Іригаційна революція IV тис. до н.е

Поява ремесел і нових технічних здобутків.

Освоєння землеробства надовго забезпечило людей харчовими продуктами, але разом з тим породило певні проблеми. Перехід на новий харчовий раціон привів до нових хвороб і вимагав достатньо тривалої адаптації.

Виникла також проблема одягу: адже раніше мисливці одягалися у звірині шкури.

Землероби стали вирощувати рослини з довгими волокнами – передусім льон; вони стали прясти і ткати льняні волокна. Таким чином, з’явилося прядіння і ткацтво.

Ще однією проблемою було збереження зерна, яке поїдалося полчищами мишей. Ця проблема була вирішена з винаходом кераміки.

Корзини з лозин почали обмазувати глиною і обпалювати на вогнищі.

Потім були створені печі для обпалювання та гончарний круг.

Гончарі стали першими професійними ремісниками. Вони мешкали при громадському храмі і одержували кошт від громади.

Досить важливою для землеробів виявилася проблема житла.

Мисливці постійно пересувалися в пошуках здобичі і мешкали в легких курінах, покритих звіриними шкурами.

Землероби жили в будинках. Перші будинки зводили з необпаленої цегли; потім цеглу стели випалювали в гончарних печах, але обпалена цегла коштувала дорого і використовувалася в основному для облицювання будівель.

В IV тис. до н.е. в Месопотамії з’явилося ще одне новшество – чотирьохколісний віз, в який запрягали биків.

Іншим відкриттям цього часу було створення мідних знарядь. Можливо, перша мідь була випадково одержана з руди в гончарних печах, але як би то не було, це відкриття спочатку не мало помітного впливу на життя землеробів.

Мідь була рідкісним металом і спочатку використовувалась як прикраса.

Пізніше, в ІІІ тис. до н.е., було виявлено, що добавка олова дозволяє одержати більш тверду, ніж мідь, бронзу.

З бронзи стали виготовляти зброю і деякі важливі технічні деталі, наприклад, втулки бойових колісниць. Проте бронза була ще дорожча за мідь, і її поява не привела до поширення металевих знарядь праці.

Освоєння мотижного землеробства було першим етапом, що змінив життя людей неолітичної революції. Другим етапом стало освоєння іригаційного землеробства.

При мотижній технології земля, яка оброблялася людьми, швидко виснажувалася, і через 2-3 роки землероби змушені були переходити на нову ділянку; при наявності іригації родючість грунтів відновлюється за рахунок наносу мулу, урожайність стабільно висока і земельні ресурси використовуються повністю.

Щільність населення при мисливському господарстві складала приблизно 0,05 чол/кв. км, при мотижному землеробстві – до 10 чол/кв. км, при іригаційному землеробстві вона досягає 100-200 чол/кв. км.

Таким чином, другий етап неолітичної революції не поступався за своїми масштабами першому етапу.

Іригаційна революція стала фактом в IV тис. до н.е., коли жителі Стародавньої Месопотамії, шумери, навчились будувати магістральні іригаційні канали довжиною в десятки кілометрів.

Величезне зростання продуктивності землеробства викликало різке збільшення населення; в цей час з’являються багаточисленні селища, які розростаються до розмірів міст.

В ІІІ тис. до н.е. іригаційна революція поширюється на долини Ніла, Інда, в ІІ тис. до н.е. – на долини Ганга і Хуанхе. Долини великих рік стають основними центрами рільничої цивілізації.

Розвиток іригації привів до нового розширення екологічної ніші людини. Однак ми пам’ятаємо, що чисельність населення зростає дуже швидко, за 400 років вона може зрости в 250 разів.

В ІІІ тисячолітті до н.е. вона зросла в сотні разів, і нова екологічна ніша була заповнена. На Близькому Сході почалось перенаселення.

В період колонізації та достатку родові громади не вважали за потрібне міняти традиційні принципи колективної праці: так само, як і полювання, обробіток землі здійснювався спільно на громадському полі, і врожай поділявся рівномірно між сородичами.

Такий порядок землекористування зафіксований в багатьох стародавніх громадах Азії. Іншою традицією, успадкованою землеробами від мисливців, були народні збори і родова демократія.

Перенаселення спочатку проявлялось нечастими голодовками в період великих неврожаїв. Громада відповідала на нього застосуванням іригації та добрив.

Поступово стало виявлятися, що на відміну від мисливства, колективна праця в землеробстві не дає переваг перед індивідуальною працею.

«При колективній праці багато хто лінується і має можливість неповної віддачі сил», - говориться в старовинному китайському трактаті «Люйши чунцю».

Найбільш працелюбні селяни стали вимагати відділення ділянки своєї землі і пішли на «хутори».

Перший час селянські наділи підлягали систематичному перерозподілу.

«Родючими землями не дозволялося радіти кому-небудь одному, тому один раз в три роки перерозподілялися поля і оселі», - говорить китайське джерело.

В Китаї ця система називалась «цзинь-тянь», вона зафіксована майже в усіх районах світу, а в Росії та Південно-Східній Азії дожила до ХІХ ст.

Однак в місцях більш високого демографічного тиску система наділів швидко привела до появи приватної власності на землю – передусім тому, що переділи стримували застосування добрив і місцевої іригації.

Приватна власність з’явилася у Двуріччі приблизно за 2600 років до н.е., а в інших регіонах – по мірі того, як тиск там досягав відповідного рівня.

В Китаї це відбулося в VII-VI ст. до н.е., в Індії та в Італії – в середині І тис. до н.е.

Поява приватної власності викликала розпад громад. Сім’ї та приватні будівлі відділилися одна від одної високими огорожами.

Дружина брата перестала бути «моєю дружиною». Почалось розшарування громади на багатих і бідних.

Поділи ділянки в багатодітних сім’ях приводили до того, що наділи не могли прогодувати землевласників. Селяни брали зерно в борг – так з’явилося лихварництво – і врешті – решт втрачали свій наділ.

Безземельні батрачили у куркулів, жебрачили на шляхах, багато хто промишляв розбоєм.

Інша частина безземельних зайнялась професійним ремеслом. Ремісники збиралися навколо ринків, щоб обміняти свої вироби на хліб – так виникли міста і торгівля.

Приріст населення приводив до поступового заповнення екологічної ніші землеробів, і з продовженням цього процесу відбувалась адаптація людини до нових умов існування.

Результатом цієї адаптації і була поява приватної власності, нових сімейних відносин, розвиток міст, торгівлі, ремесел, мистецтва і науки – становлення нового суспільства, яке називають «традиційним суспільством» землеробів.

Цей світ був вражаючи несхожим на попередній світ мисливських громад, і ці зміни були викликані великим фундаментальним відкриттям – освоєнням землеробства.

Дата добавления: 2015-05-23