався героїчний епос у формі билин, однак дальші події стерли його в пам’яті народній, тож відомі билини лише у записах із земель, що складали Північно-Східну Русь. Можна думати, що перші билини були історичними піснями княжої доби, йшлося в них про боротьбу руських витязів-богатирів із степовими кочівниками. В українському фольклорі збереглися лише окремі уривки цього давнього епосу.

12) Утвердження християнства та його вплив на розвиток культури України-Русі.

Запровадження християнства на Русі сприяло зміцненню державності, розповсюдженню писемності, створенню визначних пам'яток літератури. Під його впливом розвивалися живопис, кам'яна архітектура, музичне мистецтво, розширювалося і зміцнювалися культурні зв'язки Русі з Візантією, Болгарією, країнами Західної Європи. Разом з християнством на східнослов'янських землях були запроваджені церковний візантійський календар, культ “чудотворних” ікон, культ святих.

Християнство внесло позитивні зміни у світогляд людей. Якщо в основі політеїстичних релігійних вірувань, стародавніх слов'ян лежав страх перед стихійними силами природи, ворожими і пануючими, то християнство плекало надію па порятунок, почуття захоплення навколишнім світом.

У процесі поширенню та утвердження християнство на Русі поступово втрачало візантійську форму, вбираючи в себе елементи місцевих слов'янських звичаїв, ритуалів, естетичних запитів східних слов'ян. Візантійські церковні канони поступово пристосовувалися до особливостей давньоруського етносу. Водночас слід зазначити, що у боротьбі з “поганством” християни знищили безцінні пам'ятки мистецтва стародавнього язичницького світу, зокрема шедеври дерев’яної скульптури, забороняли старовинні танці, скомороші дійства тощо.

Разом з тим християнство справило великий вплив на розвиток духовної культури Київської Русі. Як відомо, із його запровадженням літературною мовою на Русі стала, церковнослов'янська мова, створена приблизно за сто років до прийняття християнства болгарськими просвітителями Кирилом і Мефодієм. З нею поширювалась освіта також на Балканах і в Моравії.

13) Культура Галицько-Волинської держави.

Освіта в Галицьких і Волинських землях продовжувала традиції Київської Русі. При церквах, особливо при монастирях, єпископських кафедрах існували школи. До них приймали хлопчиків із семи років. Пройшовши курс навчання, вони працювали писарчуками в князівській або єпископській канцелярії, ставали священиками або продовжували справу батьків. Поширеним було й навчання на дому, особливо для дітей бояр, що мешкали в заміських садибах.

Знайдені предмети для письма, написи на стінах церков, бересті, речах, зброї та знаряддях праці (мітки) засвідчують, що серед ремісників, купців, бояр і дружинників була поширена грамотність. Бронзові та кістяні писала для писання на воскових таблицях археологи знайшли у Звенигородці, Перемишлі, Галичі, Бересті (Бресті) берестяні грамоти — у Звенигородці та Бересті. Збереглися й пергаментні грамоти князів.

Під час роздроблення України-Руси досягала зрілості формування нова етнічна єдність Східної Європи - українська народність. Доказом її розвитку може слугувати мова. Науково доведено, що основу лексики руської літературної мови, якою написані «Київський» і «Галицько-волинський» літописи, «Слово о полку Ігоревім» та інші літературні пам'ятки, склала народна мова місцевих племен, насамперед полян-русів, що згодом дістала назву української. Вже за часів розквіту Русі українська народна мова відігравала відчутну роль, впливала на офіційну церковно-слов'янську. He тільки простолюдини Києва, а й князі, які народилися й жили тут, користувалися українською мовою, яку б ми зрозуміли й сьогодні.^[5] Отже, Галицько-Волинська держава — важливий етап в історії України. Вона зберегла, примножила і передала наступним поколінням державницьку, культурну і духовну спадщину Русі.

14) Вплив ідей Відродження і Реформації на українську культуру.

Ідеологічною константою Відродження був гуманізм. На формуванні культури Відродження справили вплив і ранньобуржуазні відносини, які зародилися в італійських містах-державах Флоренції, Мілані, Феррарі та ін. Молода дієва і активна буржуазія починає дедалі більше заявляти про свої права і домагається скасування освяченої Церквою станово-ієрерхічної державної системи.

На основі процесів, які ініціювало Відродження, зародилася і набула розповсюдження Реформація - широкий релігійний й соціально-політичний рух, направлений на реформування християнського віровчення й церкви. Безпосереднім поштовхом до Реформації стали глибокі кризові явища, що охопили Католицьку церкву, а також зміна свідомості й світовідчуття людей під впливом нових капіталістичних відносин. Результатом Реформації стало відпадіння від Католицької церкви великої різновидності християнства - протестантизму, що складав конгломерат різноманітних течій та угрупувань.

У другій половині XVI ст. на зміну Реформації приходить контрреформація - церковно-політичний рух на чолі з Папством, направлений проти Реформації. По суті він також являв собою реформування Католицької церкви, але у напрямі її укріплення і утвердження.

15) Розвиток освіти в Україні в другій половині XIV - першій половині XVII ст.: православні, католицькі, протестантські школи.

Соціально-економічний прогрес в другій половині XVI — першій половині XVII ст. зумовив дальший розвиток культури. Поширювалася, хоч і дуже повільно, освіта. З тих небагатьох згадок, які збереглися в історичних джерелах, довідуємося про існування шкіл у багатьох містах і деяких селах. Школа була навіть в такому невеликому місті, як Красностав у Руському воєводстві (1550), а також у с. Порач Спишського комітату на Закарпатті (1593). Багаті люди мали домашніх вчителів. У заповіті волинського шляхтича Василя Загоровського (1577) передбачалася, наприклад, певна сума грошей на платню дякові, який мав мешкати «у білій кімнаті напроти чорної шпитальної кімнати» і навчати дітей, а у вільний час переписувати книжки.

Незважаючи на засилля схоластики, в школу під впливом Реформації починають проникати гуманістичні настрої та ідеї. Так, у кальвіністській школі (1559—1562) в Дубецьку (західна частина Руського воєводства), якою керував разом з Григорієм Оршаком відомий діяч реформаційного руху Франческо Станкар, головна увага приділялася вивченню латинської мови, давньоримської літератури й риторики. Ця перша на тогочасній Україні середня школа, що мала, як і тодішні західноєвропейські гімназії, чотири класи, була організована згідно з засадами гуманістичної педагогіки.

Першу школу вищого ступеня було засновано в 1578 р. у м. Острозі на Волині князем К. К. Острозьким. Мета її полягала в тому, щоб в умовах наступу контрреформації обстоювати українську й білоруську культури. В Острозькій «греко-слов'яно-латинській» колегії мали викладатися так звані «сім вільних мистецтв»: граматика, риторика, діалектика, логіка, арифметика, музика, астрономія. Викладали в Острозі, писав пізніше Захарія Копистенський, славнозвісні вчені — знавці грецької, старослов'янської та латинської мов, математики й астрономи. Першим ректором колегії був Герасим Смотрицький — колишній міський писар у Кам'янці, запрошений до Острога для підготовки до друку Біблії. Виступаючи проти католицької експансії, Г. Смотрицький у творі «Ключ царства небесного...», написаному в Острозі, викриває політику папського престолу й гостро картає національно-релігійне ренегатство. Співробітником, а пізніше продовжувачем справи Смотрицького був священик однієї з острозьких церков Дем'ян Наливайко. В Острозі й Дермані він робив переклади з церковнослов'янської на українську мову, укладав рукописні збірники, писав вірші та передмови до друкованих видань.

В Острозі працювали також українські публіцисти й філологи Василь Суразький і Тимофій Михайлович, польський математик Ян Лятош, відомий грецький політичний діяч Кирило Лукаріс і ще кілька вчених з Греції. До цього острозького гуртка К. К. Острозький запросив також Івана Федорова, доручивши йому організувати друкарню. Друкарня мала видавати навчальні посібники для школи, а школа — готувати освічених людей, потрібних як автори, перекладачі, коректори видань.

16) Розвиток освіти і наукових знань (друга половина XIV - перша половина XVII ст.): Острозька слов‘яно-греко-латинська академія, братські школи, Києво- Могилянська колегія.

Першу школу вищого ступеня було засновано в 1578 р. у м. Острозі на Волині князем К. К. Острозьким. Мета її полягала в тому, щоб в умовах наступу контрреформації обстоювати українську й білоруську культури. В Острозькій «греко-слов'яно-латинській» колегії мали викладатися так звані «сім вільних мистецтв»: граматика, риторика, діалектика, логіка, арифметика, музика, астрономія. Викладали в Острозі, писав пізніше Захарія Копистенський, славнозвісні вчені — знавці грецької, старослов'янської та латинської мов, математики й астрономи. Першим ректором колегії був Герасим Смотрицький — колишній міський писар у Кам'янці, запрошений до Острога для підготовки до друку Біблії. Виступаючи проти католицької експансії, Г. Смотрицький у творі «Ключ царства небесного...», написаному в Острозі, викриває політику папського престолу й гостро картає національно-релігійне ренегатство. Співробітником, а пізніше продовжувачем справи Смотрицького був священик однієї з острозьких церков Дем'ян Наливайко. В Острозі й Дермані він робив переклади з церковнослов'янської на українську мову, укладав рукописні збірники, писав вірші та передмови до друкованих видань.

В Острозі працювали також українські публіцисти й філологи Василь Суразький і Тимофій Михайлович, польський математик Ян Лятош, відомий грецький політичний діяч Кирило Лукаріс і ще кілька вчених з Греції. До цього острозького гуртка К. К. Острозький запросив також Івана Федорова, доручивши йому організувати друкарню. Друкарня мала видавати навчальні посібники для школи, а школа — готувати освічених людей, потрібних як автори, перекладачі, коректори видань.

17) Острозька слов‘яно-греко-латинська академія.

Першу школу вищого ступеня було засновано в 1578 р. у м. Острозі на Волині князем К. К. Острозьким. Мета її полягала в тому, щоб в умовах наступу контрреформації обстоювати українську й білоруську культури. В Острозькій «греко-слов'яно-латинській» колегії мали викладатися так звані «сім вільних мистецтв»: граматика, риторика, діалектика, логіка, арифметика, музика, астрономія. Викладали в Острозі, писав пізніше Захарія Копистенський, славнозвісні вчені — знавці грецької, старослов'янської та латинської мов, математики й астрономи. Першим ректором колегії був Герасим Смотрицький — колишній міський писар у Кам'янці, запрошений до Острога для підготовки до друку Біблії. Виступаючи проти католицької експансії, Г. Смотрицький у творі «Ключ царства небесного...», написаному в Острозі, викриває політику папського престолу й гостро картає національно-релігійне ренегатство. Співробітником, а пізніше продовжувачем справи Смотрицького був священик однієї з острозьких церков Дем'ян Наливайко. В Острозі й Дермані він робив переклади з церковнослов'янської на українську мову, укладав рукописні збірники, писав вірші та передмови до друкованих видань.

В Острозі працювали також українські публіцисти й філологи Василь Суразький і Тимофій Михайлович, польський математик Ян Лятош, відомий грецький політичний діяч Кирило Лукаріс і ще кілька вчених з Греції. До цього острозького гуртка К. К. Острозький запросив також Івана Федорова, доручивши йому організувати друкарню. Друкарня мала видавати навчальні посібники для школи, а школа — готувати освічених людей, потрібних як автори, перекладачі, коректори видань.

18) Братства та братські школи.

Притаманні риси:

· демократичність. У школі мали право навчатися діти різних станів населення, статут школи зобов'язував учителя ставитись до всіх учнів однаково. Для сиріт та дітей з інших міст братства відкривали гуртожитки (бурси);

· введення елементів класно-урочної системи навчання. В елементарних братських школах учнів поділяли на три групи залежно від набутих знань, умінь, навичок, а з XVII ст. у братських школах підвищеного типу встановилася класна система занять. Навчальний рік розпочинався з 1 вересня, було введено канікули, екзамени тощо;

· налагоджений тісний зв'язок з батьками чи родичами учнів. Між батьками і школою укладалася письмова угода, де обумовлювались обов'язки сторін з виховання і навчання дітей;

· чітка організація навчання: заборонялись пропуски занять, запізнення, існувала налагоджена система чергових;

· ґрунтовність освіти, яка не поступалася західноєвропейській.

Дата добавления: 2015-05-23