Культ війни

Кочівники загартовувалися у боротьбі зі стихією і в постійних сутичках один з одним.

В кожному роду був свій наїздник, який відзначався хоробрістю і фізичною силою. Постійно проявляючи себе в битвах, він поступово ставав «батиром», «богатирем».

Батири очолювали роди в битвах, вони були головними героями казахського епосу.

«Молодих і міцних поважають, − говорить китайський філософ про гунів, − старих і кволих поважають мало… Сильні їдять жирне і краще, старі харчуються після них… Хто в битві відрубає голову ворогу, той одержує в нагороду кубок вина і все захоплене як здобич».

Те ж саме пише Геродот про звичаї скіфів: «Коли скіф вбиває першого ворога, він п’є його кров. Голови всіх убитих ним в бою воїн приносить царю. Адже тільки той, хто приніс голову ворога, одержує долю здобичі, а інакше – ні… Шкіру з голови здирають… Вичиненою шкірою скіфський воїн користується як рушником для рук, прив’язує до уздечки свого коня і пишається нею. В кого більше шкіряних рушників, той вважається найдоблеснішим воїном».

«Щасливими з них вважаються ті, хто вмирає в бою, − говорить Амміан Марцеллін про аланів, − а ті, хто доживає до старості, хто вмирає природною смертю, переслідуються у них жорстокими глузуваннями як виродки і боягузи. Нічим вони так не гордяться, як вбивством людини, а у вигляді славного трофею вішають на своїх коней зідрану з черепа шкіру убитих».

Культ війни знаходив прояв у поклонінні мечу. Геродот повідомляє про поклоніння мечу у скіфів, Амміан Марцеллін – у аланів.

У нескінченних битвах виживали лише найбільш сильні і сміливі. Таким чином, кочівники підпадали природному відбору, що закріпляв такі якості як фізична сила, витривалість, агресивність.

Стародавні і середньовічні автори неодноразово відмічали фізичну перевагу кочівників над жителями міст і сіл.

«Кипчаки – народ міцний, сильний, здоровий», − пише Ібн Батута.

«Вони загартовані і не мають потреби ні у вогні, ні в звичайній для людини їжі; вони харчуються коренями трав і напівсирим м’ясом всякої худоби», - говорить Амміан Марцеллін про гунів.

«Майстерно стріляють з лука верхи на конях, за своєю природою люті, безжалісні…», − пише китайський історик про тюрків.

Як у Китаї, так і в мусульманських країнах жителі степів вважалися кращими воїнами, і з них набирались відбірні військові частини.

Природний відбір на силу, спритність, витривалість доповнювався вихованням воїнських якостей, починаючи з раннього дитинства.

«Хлопчик, як скоро зможе сидіти верхи на барані, стріляє з лука пташок і звірят та вживає їх як їжу», − говорить китайський історик про виховання у гунів.

У монголів і казахів 12-13-літні юнаки разом зі своїми батьками ходили в набіги. В набігах брали участь і жінки. У сарматів «дівчина не виходить заміж, поки не вб’є ворога», свідчить Геродот. За даними археологів п’ята частина сарматських могил зі зброєю зберігають останки жінок.

Війни між кочовими племенами нерідко приводили до об’єднання Великого Степу і створенню кочових імперій.

Єдина держава покладала кінець міжплемінним війнам, але не знижувала демографічного тиску у степу.

Якщо раніше в роки джута кочівники йшли в набіг на сусіднє плем’я, і чисельність населення знижувалась за рахунок військових втрат, то тепер єдиним способом спасіння від голоду було об’єднання сил степу і нашестя на землеробські країни.

Таким чином, об’єднання кочівників породжувало хвилю нашестій.

Нашестя набувало особливо грізного характеру, коли в руки кочівників потрапляла нова зброя.

Першою створеною кочівниками Новою Зброєю була запряжена парою коней легка бойова колісниця, далі настало освоєння верхової стрільби з лука, потім були винайдені важкий лук, сідло і стремено, яке дозволяло використовувати шаблю.

Всі ці фундаментальні відкриття порушили військову рівновагу між кочівниками і землеробами. І на землеробські цивілізації накотилася хвиля нашестій непереможних і жорстоких завойовників.

Дата добавления: 2015-05-23