Гілка Д

Гілка Г.

Це редакція А1 + деякі літописні статті. Оповідь, чому прозвався монастир Печерським, тут подано без імені автора. А ось житія прп. Феодосія — в авторській редакції! Тут же вміщено й похвалу прп. Феодосію \225, с. 49\.

Вона поєднує редакцію А1 з такими додатками:

1) Оповідь про початок Печерського монастиря;

2) Житіє прп. Феодосія, яке є скороченим варіантом Несторівської редакції твору \225, с. 49\.

Вищенаведені головні гілки редаґування Печерського патерика не є, проте, чимось усталеним. Відомі численні проміжні та збірні рукописні редакції цього твору, що включали в себе низку різноманітних фрагментів з тої чи іншої редакції. Докладніше про це див.: 225, с. 47-48; 88, с. 4-5.

ДРУКОВАНІ ТА ПІЗНІ РЕДАКЦІЇ

Paterikon Сильвестра Косова (вид. 1635). Ця редакція здійснена одним зі сподвижників св. Петра Могили, майбутнім київським митрополитом, на основі Касіянівської II редакції. Проте вона вельми відрізняється од своєї першооснови. Насамперед текст подано старопольською мовою, оскільки дане видання, як і опублікована 1638 р. "Тератургіма", мало на меті передусім інформування польської та польськомовної шляхти про святість православних українських, зокрема, печерських святих.

Проте Paterikon не є перекладом Касіянівської II редакції на польську мову. Пишучи її, Сильвестр Косів значно переробив текст, з одного боку дуже скоротивши його, а з іншого — розширивши за рахунок різноманітних додатків та риторичних вставок. В. Перетц у своїй, поки що найбільш фундаментальній роботі, присвяченій даній редакції Патерика, зробив спробу охарактеризувати методичну базу редагування. Він зазначав, шо суспільнополітичною концепцією створення Paterikon' а була, безперечно, оборона православної церкви, чому в тексті виділено та підкреслено важливі в цьому плані моменти — зокрема, давню святість православної Печерської обителі та близькість до неї князівської влади - останнє було настановою для вельми покатоличеної та зараженої протестантською єрессю шляхти XVII ст. \152, с, 174-175\. Головним літературним прийомом редактора В. Перетц вважав пристосування тексту до вимог епохи — згідно «требованиям, выдвинутым практикою и сформулированным в соседней польской литературе со времени Петра Скарги... Не одно стремление убедить в правдивости рассказа, не одна суровая назидательность, но и известного рода "чувствительность", умилительность должны были являться отличительною чертою повествования о героях религиозной легенды. Факт в нем — только повод к морализации, повод для раскрытия "велений божественного промысла", для нравственного наставления; отсюда — насыщенность морализируюшим содержанием, но отсюда и бледность рассказа вследствие обилия общих мест, сентенций, годных на всякий случай и потому лишенных конкретности...» \152, с. 176~177\. Вплив Скарги В. Перетц вбачає навіть у оформленні оповідань Paterikon'а. Докладно проаналізувавши правки, зроблені Косовим у тексті, і, зокрема, у тексті житія прп. Феодосія, він дійшов висновку, що купюри стосувалися переважно випадків конфронтації Лаври з можновладцями та інших місць, які, на думку редактора, не могли сприяти престижеві Печерського монастиря чи репрезентувати ті чернечі звичаї, які важко було знайти в тодішній православній церкві \152, с. 186-187\. Проте, сам В. Перетц зізнається, що велика кількість купюр не підпадає під цю його концепцію \152, с. 187\. Наразі, нам здається, що погляд на Paterikon виключно як на якусь церковно-політичну агітку - "Скаргу по-українському", є досить однобоким. Всі численні праски стануть зрозумілими, якщо припустити, що Paterikon задумувався скоріше як монографія, подібна до робіт цього самого спрямування, написаних у XIX та XX століттях, де автор старається виділити з житія окремі, ключові на його думку, моменти, і викласти їх мовою, близькою до сприйняття того соціального прошарку, якому дана робота адресована. Paterikon був писанням для вищих сфер Речі Посполитої. Звідси — і мова твору. Звідси — виклад твору, притаманний тодішній європейській літературі та історіографії. В Paterikon'і подано стисло відомості про печерських святих, доповнені літописними фраґментами, що стосуються мирської історії давньоруського часу. В тексті проставлено посилання на дублювання літописного матеріалу західними істориками — Длугошем, Стрийковським, Бєльським, Боновським та ін. Текст "мирських" вставок має певну схожість із текстом "Синопсису" (перше вид. 1674 р.). Ймовірно, виключення цих частин із наступного, церковнослов'янського видання Патерика зумовило і появу останнього.

Попри скорочений текст, у Paterikon'і є певні особливості, переважно притаманні всім наступним редакціям. Так, саме Сильвестр Косів вважається дослідниками автором дотепної ідеї "поновити" житіє прп. Антонія — головним чином на основі "Сказання, чому прозвався Патерик Печерським". Щоправда, ця думка не зовсім вірна. Ще в травневих Макарієвських Четіях-Мінеях зустрічаємо статтю з такою назвою: "Слово об Антонии черноризцы, бывшемъ в Руси началнику Печерскому манастырю", яка є такою самою спробою використати оповідь про початок Печерського монастиря для поновлення житія прп. Антонія. Така ж сама переробка здійснена і в одному з описаних Є. Конявською змішаних списків Патерика, які ця дослідниця кваліфікує як перехідні від редакції А1 до В \88, с. 6-7\.

В Paterikon'і до житія прп. Феодосія увійшли, крім самого житія, також оповіді про перенесення мощей, обкування раки, але зате з нього вилучено біографічні відомості про св. Стефана, Даміана, Варлаама і Никона Великого, які виділені в окремі житія. Третім Косів поставив "Сказання про заснування церкви", четвертим — послання ПолІкарпа, потім послання св. Симона. Наостанок у Paterikon'і вміщено оповідь про смерть арх. Полікарпа й поставлення на його місце Василія, і оповідь про чудо 1463 р., котра відома ше в деяких списках Печерського патерика Касіянівської II редакції.

Крім того, Косів не лише скоротив, а й перекомпонував текст. Деякі з цих перекомпоновок було використано в наступних повних редакціях, в т. ч. і в друкованих.

Певно, з самого моменту свого виходу Paterikon набув значної популярності в Україні. Про це свідчить насамперед те, що «книга "Патерикон" была зачитана: осталось в обращении до нашего времени ничтожное количество зкземпляров» \152, с. 188\. До доказів популярності слід віднести і спроби перекладу його на тогочасну розмовну українську мову \50, с. 29\. Як повідомляє В. Перетц, відомий російський дослідник А. Вікторов описав цілий переклад Paterikon'а, в рукописі XVII ст., який у кінці XIX ст. належав Ніловій Столбенській пустині (№ 87 (13)). Проте, пишучи в 30-х рр. XX ст. цитовану статтю, В. Перетц зазначав, що дальша доля цього рукопису йому не відома. Натомість він навів опис шістнадцяти рукописів XVII — поч. XVIII ст., які містили переклад окремих житій \152, с. 188-190\. Серед них — чотири переклади житія прп. Феодосія, порівняльному аналізові яких присвячена вся друга частина роботи В, Перетца. Дані переклади — не тотожні, і, на думку дослідника, є результатом роботи трьох перекладачів \152, с. 205\. Всі ці три перекладачі не лише здійснювали переклад, а й провадили певні скорочення тексту. Особливо значними були скорочення в роботі перекладача, два списки з роботи якого походять із книжкового зібрання Софії Київської (нині зберігаються у Києві). Цей перекладач постарався ще більше згладити гострі кути патерикової оповіді (зокрема, повністю викинувши історію конфлікту між прп. Феодосієм і князем Святославом). Але найцікавішим є те, що в рукописах немає великої кількості оповідей про чудеса, що сталися в Лаврі, і які автор перекладу, очевидно, вважав занадто фантастичними та маловірогідними. Цей, дивний для православного українця XVII ст., скептицизм вказує якщо й не на якогось напівпротестанта, то, принаймні, на те, що його автор — продукт того європеїзованого "обмерщвління" віри, в якому, не завжди незаслужено, звинувачують російські богослови та вчені українців XVII-XVIII ст. В усякому разі, це виключає здійснення даного перекладу в Печерському монастирі, серед насельників якого навряд чи міг з'явитися автор, що скептично поставився б до чудес Патерика.

Та, попри невідомість нині повного перекладу Paterikon'а XVII ст., а також багатоваріантність та різний гатунок перекладів його окремих частин, він має надзвичайне значення для історії Лаври та й української культури загалом, як перша спроба перекладу Патерика на розмовну українську мову, здійснена за 200 років до першого російського перекладу.

Редакція Йосипа Тризни.

Йосип Тризна був архимандритом Києво-Печерським протягом 1647-1656 рр. Ймовірно, тоді він і здійснював роботу над редакцією Патерика. В основу тексту покладено Касіянівську II редакцію \1, с. 101\, проте, Тризна був, звичайно, знайомий і з Paterikon'ом.

Рукопис обсягом 390 листів, написанії: скорописом XVII ст., містить, крім суто патерикових статей, багато інших літописни: оповідей \1, с. 99-100\. Як зазначає В. А. Кучкін, джерелом для тих вставок був літопис, схожий на Іпатіївський, Погодінський та Хлєбніковський, але не тотожний жодному з них \93, с. 196-198\. Д. Абрамович додає до цього списку ще паралельні місця в Радзивілівському, Академічному, Никонівському і Тверському літописах \1, с. 99\. Вірогідно був узятий той самий печерський літопис — "Нестор".

Житіє прп. Антонія в тексті Тризни, так само, як і в Paterikon'i, перероблено з Несторової оповіді про заснування Печерського монастиря \1, с. 100\. З житія прп. Феодосія, як і в РаСегікоп'і, виділено окремі оповіді (з залученням інших, переважно літописних, джерел) про прп. Варлаама, Єфрема, Ісайю, Даміана пресвітера, з яких зібрано окремі житія \1, с. 101\. Цікавою особливістю є вказаний тут вік прп. Феодосія на час постригу — 23 роки \1, с. 100\. Цікаві вставки у вигляді хронологічних дат знаходимо також у оповіді про заснування Великої Церкви. Так, за ним, рік битви Ярослава із Мстиславом — 6533 (1025) (замість 6532 за літописом). Крім того, подано дату, коли Юрій Долгорукий отримав за вуя Георгія Щимоновича — у 6658 (1150) році. Дата побудови Успенського храму — 6592 (1084) рік \1, с. 103\.

Слід зазначити, що ця редакція, хоча й не була опублікована, проте залишила свій слід у наступній друкованій редакції 1661 року, яка більше залежить від неї, ніж від Paterikon’а \1, с. 108,120\, "Как у Иосифа Тризны, так и у Иннокентия Гизеля — порядок отдельных частей Патерика в большинстве случаев совпадает; Посланию Поликарпа предшествует Послание Симона, причем, строго эпистолярная часть отдельно от агиографической; из редакции Иосифа Тризны взяты некоторые хронологические данные, например, год смерти игумена Исайи, пострижений Алимпия, прибытие Григория Чудотворца к прп. Феодосию Печерскому и др. У Сильвестра Коссова этих хронологических подробностей нет. Наконец, из нашей же редакции заимствовано и риторическое вступление с заключениями для некоторых отдельных житий" \1, с. 114\.

Дата добавления: 2015-05-23