Гілка Б

Ця редакція склалась абсолютно незалежно від А1, але за тим самим принципом: до творів прп. Симона та Полікарпа додано інші писання. Б створена тверським єпископом св. Арсенієм, звідки її друга назва — Арсеніївська \225, с. 44\. Дану редакцію містить у собі найдавніший із відомих нині списків Патерика, датований 1406 р., т. зв. Берсенівський, а також інші, похідні від нього \1, с. 32-57; 225, с. 45-46\. Л. О. Ольшевська зробила спробу віднести створення цієї редакції до кінця XIV ст., проте, судячи з приписки у списку 1406 року, саме він був авторським і першим \88, с. 10-11\. Всього нині відомо тринадцять списків цієї редакції \88, с. 4\.

Св. Арсеній (1390-1409 рр.), тверянин за походженням, прибічник митр. Киприяна, був пострижеником Києво-Печерського монастиря, шо, одначе, не зробило його докінченим адептом святості цієї обителі. Навпаки, він був прихильником промосковської ідеологічної схеми про перехід благодаті від київських святинь до заліських. Л. О. Ольшевська бачить у відредагованому ним Патерику протверську тенденцію \135, с. 6\. Проте, як правильно зазначає Є. Конявська, "нельзя забывать, что Арсений, в первую очередь,- сторонник и сподвижник митрополита Киприана, который в этот период относительной стабильности в сьоей карьере стоял за централизацию -как церковную, так и государственную. При всем своем благоволении к Твери Киприан едва ли мог признавать Тверь вторим центром и приветствовать ее прежние притязания" \88, с. 6\. Останній висновок до певної міри підтверджується також студіями О. С. Хорошева, який зазначав переважно промосковський характер місцевої канонізації святителя Арсенія 1483 року \216, с. 137\. Слід відзначити, що для історії Печерського патерика не має суттєвого значення відмінність між тими чи іншими промосковськими і протверськими поглядами редактора. Головним для нас є те, що Арсеніївська редакція стала першою спробою "великодержавної" перлюстрації українського тексту, спрямованою на відкинення тези про особливу святість Печерської обителі. В цьому плані Арсеній став предтечею наступних "справшиків" XVIII ст. На цьому ж наголошує і Є. Конявська: "Публицисгическая направленность Послання Симона была далеко не нейтральной. Превознося Печерский монастырь, Симон ставит его неизмеримо выше других религиозных центров, что не могло быть принято сподвижником Киприана, уже одним переездом из Киево-Печерской лавры в Москву подтвердившим свое признание ее в качестве церковного центра Руси" \88, с. 7\.

Редакція Б містила:

1) Твори св. Симона та Полікарпа. В обох посланнях викинуто всю повчальну частину, хоча в самих житіях деінде збережено авторські ремарки. Це було, мабуть, результатом того, що св. Арсеній не здійснював безпосередньо технічну роботу з переробки тексту, а "осуществлял обшее руководство работой... и менее важные детали могли ускользнуть из-под его контроля" \88, с.8-9\.

Ще однією особливістю редакції є невиділення у творах св. Симона і Полікарпа заголовками деяких "слів", що, мабуть, пов'язано з відсутністю розбиття на розділи авторського тексту, на основі якого здійснювалося редаґування.

Твори св. Симона і Полікарпа розташо валися в такому порядку:

а) Послання св. Симона до Полікарпа;

б) Слово про створення церкви Печер кої св. Симона. Характерною особлвістю твору в цій редакції є видаленн. тексту частини оповіді про прихід майстрів, яка ставила Печерську церкву вище від усіх інших культових споруд Русі оскільки та була створена істинним благочестям, а не "шляхом насильства та грабунку, аж саме волає на свого творця!" \88, с. 7\;

в) Послання Полікарпа до печерськського архимандрита АкІндіна. У посланні Полікарга першими стоять оповіді про Агапіта й Григорія, а вже далі — про св. Никиту і ЛаврентІя, що Л. Ольшевська пов'язала з бажанням редактора виставити їх, як діяльних подвижників-добродійників перед індивідуалістами-затвірниками прп. Никитою та Лаврентієм \135, с. 8-9\. Крім того, з тексту вилучено слово про прп. Спиридона та Алімпія, і перше з них стоїть у кінці тексту, а другого зовсім немає. Цю відмінність О. Шахматов пояснював неуважністю переписувача \225, с. 43\.

2) Житіє прп. Феодосія. Редакція 1406 року є першою, до складу якої увійшов даний твір, що в основній гілці редакцій довго переписувався окремо від збірника. В редакції Б житіє: прп. Феодосія подане з пізніми вставками (див. прим, до тексту). Проте, автор Б вилучив одну з них — оповідь про прихід князя Святослава до помираючого прп. Феодосія \225, с. 44\. "либо считая его поздней вставкой, либо проводя линию Киприана, который поддерживал довольно тесные контакты с Константинопольской патриархией" \88, с. 11\. Цікаво, що цей же волелюбний момент був випущений у Патерику і "справщиками" XVIII ст. (див. прим. 109 до сл. 8).

3-4) Служба та похвала прп. Феодосію (не в усіх списках). На думку О. О. Шахматова, ці два твори були взяті з уже згаданого нами збірника, присвяченого прп. Феодосію \225, с. 44\.

5) Слово про перших чорноризців печерських, а точніше — тільки оповіді про святих Даміана і Єримію. Взяті з нині існуючого тексту "Повісті минулих літ".

Дата добавления: 2015-05-23