Херсонщина

Історико-геогфічний край Херсонщина розташований на півдні України. У межах краю протікають Дві судноплавні річки - Південний Буг і Дніпро, а також Інгул та Інгулець. Територія Миколаївської області, за виокремленням Кривоозерського району, а також Білозерський, Бериславський, Високопільський, Нововоронцовський і Великоолексан. Пізній палеоліт (Анетівка).Доба мезоліту – поселення біля села Олександрівна Вознесенського району, містечка Казанки Казанківського району Миколаївської області.

Неоліт-енеоліт - буго-дністровська археологічна культура (поселення біля села Грушівка).

4-3 ст. – трипільська культура + пам'ятки нижньо-михайлівського типу (Петропавлівка і Новорозанівка). У середині ІІІ тис. до н.е. - племена ямної культури, скотарські племена інгульської культури, пам’ятки культури багатоваликової кераміки (Миколаїв, с. Пересадівка. Доба пізньої бронзи – сабатинівська культура (Анатоліївка, Коблеве); білозерська культура (Миколаїв, Снігурівка). Доба заліза – кімерійці, скіфи. Перше відоме грецьке поселення – на о-ві Березань. У VI ст. до н.е. на правому березі Бузького лиману виникла інша грецька держава-місто рабовласницька республіка Ольвія.

В ІІ ст. н.е.– сармати ( поховання біля с. Ковалівка, курган Соколова Могила). Пн-зх і пн частина Херсонщини в 2-4 ст. - племена черняхівської культури – анти. Наприкінці 4 ст. - вдерлись гуни. 6-9 ст. - авари, болгари, хозари, мад’яри. В середині 10 ст. - засіли орди печенігів, розпочались нашестя половців. В середині 13 ст. північне Причорномор’я захопили монголо-татари, був утворений татарський улус, правителем якого став Нагай. У другій половині 15 ст. значна частина Херсонщини була захоплена Туреччиною, литовці утримували частину земель, що розташовувалися між річками Кодимою і Синюхою. Люблінська унія. Козацькі укріплення на Південному Бузі чи зимівники. Походи на Очаків, який був важливим опорним пунктом Туреччини в Північному Причорномор'ї. 1686 р. - "Вічний мир" між Росією і Річчю Посполитою під юрисдикцію росіян фактично перейшли і землі запорізьких козаків. Із підписанням Кючук-Кайнарджійського миру (1774 р.) частина Херсонщини - землі між гирлом Дніпра і Південного Бугу ввійшла до складу Росії. Після ліквідації Запорозької Січі ця територія стала частиною Катерининського, Новопавлівського і Херсонського уїздів Новоросійської губернії. У 1795 р. - створене Вознесенське намісництво. його територія розподілена між Новоросійською, Київською і Подільською губерніями в 1797 р. У 1802 р. Новоросія поділилася на Катеринославську, Миколаїв­ську і Таврійську губернії. Губернський центр у 1803 р. переносять із Миколаєва до Херсона, а Миколаївська губернія перейменовується в Херсонську.

В січні 1920 р. Херсонську губернію було поділено на Одеську і Херсонську губернії. 1921 р. Херсонська губернія була перейменована на Миколаївську, 1925 р. її ліквідовано. Останні адміністративні переділи мали місце у 1930-40-х рр., коли 1937 р. була утворена Миколаївська область, а 1944 р. - Херсонська область.

77. Одещина та Південна Бессарабія: історія та пам’ятки.

В VI-II веках до н.э. - скіфи. В VI веке до н.э. здесь основывают свои города (наиболее известные - Тира и Никоний) переселенцы-греки. В начале нашей эры с северо-запада сюда приходят сначала римляне, затем готы, на смену которым приходят с востока гунны.

Многочисленные нашествия монгольских орд в XIII веке превратили Причерноморье в безлюдную степь, получившую название Дикое поле. XV ст. подконтрольны Крымскому ханству, которое было вассалом Османской империи. В середине XVIII века Российская империя оттеснила от Черного моря и Турцию - активное заселение черноморского побережья украинцами, молдаванами, греками, русскими и многими другими народами. Южная часть Одесской области: множество православных, мусульманских, католических, иудейских культовых сооружений XII-XX веков, оборонные комплексы (например, Аккерманская крепость), уникальный Дунайский биосферный заповедник и «украинская Венеция» – город Вилково. Одеса.

Бессарабія

Зона інтенсивних етногенетичних процесів. Адже тут близько 5000 років тому зустрілися два індоєвропейських потоки — скотарі і землероби трипільської культури; грецькі колонії, у III ст. - греки відкинуті готами за Дунай. Починаючи з V ст. Бессарабія заселялася слов'янами (уличі та тиверці). Етнічні субстрати: кимврів, скіфів, тиритів, готів, обрів, болгар.

Назва «Бессарабія», або «Цара бессарабська», тобто «земля Бессараба» відома з кінця XV — початку XVI ст. У волосько-болгарських грамотах XV ст. так називали Валахію разом із Придунайськими землями. Пізніші історичні документи цю назву поширюють і на Буджак та Ногайські степи, котрі в ранньому середньовіччі населяли уличі (угличі).

У середині XIV ст. - до Молдавського князівства, а з початку XVI ст. її південна частина — Буджак та північна — Хотинська земля були підкорені Туреччиною. Бухарестська мирна угода 1812 р. - приєднана до Росії, спочатку в статусі намісництва, а пізніше — губернії. З 1924 р. Південна Бессарабія увійшла до складу Молдавської автономної республіки, а після утворення Республіки Молдавії — до складу України. Тепер Південна Бессарабія входить до складу України, Північна — до складу Молдови.

Буджак (у перекладі з тюркського — «кут»).З XVI ст. її заселяли переважно ногайські племена, що колись складали одну з татарських орд. Етнографічні групи. Одна з них — огузи — стала основою, як вважають дослідники, для формування гагаузів, що й нині проживають в Бессарабії.

Боплан: татари, котрі не визнають ані хана, ані турок.

Цигани, молдавани, гагаузи, поляки і німці, болгарські та албанські колоністи.

Дата добавления: 2015-05-23