Економічна система: її сутність та структурні елементи і суб’єкти. Типи і еволюція економічних систем та критерії їх класифікації

Безмежність потреб.Одне з фундаментальних положень по­літичної економії полягає в тому, що особисті потреби людини є безмежними, а виробничі ресурси, які необхідні для задоволення цих потреб, — обмеженими.

Безмежність потреб і обмеженість ресурсів породжують дію двох законів суспільного розвитку — закону зростання потреб і закону розвитку факторів виробництва. Ці закони взаємо­пов'язані і характеризують дві сторони соціально-економічного прогресу: 1) неухильний розвиток людини з її зростаючими по­требами; 2) підвищення ефективності виробничих ресурсів за по­слідовного нарощування обсягу відтворюваних ресурсів та їх якіс­них показників (продуктивності, корисності тощо).

Виробничі фактори, безперервно розвиваючись, не лише ство­рюють умови для задоволення потреб, які склалися, а й стають підґрунтям для виникнення нових потреб. Поява нових благ спочатку має обмежений характер, а згодом вони стають су­спільною потребою. Оскільки зразу виробництво неспроможне задовольнити нові потреби в нових благах, то між попитом на них і пропонуванням виникає суперечність. Остання може бу­ти використана для розвитку виробництва шляхом економічно­го стимулювання (підвищення рівня цін, додатковим прибут­ком і т. ін.).

За ступенем реалізації потреби в матеріальних благах і пос­лугах можна класифікувати як дійсні, платоспроможні і перс­пективні.

Дійсні потреби в основному відповідають рівню розвитку ви­робництва відповідних благ і можуть бути задоволені.

Платоспроможні потреби людина може задовольнити відпо­відно до власних доходів і рівня цін.

Перспективні потреби — це такі потреби в матеріальних бла­гах і послугах, які породжені сучасним рівнем розвитку економі­ки і виробництво яких лише починає освоюватися.

Задоволення потреб — це функція виробництва. У зв'язку з цим існує діалектичний взаємозв'язок між виробництвом і потре­бами людей, тобто між об'єктивними і суб'єктивними фактора­ми. Об'єктивні фактори формування і розвитку потреб склада­ються у самому виробництві. Так, щоб добувати термоядерну енергію потрібно спочатку створити відповідні засоби і предмети праці, підготувати кадри високоосвічених спеціалістів. Виробниц­тво, виготовляючи корисні товари та послуги, створює і потребу в них, породжує здатність людини до їх споживання.

Проте формування потреб започатковує людина, тобто суб'єк­тивний фактор. Людина є їх творцем — новатором, дослідником, підприємцем. Перш ніж щось виробляти, людина усвідомлює це, розробляє критерії продукта як корисної споживної вартості, йо­го цільове призначення, вартість виробництва, вирішує з чого, як і для кого виробляти. Тим самим процес цілеспрямованого вироб­ництва забезпечується задоволенням різноманітних потреб лю­дини і суспільства.

Економічний інтерес — це реальный, зумовлений економчними відносинами та принципом економічної вигоди мотив / стимул соціальних дій людей щодо задоволення потреб.

Економічний інтерес є перш за все породженням ісоціальним проявом потреби, и усвідомленням. Але реалізуються інтереси через трудову, господарську діяльність людей, їхні економічні відносини.

Зміст інтересів визначаеться матеріальними умовами життя, місцем, яке вони посідають в історико-конкретних виробничих відносинах, а також політичними, моральними та соціальними факторами.

Сучасні суспільства є класовими. У зв'язку з цим в інтересах людей знаходить своє відображення їх класова належність. Так, клас капіталістів має інтереси, відмінні від інтересів робітничого класу чи селянства. Капіталісти є власниками промислових, торговельних підприємств, різних посередницьких структур, рекламних агентств, земельних ресурсів, транспортних систем тощо. Їх економічний інтерес полягає в розширенні масштабів власного виробництва, нагромадженні капиталу, зростанні особистого багатства і споживання. У робітника свій інтерес — знайти роботу, підвищити кваліфікацію, заробити на життя, мати можливють утримувати сім'ю, своєчасно заплатити за квартиру чи за лікування. Інтереси визначаються становищем відповщного класу чи соціальної групи в суспільстві, а в кінцевому результаті — пануючими формами власності.

Розглядаючи значения об'єктивних факторів, які впливають на суть економічних інтересів, варто наголосити і на тому, що вони залежать також від самого соціального суб'єкта, його свідомості, соціальної активності, місця в суспільстві тощо. Ці обставини ускладнюють структуру економічних інтересів, оскільки людина виступає не тільки як представник певного класу, а і як індивид, який має певний рівень свідомості, особисту позицію до економічного життя та участі у трудовому процесі.

Крім особистих і класових інтересів існують також інтереси |трудових колективів та економічні інтереси держави.

Суперечності, властиві економічним інтересам, мають як суб'єктивну, так і об'ективну основи. Перша зумовлена суб'ективним підходом людей до інтересів, а друга заснована на відміностях становища фізичних і юридичних осіб в економічних умовах діяльності з реалізації економічних інтересів.

Реальною потребою економічного життя є досягнення єдності інтересів суб'ектів економічних відносин через реалізащю кож­ного з них на основі взаемодії і консенсусу. Інтерес власника капіталу не може бути реалізованим, якщо не будуть на певному рівні реалізоваш інтереси найманих працівників підприємства.

У суспільстві кожен індивідуалъний інтерес органічно пов'язаний з колективним суспілъним інтересом. Цим створюєтъся об 'ективна основа для співробітництва людей в узгоджені економічних інтересів та їх своєчасного розв'язання.

Це є важливою умовою для розвитку суспільного виробництва і більш повного задоволення зростаючих потреб.

Сутність і основні структурні елементи економічної систе­ми. Економічна система — це об'єктивна єдність закономірно пов 'язаних між собою явищ і процесів економічного життя. Во­на характеризується багатогранністю, усі її елементи перебува­ють в органічному взаємозв'язку один з одним і не існують поза її межами. Функціональна подібність до живого організму надає елементам економічної системи органічної цілісності. Цим дана система відрізняється від інших, так званих сумативних систем, що складаються з об'єктів, кожний з яких більш чи менш авто­номний і може існувати поза зазначеною цілісністю. Якісна од­норідність системи не є абсолютною. Вона допускає і передбачає появу елементів нової якості, що відповідають етапам зрілості продуктивних сил і виробничих відносин.

Економічна система включає такі елементи: 1) провідний тип власності на ресурси; 2) основні групи суб'єктів суспільного ви­робництва і відносини між ними; 3) економічну форму результа­тів виробництва; 4) принципи організації виробництва, розподі­лу, обміну і споживання; 5) загальні економічні закони. У літе­ратурі така структура економічної системи розглядається, як пра­вило, через призму взаємозв'язку продуктивних сил, виробничих відносин (соціально-економічних, організаційно-економічних) та надбудовних відносин у тій їх частині, яка «обслуговує» еконо­міку через формування «стереотипів» господарської поведінки людей. У даному разі класифікація економічних систем базується на такому критерії, як домінуючий тип (форма) власності.

Слід зауважити, що підхід до системного аналізу економічних процесів, побудований на характері власності, не дозволяє, на дум­ку багатьох учених, пояснити істотні відмінності в організації гос­подарства в країнах однієї суспільно-економічної формації, оскільки він абстрагується від реальних товарно-грошових відносин.

Класифікація економічних систем та її критерії. Класифі­кація економічних систем в економічній літературі здійснюється по-різному, вона залежить від різних критеріїв.

Так, типологія економічних систем може ґрунтуватися на за­гальній теорії систем і застосуванні відповідних принципів гос­подарських процесів (наприклад за Я. Корнаї). З позиції цього підходу економічна система розглядається як загальна система функцій, тобто як сукупність функціональних зв'язків у еконо­міці, що відображують у межах певного «організаційного ме­ханізму» діяльність з використання обмежених ресурсів з ме­тою максимального задоволення матеріальних потреб людей. При цьому існування економічної системи можливе лише за наяв­ності зв'язку між її базисними елементами, потоками і форма­ми продуктообміну.

Можливий ще один підхід до системно-теоретичних уявлень, згідно з яким виокремлюється поняття господарської організації або господарського порядку відповідної економічної системи (наприклад за В. Ойкеном). Критеріями класифікації різних типів такого порядку є форми планування та управління, власності, рин­ку, ціноутворення, підприємництва, організації грошового обігу і фінансів тощо. Кожна із цих організаційних форм, що становлять у сукупності господарський порядок, може існувати в різних варі­антах. Так, управління економічними процесами може бути цент­ралізованим і децентралізованим, ресурси можуть перебувати в будь-якій формі власності, а обмін товарів може здійснюватися на ринку вільної конкуренції чи на монополізованому ринку то­що. Конкретна в даній економічній системі сукупність організа­ційних форм закріплюється в законах і нормативних актах, дер­жавних адміністративних настановах. До них належать також норми, яким підпорядковується підприємницька діяльність. Зага­лом усе це в зарубіжній літературі дістало назву господарської конституції. Що ж до економічної системи, то вона тлумачиться як сукупність трьох складових: 1) відносин між господарюючими суб'єктами, котрі забезпечують виробництво, розподіл, обмін і споживання товарів (послуг); 2) системи координації їх взаємодії; 3) системи мотивації і контролю.

На підставі господарського порядку можна доповнювати і конкретизувати уявлення про елементи, що характерні для даної економічної системи.

Таким чином, об'єктивна різноманітність якостей економіч­них систем та їх властивостей обумовлює наявність багатокритеріального поділу в типології систем. В узагальненому вигляді критерії економічних систем можна поділити на структуроутворюючі, сощально-економічні (змістовні), об'ємні і динамічні. За структуроутворюючими критеріями економічні системи класифікуються на основі структурних елементів, що становлять предмет політекономії. За соціально-економічними — на основі виділення ключових змістовних сторін економічної системи (наприклад, за способом поеднання виробництва та споживання; за способом поеднан­ня безпосередшх виробниюв іззасобами виробництва, що обумовлений типом власності; за роллю соціокультурного фактора; за ступеней індустріального та економічного розвитку). Класифікація за об'єктами і динамічними критеріями здійснюеться за ступенем складності систем та їх мінливості.

Відповщно, економічні системи розподіляються за цими гру­пами критеріїв на: 1) системи виробничих відносин, системи функціональних зв'язків, інституціональш системи; 2) економічні системи за формами господарювання, за формаційними ознаками, за цивілізаційними ознаками і за типом технолопчного роз­витку; 3) економічні системи «чисті» та «змішані», статичні та ті, що історично розвиваються.

Таким чином, економічна система — це сукуптсть видів економічної діяльності людей у процесі ії взаемодії, спрямованих на виробництво, розподіл, обмін та споживання товаров / послуг, а також на регулювання такої діяльності відповідно до мети суспілъства.

Дата добавления: 2015-05-23