Характеристика технологій прийняття управлінських рішень

Типи проблем та основні методи їх вирішення

Клас проблем	Характеристики проблем	Методи вирішення проблем і завдань
Добре структуровані проблеми	Залежності між елемен­тами, ознаками і харак­теристиками можуть бути виражені в числах чи символах, що приво­дять до кількісних оці­нок	Методи математичного моделювання (класичні методи), ланцюгове моделювання; лінійне, нелі­нійне та інші види мате­матичного програмування, теорія масового обслуго­вування
Неструктуровані проблеми	Істотні залежності, ха­рактеристики і ресурси описані якісно, кількісні залежності між ними чи невідомі, чи виявити дуже складно	Інтуїтивні методи вирі­шення завдань (експерти­за, «мозковий штурм», методи журі, комісії то­що), метод побудови сценаріїв, евристичні ме­тоди
Слабоструктуровані проблеми (змішані пробле­ми)	Містять в собі якісні елементи і кількісні по­казники, причому кате­горії якісного змісту мають тенденцію домі­нувати	Системний аналіз, теорія ігор, аналіз теорії корис­ності, евристичне моде­лювання (програмування)

Матриця рішення (платіжна матриця) використовується як інструмент для представлення і аналізу варіантів рі­шення та їх результатів. Матриця рішення допомагає ОПР концептуалізувати і формалізувати процес при­йняття управлінського рішення на:

• постановку цілей;

• вибір можливого результату;

• оцінку і вибір можливого оптимального рішення.

У стані визначеності може мати місце лише один стан, а платі­жна матриця може бути зведена до одного стовпця. ОПР знає, що результат буде отримано лише в тому випадку, якщо буде реалізо­вано конкретний варіант і для цього необхідно вибрати варіант з найбільшою віддачею.

В умовах ризику ймовірність кожного стану об'єкта, а отже, і кінцевий результат можуть бути визначені об'єктивно за допомо­гою емпіричних -доказів, отриманих з документації компанії або економічних експериментів.

В умовах невизначеності ймовірність станів і пов'язані з ними результати можуть бути визначені суб'єктивно, відповідно до ін­формації й переконань ОПР.

Технології прийняття управлінських рішень - це мистецтво, майстерність і уміння ОПР здійснювати управлінський вплив на персонал для досягнення цілей організації. Прерогатива вибору тієї чи іншої технології прийняття управлінських рішень залиша­ється за ОПР, при цьому необхідно враховувати не тільки склад­ність і значимість завдання, а й такі елементи, як терміновість, можливість проведення досліджень, наявність дослідних даних, співвідношення керованих і некерованих факторів тощо. Визна­чення технологій прийняття управлінських рішень значною мірою залежать від розуміння ОПР процесу прийняття рішень. У теорії прийняття управлінських рішень має місце декілька підходів щодо розуміння процесу ПУР.

У широкому розумінні процес ПУР ототожнюється з процесом управління, тобто процес управління - це сукупність послідовних управлінських рішень, скерованих на досягнення конкретних ці­лей і/або усунення/запобігання проблемним ситуаціям. Очевидно, що за такого підходу використовуються усі доступні технології, що забезпечують процес управління.

У вузькому розумінні процесу ПУР має місце два можливих сценарії. Перший полягає в тому, що ПУР допускає два альтернатив­них (поняття «альтернатива» розглядається як існування принайм­ні двох варіантів, що взаємно виключають один одного) процеси: 1) процес пошуку оптимального рішення. Оптимальне рішення в такому випадку передбачає вибір найкращого варіанта для конкрет­ної ситуації на даний момент часу. Процес ПУР шляхом технології оптимального рішення допомогою формалізованих моделей може застосовуватися тільки за умови, коли можна формалізувати ситуацію/проблему і критерії оптимальності, що вимагає спеціальних знань і засобів, достатньої кількості часу.

Технології прийняття управлінських рішень - це раціональне поєднання у процесі підготовки, розроблення і реалізації рішень різних моделей, логічних суджень, інтуїції, які базується на знан­нях і досвіді ОПР.

Таке поєднання вимагає застосування чітко рег­ламентованого, логічного алгоритму - механізму прийняття управ­лінських рішень - сукупності правил, процедур, методів і спосо­бів, що базуються на дотриманні стандартів логіко-методологічної раціональності, скерованих на перетворення інформації (отрима­ної ззовні і акумульованої всередині системи) для генерування ви­сокоефективного управлінського рішень і досягнення поставленої цілі за умови оптимального використання ресурсів.

Технології ПУР включають:

• методи і засоби збору і оброблення інформації;

• прийоми ефективного впливу на персонал;

• принципи, закони і закономірності організації й управління;

• системи контролю.

Структурними елементами технологічного механізму прийнят­тя управлінських рішень є:

• суб'єкт управління (учасники ПУР, ОПР);

• об'єкт (конкретна організація);

• чинники зовнішнього/внутрішнього середовища;

• місія організації (взаємозв'язок між інтересами організації і
чинниками зовнішнього середовища);

• цілі управлінських рішень;

• активні засоби, що є у розпорядженні організації (матеріальні,
технологічні, фінансові, персонал та інші види ресурсів);

• способи і умови використання активних засобів;

• критерії порівняння і вибору варіантів рішення;

• компоненти логіко-методологічної раціональності (процедури прийняття рішень, норми, правила, інструкції, інтуїція і творчість ОПР);

• моделі і методи прийняття рішень;

• інструментальна основа прийняття рішень (інформаційні
технології, методи активізації творчого мислення тощо);

• управлінські рішення як результат діяльності ОПР.

У теорії прийняття рішень технології ПУР прийнято поділяти на цільові і процесорні технології прийняття управлінських рі­шень (рис. 17.6). Процесорні технології є забезпечувальними щодо цільових, будучи стосовно них інструментарієм. Цільові, в свою чергу, поділяються на ініціативно-цільові, програмно-цільові і ре­гламентні технології. Цільова технологія — це технологія, побудо­вана на пріоритеті цілей над ситуаціями, а отже, скеровує управ­лінське рішення на досягнення мети, а не на усунення впливів, відхилень.

Ініціативно-цільова технологія ПУР базується на постановці завдань без зазначення засобів і методів їхнього виконання і роз­рахована на ініціативного і професійного виконавця. Ініціативно-цільова технологія передбачає розробку керівником тільки кінце­вої цілі завдання для працівника або групи, а також терміну вико­нання (Т_вик) без зазначення механізму її досягнення.

Рис. 17.6. Технології прийняття управлінських рішень

Основні умови використання даної технології:

• штат працівників організації або її підрозділів не більш як 10 осіб;

• час виконання завдання не повинен перевищувати одного мі­сяця з для його видачі;

• високий професіоналізм персоналу або велика довіра до ньо­го з боку керівника;

• виробництво нових товарів, послуг, інформації або знань;

• наявність стійких неформальних відносин у колективі.

Для цієї технології ефективною є лінійна схема організаційних відносин.

Програмно-цільова технологія полягає у видачі для виконання за­вдань (цілей, задач) із зазначенням засобів, методів і часу їхнього ви­конання, формулюються жорсткі проміжні характеристики зовнішньо­го і/або внутрішнього стану процесу прийняття управлінського рішен­ня. У цьому випадку пріоритетним є професіоналізм ОПР (керівника, менеджера), а кваліфікація виконавця відіграє вторинну роль.

Результатом застосування програмно-цільової технології може бути:

• досягнення цілі в заданий термін за прийнятних відхиленнях
від заданих проміжних значень;

• досягнення цілі в заданий термін за істотних відхиленнях від
заданих проміжних значень;

• стійке недосягнення цілі в заданий термін.

Така технологія передбачає розроблення керівником цілей ке­рування, засобів і методів їхньої реалізації, а також термінів і па­раметрів проміжних значень процесу. Якщо будь-яке задане про­міжне значення не досягнуте, то на його виконання виділяються додаткові ресурси; якщо задане проміжне значення перевершує заплановане, то частина ресурсів переводиться на інші нестатки і при цьому мета буде досягнута в передбачений термін. Досягнен­ня мети управління гарантується з високим ступенем ймовірності. Програмно-цільова технологія використовується в управлінні на випередження (попередження).

Основні умови застосування програмно-цільової технології:

• штат працівників не перевищує 1000-1500 осіб;

• час виконання завдання не більше одного року;

¹ визначеність і наявність управлінських і виробничих ресурсів;

• явно виражений поділ управлінської і виробничої праці;

• випуск серійної і масової продукції протягом тривалого часу;

• значний обсяг наявних типових процедур, ситуацій і рішень тощо.

Регламентна технологія полягає у постановці конкретних завдань (цілей, задач) із зазначенням засобів, можливих обмежень, рекомен­дованих методів і орієнтованого часу їхнього виконання.

Регламентна технологія передбачає наявність жорсткого конт­ролю процесу просування до мети (за позитивною динамікою про­цесу виконання завдання). Якість виконання завдання визначаєть­ся професіоналізмом ОПР/керівника, що видав завдання, і кваліфі­кацією виконавця. Регламентна технологія може привести до:

• досягнення відчутних позитивних результатів від самого
процесу досягнення цілі;

відсутності істотних позитивних результатів протягом при­йнятного часу (топтання на місці).

Регламентна технологія передбачає розроблення керівником! кінцевої цілі і стратегії за можливого обмеження ресурсів (матеріальних, людських, фінансових тощо). При цьому ціль буде обо­в'язково досягнута, але терміни заздалегідь важко визначити. Досягнення цілі гарантується тільки за умов жорсткого внутрішнього і/або зовнішнього контролю процесу реалізації поставлених цілей.

Основні умови використання даної технології:

• штат учасників рішення понад 1000 осіб;

• час досягнення цілей або їх складових не може бути точно
заданий (важливим є сам процес досягнення мети);

• можливе істотне і непрогнозоване обмеження ресурсів (фі­нансових, технологічних, людських тощо);

• інноваційний і тривалий характер підготовки і розроблення!
рішення;

• орієнтований час досягнення цілей - більш як один рік.

Дата добавления: 2015-05-23