Архітектура крито-мікенської доби

Архітектура епохи еллінізму (2 пол. 4 ст. до н.е. – 30 р. до н.е.).

Архітектура грецької класики (5 – 4 ст. до н.е.). Синтез архітектури і скульптури в Акрополі.

Архітектура періоду архаїки (8 – 6 ст. до н.е.).

Архітектура крито-мікенської доби.

Архітектура Стародавньої Греції

Контрольні запитання та завдання

1. Які чинники вплинули на розвиток архітектури Стародавнього Єгипту?

2. Розкрийте вплив релігійних уявлень на формування єгипетської архітектури.

3. Висвітліть особливості монументальної архітектури Стародавнього царства.

4. Назвіть найбільші єгипетські піраміди.

5. Проаналізуйте розвиток архітектури Середнього царства.

6. Перелічіть нові типи храмового будівництва в епоху Нового царства.

7. Опишіть класичну планувальну схему єгипетського храму в епоху Нового царства.

В історії культури Стародавньої Греції дослідники виділяють такі періоди: егейський, або крито-мікенський (3 тис. до н.е. – 11 ст. до н.е.), героїчний, або гомерівський (11 – 9 ст. до н.е.), архаїчний (8 – 6 ст. до н.е.), класичний (5 – 4 ст. до н.е.), елліністичний (кінець 4 ст. до н.е. – 1 ст. н.е.). За цей час протогрецьке населення і давньогрецькі племена, об’єднані загальним етнонімом «елліни», перейшли до осілого способу життя, а широке розселення греків уздовж узбережжя Середземного й Чорного морів привело до перетворення Еллади на Велику Грецію, де сформувалися й утвердилися новітні тенденції культури, після чого давньогрецька культура продовжувала свій розвиток у складі Західної Римської імперії, а після її падіння (середина 4 ст.) становила ядро візантійської культури.

Значну роль у розвитку давньогрецької культури відіграла крито-мікенська культура, яка була відкрита німецьким археологом Генріхом Шліманом у 70-х рр. 19 ст. та англійським археологом Артуром Евансом на початку 20 ст. У 3 – 2 тис. до н.е. виникають перші держави в басейні Егейського моря на острові Крит, півострові Пелоппонес – Кносс, Фест, Мікени, Пілос, Тіринф. Це були держави монархічного типу із сильною централізованою владою.

Приблизно у 2000 р. до н.е. у Кноссі було збудовано величезний розкішний палац з тесаного каменю загальною площею близько 20 тис. кв.м. Він проіснував до 16 ст. до н. е. Палац у Кноссі нагадує місто-лабіринт і викликає асоціацію з грецьким міфом про Лабіринт. Це був комплекс приміщень у два чи три поверхи. Тут були парадні приміщення, житлові кімнати, коридори, склади, ванни, басейни (критяни мали водогін), відкриті майданчики (можливо, для релігійних церемоній чи театральних видовищ). Світло проникало у зали з типового для Криту відкритого центрального двору, а також через спеціальні отвори в перекриттях і стелях. Центральний зал – мегарон – був місцем багатолюдних зборів. На стінах палаців – яскраві фрески і гіпсові рельєфи, що зображують тварин, птахів, морських звірів, рослини, сцени придворного життя, театральні дійства, урочисті культові процесії, спортивні змагання, сцени гри з биком (тавромахія), танцівниці і юнаки з ритуальними посудинами, придворні дами в пишних спідницях, затягнуті в корсети і з оголеними грудьми. Мінойські митці володіли мистецтвом передавання руху тіла. При зведенні споруд критські архітектори використовували колони, що розширювалися догори. У Кносському палаці вперше в історії людства було застосовано такі інженерні винаходи, як водопровід, каналізація, вентиляція, опалення, природне та штучне освітлення, багатоповерхове будівництво. Слід зазначити, що для мінойського мистецтва зовсім не характерні жорстокість, сцени мисливства й війни. Тут немає кріпосних мурів, оборонних ровів та інших військових споруд. Море захищало острів з усіх боків, а критяни були чудовими мореплавцями. Учені припускають, що Крит був сильною морською державою і збирав данину з жителів островів Егейського моря.

Після занепаду критської культури ще близько трьох століть на грецькому материку існувала мікенська культура. Розквіт мікенської цивілізації припадає на 15 – 13 ст. до н.е. Близько 1450 р. до н.е. на Крит вторглися войовничі ахейські племена греків і захопили його. Центром нової цивілізації стало місто материкової Греції Мікени. Воно було добре укріплене, архітектура Мікен була більш суворою, ніж критська, у критських поселеннях не було фортечних (твердих) стін, військових укріплень. Ахейці ж зводили свої поселення на високих пагорбах та оточували мурами. У середині фортеці розташовували палац базилевса (військовий вождь) із приміщеннями для воїнів та слуг, складами, майстернями. Палаци-фортеці міст Мікен і Тіринфа збереглися до наших днів. Вони були розташовані на високих пагорбах, стіни фортець були складені з великих грубо отесаних каменів. Таку кладку стін греки пізніше назвали «циклопною»: на їх думку, лише міфічні велети-циклопи могли підіймати такі камені. Мікенці будували такі фортеці через те, що життя було суворим, сповненим війнами, які тривали роками. Таку війну (троянську), яка тривала десять років, відтворив Гомер в «Іліаді».

До цікавих архітектурних споруд належать усипальниці мікенських царів – так звані купольні гробниці, або «толоси». Найбільш монументальною з них є гробниця Атрея (її ще називають гробницею Агамемнона). Зникнення мікенської культури пов’язують із вторгненням у 12 ст. до н.е. із півночі Балканського півострова дорійських племен, які мали залізну зброю. Війни призвели до значного винищення ахейського населення, царська влада вже не відновлювалася; дорійські племена жили за законами військової демократії. Ліквідація палаців призвела до фактичного зникнення ахейської культури, лише деякі її риси проявилися згодом.

Після занепаду крито-мікенської цивілізації у Греції настає період так званих «темних віків» (11 – 8 ст. до н.е.), його ще називають гомерівським, тому що всі відомості про нього ми знаємо з розповідей Гомера.

2. Архітектура періоду архаїки (8 – 6 ст. до н.е.)

У добу архаїки в античній Греції сформувався особливий тип державного устрою – поліс («держава-місто»). Полісна система виховала у греків особливе світосприймання. Найвищою цінністю була сама спільнота, яка забезпечувала добробут кожного громадянина. Найгіршою карою для елліна було вигнання з рідного міста.

В архаїчну добу відбувається становлення грецької архітектури. Вона відзначалася простотою й логічністю конструкцій, міра була її основою. Архітектура архаїки оздоблювалася скульптурою, її елементи (орнамент на одязі, очі, губи, волосся) розмальовувалися відповідними кольорами, що надавало будівлі святкового вигляду. Характерною рисою античної архітектури є її зв’язок із природою. Створюючи архітектурний ансамбль, греки досягли повної гармонії між будівлями та довкіллям.

Найбільшим досягненням архітектури Стародавньої Греції визнано її храми. Грецький храм був центром суспільного життя громадян поліса, його зводили у центрі акрополя або на міському майдані. Вважають, що прообразом храму є давнє житло греків мегарон – прямокутна у плані будівля з двома колонами перед входом. Зазвичай храм стояв на ступінчастій основі; це було приміщення без вікон, усередині знаходилася статуя божества. Всередині храму могли перебувати лише жерці, народ бачив храм тільки ззовні. Будівництво храму було підпорядковане певним правилам. Розміри, відношення частин і кількість колон були точно встановлені. Основою художнього стилю античної архітектури є пропорційна узгодженість як відображення тектонічних законів навколишнього світу, а також пропорцій будови людського тіла. Власне тому ця архітектура певною мірою антропоморфна, подібна до людини, співвіднесена з її пропорціями.

Грецькі храми з самого початку мали особливе призначення. У них не збирались для моління, оскільки культові церемонії проводились під відкритим небом. Храм використовували винятково як приміщення для статуї божества у вигляді ідеального образу людини. Отже, грецький храм був присвячений Богові і слугував його оселею. Також храм мав важливе суспільне значення: він був предметом гордості громадян, досить часто у храмі зберігалися гроші, що належали міській общині, художні скарби. Храмові будівлі залежно від кількості колон поділялися на кілька типів: храм в антах (споруда, що мала дві колони перед головним входом), простиль (споруда, що має чотири колони перед головним входом), амфіпростиль (споруда, яка має портик з колонами перед головним входом і такий самий портик з колонами з протилежного боку), периптер (споруда, оточена колонами з чотирьох сторін), диптер (споруда, оточена двома рядами колон), псевдодиптер (споруда, аналогічна диптеру, тільки без внутрішнього ряду колон). Основним типом храму в античній Греції був периптер.

«Храм в антах» є найбільш давнім. У ньому було одне маленьке приміщення – наос. Бокові виступи стін – анти – утворювали фасад. Між ними було дві колони. «Храм в антах» конструктивно нагадував мегарон і був схожий на давні дерев’яні споруди.

В епоху архаїки склалася система архітектурних ордерів. Ордери називали за місцем їх виникнення: доричний, іонічний, коринфський. У добу архаїки були поширені доричний та іонічний ордери, в епоху класики (5 ст. до н.е.) сформувався коринфський ордер.

Архітектурний ордер – це система вертикальних несучих частин (підпор) у формі колон, стовпів або пілястр, і горизонтальної над ними частини – антаблемента, до якого входять архітрав, фриз та карниз.

Антаблемент – горизонтальна частина споруди, розміщена на колонах. Складається з архітрава, фриза та карниза.

Архітрав – нижня частина антаблемента; балка у вигляді пояска, що розміщується на колонах (часто прикрашається скульптурними декоративними елементами).

Фриз – середня частина антаблемента між архітравом та карнизом. У грецькій архітектурі фризу відводилася особлива роль: фриз доричного ордера ритмічно поділений тригліфами та метопами; в іонічному та коринфському ордерах фриз заповнений декоративними рельєфами.

Тригліф – прямокутна плита із вертикальними жолобками, що трохи виступають уперед; входить у фриз доричного ордера.

Метоп – прямокутна кам’яна плита, оздоблена рельєфом і розміщена між тригліфами доричного ордера.

Карниз – завершальна частина споруди, що розміщена під краєм покрівлі. Підтримує дах (покриття) споруди й захищає стіну від води, що стікає, має також декоративне значення.

Доричний ордер виник у Греції на Пелопоннесі в середині 6 ст. до н.е., саме у цей час склалися його основні риси. Доричний ордер вирізняють монументальність, простота та мужність форм, геометрична форма капітелі. Також він наочно втілює ідею еллінської єдності. Колона є звуженою догори, не має бази, ставили її прямо на кам’яну платформу (стилобат). По вертикалі колони були прикрашені повздовжніми жолобками-канелюрами. Карниз і двосхилий дах на вузьких фасадах утворювали трикутні фронтони, які заповнювали скульптурами, роги даху та його шпиль завершувалися також скульптурними прикрасами. Світло у храм проникало через широкі двері, вікон у приміщенні не було. Капітель (верхня частина колони, пілястри або стовпа, на яку спирається балка або архітрав) складалася з круглої плити – ехіну – і квадратної – абаки. Над капітеллю встановлювали горизонтально широкі прямокутні балки – архітрав. Над архітравом розміщували фриз і потім карниз. Ці три горизонтальні ряди становили антаблемент.

Іонічний ордер був поширений на узбережжі Малої Азії та в містах острівної Греції. Його ознаками є стрункість конструкцій, витонченість, легкість, декоративність, наявність капітелі, яка мала два витончені завитки (волюти) і щедро декорований карниз. Порівняно з доричними, колони іонічного ордеру більш ошатні і стрункі, кожна колона має основу – базу. Якщо доричний ордер був втіленням чоловічої сили й мужності, то іонічний – втіленням жіночої грації.

Колони коринфського ордеру були ще витонченіші, стрункіші, ніж іонічні, вони завершувалися пишною капітеллю, складеною зі стилізованого листя аканта, що надавало їм особливо декоративного та пишного вигляду. Коринфський ордер був поширений в епоху еллінізму, коли архітектурі намагались надати більшої вишуканості, а також широко розповсюджений в архітектурі Стародавнього Риму.

Більшість архаїчних споруд того часу не збереглися. Храм Артеміди в малоазійському місті Ефес викликав загальне захоплення. У ньому була велика кількість мармурових колон (127) і статуй. У 356 р. до н.е. цей храм спалив Герострат, який прагнув «прославитися» таким способом. Найдревніші храми збереглися в основному поза межами Греції, кілька храмів – на острові Сицилія і в Південній Італії. Найвідоміший із них храм бога моря Посейдона в Пестумі, неподалік Неаполя, виглядає масивним і приземистим. Із ранніх доричних храмів у самій Греції найбільш цікавий (сьогодні в руїнах) храм Зевса в Олімпії (Пелопоннес). Цей храм був закладений архітектором Лібоном під час 52 олімпіади (572 р. до н.е.) і завершений Фідієм між 472 – 456 рр. до н.е. У ньому втілились типові риси архітектури ранньої класики. Зараз храм майже повністю зруйнований, лише завдяки описам давніх авторів (особливо Павсанія) та досконалому вивченню руїн можна реконструювати архітектурний вигляд споруди. Це – доричний периптер, розміром 27,68 х 64,12 м із кількістю колон 6 х 13. Храм було побудовано з твердої породи вапняку (черепашника) й укрито тонким шаром білої мармурової штукатурки. Покрівельна черепиця та скульптури були мармуровими. Споруда була прикрашена великими скульптурними групами на фронтонах. Усередині храму знаходилася статуя Зевса роботи Фідія, що вважалась одним із семи чудес світу.

Дата добавления: 2015-05-23