Предмет і метод політичної економії та їх тлумачення різними школами

Визначення предмета політичної економії. Политична економія поряд із правоведенням, історією, соціологією та іншими науками належить до системи сусшльних наук, кожна з яких виділяє з багатогранної сукупності суспільних відносин ті відносини вид чи групу, котрим властиві певні закономірності. Політична економія вивчае такі суспільні відносини і закони, які належать до базових у житті суспільства, оскільки вони є складовою суспільного виробництва (економіки).

Суспільство — це найзагальніша система зв'язків і віносин між людьми, що складається в процесі їхньої життєдіяльності. Воно створює і розвиває матеріальну і духовну культуру, систе­му інших соціальних цінностей. Усі сторони сусшльного життя пов'язані між собою, але таким чином, що його основою є економічне життя, тобто виробництво матеріальних благ і послуг для задоволення різноманітних потреб людей. Щоб жити, людині потрібна їжа, одяг, житло і безліч інших матеріальних благ та по­слуг. Необхідні засоби до існування вона повинна виробляти: сіяти зерно, добувати вугілля, плавити сталь, робити машини, вирощувати хліб, друкувати газети.

Об'єктом полшичної економіки є економгчне життя суспільства, тобто його економіка, а економіка — це суспільне вироб­ництво.

Політична економія також мае свій предмет.

При виробництві матеріальних благ люди взаємодіють з при­родою, використовуючи різноманітні засоби виробництва (ма­шини, споруди, будівлі тощо), які в поєднанні з людьми, що приводять їх у дію, виступають як продуктивні сили суспільства. У процесі виробництва люди створюють блага не ізольовано один від одного, а об'еднуючись певним чином, спілкуючись один з одним і взаємодіючи. Отже, в процесі виробництва люди вступають у відносини не тільки з природою, але й між собою, тобто вступають в економічні відносини.

Люди як ноа'Г економічних відносин водночас є рухлями сис­теми інших суспільних відносин: політичних, національних, сімейних, ідеологічних, з якими економічні відносини теж пов'язані і взаємодіють. Політична економія досліджує економічні відносини обов'язково в їх зв'язку і взаемодії з іншими сусшльними відносинами та інститутами.

Таким чином, предметом политичноі економії є економічні відностш людей в їх взаемодії з продуктивними силами та політичними, ідеологічними, соціальними інститутами сустпільства.

Існують також інші трактування предмета політичної еконо­мії. Вони зумовлені тим, що ця наука розвивається та диферен­ціюється на різні політекономічні школи та напрями.

Виходячи зі сказаного, можна сформулювати предмет науки так: політична економія вивчає всю систему економічних відно­син в їх єдності і взаємодії з обмеженими продуктивними силами та політичними, ідеологічними і соціальними інститутами су­спільства. Вона, пізнаючи закони, показує, як люди і суспільство мають здійснювати кінцевий вибір рідкісних ресурсів, як най­краще виробляти різні товари та послуги, розподіляти і обміню­вати іх з метою досягнення максимального задоволення потреб людини.

Зародження і розвиток політичної економії, її напрями і школи. Політична економія як самостійна наука виникла в період зародження капіталізму, формування національного ринку. Вона виражала інтереси буржуазії як класу, що народжувався в ту по­ру. Як зазначалося раніше, термін «політична економія» ввів до наукового лексикону французький економіст Антуан де Монк-ретьєн (1575—1621), який у 1615 р. опублікував працю «Закони суспільного господарств)», де йшлося про закони розвитку суспільного господарства.

Капіталістичні відносини в пору їх зародження одержали найбільший розвиток у торпвлі. Відповідно, і перший напрям політичної економії — меркантилізм — виходив з того, що торпвля є джерелом багатства.

У міру проникнення капіталу у сферу виробництва формувалася класична політична економія. Перші її представники — фізіократи на чолі з Франсуа Кене (1694—1774) — перенесли питания про походження суспільного багатства зі сфери обігу у сферу виробниц­тва.

Найвищого розвитку класична політекономія досягла в працях видатних англійських економістів Адама Смгга (1723—1790) і Давида Ржардо (1772—1823). Основним об'єктом дослідження цих економістів було виробництво як таке, незалежно від галузевих особливостей, а також розподілу благ.Вони висунули и обгрунтували систему понять і категорій, що являють собою наукове відображення багатьох економічних процесів.

У середині XIX ст. сформувався пролетарсъкий напрям у політичнй економіці, який розробив ії основоположник Карл Маркс (1818—1883). Марксизм висунув положення, що предметом політекономії є виробничі відносини людей у їх взаємозв'язку з продуктивними силами.

У другій половині XIX ст. було сформульовано теорію гранич­ної корисності — маржиналізму, в становленні якої видатна роль належить австрійській школі, а саме вченим Карлу Менгеру і Бем-Баверку. Тоді ж виникла и американська школа граничної продуктивностіна чолі з її основоположником Джоном Кларком. Велике значения для розвитку політекономії мали праці видатного англійського економіста Альфреда Маршалла, який 1890 р. опублікував «Принципи економічної науки». Дана праця започаткувала новий напрям у політекономії — неокласичний.

У друпй половині XX ст. неокласичну політекономію успішно розробляє видатний американський економіст, лауреат Нобелівської премії Пол Самуельсон. У його визначенні нова політекономічна школа трактуеться як «неокласичний синтез».

Одним з напрямів політекономії є інституціоналізм, який склався наприкінці XIX—на початку XX ст. у різних модифікаціях. Прихильники інституціоналізму основою розвитку економіки суспільства вважають соціальні інститути. Сучасні інституціоналісти Уєслі Мітчел, Джон Гелбрейт, Рональд Коуз критикують неокласичні теорію, вони виступають за реформування капіталізму.

3 другої половини 70-х рр. в політичній економії виступила монетаристська школа. Монетаристи підтримали гасло «Назад до Сміта», що означало відмову від методів ак­тивного державного втручання в економіку. Глава монетаристів Мелтон Фрідмен доводить, що «грошові імпульси», грошова емісія є головними регуляторами, які впливають на господарське життя. Нагадаємо, що економічний курс, названий «рейга-номікою», значною мірою спирався на погляди монетариспв.

Дата добавления: 2015-05-23