Корсунь 1 страница

Після перемоги під Жовтими Водами 19-тис. козацьке військо (15 тис. козаків та 4 тис. татар) рушило до Корсуня, де перебувала 20-тис. армія поляків. Поляки почали відступати. Хмельницький наздогнав ворога, але, враховуючи кількісну перевагу поляків, у відкритий бій не вступив. Гетьман мав хитрий план: козацький полковник Максим Кривоніс із 6-тис. загоном обійшов польське військо й улаштував засідку в урочищі Горіхова Діброва. Козаки перекопали шлях ровом, зробили з дерев завали й загатили річку. Затоплена балка перетворилася на в'язке багновище.
Смертник Микита Галаган, який ввів в оману польське командування.

М. Потоцький наказав польським військам відступати. Ранком 16 травня 1648 року польське військо увійшло в Горіхову Діброву й потрапилов засідку. Перелякані шляхтичі почали тікали до лісу, але вскочили в болото. Ті, що стали обходити багнюку, потрапили до глибокого яру, де їх зустрів загін М. Кривоноса. По ворогові вдарили козацькі гармати, вступило в бій військо Б. Хмельницького, яке наступало на поляків з тилу. Хаотичний відступ поляків. У відкритий фланг увірвалися козаки й захопили частину польської артилерії, почалася страшна різанина.
Перемога козаків була остаточною,.

Пилявці Під Пилявцями, на правому березі ріки Ікви (за іншими даними Пиляви) українське військо збудувало добре укріплений табір. Окремо, на лівому фланзі головних сил української армії, розташувалась кіннота Максима Кривоноса. Козацька піхота, зайняла греблю, що сполучала обидва береги річки і збудувала на ній шанці.9(19) вересня 1648 надійшло польське військо і стало табором на протилежному березі річки. Вирішальна битва розпочалась 11(21) вересня 1648 запеклими боями за греблю через річку Ікву. Протягом другого дня козацька піхота відбила свої позиції на греблі. У ніч на 13(23) вересня 1648 у козацький табір прибув на допомогу 4-тисячний загін буджацьких татар (за іншими даними, близько 20 тис. чоловік) очолюваний Айтимир-мурзою та Адлаєт-мурзою (на думку деяких дослідників, татари прибули лише 15(25) вересня 1648, а гучні вигуки і мушкетна стрілянина у козацькому таборі нібито на честь прибулих союзників мали, за задумом Б. Хмельницького, ввести в оману польське командування. Вранці 13(23) вересня 1648 українська армія (лівим флангом командував Кривоніс, центром — I. Чорнота, правим —Карпо Півторакожух) вишикувалась в бойові порядки на полі бою. Щоб уникнути повного розгрому, польське командування відкликало з поля бою всі підрозділи і розпорядилось підготуватись до відходу табором

Західний похід восени(жовтень-листопад) 1648. Облога Львова. Переможним походом повстанська армія просувалася на захід. 16 жовтня(26 вересня) 1648 р. розпочалася облога Львова. 5(15) жовтня загони Максима Кривоноса захопили Високий Замок - фортецю на високому пагорбі. Львівська міська верхівка почала переговори. Гетьман вимагав від польського командування та міської влади капітулювати і видати козакам їхніх запеклих ворогів Ярему Вишневецького, Олександра Конецпольського та інших. Проте, дізнавшись, що ті таємно втекли до Замостя, наказав припинити облогу і, дочекавшись викупу для сплати ординцям, рушив на Замостя. Облога Замостя. Начальник гарнізону з наближенням повстанців наказав спалити передмістя. Облога за таких обставин могла затягтися. Підійшовши до Замостя, Хмельницький запропонував міській владі сплатити викуп і спробував переманити на свій бік німецьких найманців, які перебували в місті. Діставши відмову, гетьман наказав брати місто штурмом. Проте цей штурм, як і два подальші, виявився невдалим. Тоді Хмельницький наказав ущільнити облогу. Розпочалися переговори між повстанцями та міською владо Хмельницький отримав викуп і зняв облогу Замостя.. Відступ української армії з-під Замостя. На початку листопада, під час стояння під Замостям, Богдан Хмельницький розпочав переговори з польським урядом.До припинення воєнних дій гетьмана спонукало складне становище армії: боєздатного війська налічувалося не більше, як ЗО тис., гостро відчувалася нестача гармат, набоїв і харчів, давалася взнаки загальна втома, насувалася зима. Крім того, ще аж ніяк не вичерпними були військові сили Польщі. Зваживши на все, Богдан Хмельницький погодився з рішенням ради і настроями старшини та уклав перемир'я з новообраним польським королем Яном ІІ Казимиром. 14(24) листопада 1648 р. Богдан Хмельницький своїми загонами повернув на схід. Переможний похід 1648 р. було завершено. Одначе, укладаючи мир під Замостям, гетьман не збирався припиняти збройної боротьби взагалі. Він планував навесні 1649 р. знову зібрати військо, покликати татар на допомогу й поновити воєнні дії.

18. Збаразько-зборівська кампанія

Місцем розташування польських військ було обрано Збараж. Частина загонів зайняла Збаразький замок, решта неподалік почала зводити табір. Та закінчити його не встигли, бо 30 червня підійшла українська й татарська кіннота. Спалахнув бій. Збараж і польський табір під його стінами було взято в щільну облогу. 27 липня козаки розпочали генеральний наступ. Бій тривав три години; поляки затято боронилися. Наступного дня Хмельницький отримав повідомлення, що з Варшави під Збараж вирушило головне польське військо на чолі з королем Яном Казимиром військо Яна Казимира наближалося до містечка Зборова. Просуваючись уздовж р. Стрипи, воно розтяглося на бага­то кілометрів. Богдан Хмельницький вирішив скористати­ся з такої ситуації та атакувати польське військо.

У ніч проти 6 серпня Хмельницький перегрупував війська і щільно оточив польський табір та містечко Зборів. Зранку козацькі полки одночасно штурмували Зборів, греб­лю й мости на Стрипі, щоб розірвати зв'язок між Зборовом і королівським табором. Укладення Зборівського договору Після напружених переговорів 8 серпня 1649 р. було ук­ладено Зборівський мирний договір. Він передбачав перехід під владу гетьмана територій колишніх Київського, Брацлавського й Чернігівського воєводств, на яких польський уряд позбавлявся права розміщувати свої війська, а дер­жавні посади мали обіймати лише православні. Встанов­лювався реєстр у 40 тис. козаків. Усім учасникам війни оголошувалася амністія. Шляхта поверталася до своїх во­лодінь, а селяни мусили виконувати довоєнні повинності в маєтках своїх власників. Зборівський мирний договір, укладений під тиском обста­вин, не відповідав фактичним успіхам війни.

19.Берестецька-битва
Вирішальні бої між основними силами польської та української армії сталися 28 червня -10 липня 1651 р. поблизу м. Берестечка на Волині. Зранку 18 червня спалахну­ли перші сутички. Вона була найбільшою битвою Національно-виз­вольної війни за чисельністю вояків, які брали в ній участь. Загальна кількість польського війська становила 150 тис, а з урахуванням озброєної та здатної до бою челяді переви­щувала 200 тис. Військо Богдана Хмельницького складало­ся з 60 тис. козаків, 40 тис. селян, міщан та обозних слуг, а після приєднання 100 тис. татар сягало 200 тисяч.

Перший день був невдалим для української та крим­ської кінноти, проте наступного дня козаки й татари мали перевагу Протягом 10 днів козаки героїчно обороняли табір, відбиваючи всі атаки поляків. Одначе становище погіршувалося. Найбільше непокоїла відсутність чіткого плану дій. Між генеральною старши­ною не було єдності. Одні пропонували залишити табір, інші - захищатися. Тим часом облога ставала дедалі щільнішою. За таких складних обста­вин наказним гетьманом було обрано Івана Богуна

Білоцеркі́вський ми́рний до́говір 8 вересня 1651р. Польській шляхті поверталися маєтки у Київському, Брацлавському і Чернігівському воєводствах; територія, підвладна Богдану Хмельницькому, обмежувалася лише Київським воєводством; реєстрове козацьке військо скорочувалося з 40 до 20 тисяч чоловік; Україна була позбавлена права вступати у відносини з іноземними державами і повинна була розірвати союз з Кримським ханством Батозька битва (22-23 травня 1652 ) Наприкінці квітня 1652 року у Чигирині відбулася таємна нарада гетьмана із старшинами, де було вирішено готуватися до воєнних дій із Польщею. За попередньою домовленістю кримський хан прислав до кордонів України татарські загони. Приводом до початку воєнних дій стало порушення молдавським господарем Василем Лупулом союзного договору.

22 травня козацькі війська і татарські загони переправилися через Буг і непомітно підійшли до польського табору в урочищі Батіг між річками Буг та Соб. За ніч козаки зуміли щільно оточити ворожий табір з усіх боків. Тим часом із заходу підійшли головні сили української армії і розпочався генеральний штурм польського табору вранці 23 травня.

Оволодівши серединою табору, козаки пішли на приступ редутів, де закріпилися німці, й до заходу сонця захопили їх. Полякам вдалося ще трохи протриматися, але після прориву їхньої оборони козаками Івана Богуна, доля битви була вирішена. Після закінчення битви Богдан Хмельницький викупив у нуреддин-султана за 50 тисяч талярів всіх полонених поляків і наказав їх замордувати,

Наслідки

Батозьку битву її сучасники порівнювали з перемогою Ганнібала під Каннами у 216 році до н. е.. Польські загарбники мусили спішно покинути територію Гетьманщини, у певних пунктах якої вони стояли за умовами Білоцерківського мирного договору, кордон знову проліг по ріці Случ, як і за умовами Зборівської угоди 1649 року

20. Молдавські походи

І молдавський похід Б.Хмельницького.. 60-тисячна українська армія під проводом Богдана Хмельницького й загони кримських татар кількістю 30 тис. перейшли Дністер і всту­пили на територію молдовського князівства. На початку вересня 1650 р. козацькі полки заволоділи столицею князівства - м. Ясси. Василь Лупула погодився на мир, го­ловною умовою якого була відмова Молдови від союзу з Польщею. Так між Україною й Молдовою було встановле­но союзницькі відносини. Щоб зміцнити політичні зв'язки з Гетьманщиною, молдовський господар зобов'язався видати свою дочку Розанду за сина Богдана Хмельницько­го - Тимоша. Шлюб Тимоша з Розандою потрібен був гетьманові для посилення впливу на Молдову, а також для зміцнення позицій Української держави.

Молдовські походи 1652-1653 рр. Після Батозької битви, у травні-червні 1652 р., укра­їнська армія, вступивши до Молдови, змусила Лупула ви­конати попередні зобов'язання. У серпні Тиміш узяв шлюб із Розандою.Занепокоєні українсько-молдовським союзом, Польща, Валахія й Трансільванія об'єдналися в антиукраїнський союз. Навесні 1653 р. валаський господар Матвій Басараб і трансільванський князь Юрій (Дєрдь) II Ракоці за підтримки польського уряду захопили Ясси й посадили на престол свого ставленика. Василь Лупул звернувся по допомогу до Богдана ХмельницькогоВоєнна допомога Лупулові не поклала край колотнечі за владу в Молдові. Невдовзі Лупула знову скинули з престо­лу. Потрапивши у скруту, він вкотре звернувся по допомогу до козаків. Вірне союзницьким зобов'язанням, українське військо, очолене Тимошем, вирушило в похід. Обставини складалися не на користь Тимоша. У фортеці Сучава коза­ки потрапили в облогу. Там, під час героїчної оборони, Тимоша Хмельницького було смертельно поранено.

21. Розвиток української державної ідеї Б.Хмельницьким.

У процесі розгортання національно-визвольних змагань (1648—1657) у середовищі козацької еліти вперше в історії української суспільно-політичної думки було чітко сформульовані фундаментальні основи національної державної ідеї:

— право українського народу на створення власної держави в етнічних межах його проживання;

— незалежність і соборність Української держави;

— генетичний зв'язок козацької державності з Київською Руссю, спадкоємність кордонів, традицій та культури княжої доби. Ці положення і лягли в основу державотворчої діяльності Б. Хмельницького, еволюція світогляду якого була надто складною — від ідеї козацького автономізму до створення суверенної незалежної держави.. За часів Хмельниччини територія Української держави простягалася майже на 200 тис. км2і охоплювала Лівобережжя, частину Правобережжя та Степу. На цих землях проживало понад 3 млн осіб. В основі адміністративного поділу лежала структура козацького війська. Територія держави поділялася на полки та сотні, Формально основним органом влади була Військова (Генеральна) рада, яка вирішувала військові, політичні, господарські, правові та інші питання. Проте вона не була постійно діючою, до того ж Б. Хмельницький з метою зміцнення гетьманської влади частіше скликав старшинську раду, до якої незабаром перейшла вся повнота влади в державі. На початковій фазі національно-визвольних змагань переважають демократичні засади, про що свідчить існування таких суспільних явищ та норм:

— функціонування Військової (Генеральної) ради, у якій право голосу мала уся «чернь», тобто все військо;

— виборність усіх посадових осіб від сотника до гетьмана;

— відсутність жорстких міжстанових розмежувань— зосередження всієї повноти влади в руках гетьмана;

— домінування командних методів управління в державному житті;

— встановлення спадкового гетьманату, тенденція до переростання гетьманської влади в монархічну.

Соціально-економічна політика Б. Хмельницького та уряду Української держави залежала від результативності Українська національна революціявоєнного та політичного протистояння з Польщею, позиції козацької старшини та розмаху селянської антифеодальної боротьби.

Судочинство. У козацькій державі діяла своя система судочинства. Во­на складалася з Генерального суду, полкових і сотенних судів. Найвищою судовою установою був Генеральний військовий суд при гетьманові. Він розглядав апеляційні справи полкових і сотенних судів,

22. Соціально-економічний устрій козацької України за правління Богдана Хмельницького. Українська армія. Сподвижники Великого гетьмана.

Зміни в соціально-економічному житті. Утвердження Гетьманщини відбувалося на тлі глибоких зрушень у суспільному й господарському житті: було ліквідовано велике и середнє світське землеволодіння, фільварково-панщинну систему господарювання, кріпа­цтво. Натомість формувалися козацька, селянська, а також державна власність на землю.Змушені були залишити Україну польські магна­ти й католицька шляхта, католицьке духівництво. Позаяк шляхетсько-магнатський стан було ліквідовано, провідну роль у житті суспільства став відігравати козацький стан. Створення української армії. Гетьманська держава мала одну з найсильніших у того­часній Європі армій. Її було створено зусиллями Богдана Хмельницького й досвідченої козацької старшини у пер­ший рік війни об'єднанням розрізнених селянських і ко­зацьких загонів. В армії налічувалося понад 100 тис. вояків, вона була організована за полково-сотенним територіаль­ним принципом: певна територія виставляла кілька сотень козаків, які об'єднувалися в полк.Більшість становили покозачене селянство та міща­ни, проте ядром армії було реєстрове й запорізьке ко­зацтво. Структурування війська, його матеріальне забезпе­чення, бойова підготовка та кадрова політика також здійснювалися за традиціями Війська Запорізького.Основу козацьких полків становила піхота. З ініціативи гетьмана під час війни було ство­рено козацьку кінноту

Сподвижники Богдана Хмельницького. Богдан Хмельницький зумів залучити до козацької армії талановитих полководців. Вони були вихідцями з різних суспільних станів, проте всіх їх єднала надзвичайна відданість ідеям Національно-визвольної війни та особис­то Хмельницькому. Филон Джалалій, Федір Вешняк, Іван Гиря, Максим Нестеренко, Максим Кривоніс, Тиміш Но­сач, брати Виговські, Нечаї, Золотаренки, Гуляницькі, Станіслав-Михайло Кричевський, Іван Богун, Остап Го­голь (предок Миколи Гоголя), Антін Жданович, Мартин Небаба становили найближче гетьманське оточення.

23. Місце козацької України в міжнародних відносинах тогочасної Європи. Зовнішня політика Українського гетьманату.

Місце України в міжнародних відносинах тогочасної Європи

Події в Україні набули широкого міжнародного розго­лосу. Війну європейські володарі сприйняли неоднаково, їхнє ставлення зумовлювалося складними міждержавними відносинами, зовнішньополі­тичними інтересами багатьох країн, неоднозначними, час­то суперечливими, подіями.

Австрія, Іспанія та князівства Південної Німеччини підтримали свою союзни­цю Річ Посполиту й вороже поставилися до визвольної бо­ротьби українського народу. Щоправда, Австрія через складне внутрішнє становище не могла підтримати Поль­щу збройним виступом на її боці. -

Підтримувала Україну в її боротьбі проти Польщі Ве­неційська республіка, позаяк убачала в українському козацтві свого союзника у війні проти Туреччини. З метою укладення угоди про антитурецький союз Венеції та Ук­раїни 1650 р. до Хмельницького прибуло посольство Аль-берто Віміни. Протестантський табір, до якого належали Англія, Голландія, Швеція і князівства Північної Німеччини, спостерігав за подіями в Україні з неприхованим інтересом і певним співчуттям, бо війна знесилювала Річ Посполиту, а отже, і весь католиць­кий блок. Керівник Англійської держави Кромвель убачав у Національно-визвольній війні українського народу прояв загальноєвропейської боротьби проти Контрреформації. Швеція, обстоюючи свої інтереси, була готова розпоча­ти війну проти Речі Посполитої. Православні країни зага­лом підтримали боротьбу українського народу. Усі чотири православні патріархи (константинопольський, александрійський, антіохійський, єрусалимський) благословили Хмельницького на переможну війну. Двоє патріархів безпосередньо побували в Україні, сподіваючись отримати від уряду Хмельницького допомогу в боротьбі проти Ту­реччини. Гетьманський уряд установив і постійно підтримував контакти з болгарами, греками, сербами. Складнішим бу­ло ставлення до Національно-визвольної війни Московії, Валахії та Молдови. Кожна з цих країн хоча на словах і підтримувала Хмельницького, проте з безпосередньою до­помогою не квапилася, прагнучи використати війну задля власних інтересів.

24. УКРАЇНО-МОСКОВСЬКА УГОДА 1654 р.

У Хмельницького остаточно склався план союзу з Москвою і за її допомогою звільнення з-під влади Польщі. До цього змусили його надзвичайно складні умови, в яких знаходилася Україна. Чим далі тривала війна, тим більше Хмельницький, старшина і козацько-селянські та міщанські маси переконувалися, що власними силами Україна не зможе визволитися. Однак жодна із сусідніх країн не була зацікавлена в існуванні незалежної Української держави. Зрадливість і підступність Польщі використовував кримський хан. А Річ Посполита не робила серйозних висновків з минулих подій: у кінці 1653 р. вона знову почала готуватися до наступу на молоду Українську державу. Далекими від союзницьких залишалися й відносини з Московським князівством, Валахією, Трансільванією (Семиграддям). Ця складна історична ситуація поставила перед Богданом Хмельницьким дилему: залишатися наодинці з Польщею і, можливо, повністю втратити основні завоювання національно-визвольної війни чи заради їх збереження прийняти протекторат однієї з держав — Туреччини або Росії. Крім того, гетьман у розробці своїх зовнішньополітичних планів змушений був враховувати і складності внутрішньополітичної ситуації: кризові явища в економіці,знищення значної частини продуктивних сил, спустошення українськихземель і навіть деморалізацію частини населення. Поряд з цим слід мати на увазі, що під гетьманською булавою перебувала лише половина української етнічної території. Як уже зазначалося, дипломатія Хмельницького вела одночасно переговори і в Москві, і в Стамбулі. Ще в 1651 р.Отаманська імперія навіть оголосила про прийняття у васальну загетьмана і Військо Запорозьке. Однак її реальна допомога зводилася до наказів кримським татарам брати участь у боях разом зкозаками проти поляків. Але татари виявилися ненадійними союзниками і гірше від усякого ворога руйнували міста і села України, забирали людей у неволю. Поряд з цим не можна було не враховувати релігійну несумісність православних і мусульман, традиційну ненависть православних до «бусурманів», викликану жорстоким плюндруванням слов’янських територій. За цих умов погляди Хмельницького і народу України зверталися до Москви. Богдан Хмельницький протягом усієї війни підтримував зв’язки з царським урядом, намагаючись втягнути Московську державу у війну з Польщею, щоб спільними діями захистити православну віру. У Москві розуміли важливість і цінність союзу з Україною, бо він відкривав шлях на південь, до Чорного моря, а також на захід, ослаблював

25. Перебіг воєнних дій проти Польщі в 1654-1657 pp. Українсько-російське протистояння за Білорусію в середині 50-х pp. XVI1 ст.

Польща не визнала Переяславський договір. Вона розірвала дипломатичні відносини з Москвою і роз­почала з Росією війну. Березень 1654 р. — воєнні дії на території Брацлавщини, Волині, Поділля; безуспішна облога Умані польськими військами. Червень-вересень 1654 р. — українська армія під командуванням І. Золотаренка звільняє від польсь­ко-литовського панування Білорусь. Водночас Крим­ське ханство укладає союз із Річчю Посполитою про­ти Московії та України. Листопад-грудень 1654 р. — захоплення польсь­кою армією Брацлава. Січень 1655р. — битва під Охматовом;. Липень 1655р. — початок шведської інтервенції до Польщі з метою здобуття Балтійського узбережжя. Вересень-листопад 1655 р. — облога Львова ко­зацькими військами; знята після сплати викупу львів'янами. Становище козацького війська усклад­нилося через вторгнення татарської армії на Поділля. Листопад 1655 р. — під Озерною українсько-російська армія завдала поразки татарам; Кримське ханство знову стало союзником Б. Хмельницького. У липні 1655 р. війну проти Польщі розпочала Швеція. За таких умов король Речі Посполитої запро­понував мир Б. Хмельницькому, але отримав відмо­ву. Натомість царський уряд погодився на пропо­зицію польських дипломатів. У вересні 1656р. Поль­ща і Росія, без участі української сторони, представ­ників якої навіть не пустили на переговори, підписа­ли Віленське перемир'я. Під контролем російсько-українських військ знаходилися північно-східна й східна частини Білорусі.Успішні спільні військові дії в Білорусії виявили серйозні проблеми українсько-московських відносин. Факти свідчать, що на звільнених від польських військ територіях виникло своєрідне двовладдя: українці створювали свою адміністрацію, росіяни - свою. На цьому ґрунті дві сторони вступали в гострі суперечки [12, с. 16].Поширення гетьманської влади на окремі території Білорусії та Литви не відповідало планам московського уряду. Козацький контингент у Білорусії набув значної чисельності й заважав царському уряду в проведенні ним на цій території кріпосницької політики. Не добившись від Б.Хмельницького виведення козацьких військ з Білорусії, Москва вирішила це зробити сама.Для цього в Смоленську було сформовано загін на чолі з воєводою Змєєвим, який змусив вивести українських козаків зі Смоленського, Дубровенського, Оршанського та Могильовського повітів.

26. ВІЛЕНСЬКЕ ПЕРЕМИР’Я 1656 р.

У жовтні 1656 р. в Вільно було підписано перемир’я, згідно з яким на найближчому польському сеймі мало розглядатися питання про обрання російського царя на польський престол, спільні воєнні дії проти Швеції та ін. Поляки не визнали, таким чином, перехід під владу Москви України, Білорусії та Литви. Перемир’я сприяло зміцненню позиції Речі Посполитої і погіршенню російсько-українських взаємовідносин. Поведінка московських властей була розцінена Хмельницьким як зрада. Тепер він всю енергію спрямовує на створення антипольської коаліції без Москви. Були укладені угоди зі шведським королем Карлом X та семиградським (трансільванським) князем Юрієм II Ракоцієм, а також урядом німецького князівства Бранденбург про спільну війну проти Польщі та про її розділ після повного розгрому. Першим почав бої проти польських військ князь Семиграддя, що вторгся в Польщу з тридцятитисячною армією. Незабаром з ним з’єдналася двадцятитисячне козацьке військо на чолі з полковником А.Ждановичем. Між козаками і семиградським князем загострилися суперечності у зв’язку з намаганням останнього захопити Західну Україну, а також зневажливим його ставленням до українського війська. У цей час в Польщі під впливом грабежів, загарбань військ коаліції починається патріотичне піднесення, поляки створюють сильну армію і завдають низку поразок війську противника. Українське козацтво, обурене зневажливим ставленням угорців, відмовлялося воювати проти поляків за чужі, як їм здавалося, інтереси, вимагало відійти на Україну.

27. Гетьман Іван Виговський, його внутрішня і зовнішня по­літика. Громадянська війна в Україні в 1657-1658 pp. її наслідки. Гадяцька угода 1658 р. Російсько-українська війна 1658-1659 pp.

Виговський Іван Остапович (? —1664).

Іван Остапович Виговський був довіреною особою Богдана Хмельницького. Походив він із дрібношляхетської родини з села Вигово Овруцького повіту на Київщині. Учився в Києво-Могилянській академії. На початку війни служив у польському війську. В битві під Жовтими Водами попав у татарський полон, але був викуплений Хмельницьким. Незабаром вступив на козацьку службу й за кілька місяців завдяки блискучій освіті став генеральним писарем, постійним помічником гетьмана,особливо в дипломатичних справах, де проявляв неабиякі здібності.Намагався спиратися лише на старшину, був далеким від народу.Ставши гетьманом і намагаючись зміцнити зв’язки зі старшиною та її становище в суспільстві, Виговський, на протилежність Хмельницькому, щедро роздавав землі (переважно ті, що незадовго до цього належали польським феодалам) старшині, шляхтичам, спрямовував свою політичну лінію на встановлення кріпосництва, повернення України до складу Польщі. Кошовий отаман Запорозької Січі Я. Барабаш та полтавський полковник М. Пушкар зверталися до царського уряду з доносами та скаргами на Виговського, який начебто замишляв продати Україну «ляхам». У такому ж дусі велася агітація в Україні, і невдоволення в козацько-селянських масах наростало. Іван Виговський мобілізує 20-тисячне військо козаків, закликає на допомогу татарську орду і здійснює похід на Полтаву..Полтаву спалили, було розгромлено багато міст і сіл Полтавщини. Запорожці відійшли під захист московських військ, які вступали в Україну, щоб стати гарнізонами у Києві, Чернігові та Ніжині. У цій першій акції громадянської війни, що розгорталася в Україні між різними соціальними силами та групами старшин, загинуло 30 тис. чоловік. До того ж татари жорстоко пограбували Полтавщину, захопили багато людей у неволю На початку 1659 р. стотисячна московська армія вирушила з Путивля на Україну, громлячи міста і села. Однак у Конотопі зайняли оборону два українські полки, Чернігівський і Ніжинський, і затримали її. Три місяці тримала московська армія цей невеликий гарнізон в облозі, здійснюючи безперервні штурми, але нічого не могли вдіяти На допомогу Виговському прийшли татарський хан з ордою та невеликі польські війська. Українська армія з союзниками, маючи хорошу розвідку, зуміла наблизитись до російської армії так, що та не знала, скільки військ підійшло. У битві під Конотопом у червня 1659 р. московська армія була розгромлена, втративши убитими 30 тис. чоловік, і відступила з України. Ця поразка викликала у Москві паніку, бо чекали походу козаків на столицю і мобілізували все населення на зміцнення її укріплень. Однак Виговському було не до походу на Москву. На Лівобережній Україні знову розгорнулися козацько-селянські повстання, найбільше з яких було в Полтаві. Збунтувалися майже всі лівобережні полки і, закликавши відновлені московські війська, знищували вірні Виговському частини Виговський спробував провести Чорну Раду. Однак ледве врятувався втікаючи від розлючених козаків.

28. Гетьманування Юрія Хмельницького 1659-1662 pp. Пе­реяславська угода 1659 р. Слободищенський трактат 1660 р.

Обираючи новим гетьманом 18-річного Юрка Хмельницького (1659-1662), старшина сподівалася, що авторитет роду Хмельницьких допоможе знову об'єднати народ Ситуація складалася таким чином, що Українська держава фактично опи­нилася між двома вогнями: Московщиною, з одного боку, та Річчю Поспо­литою - з другого. Будь-які різкі рухи українського уряду в даному випадку могли мати непередбачувані наслідки. Тому було вирішено діяти обачли­во, використовуючи суперечності між згаданими державами.Ю.Хмельницький та його оточення, заявивши про повагу польському королеві, поспішали владнати відносини з Москвою. Вони відстоювали ос­нови договору 1654 р., проте бажали провести його ревізію і ввести нові пункти, які б забезпечували українську державність: до складу України та­кож мали бути включені Північна Чернігівщина й частина Білорусі; непору­шність території; вільне обрання гетьмана; свободу дипломатичних зв'язків з іншими державами; заборону перебування на її теренах, крім Києва, мо­сковського війська і воєвод та втручання їх у внутрішні справи України;присягу царя на умовах договору тощо. Все це було оформлено у т.зв. Жердовських статтях. Юрій Хмельницький передав Жердовські статті через посольство на чопі з П.Дорошенком князеві Трубецькому, проте князь їх не прийняв, а зажадав переговорів із самим гетьманом.. 27 жовтня 1659 р. молодий Хмельницький під тиском 40-тисячного московського війська на чолі з Трубецьким змушений був погодитися на ухвалення нового Переяславського договору, Він складався з підроблених московським урядом умов договору 1654 р. та додаткових статей, які фак­тично визнавали статус украй обмеженої автономії України у складі Росії. У 1660 р. розпочався новий раунд російсько-польського протистояння в боротьбі за українські землі. На Волинь рушило 20-тисячне російське військо на чолі з В. Шереметьєвим. У другому ешелоні рухалося ЗО тис. козаків на чолі з Ю. Хмельницьким, За цих обставин Юрій під тиском пропольськи настроєної старшини на чолі з Г. Лісницьким та Г. Гуляницьким схиляється до угоди з Польщею. 18 жовтня 1660 р. було укладено Слободищенський трактат, відповідно до якого Україна знову поверталася під владу Речі Посполитої на правах автономії. Найтрагічнішим наслідком Слободищенського трактату став початок територіального розколу України.

Дата добавления: 2015-05-23