Особистість в політичній психології 3 страница

Істотне значення для вмотивованої та продуктивної діяльності по­літика будь-якого рівня має його соціально-психологічна готовність до цього. У структурі такої готовності психологи розрізняють кілька взає-мозумовлених та взаємопов'язаних компонентів: мотиваційний, ко-гнітивний, операційний та особистісний.

Крім того, політична діяльність, особливо її ефективність, тісно по­в'язана з тим, як узгоджені між собою "Я-реальне" і "Я-ідеальне". У першому випадку йдеться про те, яким реально є політик, а в друго­му — яким він себе уявляє, яким його бачать інші. Відомо, що бага­тьом людям властиве надмірне завищення своїх якостей, перебільшен­ня можливостей.

Політична діяльність, як і будь-яка інша, також передбачає цілеспря­мовану і певним чином мотивовану активність людини в конкретний період, час. При цьому для політичної діяльності велике значення має психологічна готовність людини до такої діяльності, тобто сукупність усього необхідного для успішного вирішення того чи іншого завдання, проблеми. Психологічна готовність є своєрідним стартовим моментом у діяльності.

Для політика багато обставин можуть стати стартовими у конкретній діяльності, дії. Це, зокрема, глибоке знання та розуміння суті, необхід­ності того, заради чого політик діє, спонука до такої дії з боку інших людей, суто душевний порив та ін. У будь-якому разі політик починає діяти тоді, коли має психологічну установку на досягнення бажаного і очікуваного результату. Важливо, щоб політик мав установку не на діяльність взагалі, а саме на інноваційну діяльність, тобто таку, що ма­тиме заздалегідь вагоміші, суттєвіші результати.

За багатьма характеристиками і особливостями політична діяль­ність так само індивідуальна, як індивідуальна будь-яка діяльність людини. Йдеться про індивідуальний стиль політичної діяльності не як набір окремих якостей, а як цілезумовлену систему взаємопов'язаних дій, за допомогою яких досягається певний результат.

Індивідуальний стиль діяльності, у тому числі політичної, зумов­люється і забезпечується насамперед властивостями нервової системи людини.

Не слід плутати поняття "індивідуальна політична діяльність" і "інди­відуалізована політична діяльність".

Індивідуалізована політична діяльність — явище рідкісне. Практич­но завжди політик має однодумців, політичну силу у формі об'єднання, організації, партії. Зрештою, політична діяльність може здійснюватися за допомогою і неорганізованих сил — маси, натовпу. Політик спілкується з ними, використовує їх тоді, коли це відповідає його власним інтересам або інтересам формального об'єднання (організації, партії та ін.), до яко­го він належить.

Кожна людина є представником певної держави, нації, класу, соціаль­ного прошарку. Саме у статусі носія специфічних якостей конкретної спільноти вона включається у той чи інший вид суспільних відносин. Це також відбувається завдяки певній політичній поведінці.

Поняття "політична діяльність", як і поняття "політика" загалом, трактується досить неоднозначно, широко. Як ні в якій іншій науці тут наявні відносини між різними суб'єктами політики, діяльність яких зво­диться до одного — завоювання та використання влади у певних по­літичних інтересах.

Політична діяльність — це сукупність дій суспільних груп (класів, соціальних прошарків, націй тощо) щодо реалізації політичних інтересів з приводу завоювання, використання та утримання влади.

Мотиви детермінують, визначають мету і програму політичної діяльності. І мета, і програма також можуть бути помітно виражени­ми альтруїстичними або егоїстичними.

У політичній діяльності вирізняють кілька типів політичної поведін­ки людини: конформізм, політичну індиферентність, політичний активізм.

Конформізм пов'язаний з орієнтацією на чужу думку, погляд, підтримку будь-якої позиції. Така поведінка є відповідним пристосуван­ням, політичною лояльністю, позицією "як усі, так і я". Людей з по­дібною політичною позицією активно використовують політики-мані-пулятори, авантюристи, всі, хто у своїй діяльності вдається до дешево­го популізму.

Індиферентність — байдуже ставлення до політики, відчуженість від неї. Люди цього типу вважають, що їх участь у політиці безперспек­тивна, не потрібна.

Політичний активізм притаманний тим, кого реальний стан не лише в політиці, а й у суспільстві загалом абсолютно не влаштовує.

Люди з таким типом політичної поведінки активно залучаються до по­літичного, суспільного життя, глибоко переконані, що саме завдяки їх особистій участі стан справ у суспільстві зміниться на краще. Саме з таких громадян формуються справжні політичні лідери: традиційні ("як робили до нас, так робимо і ми"); легальні, або бюрократичні (лідерство посади, а не реальних дій); харизматичні (лідерство, як кажуть, від Бога, як історична необхідність).

Залежно від характеру поведінки політики, учасники політичного процесу поділяються на лідерів, активістів, послідовників, лідерів гро­мадської думки.

Лідери, як правило, очолюють політичний рух завдяки підготовле­ності, авторитету, соціальному статусу тощо.

Активісти виступають посередниками між лідерами і тими, хто йде за ними, підтримує їх. Фактично вони впливають на рядових учасників політичних дій і процесів, дещо змінюють стратегію і тактику політич­ного дійства, а головне — активно допомагають лідерам у їх діяльності.

Послідовники мають різний ступінь політичної, соціальної актив­ності, в цілому підтримують ідеї лідерів, але з певних причин не досить чітко усвідомлюють навіть власні інтереси у політичній боротьбі і тому менш активні, ніж активісти.

Лідери громадської думки не стільки організаторською, організа­ційною діяльністю, скільки інтелектуальною (особливо в засобах масо­вої інформації) підсилюють емоційне, психологічне напруження навко­ло політичних проблем, до яких привернуто увагу багатьох людей.

Отже, проаналізувавши проблеми політичної участі та поведінки, можна зробити такі висновки.

Людям властиві індивідуальні риси, якості, тобто індивідуальні відмінності. Такі відмінності вивчає диференційна психологія, а вияв­ляються вони у процесі навчання, прояву емоцій, реакцій, мотивацій та інших аспектів поведінки.

Індивідуальні відмінності формуються завдяки тривалій і склад­ній взаємодії спадковості індивіда з його середовищем. Інакше кажу­чи, з одного боку, генетично людина успадковує окремі ознаки, а з дру­гого — середовище, яке діє на людину ще до народження, примушує її відповідно реагувати на подразники різноманітного походження. Такі процеси часто взаємопов'язані, але вони не жорстко детерміновані. Наприклад, можна успадкувати від батьків певний талант, однак втра­тити його потім з різних причин — через хворобу, бездіяльність тощо. Або можна не мати вродженого нахилу до політичної, суспільно корис­ної діяльності, але впродовж довгої і копіткої роботи над собою досягти певних успіхів на цій ниві. Вроджені задатки і здібності є певною мі­рою успадкованими якостями, однак без подальшого розвитку, вдоско­налення вони мало чого варті.

Істотне значення мають здібності і в процесі політичної діяльності (як і будь-якої іншої). Під здібностями розуміють індивідуально-психо­логічні особливості, що відрізняють одну людину від іншої; особливості, що сприяють, забезпечують успішне виконання будь-якої діяльності або кількох видів діяльності; не лише наявні знання, навички, вміння, а й те, що сприяє найкращому їх набуттю.

Здібності, на відміну від анатомо-фізіологічних особливостей люди­ни, не є вродженими. Вони завжди є результатом її відповідного розвит­ку. Вродженими є не здібності, а задатки як джерела для їх розвитку. Адже відомо: геній — це праця.

Таким чином, здібності не виникають і не існують поза певною діяльністю, тобто вони проявляються у процесі діяльності, але ще біль­ше — розвиваються і вдосконалюються.

До основних здібностей людини належать здібності до навчання, праці, суспільної, духовної діяльності. У комплексі всі здібності станов­лять природу конкретної людини, однак сама природа є продуктом по­ступового розвитку і самовдосконалення.

Для визначення особливостей, характеру політичної діяльності кон­кретної людини окрім психологічних характеристик слід враховувати таку динамічну характеристику психічної діяльності особистості, як темперамент. Коли йдеться про темперамент, то мається на увазі імпульсивність і темп психічної діяльності. Навіть близнюки мають певні відмінності, основою яких є психологічний стан. У політичній діяльності це має найважливіше значення, як і те, що для темперамен­ту людини особливо важливі вразливість та імпульсивність.

Часто говорять про неповторність особи, особливо помітної, обда­рованої. Така неповторність — це стиль людини, те, що найяскравіше вирізняє її серед інших. Кажуть, стиль людини — це людина. Музику М. Огінського неважко відрізнити від музики П. Чайковського, а політи­ка Л. Кравчука від політика П. Симоненка, і не за політичними орієн­таціями, а за тим особливим, що становить стиль діяльності, у тому числі політичної, кожного з них.

Стиль зумовлює індивідуальність життєвого шляху людини. Однак його слід розуміти не як якусь одну якість людини або їх набір, а саме як цілеспрямовану систему дій, які тісно пов'язані між собою і завдя­ки яким одна людина принципово відрізняється від інших людей, дося­гає певних результатів у власній діяльності.

Індивідуальність стилю зумовлюється переважно властивостями нер­вової системи людини.

Загальновизнаними формальними ознаками індивідуального стилю філософи вважають такі:

• досить стійку систему прийомів і способів діяльності конкретної людини;

• наявність яскраво виражених особистих якостей людини;

• уміння та здатність особи щонайкраще пристосуватися до об'єктивних вимог.

Отже, індивідуальний стиль — це комплекс, єдність усіх ознак діяльності людини, зумовлених її особливостями.

Дата добавления: 2015-05-23