Факультатив

Спеціалізованість тем. Залучення місцевого краєзнавчого матеріалу, що ілюструє загальноісторичні дані.

56/57. Кр-во у позакласній роботі + позашкільна робота

Форми позакласної та позашкільної роботи з краєзнавства:

• Масова краєзнавча робота: проведення екскурсій,- походів, експедицій, вечорів, олімпіад, вікторин, конференцій, бесід, ігор (ділових та розумових), позакласного читання, діяльність шкільних краєзнавчих куточків та музеїв.

• Групові форми: робота шкільних гуртків, лекторіїв, видання рукописних книг, стінгазет, бюлетенів.

• Індивідуальна робота: читання літератури (спеціальної та художньої), робота в архівах, музеях, написання робіт (виступів, лекцій, рефератів), виготовлення фотодокументів, наочного приладдя тощо.

шкільні гуртки: цілеспрямована і систематична робота, грунтуючись на тих знаннях з історії рідного краю, які одержали учні на уроках. Гурток може бути загальнокраєзнавчим або спеціалізованим.

Спеціалізоване краєзнавство - з археології, етнографії, мистецтвознавства тощо.

Визначення перспективи позакласної роботи. Наприклад, заняття археологією відкривають широкі можливості для прищеплення елементарних навичок наукового дослідження, розвитку самостійності, трудового виховання.

Робота археологічного гуртка:Кабінетна робота в школі та в місцевому краєзнавчому музеї; експедиційна робота; обробка матеріалів експедиції; робота з матеріальними пам'ятками старовини; проведення наукових конференцій та вечорів; створення та поповнення шкільного музею.

Постановка перед учнями конкретної мети. Досвід показує, що високі педагогічні результати досягається там, де робота історичних гуртків проводиться на краєзнавчій основі, спрямована на поглиблене вивчення історії області в цілому або окремих місцевих об'єктів: підприємства, села, міста.

Клуби і товариства юних істориків (секції та групи: юних істориків, археологів, архітекторів).

Позашкільна робота:

Дитячі туристичні станції, палаци дітей та юнацтва, музеї, наукові інститути.

Вища форма - історичне товариство (клуб) учнів, яке називають часто "Малою академією наук" (МАН) і т. п. Нерідко таке товариство (клуб) має свій девіз, статут, членські внески, білети, емблему та форму. Як правило, такі товариства (НТУ - наукові товариства учнів) організовуються при палацах дітей та юнацтва. Деякі з гуртків (клубів, товариств) ведуть самостійні дослідження, інші обмежуються загальним знайомством з тією чи іншою наукою (археологією, етнографією, палеографією і т.п.). Перші працюють, як правило, при палацах дітей та юнацтва, державних краєзнавчих музеях, університетах, педінститутах, обласних дитячих туристичних станціях і т.п. їх називають вже не гуртками, а клубами дослідників, науковими товариствами учнів. Головне завдання цих клубів і товариств - це пошуки пам'яток історії та їх охорона.

Гуртки іншого напрямку, як правило, комплектуються з учнів 5-7-х класів: вивченням основ історичних наук (проведення екскурсій до краєзнавчого музею, походи до археологічних, архітектурних пам'яток з метою загального знайомства з ними).

Нагляд за збереженістю відомих пам'яток, нагляд за земляними роботами на території свого міста, району чи селища. Для цього вся територія міста чи району може бути розділена на зони, за кожною з яких закріплюється "інспектор" клубу, гуртка або НТУ. На допомогу інспектору - патруль з учнів.

58. Польові роботи з історичного краєзнавства.

Важливий етап діяльності гуртків - участь у роботі наукових експедицій. Така можливість є майже в кожній школі. Масштаби польових досліджень в останні десятиліття настільки великі, що майже в усіх кутках країни можна бачити експедиції (археологічні, етнографічні, палеографічні і т. п.).

Польовий етап експедиції включає в себе наступні види робіт: підбір інформаторів, запис згадок, анкетування, особистісний огляд і фіксацію предметів матеріальної культури, складання планів жилих будинків, громадських будов, господарських побудов, населених пунктів, таблиць, діаграм, схем, карт околиць населеного пункту, земельних угідь, маршрутів, походів, району роботи експедиції, збір колекцій для музею, занесення їх в польовий опис, ведення польового щоденника, опис предметів матеріальної культури, складення паспортів знахідок. Успіх роботи експедиції залежить від цілеспрямованого характеру збору матеріалу.

Важливо мати комплекси джерел, а не окремих фактів.

Питальники. Свідчення інформаторів необхідно співставляти з археологічними, історичними, етнографічними та іншими джерелами.

Кількісний склад експедиції може доходити до 15-20 чол. Якщо її склад перевищує 15 чол., то вона ділиться на загони до 6-7 чол. кожна. На чолі загону призначається командир. Командири разом з начальником експедиції утворюють раду експедиції, її вищій орган. Рада назначає чергування, розподіляє вахти, доручення, планує щоденні роботи.

59. Шкільний музей.

Шкільний краєзнавчий музей - це центр краєзнавства і показник роботи школи з даного питання (організаційний центр краєзнавчої роботи в школі).

Положення про шкільний краєзнавчий музей - у серпні 1974 р. Розвиток творчої самодіяльності і громадської активності учнів в процесі збирання, впорядкування, оформлення і пропаганди матеріалів -джерел з історії та суспільствознавства, історії природи і суспільства, які мають виховну і науково-пізнаваньну цінність.

Мета і завдання музею - сприяти формуванню в учнів патріотизму, розширенню їхнього світогляду і вихованню пізнавальних здібностей, розвитку суспільно-політичної активності, виробленню практичних навичок науково-дослідницької роботи, вдосконаленню навчально-виховного процесу. Він є базою для здійснення краєзнавчого принципу у навчанні та вихованні школярів. Часто музеї створюються силами вчителів-ентузіастів. Профіль: краєзнавчий, історичний, художній і т.п. Участь: педагогічний колектив школи, дитячі організації, батьківський комітет і шефи. Загальне керівництво - директор школи та організатор позакласної роботи + керівник.

В сільській школі, віддаленій від державного краєзнавчого музею, доцільно створити музей широкого краєзнавчого профілю. В містах поширені музеї більш вузького профілю: археологічні, етнографічні, художні, бойової слави тощо.

• Вміння правильно оформити облікові документи.

• Знання форми наукового описання музейних предметів, методики збору тих чи інших матеріалів.

Шкільна програма. Згрупування експозиційного матеріалу по відділах: історичний, географічний, етнографічний, літературний, професійно-довідковий.

60/61. Туристичні ресурси, їх типологія.

Туристичні ресурси — специфічні властивості природного середовища, а також їх поєднання, прояви людської діяльності, природні, історичні, соціально-культурні об'єкти, які є предметами зацікавлення туристів, стимулюють їх до подорожі, здатні задовольнити їхні потреби у відновленні та розвитку фізичних, емоційних та інтелектуальних сил.

1. Природні туристичні ресурси, що визначаються як "потенційний туристичний капітал", до них належать клімат, повітря, пейзаж, моря, озера, ріки, гори, ліси тощо. (природно-кліматичні). Проблема відновлення.

2. Історико-культурні туристичні ресурси, створені працею людини, тобто архітектурні споруди, пам'ятники, твори мистецтва тощо. Це об'єкти показу чи екскурсій.

3. Додаткові туристичні ресурси, створені працею людини для надання послуг — інфраструктура району, всі підприємства, призначені для прийому та обслуговування туристів.

Безпосередні ресурси: це природні та історико-культурні ресурси, які використовуються самими туристами.

Непрямі ресурси — це соціально-економічні ресурси (матеріальні, фінансові, трудові, інформаційні), які залучаються для освоєння і використання безпосередніх туристичних ресурсів.

Інша класифікація:

· Природні: кліматотерапевтичні, лісові, водні, флоро-фауністичні, орографічні, бальнеологічні, ландшафтні.

· Технологічні: технічні, інформаційні, інноваційні, рекламні, управлінські.

· Суспільні: архітектурні, археологічні, культурологічні, паркові, техногенні.

· Подієві: громадські, мистецькі, спортивні, історичні, політичні, релігійні, природні явища.

62. Основні віхи історичного розвитку та визначні пам’ятки Закарпаття.

Закарпатська обл. Поза межами України залишились: частина Марамарощини - до Румунії, Пряшівщина - Словаччина.

Територія історико-географічного краю Закарпаття зазнавала протягом історичного часу значних змін, особливо в пертій половині XX ст. Так, із 1938 р. після Віденського арбітражу Карпатська Україна обіймала лише етнографічну територію без м. Ужгорода і Мукачева. Згодом адміністративна одиниця Закарпаття в межах Угорщини 1939-44 рр. була зменшена ще на територію з містами Севлюш, Тячів і Солотвине, натомість її збільшено на заході за рахунок Словаччини. Закарпаття в межах України охоплює ту ж територію, що й у колишній Чехо-Словаччині, збільшену на південному заході територією м. Чоп.

Гуцульщина, Бойківщина, Лемківщина, Марамарощина.

Найстаріші археологічні знахідки – палеоліт (Королеве). Мезоліт - Рокосове. Неоліт – культура Криш; культура лінійно-стрічкової кераміки (Ужгород, Мукачеве, Дравці); культура мальованої кераміки (Дрисине, Дякове, Рафайлове). Енеоліт – полгарська культура (Мукачеве, Берегове, Дідове, Великі Лази); баденська культура (Заставне, Мукачеве). Бронза – курганна культура шнуркової кераміки, культура Отомань (Заболоття, Берегове); станівська культура (Мукачеве, Берегове). Кінець бронзової –поч. залізної доби – культура фракійського гальштату (Іршава, Дідове). В останні століття до н.е. регіон опановують кельти – залізна культура.

Слов’янський колонізаційний процес, 2 ст. н.е. – культура карпатських курганів (біля с. Іза); др. пол. 1 тис. н.е. – празька культура (Ужгород); культури типу Луки-Райковецької. На землях Закарпаття наприкінці 1 тис. н.е. осідали хорвати.6-8 ст. - авари, а потім входили до складу Болгарського царства, у Х ст. до сфери впливу КР.

Після смерті Володимира Великого - Закарпаття до Угорщини. Від половини ХІІІ ст. - до кінця XV ст. Із заходу -німецько-словацька колонізація.

XVII ст. - початок ХУШ ст. відзначається своїми частими військовими сутичками.

Від половини XVII ст. на Закарпатті почалася боротьба між православними й уніатами.

У 1848 р. почалася угорська революція, однак її шовіністичне спрямування відштовхнуло від неї слов'янські народи.

Поширюється ідеологія москвофільства.

1867 р. - дуалістична Австро-Угорська Монархія. Період 1900-1914 рр. - посиленням угорського тиску, новою хвилею москвофільської пропаганди і виникненням народно-української течії. в 1919 р.: східне Закарпаття окупували румуни (за винятком Ясіня з кількома гуцульськими селами, де існувала т.зв. "Гуцульська республіка"), західну частину — чехи, а Березький комітат залишився за угорцями. Прилучення Закарпаття до Чехо-Словаччини - 1920-39 рр.: було виділене в окремий адміністративний край "Підкарпатська Русь", але поза його межами залишилося близько 100 тис. українців у межах Словаччини. 15.03.1939 р. - Карпато-Українська Республіка А. Волошина.

1945 р. - угода про вихід Закарпаття зі складу Чехо-Словаччини і приєднання його до України.

Видатні пам’яки – замок «Паланок» в Мукачевому (спочатку невилике укріплення створене для охорони кордонів КР, у 14 ст. перебудований князем Корятовичем, 16-18 ст. - перебудови); Замок в Ужгороді (кам’яна основа замку виникла у ХІІІст.), Невицький замок 14 ст., замки у Виноградові, Квасовому, Королевому, Середньому (12-14 ст.), греко-католицька церква і костел у Рахові (ХХ ст), Михайлівська церква 18 ст. у Сваляві, Хустський замок тощо.

63. Галичина: основні періоди історичного розвитку краю.

Вздовж напрямку долини верхнього Дністра. Львівська та Івано-Франківська області і Тернопільська область, без Кременецького і Шумського районів.

Археологія: Палеоліт (мустьє) - Більче-Золоте, Заліщики - Печорна, Касперівці. У мезоліті - східну і центральну частини Галичини. У середині V тис. до н.е. - племена культури лінійно-стрічкової кераміки. В середині IV тис. до н.е. - трипільські племена. Племена культури кулястих амфор. Синхронною культурі кулястих амфор - підкарпатська культура (тільки в Галичині). Епоха бронзи – к-ри шнурової кераміки (культура Хлопице-Веселе (почапська група), комарівська культура, східно-тшинецька). Культура Ноа - ХШ-ХП ст. до н.е.

Да півдні і південному сході у 1100-700 рр. до н.е. - культура фракійського гальштату.

Племена пшеворськоі культури – у ІІ ст. до н. е. На південь - липицька культура.

Черняхівська культура, племена культури карпатських курганів. 5-8 ст. н.е. - празька к-ра - потім Лука-Райковецька.

X ст. - приєднана до Київської Русі за Володимира Великого.

Волості: Галицька (центр.- Галич), Звенигородська (Звенигород), Перемишльська (Перемишль), Теребовлянська (Теребовля). В 1170 р. - Белзьке князівство (Белз), яке у 1234 р. король Данило прилучив до Галичини (Галицько-Волинської держави).

Галицько-Волинська держава - 1199 р. Після смерті Юрія ІІ у 1340 р, Галицько-Волинське князівство поділене між Польщею,Угорщиною, литовським князем Любартом і татарами. Галичина із Холмщиною - до Польщі, а Волинь – до ВКЛ. 1387 р. Г. Увійшла до складу Польського королівства як автономне „Королівство Русі” В 1435 р. - польський устрій: Галичина поділена на Руське та Белзьке воєводства.

1772 р. - до Австрії і була об'єднана в нову провінцію - -Королівство Галичини і Ладомерії.

Руська трійця. 1848 р. - Головна Руська Рада, «Зоря».

1868 р. - товариство "Просвіта", молодіжні товариства «Січ», «Соколи».

1914 р. – УСС. 1 листопада 1918р. - проголошена ЗУНР.

14 березня 1923 р. конференція амбасадорів у Парижі – автономія Галичині.

17 вересня 1939 р. на підставі таємної змови між СРСР і Німеччиною більшовики окупували Галичину.

Німці - Галицького Дистрикту.

1944 р. - радянські війська: відновлений довоєнний адміністративно-територіальний устрій а радянсько-польськими угодами 1945 і 1951 рр. - лінія Керзона, відступаючи з території Галичини Посяння і Лемківщину.

1939 – І.-Фр. обл., Львівська обл..

64. Покуття – історико-етнографічна область і край.

Між Передкарпаттям на півдні (межа р. Прут) і Поділлям (межа р. Дністер) на півн. (тому тепер П. називають також Пруто-Дністровським межиріччям), Станиславівською котловиною на зах. і Кіцманським зниженням та р. Совицею на сх. Населення, яке вживає покутську говірку займає також сусідню частину Передкарпаття, а деколи й нині П. називають всю півд.-сх. Частину. Інколи під назвою П. розуміють навіть і сусідню частину Буковини.

Хвиляста рівнина, з досить одноманітним краєвидом з річками Дністер, Прут, Бистриця.

Назва також може походити від назви містечка Кути

У княжі часи - малозаселена частина Гал. князівства (відомі м. Снятин з 1158 і Коломия з 1240). Назву П. вперше згадано 1395 р. в одній з молд. грамот та у польського літописця 15 ст. Я. Длуґоша. З другої пол. 14 ст. П. перебувало у складі Польщі. Після заснування Молдавії (у пол. 14 в.) П. було довгий час тереном боротьби між нею і Польщею. У 1388 р. - молд. воєвода Петро Мушат за позику 3 000 золотих польському королеві Володиславові Яґайлові одержав П. в адміністрування (до 1436 р.). Війни з Польщею за П. розпочав молд. воєвода Стефан В. (1457—1504), що двічі нападав на П. Останню спробу молд. воєвод захопити П. зробив 1572 р. Іван Жорстокий (Івоня). Лихо населенню від ведення воєн.

Панування Австрії - 1772-1918. Опришки. 1919—39 р.. - П. було окуповане Польщею, а пізніше більшовиками.

П. належить до найгустіше заселених, а то й перенаселених частин України.

У кін. 18 ст. - українці бл. 90% населення, євреї і невелике число поляків та вірменів і невелике число німців (Коломия й околиці).

65. Холмщина і Підляшшя – українські етнічні землі.

В межах великої Волині, простяглася над Західним Бугом і межує з Волинню, Галичиною та Люблінщиною. На північ від Холмщини до р. Нарва розташоване Підляшшя. На південь - Надсяння та Лемківщина. Внаслідок радянсько-польського договору про державний кордон від 16 серпня 1945 р. відійшли до Польщі.

КР: бужани та дуліби. Місто Холм вперше згадується під 1074 роком. Літописи повідомляють, що місто збудував Данило Галицький. До XII ст. ця земля іменувалася Червенськими городами від назви міста Червеня, що над рікою Гучвою.

м. Холм столицею своєї держави за Данила Галицького. 1340 – під владу Литви та Польщі. В 1795 році Холмщина і Підляшшя потрапили під протекторат Австрії, але за рішенням Віденського конгресу 1815 р. ці землі увійшли до сфери правління Росії. Полонізація змінювалася русифікацією.

Холмщина лежала на українсько-польському пограниччі і стала об’єктом гострого протистояння в 1 пол. XX ст. В 1912 р. - утворено Холмську губернію, яка входила до складу Росії.

В 1915 р. під час наступу німецьких та австро-угорських військ більшість українського населення було примусово переселено вглиб Росії, де перебувало аж до початку 1920-х рр. УЦР - розглядали Холмщину як невід’ємну частину України. Михайло Грушевський - сам уродженець м. Холма. В листопаді 1918 р. було проголошено відновлення Польської держави. На той час Холмщина була окупована поляками.

В 1919 р. - Паризька мирна конференція: вироблено лінію східного кордону Польщі - по лінії Немирів-Брест-Литовськ-Дорогуськ-Устилуг - включала до її складу українські етнічні землі Холмщину, Підляшшя, Надсяння та Лемківщину. В 1920 р. – лінія Керзона.

Ризький договір від 18 березня 1921 р.: Закерзоння разом з Волинню відійшло до Польщі. Вже в 1929 р. - на Холмщині та Підляшші було зруйновано 51 церкву.

Пакт Ріббентропа-Молотова: територія Закерзоння відійшла до сфери впливу СРСР, але вже в наступному договорі від 28 вересня 1939 р. ці території відійшли під контроль Німеччини. Після війни ці території відійшли до Польщі.

Дата добавления: 2015-05-23