Символічний інтеракціонізм

Теорія конфлікту.

Видатний її представник Р. Коллінз вважає, що статева нерівність зумовлена конфліктом між чоловіками (панівна група) та жінками (залежна група). В основі цього панування – підкорення чоловіками жінок заради сексуального задоволення. Щоб узаконити доступ до них та зміцнити своє панування, чоловіки здобули право на „сексуальну власність”. Згодом сформувався так званий сексуальний ринок, де чоловіки та жінки торгуються між собою, намагаються вдало обрати для себе партнера. Ступінь залежності жінки від чоловіка визначається матеріальною залежністю та цінністю жінки як власності, що підлягає обміну. В сучасних суспільствах жінкам дозволено володіти багатством, учитися та працювати поза домом, що підвищує їх вартість при обміні. Тенденція до економічної незалежності жінок робить їх незалежними й у статевих стосунках, які можуть бути менш пов’язаними зі шлюбом. Матеріально спроможні жінки мають більше можливостей щодо вибору партнера.

Сутність цієї концепції полягає в тому, що гендерні ролі є продуктом цивілізації та формуються у процесі взаємодії людей, а статеві статуси та ролі є наслідком постійного внутрішнього діалогу людини з узагальненим представником іншої статі. Це, власне, і мотивує статеві стратегії чоловіків і жінок. Наприклад, якщо дівчина очима узагальненої особи бачить себе дружиною та матір’ю, вельми ймовірно, що її типова поведінка буде мотивована цими символами. Такий принцип поширюється на вибір поведінки. Тому інтеракціоністи досліджують стосунки між чоловіками та жінками крізь призму аналізу значущих символів, які визначають гендерні стратегії.

5. На хвилі протесту проти дискримінації жінок, гендерних стереотипів виник фемінізм.

Фемінізм – науковий напрям і суспільний рух, метою якого є повна рівноправність чоловіків і жінок у всіх сферах життя.

Першими зробили спроби обґрунтувати рівноправність чоловіків і жінок французькі філософи Вольтер, Д. Дідро, Ш.-Л. Монтеск’є, які обстоювали право жінок брати участь у суспільному житті, стверджували, що їх природа не менш складна, ніж чоловіча. Самі жінки заявили про себе активною участю у Великій Французькій революції, започаткували жіночі клуби, журнали. Француженки, не протиставляючи себе чоловікам, звертали увагу на свою безправність. Але революційна влада, оцінивши громадську активність жінок, не змогла протистояти патріархальній традиції, впливу католицької церкви, щоб визнати жінок самостійним суб’єктом історії, віднести їх до категорії „вільних” і „рівних”. І це спричинило виникнення нового суспільного явища – фемінізму як руху на захист політичних і громадянських прав жінок.

Першим документом фемінізму вважають „Декларацію прав жінки та громадянки”, написану француженкою Олімпією де Гуж у 1791 р., в якій було заявлено, що жінка має такі самі права на свободу, володіння власністю, як і чоловік. Але на заваді цьому є „тиранія сильної статі”. Декларація викликала в суспільстві потужний спротив, особливо фраза: „Якщо жінка має право зійти на ешафот, то вона повинна мати право зійти і на трибуну”. До речі, О. де гуж за доносом була гільйотинована. Пізніше, в 1793 р., Конвент ухвалив рішення про заборону жіночих клубів, а через два роки заборонив жінкам збиратися у громадських місцях. Громадянський кодекс проголосив, що жінка не має ніяких громадських прав та повинна підкорятися своєму чоловікові. Тобто ідеал „свободи, братерства та рівності” був призначений регулювати відносини тільки між чоловіками.

Наприкінці XVIII ст. ідеї фемінізму заявили про себе у Великобританії передусім старанням журналістки Мері Волстонкрафт. У 1827 р. у м. Сенека-Фоллзе (США) відбувся перший з’їзд американських феміністок-суфражисток, на якому було висловлено протест проти дискримінації жінок, прийнято Декларацію прав жінок. У середині XIX ст. боротьба за надання жінкам виборчого права стала провідною ідеєю фемінізму.

У тогочасному фемінізмі чітко окреслилося три напрями: суфражизм (англ. Suffrage – виборче право) – рух за надання жінкам права обирати; гуманістичний, який звільнення жінки вбачав у розвитку її інтелекту, підвищенні грамотності; марксистський вважав, що становище жінки-робітниці зумовлене класовими причинами, тому боротьба за її звільнення збігається із загальним завданням звільнення пролетаріату. У зв’язку з цим окремого жіночого питання не існує, воно вирішуватиметься разом з вирішенням проблем пролетаріату. Цей напрям найпоширенішим був у Росії. Головний ідеолог його – Олександра Коллонтай (1872 – 1952).

Отже, за одне століття фемінізм поширився в цьому світі, вперше порушивши питання про права жінки, рівність статей, сприяв формуванню атмосферу морального осуду патріархату. Успіх суфражизму (у багатьох країнах напередодні Другої світової війни жінки здобули виборче право), а також об’єктивні чинники – війна, повоєнне відродження – призвели до того, що фемінізм фактично не виявляв себе майже до 60-х років XX ст. Поштовхом до його відродження стала книга француженки Симони де Бовуар „Друга стать” (1949 р.), яка є повним історико-філософським дослідженням становища жінки від створення світу. Авторка обстоювала тезу, що в жінках закладені такі ж потенції, як і в чоловіках. Головна вимога жіночого руху – визнати рівноправність жінки, яка не є другою статтю.

Саме ця праця засвідчила появу неофемінізму, основними ідеями якого є:

- боротьба не за отримання рівних прав (фактично в усьому світі вони є однаковими), а за рівні можливості;

- виклик патріархальній культурі з метою не тільки змінити становище жінок, а ревізувати всі можливості соціальної реальності, всі сфери буття;

- прагнення до того, щоб у збалансованій культурі жіночі соціальні ролі, духовні потенції набули цінності та значущості для суспільства.

Неофемінізм констатує, що сучасна західна культура є патріархальною, маскулінною, організованою не тільки за чоловічим зразком, а й пронизаною забобонами стосовно жінок, що виявляється в усіх сферах: науці, сім’ї, владі, релігії, мистецтва, рекламі тощо.

У 60-ті роки XX ст. оформилося три напрями неофемінізму:

1. Ліберальний. Основні вимоги його – ліквідація дискримінації жінок, законів, що обмежують їх права. Нерівність жінок є наслідком упередженості та неосвіченості, що можна подолати розвитком освіти та спеціально зорієнтованими урядовими реформами. Одна з теоретиків цього напряму Бетті Фрі ден у роботі „Містичне жіноче” акцентувала увагу на жінці передусім як на особистості, а вже потім як на дружині та матері.

2. Радикальний. Виходить з того, що головним злом, яке породжує нерівність жінок, є чоловічий шовінізм. Тому необхідно зруйнувати все створене чоловіками, передусім державу. Теоретик цього напряму Мері Дейлі закликала до „священної боротьби проти чоловіків”. Серед головних вимог: безкоштовні ясла, доступність протизаплідніх засобів, право на аборти, ліквідація дискримінації лесбіянок, рівні можливості щодо освіти жінок, подолання загрози насилля. На думку його представників, пригнічення жінок породив патріархат. Адже жінок пригнічують саме чоловіки, які століттями використовують свій контроль над економічними відносинами, ідеями, культурою, правовими нормами, узаконюючи інститути, які захищають лише їх інтереси. Влада чоловіків над жінками пронизує як суспільну, так і сімейну, інтимну сфери. Її підтримують соціалізація, освіта, засоби масової інформації, релігія. Чоловіки контролюють жінок засобами сексуальності та насилля. Вихід з цього становища вони вбачають у сепаратизмі, який зможе примусити деяких чоловіків змінити свою поведінку та переглянути відданість патріархату.

3. Марксистський (соціалістичний). Жіночу пригніченість розглядає як продукт капіталістичних і патріархальних суспільних відносин, вважаючи можливим їх звільнення із завершенням капіталістичної фрази та подоланням чоловічого контролю. Його прихильники стверджують, що дискримінація жінок вигідна капіталізму. Недооцінка жінок на роботі, значно нижча оплата праці, ніж у чоловіків, перетворює їх на резервну „армію дешевої праці”.

Спільним для всіх напрямів є зосередження на проблемі пригнічення жінок, а відмінним – підхід до з’ясування причин такого становища та бачення шляхів його подолання.

В Україні феміністські погляди стали поширюватися в XIX ст. У них домінували ліберальна та марксистська концепції. Спектр тлумачень суспільних проблем жінок був максимально широким – від ортодоксально-клерикальних до радикально-соціалістичних. Організаційно український жіночий рух оформився у 1884 р. заснуванням першого жіночого товариства у Станіславі (нині – Івано-Франківськ) і жіночого товариства О. Доброграєвої (Київ). Згодом було створено „Клуб русинок”, „Гурток українських дівчат”, „Жіноча громада”, „Союз українок” та ін. Ідеологами українського жіночого руху вважають Наталю Кобринську, Софію Русову, Христю Алчевську, Ольгу Кобилянську.

Помітно активізувався український жіночий рух на початку XX ст.: великими тиражами виходили жіночі газети та журнали, активно розвивалися жіночі організації. Водночас точилася гостра дискусія між прихильниками ліберальних та марксистських поглядів. Тези лібералів про емансипацію, моральне перевиховання суспільства марксисти кваліфікували як прояв „буржуазного фемінізму”, пропонуючи замінити поняття „емансипація” на жіноче питання”, „жіноча особистість”, „жіночі маси”.

Радянська влада формально надала жінці всю повноту юридичних прав, заборонивши водночас діяльність незалежних жіночих організацій. Натомість при органах влади було створено жінвідділи, завдання яких полягає в тому, щоб викувати з жіночих трудових ресурсів армію робітниць і селянок, а це мало своїм наслідком зникнення особистості, нівелювання соціокультурних відмінностей між чоловіком та жінкою.

Крім того, попри велику кількість жіночих організацій, розвинутої феміністської традиції в українській культурі не існувало. У суспільстві домінували інтереси нації. Проблема жіночих прав була вторинною порівняно з питанням про незалежну Українську державу. Символізм жіночого руху багато в чому був детермінованим традицією українського націоналізму, який трактував образ української жінки із застосуванням страждальних мотивів. Згодом жіночий образ трансформувався у материнський і національний: жінка – мати – Батьківщина – нація.

Сучасний український жіночий рух є відчутно консервативним, організаційно розрізненим. Цієї проблеми не вичерпує діяльність впливових громадських організацій („Гендерне бюро ПРООН”, Центри „Жінка для жінки”, „Жіночий консорціум ННД-США” та ін.), бізнес – центрів для жінок, організацій з надання допомоги жінкам, які перебувають у складному моральному та матеріальному становищі, центрів перекваліфікації жінок, розвиток феміністських журналів („Бюлетень Тендерного бюро”, „Діалог різноманітностей”, „Очима жінки”, „Новий образ”). Якщо перша хвиля жіночого руху в Україні (1989 – середина 90-х років ХХ ст.) була пов’язана з політикою українського націоналізму, то друга хвиля (з середини 90-х років) дедалі більше починає поєднувати цілі жіночого руху з феміністськими завданнями розвитку жіночого самовизначення, індивідуальності, жіночої реалізації в сучасному світі. Вона більше зорієнтована на ідеали незалежного руху, який розвивається у формі неурядових, недержавних жіночих громадських об’єднань. Водночас необізнаність у феміністській проблематиці, відсутність розвинутих традицій демократичних соціальних рухів в Україні ускладнюють розвиток українського жіночого руху. До того, українки не зовсім готові до сприйняття ідей фемінізму. У суспільстві багато патріархальних стереотипів як серед чоловіків, так і серед жінок.

Становище жінки в Україні віддзеркалює процеси в усіх постсоціалістичних країнах. Інтегруючись у світове співтовариство, Україна ратифікувала міжнародні акти, спрямовані на ліквідацію всіх форм дискримінації жінок (Конвенцію ООН „Про ліквідацію усіх форм дискримінації жінок”). Але реально на становище жінок це не вплинуло. Наприклад, у сучасному українському парламенті вони становлять менше 10%; бізнес і підприємництво залишаються чоловічими сферами; традиційно низькі шанси жінок на ринку праці; вони часто страждають від насилля та сексуального переслідування тощо. Ці проблеми були системно проаналізовані на Всеукраїнській конференції „Стратегія четвертої Всесвітньої конференції з питань становища жінок і програма дій в Україні”, що відбулася у 1996 р. в Києві й підкреслила необхідність ліквідації нерівності між чоловіками та жінками у сфері влади, виступила за прийняття відповідних державних рішень. Сучасна гендерна політика розвивається за такими напрямами:

- рівноправність у зайнятості та навчанні;

- сервісний контроль за дітьми;

- контроль за народжуваністю, методами контрацепції та штучного переривання вагітності;

- юридична та фінансова незалежність жінок;

- протидія сексуальному гнобленню та чоловічому насильству.

I. Запитання для роздумів, самоперевірки, повторення

1. Вивченням яких питань займається гендерна соціологія?

2. Проаналізуйте головні соціологічні парадигми щодо проблеми гендерних відмінностей.

3. Що таке гендерна соціалізація? Які чинники впливають на цей процес? Розгляньте відмінності у соціалізації чоловіків і жінок.

4. Обгрунтуйте своє розуміння сутності етапів та напрямків соціалізації.

II. Виберіть правильну відповідь

1. Термін „qender” вживається в значенні:

а) чоловік;

б) жінка;

в) соціологічна стать.

2. Гендерні дослідження розпочалися:

а) в 60-ті роки ХХ ст.;

б) в 80-ті роки ХХ ст.;

в) в 90-ті роки ХХ ст.

3. Поняття „маскулінність” вживається в значенні:

а) мужність;

б) жіночність;

в) сентиментальність.

4. Поняття „фемінність” вживається в значенні:

а) мужність;

б) жіночність;

в) сила.

5. Поняття „андрогінність” вживається в значенні:

а) двостатевий;

б) індивідуальний;

в) незалежний.

6. Термін „сексизм” вказує на:

а) підвищену сексуальність;

б) дискримінацію за статевими ознаками;

в) нездатність особи до соціальної творчості.

7. Система взаємопов’язаних соціальних структур, за допомогою яких чоловіки пригнічують та експлуатують жінок, має назву:

а) матріархат;

б) біархат;

в) патріархат.

8. Форма суспільного устрою, за якою чоловіки та жінки мають рівне становище в суспільстві, має назву:

а) біархат;

б) матріархат;

в) патріархат.

9. Гендерна теорія акцентує увагу:

а) на проблемах жінок;

б) на проблемах чоловіків;

в) на стосунках жінок і чоловіків у суспільстві.

10. Закріплення і трансляцію гендерних ролей від покоління до покоління забезпечують:

а) гендерні стереотипи;

б) традиції;

в) норми моралі.

III. Сформулюйте визначення понять:

ü Гендер;

ü Фемінність;

ü Маскулінність;

ü Патріархат;

ü Матріархат;

ü Фемінізм;

ü Гендерні стереотипи.

IY. Напишіть реферат на одну із запропонованих тем

1. Соціальна дискримінація жінок: сутність та форми прояву.

2. Патріархальний характер сучасної політичної сфери.

3. Історія феміністської думки в Україні.

4. Проблема насильства над жінками та щляхи її подолання.

5. Видатні жінки сучасної України.

V. Рекомендована література

· Соціологія. Підручник. За редакцією В.Г.Городяненка. -К., 2005, с.442-463.

· Соціологія: Навч. Посіб.За ред.. С.О.Макєєва. – К.,2008, с.297-331.

Дата добавления: 2015-05-23