Нуклеозиди та нуклеотиди 7 страница

1. Загальний вміст білка в плазмі крові.
2. Фракції білків плазми крові:

а) кількість, будова, фізико-хімічні властивості і функції альбумінів;

в) кількість, будова, фізико-хімічні властивості і функції глобулінів;

с) кількість, будова, фізико-хімічні властивості і функції фібриногену.

1. Білки як лікарські препарати.
2. Причини та наслідки зміни вмісту загального білка плазми крові.
3. Суть методу визначення фракцій білків методом електрофорезу.

ІІІ Небілкові азотовмісні та безазотисті органічні компоненти крові.

1. Небілкові (азотисті та безазотисті) органічні сполуки плазми крові.
2. Поняття про залишковий азот, основні його компоненти, шляхи їх утворення і вміст у крові.
3. Клініко-біохімічне та діагностичне значення змін вмісту залишкового азоту та його компонентів.
4. Шляхи перетворення безазотистого залишку амінокислот. Глікогенні і кетогенні амінокислоти.
5. Принцип методу визначення залишкового азоту крові, клінічне значення. Види азотемій.

2. Зразки тестових завдань та ситуаційних задач.

1. В молекулі гемоглобіну відбулася заміна глутамінової кислоти на валін. Причини і наслідки такого явища.
2. При спектральному аналізі крові хворого виявлено дві смуги поглинання, зсунуті у фіолетову частину спектру. Про що це свідчить? Можливі наслідки для хворого.
3. Вміст альбумінів в плазмі крові становить 20 г/л. Які причини та можливі наслідки такого стану?
4. Вміст g-глобулінів в плазмі крові складає 30 г/л. Чи відповідає це нормі? Які можливі причини такого явища?
5. У хворого збільшена a_1-глобулінова фракція крові в основному за рахунок зростання вмісту a₁-фетопротеїну. Які можливі причини такого стану?
6. У хворого цироз печінки. Які зміни на електрофореграмі будуть при цьому?
7. В крові вміст залишкового азоту дорівнює 0,1 г/л. Про що свідчить цей показник?
8. Як за вмістом залишкового азоту в крові і загального азоту сечі диференціювати ретенційну і продукційну азотемію?

3. Правильні відповіді на тести і ситуаційні задачі:

1. Це спадкове захворювання, що виникає в результаті дефекта гена, в якому закодована інформація про синтез гемоглобіну. Синтезується гемоглобін із зміненою макроструктурою, він легко кристалізується і частково втрачає здатність переносити кисень (серповидно-клітинна анемія).
2. Це свідчить про наявність карбоксигемоглобіну в крові хворого, що призведе до гіпоксії.
3. Вміст альбумінів понижений (гіпоальбумінемія). Можливі причини: голодування, порушення всмоктування амінокислот в кишечнику, хвороба печінки (білок не синтезується), хвороби нирок (втрата альбуміну з сечею). Наслідками такого стану можуть бути набряки (в результаті пониження онкотичного тиску), порушення транспортної, дезінтоксикаційної та буферної функцій плазми крові.
4. Вміст g-глобулінів підвищений – гіпергамаглобулінемія. Такий стан буває при хронічних запальних, інфекційних захворюваннях, цироз печінки, хронічному поліартриті.
5. Причиною зростання a-фетопротеїну може бути найчастіше первинна гепатокарцинома, рідше, вторинне метастатичне ураження печінки злоякісною пухлиною.
6. Буде зменшена фракція альбумінів і збільшена фракція g-глобулінів.
7. Вміст залишкового азоту знижений, що може бути при нестачі білка в їжі.
8. Якщо підвищення залишкового азоту крові супроводжується збільшенням азоту сечі, то це продукційна азотемія. Якщо ж у сечі вміст азоту низький, то причиною азотемії є захворювання нирок.

4. Джерела інформації:

Основні:

1. Гонський Я. І., Максимчук Т.П. Біохімія людини - Тернопіль: Укрмедкнига, 2001 - С. 39-41, 48, 53-58, 553-565.

2. Біологічна хімія: лабораторний практикум / За ред. Я.І.Гонського. – Тернопіль: Укрмедкнига, 2001. – С. 31-32.

1. Конспекти лекцій.

Додаткові:

1. Березов Т.Т., Коровкин Б.Ф. Биологическая химия. - М.: Медицина, 1990. - 543 с.
2. Савицкий И.В. Биологическая химия – К.: Вища школа, 1982. -470 с.
3. Николаев А.Я. Биологическая химия. - М: Высшая школа, 1989. - 496 с.
4. Ленинджер А. Основы биохимии: Перевод с англ. - М.: Мир, 1985. - 1024 с.
5. Строев Е.А. Биологическая химия. - М.: Высшая школа, 1986. – 479 с.
6. Кучеренко Н.Е., Бабенюк Ю.Д., Васильева А.Н. и др. Биохимия. - К.: Вища школа, 1988. - 432 с.

5. Методика виконання практичної роботи:

- 9.00-12.00 год. при 7-годинному занятті,

Виконання практичної роботи відбувається згідно з “Методичними вказівками для студентів” з обов’язковим висновком в кінці кожної роботи.

І Біохімічний склад крові в нормі та при патології.

Робота 1. Провести спектральний аналіз похідних гемоглобіну (практикум, робота 12).

ІІ Білки плазми крові.

Робота 2. Провести розділення білків сироватки крові на фракції методом електрофорезу на папері та визначити їх кількість (практикум, робота 18 А).

ІІІ Небілкові азотовмісні та безазотисті органічні компоненти крові.

Робота 3. Провести кількісне визначення залишкового азоту крові (практикум, робота 89).

6. Семінарське обговорення теоретичних питань і практичної роботи:

- 12.30-14.00 год. при 7-годинному занятті.

7. Вихідний рівень знань та вмінь перевіряється шляхом розв’язування ситуаційних задач з кожної теми, відповідями на тести типу “Крок”, конструктивні запитання тощо (14¹⁵ – 15⁰⁰ год.).

8. Студент повинен знати:

1. Біохімічні та фізіологічні функції крові в організмі людини. Дихальна функція еритроцитів.
2. Гемоглобін: механізми участі в транспорті кисню та діоксиду вуглецю. Варіанти та патологічні форми гемоглобінів людини.
3. Буферні системи крові. Порушення кислотно-основного балансу в організмі.
4. Біохімічний склад крові людини. Білки плазми крові та їх клініко-біохімічна характеристика.
5. Що таке залишковий азот крові. Його вміст у крові.
6. Основні компоненти залишкового азоту і їх кількісний вміст.
7. Клініко-діагностичне значення визначення залишкового азоту крові.

9. Студент повинен вміти:

1. Визначити фракції білка в крові методом електрофорезу. Оцінити результат, вказати межі норми.
2. Визначати вміст залишкового азоту крові.
3. Обгрунтувати причини виникнення азотемії.
4. Провести спектральний аналіз похідних гемоглобіну.

ЗАНЯТТЯ № 15 (практичне – 6 год.)

Теми:

1. Біохімічні функції печінки – 2 год.

2. Метаболізм порфіринів: обмін жовчних пігментів, біохімія жовтяниць – 2 год.

3. Сечоутворювальна функція нирок – 2 год.

Мета: Уміти визначати вміст білірубіну у сироватці крові та застосовувати знання про обмін хромопротеїнів для пояснення механізму виникнення жовтяниць; виконувати тимолову пробу і використовувати отримані результати для оцінки функціонального стану печінки; дослідити фізико-хімічні властивості і хімічний склад сечі здорової людини і патологічні компоненти сечі, використовувати отримані дані для діагностики і контролю лікування.

Професійна орієнтація студентів: Печінка є головним органом знешкодження ряду токсичних речовин, зокрема продуктів гниття білків (індолу, скатолу та ін.), тому визначення вмісту індикану в сечі є важливою ознакою детоксикаційної функції печінки та посилення гнильних процесів у кишечнику. Білірубін відноситься до жовчних пігментів, є токсичною речовиною, знешкоджується в клітинах печінки. Нагромадження білірубіну в крові вище 35 мкмоль/л призводить до відкладання його в тканинах, появи жовтяниці. Тому визначення вмісту білірубіну у сироватці крові має важливе значення для диференціальної діагностики жовтяниць.

Дослідження сечі дозволяє оцінити дію різних лікарських речовин та інших терапевтичних заходів. Клінічний аналіз сечі є обов’язковою складовою частиною загального обстеження хворого.

За патологічних станів, які пов’язані з розладом обміну речовин і порушенням діяльності тих або інших органів (нирок, печінки, серця, травних органів), відбувається зміна складу крові, що неминуче впливає на склад сечі.

1. Програма самопідготовки студентів

І Біохімічні функції печінки.

1. Функції печінки.
2. Роль печінки в обміні вуглеводів, ліпідів, білків, вітамінів.
3. Жовчеутворююча та екскреторна роль печінки.
4. Шляхи знешкодження токсичних речовин в печінці. Уреогенез
5. Шляхи біохімічної трасформації лікарських речовин в організмі.
6. Значення визначення функціонального стану печінки (тимолова проба).

ІІ Метаболізм порфіринів: обмін жовчних пігментів, біохімія жовтяниць.

1. Роль печінки в обміні жовчних пігментів.
2. Катаболізм ге­­­моглобіну: розрив тетрапірольного кільця гему, розпад вердоглобіну, перетворення білівердину на білірубін, утворення білірубін-диглюкуроніду, екскреція в жовч.
3. Поняття про “прямий” та “непрямий” білірубін, справжній та несправжній уробілін.
4. Механізм виникнення жовтяниць, їх біохімічна характеристика.
5. Клінічне значення аналізу білірубіну в сироватці крові та метод його визначення.

ІІІ Сечоутворювальна функція нирок.

1. Функції нирок в організмі:

а) виділення кінцевих продуктів обміну;

б) підтримання кислотно-лужної рівноваги;

в) регуляція водно-сольового обміну;

г) ендокринна функція.

2. Механізм утворення сечі (фільтрація, реабсорбція, секреція).

3. Уявлення про кліренс.

4. Регуляція утворення сечі.

5. Фізико-хімічні властивості та складові частини сечі:

а)об”єм та фізико-хімічні властивості сечі;

б)мінеральні компоненти сечі;

в) органічні компоненти сечі.

6. Патологічні компоненти сечі, які викликані певними порушеннями обміну речовин в організмі:

7. Методи визначення в сечі білка, глюкози, кетонових тіл, крові. Діагностичне значення.

2. Зразки тестових завдань та ситуаційних задач.

1. Показник тимолової проби досліджуваної сироватки крові становить 20 ОД. Дайте оцінку отриманому результату.
2. В сечі людини виявлено білірубінглюкуроніди і мезобілірубін (уробілін). В сироватці крові вміст загального білірубіну становить 40 мкмоль/л, прямого білірубіну 25 мкмоль/л, непрямого-15 мкмоль/л, кал гіпохолічний. Про що свідчать дані показники?
3. У хворого жовтяницею загальний білірубін складає 54 мкмоль/л, прямий білірубін-29 мкмоль/л, непрямий-25 мкмоль/л. Кал ахолічний. В сечі позитивна реакція на білірубін. Яке захворювання можна припустити?
4. У пацієнта за добу виділяється більше як 2 л сечі. Як оцінити такий результат? Можливі причини такого стану.
5. У хворого виділяється сеча з питомою масою 1,035. Чи відповідає це нормі? Які причини такого стану?
6. При дослідженні порцій сечі, зібраних в окремі посудини протягом доби, виявилось, що питома вага сечі коливається в межах 1,008-1,012. Як трактувати такий стан? Коли це може спостерігатись?

3. Правильні відповіді на тести і ситуаційні задачі:

1. Має місце підвищення показників, що спостерігається при вірусному гепатиті; паренхіматозній жовтяниці.
2. У хворого паренхіматозна жовтяниця.
3. Механічна жовтяниця.
4. Спостерігається поліурія. Можливі причини: вживання сечогінних засобів, цукровий діабет, нецукровий діабет, деякі нервові захворювання, хвороби нирок, вживання великої кількості рідини.
5. Питома маса сечі підвищена (гіперстенурія). Це можливо при втраті води організмом (тривале перебування в гарячому кліматі, блювота, діарея, висока температура тіла), при деяких захворюваннях нирок, цукровому діабеті.
6. Має місце ізостенурія, що може бути при тяжкій нирковій недостатності, коли нирки втрачають концентраційну здатність і виділяють сечу з густиною, яка не відрізняється від густини первинної сечі.

4. Джерела інформації:

Основні:

1. Гонський Я.І., Максимчук Т.П. Біохімія людини. – Тернопіль: Укрмедкнига, 2001. – С. 48-50, 568-572. 429-430, 669-686. 584-606. 588-604
2. Губський Ю.І. Біологічна хімія. – Київ-Тернопіль: Укрмедкнига, 2000. – С. 425-428. 255-256, 468-477.
3. Біологічна хімія: лабораторний практикум / За ред. Я.І.Гонського. – Тернопіль: Укрмедкнига, 2001. – С. 41-44. 244-246, 236-250. 184-185, 250-254.
4. Конспекти лекцій.

Додаткові:

1. Березов Т.Т., Коровкин Б.Ф. Биологическая химия. – М.: Медицина, 1990. – 543 с.
2. Савицкий И.В. Биологическая химия. – К.: Вища школа, 1982. – 470 с.
3. Николаев А.Я. Биологическая химия. – М.: Высшая школа, 1989. – 496 с.
4. Ленинджер А. Основы биохимии: Пер. с анг. – М.: Мир, 1985. – 1024 с.
5. Строев Е.А. Биологическая химия. – М.: Высшая школа, 1986. – 479 с.

5. Методика виконання практичної роботи.

-9.00-11.15 год. при 6-годинному занятті,

Виконання практичної роботи відбувається згідно з “Методичними вказівками для студентів” з обов’язковим висновком в кінці кожної роботи.

І Біохімічні функції печінки.

Робота 1. Тимолова проба.

Принцип методу. Тимолова проба ґрунтується на визначенні ступеня помутніння суміші при взаємодії сироватки з насиченим розчином тимолу у вероналовому буфері. Помутніння суміші обумовлене взаємодією колоїдних частинок тимолу і деяких грубодисперсних білків – гамма-глобулінів та бета-ліпопротеїнів (ліпопротеїнів низької густини). Проба стає позитивною при зменшенні вмісту альбуміну і збільшенні рівня бета і гамма-глобулінів (переважно за рахунок зв’язаних з бета-глобулінами ліпідів)

Хід роботи. У дві сухі пробірки наливають по 6 мл тимолово-вероналового буферного розчину. У першу пробірку додають 0,1 мл негемолізованої сироватки крові (дослід), у другу – 0,1 мл стандартного розчину. Розмішують і залишають стояти на 30 хв при кімнатній температурі. Вимірюють оптичну щільність розчинів проти тимолово-вероналового буферу при довжині хвилі 630–690 нм (червоний світлофільтр) в кюветах з товщиною оптичного шару 0,5 см.

Розрахунок проводять за формулою:

C_ст ´ Е_д

X= ----------------, де:

Е_ст

Х – величина досліджуваної тимолової проби;

C_ст – величина стандартного розчину (5 ОД помутніння);

Е_д – екстинція досліджуваного розчину;

Е_ст – екстинція стандартного розчину.

В нормі величина тимолової проби становить 0 – 5 ОД помутніння.

Клінічне значення. Підвищення показників тимолової проби відбувається при: а) паренхіматозному (інфекційному, вірусному, токсичному) гепатиті (у хворих механічною жовтяницею проба негативна, однак стає позитивною, якщо процес ускладнюється паренхіматозним гепатитом);

б) септичному ендокардиті (при ревматизмі негативна).

ІІ Метаболізм порфіринів: обмін жовчних пігментів, біохімія жовтяниць.

Робота 2. Провести визначення білірубіну в сироватці крові (практикум, робота 88).

ІІІ Сечоутворювальна функція нирок.

Робота 3. Визначити фізико-хімічні властивості сечі (практикум, роботи 104, 105, 106).

Робота 4. Провести якісне і кількісне визначення білка в сечі (практикум, роботи 5, 17, 111, 112).

Робота 5. Виявити гематурію (бензидинова проба) (практикум, робота 82).

Робота 6. Визначити наявність та кількість глюкози в сечі (практикум, роботи 61, 113, 114).

Робота 7. Виявити та визначити кількість кетонових тіл в сечі (практикум, робота 72, 115).

6. Семінарське обговорення теоретичних питань і практичної роботи:

- 11.45-13.15 год. при 6-годинному занятті.

7. Вихідний рівень знань та вмінь перевіряється шляхом розв’язування ситуаційних задач з кожної теми, відповідями на тести типу “Крок”, конструктивні запитання тощо (14¹⁵ – 15⁰⁰ год.).

8. Студент повинен знати:

1. Як відбувається розпад гемоглобіну у тканинах.

1. Механізм детоксикації білірубіну
2. Поняття про “прямий” і “непрямий” білірубін, їх вміст у крові.
3. Види жовтяниць, їх біохімічна характеристика.
4. Значення аналізу білірубіну для клінічної практики.

6. Знешкодження токсичних речовин у печінці; біотрансформація ксенобі­­­отиків та ендогенних токсинів.

1. Роль нирок в регуляції об'єму, електролітного складу та рН рідин організму. Біохімічні механізми сечоутворювальної функції нирок.
2. Ренін-ангіотензинова система нирок. Гіпотензивні лікарські засоби – інгібітори ангіотензинперетворюючого ферменту.
3. Біохімічний склад сечі людини в нормі та за умов розвитку патологічних процесів. Клініко-діагнос­­­тичне значення аналізу складу сечі.

9. Студент повинен вміти:

1. Визначати вміст білірубіну у сироватці крові.
2. Інтерпретувати отримані результати.

3. Визначати реакцію сечі. Проаналізувати результат.

4. Виявляти білок в сечі реакціями з сульфосаліциловою та азотною кислотами. Клінічне застосування цих методів.

5. Виявляти глюкозу в сечі реакцією Фелінга.

6. Виявляти кров в сечі (бензидинова проба).

ЗАНЯТТЯ № 16 (практичне – 6 год.)

Теми:

1. Біохімія сполучної тканини: будова, властивості, функції, регуляція, патологія. (Визначення сіалових кислот в сироватці крові і ротовій рідині) – 3 год.

2. Біохімія тканин зуба: будова, властивості, функції, регуляція, патологія. (Виявлення мінеральних і органічних компонентів у мінералізаті зуба) – 3 год.

Мета: Уміти визначити концентрацію сіалових кислот у біологічних рідинах, використовувати специфіку структури і обміну речовин у сполучній тканині для діагностики колагенозів, стоматологічних хвороб. Оволодіти методом визначення хімічних елементів у мінералізаті зуба, уміти застосовувати знання про фосфорно-кальцієвий обмін та мікроелементи у діагностиці і лікуванні захворювань зубо-щелепної системи.

Професійна орієнтація студентів: Вивчення характерних особливостей хімічного складу і метаболізму сполучної тканини має важливе значення для розуміння патогенезу хвороб сполучної тканини (колагенозів), зокрема стоматологічних хвороб (пародонтиту, карієсу), мукополісахаридозів та ін., а також розробки методів їх діагностики, лікування та профілактики. Знання біохімії тканин зуба необхідно лікарю-стоматологу для глибокого розуміння суті захворювань зубо-щелепної системи, зокрема карієсу та пародонтиту, їх діагностики та обґрунтування терапії.

1. Програма самопідготовки студентів до заняття.

І. Біохімія сполучної тканини: будова, властивості, функції, регуляція, патологія..

1. Загальні риси структурної організації сполучної тканини, її біологічні функції.

2. Розчинні і нерозчинні білки тканини зуба, їх характеристика.

3. Особливості біосинтезу, модифікації колагену, еластину, їх роль у мінералізації зуба. Роль гормонів, вітамінів у цих процесах.

4. З якими особливостями структури колагену та еластину пов’язана їх велика міцність, стійкість і гідрофобність?

5. Особливості структури біополімерів: гіалуронової кислоти, хондроітинсульфатів, сіалових кислот, принцип будови протеогліканів, їх розподіл в органах і тканинах.

6. Причини порушення обміну сполучної тканини, механізм колагенозів, мукополісахаридозів, біохімічні зміни в тканинах зуба і навколишніх тканинах при патологіях.

7. Профілактика карієсу, пародонтиту, флюорозу, цинги.

ІІ. Біохімія тканин зуба: будова, властивості, функції, регуляція, патологія

1. Хімічний склад тканин зуба - емалі, дентину, цементу.

2. Обмін речовин в тканинах зуба, роль вітамінів і гормонів.

3. Мінералізація тканин зуба: ініціатори мінералізації, відмінності процесу в емалі, дентині, цементі.

4. Роль слини в ремінералізації.

5. Біохімічні основи виникнення деяких стоматологічних захворювань: зубних каменів, карієсу, флюорозу, пародонтозу.

6. Роль харчування у виникненні і профілактиці стоматологічних захворювань.

2. Зразки тестових завдань та ситуаційних задач.

1. У пацієнта виявлені ознаки гіповітамінозу С: петехіальні крововиливи, розхитування і випадіння зубів. Який механізм цих змін?

2. Колагенози супроводжуються розпадом білків сполучної тканини. Які біохімічні показники можуть це підтвердити?

3. Чому при карієсі обмежують вживання в їжу квасцю, шпинату, ревеню?

4. Діти люблять солодощі, але це фактор ризику карієсу. Обґрунтуйте доцільність введення в деякі цукерки, шоколад лактату Са.

5. Потрапляння в організм стронцію призводить до підвищення ламкості зубів. Як це можна пояснити?

3. Правильні відповіді на тести і ситуаційні задачі:

1. Вітамін С сприяє гідроксилюванню проліну і лізину, тобто „дозріванню” колагену. Колагенові волокна утворюють періодонтальну зв’язку, якою фіксуються зуби. Порушення структури колагену зменшує біомеханічні властивості цієї зв’язки та навколо зубних тканин. Як наслідок - розхитування і випадіння зубів при гіповітамінозі С.
2. Збільшення в крові сіалових кислот, проліну, лізину, гліцину, екскреція цих амінокислот з сечею.

3. Апатити – це мінеральна основа тканин зуба. Основним є гідроксиапатит, але і він,і особливо стронцієвий, карбонатний апатити мають високу розчинність в кислому середовищі. Тому при вживанні вказаних продуктів, що містять багато органічних кислот, розвивається карієс.

1. Вуглеводні харчові продукти, особливо цукерки, сприяють посиленому утворенню карбонатного апатиту, який є нестійким, швидше руйнується ніж гідроксиапатит. Введення Са в склад цукерок попереджує утворення карбонатного апатиту, сприяє стабільності гідроксиапатиту.
2. Са²⁺, Sr²⁺ мають подібні хімічні властивості, але заміна Са²⁺ на Sr²⁺ змінює архітектоніку гідроксиапатиту, робить його менш стійким, він легше руйнується під дією органічних кислот.

4. Джерела інформації:

Основні:

1. Гонський Я. І., Максимчук Т.П. Біохімія людини. - Тернопіль: Укрмедкнига, 2001. – С. 28-29, 655-668, 517-520, 524-527.

1. Губський Ю.І. Біологічна хімія. – К. – Тернопіль: Укрмедкнига, 2000. – С. 29, 31, 234, 409, 378-380.
2. Біологічна хімія: лабораторний практикум / За ред. Я.І.Гонського. – Тернопіль: Укрмедкнига, 2001. – С. 224-226, 207-209.

4. Конспекти лекцій.

Додаткові:

1. Березов Т.Т., Коровкин Б.Ф. Биологическая химия. – М.: Медицина, 1990. – 543 с

2. Савицкий И.В. Биологическая химия. – К.: Вища школа, 1982. – 470 с.

3. Николаев А.Я. Биологическая химия. – М. Высшая школа, 1989, - 496 с.

4. Строев Е.А. Биологическая химия. – Высшая школа. – 1986. – 479 с.

5. Кучеренко Н.Е. и соавт. Биохимия. – К.: Вища школа, 1988. – 432 с.

5. Методика виконання практичної роботи. - 9.00-11.15 год.

Виконання практичної роботи відбувається згідно з “Методичними вказівками для студентів” з обов’язковим висновком в кінці кожної роботи.

І. Біохімія сполучної тканини: будова, властивості, функції, регуляція, патологія.

Робота 1. Визначити вміст сіалових кислот у ротовій рідині (сироватці) (практикум, робота 100).

ІІ. Біохімія тканин зуба: будова, властивості, функції, регуляція, патологія.

Робота 2. Проробити якісні реакції на Са, Мg, P, карбонат-аніон в мінералізаті зуба (практикум, робота 92).

Виявлення карбонат аніону. Принцип реакції: карбонат-аніон утворює білий осад з розчином хлориду барію. До 1мл мінералізату додають 2-3 краплі ВаСІ₂, спостерігають за утворенням осаду ВаСІ₃.

6. Семінарське обговорення теоретичних питань і практичної роботи:

- 11.45-13.15 год. при 6-годинному занятті.

7. Вихідний рівень знань та вмінь перевіряється шляхом розв’язування ситуаційних задач з кожної теми, відповідями на тести типу “Крок”, конструктивні запитання тощо (14¹⁵ – 15⁰⁰ год.).

8. Студент повинен знати:

1. Структурну організацію сполучної тканинию.
2. Властивості і функції гетерополісахаридів.
3. Профілактику карієсу, пародонтиту, флюорозу, цинги.
4. Про білки і ферменти слини.
5. Особливості будови і функцій слинних залоз.
6. Регуляція слиновиділення.

9. Студент повинен вміти:

1. Визначити вміст сіалових кислот у ротовій рідині (сироватці).
2. Обгрунтувати причини виникнення колагенозів, мукополісахаридозів.
3. Провести якісні реакції по визначенню в слині кальцію, фосфору, роданіду, глюкози, білка, молочної кислоти..

4. Обгрунтувати зміни хімічного складу слини при загальних та стоматологічних захворюваннях..

ЗАНЯТТЯ № 17 (практичне – 6 год.)

Теми:

1. Біохімія слини: походження, функції, хімічний склад – 3 год.

2. Регуляція і патологія слиновиділення – 3 год.

Мета: Уміти визначити органічні та неорганічні компоненти слини, використовувати ці показники для оцінки функцій слинних залоз і слини. Уміти дослідити ферментний склад слини для обгрунтування патогенезу розладів травлення в ротовій порожнині в цілях діагностики захворювань слинних залоз.

Професійна орієнтація студентів:

Слина має значний вплив на органи ротової порожнини та організму в цілому. Вивчення хімічного складу має важливе діагностичне значення в практичній стоматології при карієсі, пародонтиті, флюорозі, слинокам’яній хворобі, паротиті, а також в судово-медичній практиці. Засвоєння основ біохімії слини необхідно лікарю стоматологу для діагностики і лікування захворювань органів порожнини рота, травної системи. Знання ферментного складу слини важливо враховувати при розробці способів корекції захворювань зубо-щелепного апарату, а також вибору способів протезування.

1. Програма самопідготовки студентів до заняття.

І. Біохімія слини: походження, функції, хімічний склад.

1. Поняття „слина” і „ротова рідина”. Слинні залози та особливості складу їх секретів.

2. Біологічні функції слини: мінералізуюча, захисна, трофічна, регуляторна, травна, буферна, видільна.

3. Фізико-хімічні властивості і хімічний склад слини, неорганічні та органічні компоненти.

ІІ Регуляція і патологія слиновиділення.

1. Нервово-гуморальна регуляція слиновиділення.

2. Зміни хімічного складу слини при загальних та стоматологічних захворюваннях.

Дата добавления: 2015-05-23