Василь Костянтин Острозький

Найвищим станом вважалася шляхта. В Україні до її верхівки належали майже 30 найбільших князівських родів, які походили від суверенних колись князів із династії Рюриковичів і Гедиміновичів.

Польські королі дбали про зміцнення могутності польської шляхти і постійно надавали їй нові привілеї. У 1505 р. польський сейм прийняв закон, згідно з яким королю заборонялося без згоди шляхти видавати закони, а з 1573 р. шляхта дістала право обирати короля і визначати його прерогативи.

Молодий Острозький дістав гарну освіту, про що свідчить його листування та промови в сенаті. Залишившись фактично єдиним спадкоємцем свого багатого батька, Острозький отримав у володіння величезні маєтності на Волині, Київщині,Поділлі та Галичині, які давали щорічно прибуток понад 1 мільйон злотих. Острозький володів також значними земельними маєтками в Угорщині та Чехії.Політичну кар'єру Острозький почав в1550 році, отримавши від великого князя литовського посаду старости володимирського і маршалка волинськогоВ 1559 році Острозький стає воєводою київським, що значно сприяло посиленню його впливу на політичне життя України..В 1560-х роках Острозький виступав за рівноправне входження Русі до складу державного утворення Речі Посполитої. У 1569 році він став сенатором. Він був фактичним провідником Русі-України під час Люблінської унії 1569 року після смерті останнього Рюриковича царя Федора I Івановича, а 1598 році (Острозький був споріднений з московськими Рюриковичами).В 1574 році Острозький переніс князівську резиденцію з Дубна до Острога, де розпочалася перебудова Острозького замку під керівництвом італійського архітектораП'єтро Сперендіо.

Ставлення до українського козацтва. Своєрідними були стосунки Острозького і козацтва. Розуміючи важливе стратегічне значення Запорозької Січі, як форпосту проти турецько-татарської небезпеки, Острозький намагався підтримувати з козаками партнерські стосунки, зокрема приймаючи їх на службу. Однак на початку 1590-х років Острозький вороже поставився до назріваючих козацьких заворушень, які загрожували розгалуженим земельним володінням князівського роду. Позиція Костянтина Острозького в релігійній сфері В релігійній сфері Острозький виявився гідним продовжувачем справи свого батька, який ретельно дбав про українське православ'я. Проти Берест. Унії.

Костянтин Острозький і піднесення української культури Княжіння Острозького позначилося неабияким піднесенням української культури та освіченості. Навколо князівської резиденції в Острозі утворився гурток (академія) слов'янських та грецьких учених, публіцистів теологів та богословів, до якого зокрема входили Герасим Смотрицький,, Лука Сербин, Кирило Лукаріс, Дем'ян Наливайко.За сприянням Острозького в Острозі була зібрана велика бібліотека, яка включала в себе грецьку та західноєвропейську богословську літературу, Останні роки княжіння. Останні роки життя старий князь поступово відійшов від участі в політичному і культурному житті країни. Останні роки свого княжіння Острозький доживав вДубенському замку.

3. ЛЮБЛІНСЬКА УНІЯ

Передумови

Захопивши у XIV-XV ст. Галичину, Західну Волинь і Поділля, Польща прагнула оволодіти й українськими землями, які входили до складу Великого князівства Литовського На початку XIV ст. перед нею постав реальний вибір: або єдина, усталена Польща, або ослаблена Лівонською війною Литва. Польща для українських феодалів означала привілеї, обмеженість королівської влади, гарантовані політичні свободи. У січні 1569 року в Любліні розпочав роботу польсько-литовський сейм, який мав вирішити питання про унію двох держав. Неприхильно ставилися до унії литовські вельможі, яких відлякувала перспектива втрати свого політичного всевладдя. Тиск шляхти, невдачі Литви у Лівонській війні 1558—1583 та прагнення отримати військову допомогу з боку Польщі в боротьбі з Московською державою, примусили литовських магнатів піти на відновлення переговорів. 24 травня 1569 року вони склали присягу Короні Польській. Слідом було оголошено про приєднання до Польського королівства Київського і Брацлавського воєводств. Під Литвою залишилися тільки північно-західні руські землі: Берестейщина і Пінщина.

28 червня 1569 року була підписана Люблінська унія. 1 липня 1569 року посли Великого князівства Литовського та окремо депутати польського сейму підписали акт про унію. Вона завершила процес об'єднання двох держав, що розпочався з укладення Кревської унії 1385 року.

Обидві держави об'єднувалися в єдину Річ Посполиту. Передбачалося, що її очолюватиме виборний король, який титулувався Королем польським і Великим князем Литовським. Коронуватиметься він у Кракові. Унія передбачала спільний Сейм і Сенат, а договори з іноземними державами укладатимуться від імені Речі Посполитої. Українські землі, що увійшли до складу Польщі, були поділені на Подільське, Брацлавське, Белзське, Руське(з центром у Львові), Волинське(з центром у Луцьку) та Київське воєводства. Велике князівство Литовське залишило собі білоруські землі та заселене українцями Берестейське воєводство.

. Наслідки Укладення Люблінської унії спричинило пришвидшену інтеграцію центральних українських земель та місцевої знаті до західноєвропейської політико-соціальної спільноти.

Українські землі у складі Речі Посполитої об'єднувалися у 6 воєводств: Руське (Галичина), Белзьке, Волинське, Київське, Подільське, Брацлавське. З 1618року приєдналося ще Чернігівське воєводство, що утворилося на землях, відторгнутих від Росії. Воєводства поділялися на повіти (староства

4.ПРИЧИНИ І ДЖЕРЕЛА ВИНИКНЕННЯ УКРАЇНСЬКОГО КОЗАЦТВА.

Вперше термін «козак» зустрічаємо у Початковій монгольській хроніці (1240). У перекладі з тюркських мов він означає «одинокий», «схильний до завоювання». У XVI ст. цей термін вміщено в словнику половецької мови «Кодекс Куманікус» (1303) та в додатку до грецького збірника житій святих «Синаксаря». походження козацтва:

1) «хозарська» — ототожнює козаків з давніми народами степу «козарами», або хозарами;

2) «чорно-клобуцька» — вбачає в них нащадків «чорних клобуків» — тюркського племені, яке у давньоруські часи жило в пограничному зі Степом Пороссі;

3) «черкаська» — вважає виникнення козацтва одним з наслідків процесу міграції в Подніпров'я черкесів (черкасів), які до того проживали в Тмутаракані;

4) «татарська» — виводить козацький родовід з татарських поселень, що виникли на Київщині за часів Володимира Ольгердовича та

є прямим спадкоємцем, логічним продовженням вічових громад Київської Русі, які за литовської доби не зникли, а лише трансформувалися, зберігши свій вічовий устрій, у військово-службові формування, підпорядковані великому литовському князю;

6) «болохівська» — пов'язує козаччину з існуванням у давньоруських автономних громадах так званих болохівців, які після встановлення монгольського іга добровільно прийняли протекторат Орди і вийшли з-під влади місцевих князів;

7) «бродницька» — висвітлює генетичний зв'язок козацтва зі слов'янським степовим населенням періоду Київської Русі — «бродниками», які жили у пониззі Дунаю;

8) «уходницька» — пов'язує виникнення козацтва з утворенням на території Наддніпрянщини громад вільних озброєних людей, котрі прибували сюди на промисли за рибою, бобрами, сіллю, дикими кіньми та іншою здобиччю

9) «захисна» — пояснює появу козацтва на південних рубежах необхідністю дати організовану відсіч наростаючій татарській загрозі;

10) «соціальна» — факт виникнення козацтва пояснює як наслідок посилення економічного, політичного, національного та релігійного гніту, яке штовхало селянство до масових втеч на вільні землі та самоорганізацію в нових місцях проживання.

. Чинниками, що робили можливими появу та формування козацтва, були:

1) існування великого масиву вільної землі зі сприятливими для життєдіяльності умовами в порубіжжі між хліборобською та кочовою цивілізаціями;

2) досвід освоєння південних територій уходниками, добичниками, бродниками та ін

3) природне прагнення людей до міграції в пошуках кращого, до самозбереження, самоствердження і самореалізації.

Козацтво сформувалося на стику землеробської та кочової цивілізацій між слов'янським та тюркським етнічними масивами, між християнством та магометанством. «Козак» з тюркського – «вільна людина», «воїн-вершник». Козаки обирали собі отаманів, будували укріплені табори – січі. Козаки займалися, головним чином, різними промислами і здійснювали походи проти татар.

Основою січового господарства був зимівник (хутір). Панівною галуззю – скотарство, поширилося конярство, землеробство. Перші згадки про козацтво датуються XIII ст., проте як нова соціальна верства суспільної ієрархії воно формується водночас зі шляхтою протягом XV— XVI ст.

На початку XVII ст. козацтво як соціальна верства не було однорідним: реєстрове (городове) козацтво — заможні, привілейовані козаки, які перебували на державній службі в Речі Посполитій; запорозьке (низове) козацтво — козаки, які проживали в пониззі Дніпра в межах військово-політичної організації Запорозька Січ; нереєстрове козацтво, яке виникло внаслідок самовільного «покозачення» і не маючи офіційно визначеного статусу вело козацький спосіб життя у прикордонних районахОтже, протягом XV—XVI ст. в суспільстві формується нова соціальна верства — козацтво, яка виникла як опозиція, як виклик існуючій системі, як нова еліта, що небезпідставно претендувала на роль політичного лідера і владу.

5. Виникнення Запорозької Січі

Соціально-економічний та військовий устрій Запорожжя.
Військове та адміністративне керів­ництво Запорізької Січі називалося козацькою військовою старшиною. До неї належали кошовий отаман, військовий суддя, військовий осавул, військовий писар і курінні отамани. Кошовому отаману, або гетьманові, належала вища військово-адміністративна та судова влада на Січі. Під час воєнних походів влада кошового була необмеженою, проте за мирного часу він не міг ухвалювати важливих рішень без зго­ди Військової ради. Кошовий відкривав Військову раду, голо­вував на раді військової старшини, здійснював дипломатичні відносини з іншими державами, Основними джерелами формування нової соціальної верстви в Україні були селянство, яке, тікаючи у степ, протестувало проти закріпачення та посилення феодальної експлуатації, та міщанство, З політичної точки зору Запорізька Січ була фактично зародком майбутньої української держави. Козацтво поділялося на полки чисельністю 500- 1000 осіб. Полки складалися з сотень. А декілька сотень у свою чергу складали курінь. Усе козацьке військо очолював гетьман (з часів Б. Хмельницького), а запорожців - кошовий отаман. У військовому плані Січ складалася з 38 куренів, а територіальне - з 8- 10 паланок. Поступово формується козацька адміністрація - військовий суддя, військовий отаман, хорунжий, гармаш, полковник, писар, осавула та ін. Контроль за їхньою діяльністю здійснювала козацька рада.Отож є всі підстави говорити про досить яскраво виражену форму державності, до того ж державності з усіма ознаками демократичної республіки: фактична рівність козаків, відсутність кріпосного права і феодальної власності на землюПри цьому козацька державність мала цілий шерег особливостей, які не дали Запорізькій Січі можливості стати повноцінною державою. Передусім підвалини її створення були скоріше моральні, ніж етнічні. Сюди ж слід віднести нечітку визначеність території. Надзвичайно докучало Запоріжжя Польській державі. Адже масові втечі селян позбавляли феодалів робочих рук, а козацькі походи на Крим і Стамбул ускладнювали стосунки Польщі з Туреччиною..

Хортицька (1556—1557), Томаківська (1563—1593), Базавлуцька (1593—1638), Микитинська (1639—1652), Чортомлицька (1652—1709), Кам’янська (1709—1711), Олешківська (1711—1734), Нова (Підпільненська) (1734—1775).

6. Повстання Косинського( 1591 — 1593 ) — козацьке повстання в Україні під проводомКриштофа Косинського. Повстання почалося виступом у грудні 1591 р. загону реєстрових козаків, що їх очолював гетьман Криштоф Косинський. Вони напали на м. Білу Церкву — резиденцію білоцерківського старости князя Януша Острозького, що захопив маєток К.Косинського с.Рокитне. Напад реєстровців став поштовхом до великого селянсько-козацького повстання, яке згодом охопило Київське, Волинське, Брацлавське і Подільськевоєводства й становило велику загрозу для панування шляхетської Польщі в Україні^{[ Джерело? ]}.В 1592 р. повстанці вчинили багато нападів на маєтки шляхти, міста й містечка, оволоділи Трипіллям та Переяславом, захопили в київському замку гармати, порох і військове спорядження. В кінці 1592 — на початку 1593 р. значний повстанський загін з кількох тисяч чоловік на чолі з К.Косинським виступив на Волинь. Повстання загалом мало стихійний характер. Багато повстанських загонів діяло незалежно від головного повстанського війська. У перших боях зі шляхетським військом повстанці на чолі з К.Косинським мали успіх, але 23.І.(2.ІІ.) 1593 р. під П'яткою (нині село Чуднівського району Житомирської області) зазнали поразки. К.Косинський від імені козацтва змушений був підписати угоду з К.Острозьким, за якою козаки підкорялися королю. У травні 1593 р. 2-тисячний загін козаків рушив із Запоріжжя під Черкаси. Тут його розбив черкаський староста князь О.Вишневецький. К.Косинський загинув. Проте незабаром в Україні вибухнуло повстання Наливайка 1594—1596 рр

7.Наливайка повстання ( 1594 — 1596 )

В липні 1594 року, повернувшись з загоном козаків після походу вМолдавію проти турків, Северин Наливайко закликав запорожців виступити проти польського панування в Україні. До повсталих приєднався загін козаків, очолених гетьманом Григорієм Лободою. В жовтні національно-визвольний рух охопив всюБрацлавщину, Київщину і Волинь. Козацьке військо, яке нараховувало 12 тисяч чоловік, здобуло Гусятин, Канів, Бар,Луцьк та інші міста. Навесні 1595 року повсталі рушили на Волинь, а згодом — уБілорусію. В кінці 1595 року і на початку 1596-го повстанський рух розгорнувся на Волині,Поділлі, Київщині, частково в Галичині. В Білорусію на допомогу повстанцям рушив козацький загін на чолі з гетьманом Матвієм Шаулою. В кінці січня 1596 року Наливайко з невеликим загоном (1500 чоловік) відступив на Волинь, а звідти через уманські ліси до Білої Церкви. 23 березня(2 квітня) 1596 року загони С. Наливайка, М. Шаули, Г. Лободи об'єднались під Білою Церквою, де розгромили передові підрозділи шляхетських військ. повстанці запідозрили Г. Лободу у зраді й вбили його. Але частина старшини 28 травня(7 червня) 1596 року підступно схопила С. Наливайка, М. Шаулу та інших керівників повстання і видала їх полякам. Під час переговорів польське військо зненацька напало на козацький табір. Тисячі повстанців, їхніх жінок і дітей було вбито. С. Наливайка та інших шістьох ватажків повстання було відправлено до Варшави, де 11 квітня 1597 року після нелюдських тортур їх стратили.

Дата добавления: 2015-05-23