Етапи формування та фактори впливу на громадську думку. 2 страница

- закони, які фіксують причинний зв'язок між соціальними явищами

В залежності від часу дії соціологи виділяють:

соціальні закони безперервної дії (норми права, етичні і моральні принципи) закони-тенденції, які діють в певний проміжок часу. За масштабом реалізації соціальні закони поділяють на: загальні (закон товарно-грошових відносин)

- специфічні (закон, пов'язаний з переходом від одного типу суспільства до іншого). За характером, способом вияву соціальні закони поділяють на:

- закони соціальної статики.

- закони соціальної динаміки.

Система категорій соціології - найбільш загальні поняття, які відзеркалюють суттєві сторони її предмета, розкривають механізм прояву законів і закономірностей, які нею вивчаються. Понятійно-категоріальний апарат соціології включає в себе:

- загальнонаукові категорії у соціологічному заломленні (суспільства,соціальна система тощо);

- безпосередні соціологічні категорії (соціальний інститут, соціальна організація,);

- категорії дисциплін суміжних із соціологією (економічна соціологія, соціологія політики).

При вивченні суспільних явищ соціологія користується певними методами та прийомами. У найбільш загальному виді можна виділити три головні умови реалізації в соціології вимог наукової методології:

- принцип емпіризму - використання емпіричних процедур з метою встановлення о'бєктивно'ї достовірності одержаних у дослідженнях фактів та узагальнень;

- теоретичне обгрунтування одержаних результатів, які дозволяють розкрити причини, що лежали в основі емпіричних фактів.

- цілісна нейтральність соціології, незалежність її від будь-яких заангажованих установах, які, за звичай, пропонують різні класи і партії в суспільстві.

Позитивізм розглядає суспільство по аналогії з природою, використовуючи методи природничих наук. Вони розглядали соціальні факти і процеси як такі в їх об'єктивній реальності. Цей метод заснований на запереченні необхідності філософського осмислення життя.

Розуміюча соціологія (М. Вебер) аналізує смислові елементи соціального життя, робить акцент на розумінні змін, рухів. Об'єктивний метод визнається ним на стільки, наскільки він має значення для теорії.

3. Структура і рівні соціологічного знання

Під структурою соціологічного знання розуміють систему взаємопов'язаних уявлень, понять, поглядів, теорій соціальних процесів різних рівнів (життєдіяльність окремих людей, соціальних груп чи суспільства в цілому). Особливістю структури соціологічного знання є те, що вона є не просто певною сукупністю (обсягом) інформації, уявлень і наукових понять про соціальні явища і процеси, а перш за все певною упорядкованою системою знань про суспільство як функціонуючий соціальний організм.

Критерії виділення елементів структури соціологічного знання:

- рівні пізнання; - ступінь узагальнення; - способи дислідження; - орієнтація дослідження;

- сфери суспільного життя; - види спільностей життя; - види спільностей людей; - види суспільних відносин

Соціологія дає знання теоретичне і емпіричне, знання фундаментального і прикладного порядку. У зв'язку з цим у ній виділяють відносно самостійні галузі знання: теоретичну соціологію, фундаментальну соціологію, прикладну соціологію, емпіричну соціологія.

Теоретична соціологія основну увагу концентрує на вивченні фундаментальних наукових проблем. Концепції і теорії, що розробляються нею, відповідають в основному на два запитання: «.що пізнається?» (об'єкт) і «як пізнається?» (метод), тобто пов'язані з вирішенням гносеологічних завдань. Теоретична соціологія сформувалась у 30-40-х роках XX ст. в академічному університетському середовищі США, хоча вихідні її передумови виникли набагато раніше в працях і". Зіммеля, Е.Дюркгейма, М. Вебери та ін.

Прикладна соціологія — практична частина соціологічної науки про специфічні закони становлення, розвитку та функціонування конкретних соціальних систем, процесів, структур, організацій та їх елементів. Вона ставить завдання знайти засоби для досягнення практичних цілей суспільства, шляхи і способи використання пізнаних теоретичною соціологією засобів і закономірностей.Специфіка прикладної соціології полягає не тільки в тому, що вона концентрує увагу на тих компонентах соціальної системи, які безпосередньо пов'язані з людиною, впливають на її практичну діяльність.

Прикладна соціологія, зокрема, вивчає закони:

1) що діють на рівні соціальних інститутів;

2) які відбивають розвиток компонентів соціальної структури суспільства;

3) що діють на рівні соціальних систем і підсистем.

Поділ соціологічного знання за орієнтацією на фундаментальне та прикладне досить умовний, у точному значенні слід говорити лише про переважну орієнтацію того чи іншого соціологічного знання: наукового, фупдамелпииіьного або практичного, прикладного, що і дає підставу для його віднесення до сфери теоретичної або практичної соціології.

В структурі соціологічного знання можна виділити три рівні соціологічного знання

- Загальносоцюлогічні теорії, спираючись на соціальну філософію, торкаються, як правило, глибинних, сутнісних моментів розвитку того чи іншого суспільства (історичного процесу в цілому) і місця в ньому людини.

- Спеціальні і галузеві соціологічні теорії торкаються в основному окремих сфер суспільного життя, соціальних груп і інститутів, поєднують в собі теоретичний і емпіричний рівні дослідження. Галузеві соціологічні теорії,- галузі соціологічного знання, які постають на межі власне між соціологією та ін. науками: економікою, правознавством, політологією, наукознавством. Так, галузевими називають економічну соціологію, соціологію політики, соціологію культури соціологію медицини та деякі інші соціологічні ддсщтлїня.Спеціальні соціологічні теорії - вивчають, насамперед, окремі соціальні спільноти у їх конкретному стані, соціальні інститути (соціологія сім'ї соціологія освіти тощо), соціальні процеси (соціологія конфлікту, соціологи вивчення мобільності міграційних процесів, масової комунікації, масовиу соц. рухів, злочинності, самогубств).

Третій рівень соціологічного знання представлений конкретними соціологічнчми дослідженнями, які проводяться з метою одержання об'єктивних данизЙ стосовно різних сторін соціальної дійсності. Ці дані можуть бути осмисленні на рівні спеціальних, галузевих і загальносоціологічних теорій і використанні у розв'язанні актуальних проблем розвитку суспільства.

4. Основні функції соціології

Різноманітність зв'язків соціології із життям суспільства, її суспільне призначення визначаються насамперед тими функціями, які вона виконує.

1. Теоретична функція - полягає у поповненні та збагаченні соціологічного знання, в розробці концепцій, теорій, ключових понять і категорій цієї науки на основі дослідження соціальної дійсності.

2. Описуючи, систематизуючи, нагромаджуючи дослідницький матеріал у вигляді аналітичних записок різних наукових звітів, статей, соціологія здійснює описову функцію.

3. Інформаційна функція - це збирання, концентрація соціологічної інформації, одержаної у результаті проведення досліджень. У великих соціологічних центрах вона нагромаджується в так званих банках соціологічної інформації, її використовують, органи управління, засоби масової інформації.

4. Прогностична функція полягає у соціальному прогнозуванні. Соціологічні дослідження завершуються обгрунтуванням коротко- або довгострокового прогнозів досліджуваного об'єкта.

5. Критична функція соціології тісно взаємозв'язана з її прогностичною і гуманістичною функціями. На основі аналізу і розвитку соціальних систем соціологія не тільки виробляє практичні рекомендації по їх вдосконаленню. Вона також конструює й можливі технології їх прогреса, формує соціальні ідеали, розробляє програми соціального розвитку, підпорядковуючи все це реалізації інтересів людини.

6. Виховна функція соціології реалізується в тому, що знання, які здобуваються Цією наукою безпосередньо використовуються системою виховання і впливу на свідомість і поведінку людей з метою формування їх певних соціальних якостей. Цю функцію соціологія виконує також тому, що забезпечує передачу новому поколінню соціального досвіду попередніх поколінь.

7. Пізнавальна. Здобуваючи і накопичуючи знання про закони і закономірності функціонування і розвитку історично визначених соціальних систем, про різні сфери суспільного життя, всі його складові частини.

8. У визначенні методів вивчення соціальної реальності збору, обробки і аналізу первинної соціологічної інформації соціологія реалізує свою інструментальну функцію.

9. Світоглядна функція проявляється в тому, що озброюючи людей соціологічним знанням, вона тим самим формує їх погляди на соціальні процеси, дає їм теоретичну основу для практичних дій, оцінки явищ соціальної реальності.

10. Дуже часто соціологи збирають дані, які потім використовуються тими, хто приймає рішення. Це означає, що ці дані вони збирають, виконуючи певне політичне замовлення, базуючись на тій або іншій ідеології. Крім того, відзеркалюючи закони функціонування і розвитку соціальних сиситем, соціологія разом з тим дає їх теоретичне обгрунтування з позицій певних соціальних і політичних сил, в тій чи іншій мірі відображаючи їх погляди. В сукупності це говорить про те, що соціологія виконує ідеологічну функцію.

Знання, які вишукує соціологія, служать не тільки підвалиною для подальшого розвитку теоретичних поглядів. Вони орієнтовані для розв'язання практичних проблем, які постають як перед суспільством в цілому, так і перед різними соціальними групами. Ці знання безпосередньо використовуються для перетворення соціальних інститутів, управління соціальними процесами тощо. В цьому знаходять реалізацію практична, регулятивна, організаційно-технологічна, управлінська функції соціології.

Лекція №2

Тема: Соціологічний аналіз суспільства: сутність, типи, розвиток.

План викладу і засвоєння матеріалу:

1. Сутність суспільства.

2. Типи суспільств.

3. Розвиток суспільств.

1. Сутність суспільства.

Суспільство - це особливий вид організації соціального життя. Воно включає в себе всю багатоманітність соціальних зв'язків, всі інститути та спільноти, що локалізовані в рамках конкретних державно-територіальних кордонів.

Суспільству властиві такі механізми, як саморегуляція, яка дозволяє йому підтримувати свою цілісність, впорядковувати відносини між інститутами і спільнотами.

До основних ознак суспільства можна віднести:

► територію, на якій відбувається консолідація соціальних зв'язків.

► універсальність, тобто всю багатоманітність соціальних зв'язків та відносин в рамках певного територіального простору,

► автономність, тобто спроможність існувати самостійно, що досягається за рахунок високого рівня саморегуляції, що забезпечує постійне відтворення складної системи соціальних зв'язків.

► інтегративність, тобто цілісність загальної системи цінностей, яку називають культурою.

Суспільство як цілісна система має свою внутрішню структуру і складається з підсистем:

- правова,

- демографічна,

- економічна - відносини у процесі матеріального виробництва,

- соціальна - взаємодія класів та соціальних груп,

- політична - діяльність державних організацій, політичних партій та об'єднань,

- духовна - розвиток і взаємодія суспільної свідомості, науки, релігії, Людські суспільства є дуже різними, але насправді між ними є багато спільного.

2. Типи суспільств.

Історію людства можна класифікувати через обмежену кількість базових типів суспільств. Наукове порівняння передбачає виділення основних параметрів, на підставі яких створюється класифікація основних видів конкретних виявів феномена, що досліджується.

Одна типологія поділяє всі суспільства на два класи - прості і складні. Прості суспільства

- це ті, де немає керівників та підлеглих, багатих та бідних (первісні племена), складні суспільства (індустріальне і постіндустріальне) - це суспільства, де є кілька рівнів управління, декілька соціальних верств населення, що розташовуються зверху вниз із зменшенням доходів.

З появою складного суспільства у світі формуються окремі країни, держави. "Суспільство", '"держава" і "країна" - поняття близькі, але не тотожні. За об'ємом вони можуть співпадати, але вони обов'язково різняться за змістом. Суспільство - це найбільш крупне об'єднання людей, усталено зв 'язаних між: собою різноманітною взаємодією, соціальною територією, історією та культурою. Воно включає такі поняття як країна (відокремлена територія незалежного проживання даного суспільства зі своїми кордонами і соціальним устроєм) і держава (політична організація даного суспільства з певним режимом влади і органами управління).

На зміну протосуспільству приходить традиційне або доіндустріальне аграрне суспільство. Виникненню сільськогосподарського виробництва сприяв розвиток перетворюючих функцій людини. Отже, традиційне аграрне суспільство - це суспільство з малорухомими соціальними структурами, з таким способом соціокультурної регуляції, який базується на традиції.

Індустріалізм як спосіб виробництва з»явився в Англії приблизно 250 років тому, і відтоді поширився на всі країни світу, абсорбуючи та руйнуючи всі інші типи суспільств. Індустріалізм грунтується на використанні наукових знань у виробничих технологіях. Він стимулює використання нових джерел енергії, дозволяє машинам використовувати ту роботу, яку до того було покладено на людей і тварин. Це високо ефективна стратегія виживання, яка дозволяє невеликій частині населення годувати більшість. Оскільки винаходи та відкриття грунтуютьсяодне на одному, рівень впровадження технологічних новацій в процес виробництва швидко зростає. Нові технології: парова машина, двигун внутрішнього згоряння, атомна енергія -стимулють зміни в економіці

У 70-хрр. XX ст. на думку спеціалістів на зміну індустріальному суспільству приходить постіндустріальне, правда, не у всіх країнах, а лише в найрозвинутіших. В постіндустріальному суспільстві переважає не промисловість, а інформатика, інформаційно-компютерні технології та сфера обслуговування. Безлюдні роботизовані заводські цехи, гігантські супермаркети, космічні станції - ознаки постіндустріального суспільства, яке ще часто називають інформаційним. При тому відповідні глобальні якісні зміни проходять і у всьому соціокультурному комплексі. Риси постіндустріального (інформаційного) суспільства. ^■технічний базис - інформаційний Соснова благополуччя суспільства - знання

► провідна галузь - сервіс (послуги) ^■масовий клас - службовці, менеджери

► принцип управління - узгодження

► соціальна структура - функціональна, сотова

► політичний режим - безпосередня демократія, самоуправління

► ідеологія - гуманізм

► релігія - дрібні конфесії

3. Розвиток суспільств

Сучасне суспільство - гранично динамічне суспільство. В ньому діють не локальні, а постійно діючі ланцюги змін, які і готують якісні перетворення в суспільстві і стимулюють його розвиток. Зміни пронизують всі підсистеми і сфери суспільства, всі його рівні і слугують передумовою соціального розвитку. Хоча жодне суспільство не може обійтися без змін, навіть таке, яке свідомо намагається це зробити, тим не менше окремі суспільства чинять більший опір змінам, ніж інші. Отже, за допомогою поняття «соціальні зміни» позначаються зміни, що відбуваються впродовж деякого часу у соціальних спільностях, групах, інститутах, організаціях і суспільствах, в їх взаєминах одне з одним, а також з індивідами. Види соціальних змін можна розглядати за критерієм тих соціальних елементів, які змінюються. За цією ознакою можна виділити чотири типи соціальних змін.

Структурні соціальні зміни - зміни, які торкаються структур різноманітних соціальних утворень. Такими можна назвати змінну структурі сім "і (полігамна, моногамна, багатодітна, розширена, нуклеарна), у структурі будь-якої іншої спільності - малої групи, професійної, територіальної, нації, суспільства в цілому, зміни в структурі влади, у структурі соціокультурних цінностей.

Процесуальні соціальні зміни - зміни, що торкаються соціальних процесів. Нам постійно доводиться спостерігати зміни, що відбуваються у сфері соціальних взаємодій та взаємовідносин різноманітних утворень: спільностей, інститутів та організацій та особистостей, індивідів. Функціональні соціальні зміни - зміни, що торкаються різноманітних функцій соціальних систем, інститутів, організацій. Так, у відповідності до нової Конституції України суттєві зміни відбулися у функціях законодавчої та виконавчої влади країни;

Мотиваційні соціальні зміни - зміни у сфері мотивацій індивідуальної чи колективної діяльності ймовірно, що характер потреб, інтересів, мотивацій у поведінці та діяльності індивідів, спільностей, різноманітних груп не залишаються незмінними. Наприклад, при переході до ринкових відносин суттєво міняється мотиваційна сфера індивідів.

За своїм характером, внутрішньою структурою, мірою впливу на суспільство, механізмом здійснення соціальні зміни можна поділити на дві великі групи - еволюційні та революційні Першу групу складають зміни часткові, поступові, що здійснюються як достатньо стійкі та постійні тенденції до зростання або зменшення якихось якостей, елементів в різних соціальних системах; вони (зміни) можуть набувати висхідної або низхідної спрямованості. Революційні зміни відрізняються від еволюційних суттєво: по-перше, тим, що вони не просто радикальні, а радикальні у вищій мірі, вони передбачають докорінну ламку соціального об'єкта: по-друге, - це не часткові, а загальні, або навіть всезагальні зміни; по-третє, вони, як правило, спираються нанасильство. Фактори, які впливають на процес соціальних змін: природне оточення; демографічні зміни; ідеї; події; людські дії; технологія;

Всі ці зміни і багато інших відбуваються в процесі модернізації суспільства. Соціологи розрізняють два типи модернізації - органічну та неорганічну. Органічна модернізація є моментом власного розвитку країни та підготована всім ходом попередньої її еволюції. Як приклад - перехід Англії від феодалізму до капіталізму в результаті промислової революції XVII ст. Така модернізація починається не з економічної політики, а з культури, із зміну суспільній свідомості. Модернізація іде природним шляхам, внаслідок змін в укладі життя, традиціях, світогляді та орієнтаціях. Неорганічна модернізація являє совою відповідь на зовнішній виклик зі сторони більш розвинутих країн. Це шлях "доганяючого розвитку" - спроби правлячої верхівки перепороти історичну відсталість та уникнути залежності від більш розвинутих іноземних держав. Росія, яка внаслідок татаро-монгольської навали була відкинута у своєму розвитку на декілька століть, неодноразово намагалася наздогнати передові країни. Саме таку мету мали петровські реформи XVIII ст. сталінська індустріалізаціяЗО-х рр., перебудова 1985 р. та економічні реформи, що почалися після 1991 р. в Україні.

Україна переживає період поступової оздоровчої переорганізації "осучаснення" суспільства і кращого пристосування до нового світового соціального середовища, відносно закрита соціальна система стає більш відкритою, здатною сприймати, інтегрувати в себе досягнення постіндустріального суспільства, подолати розбалансованість внутрішніх зв'язків системи, витримати суттєвий тиск зовнішніх факторів гостро-конкурентного середовища і стані повноправленим членом світового співтовариства, під яким розуміється світова соціалізована система капіталізму.

Завдання для України полягає в тому, щоб вже в перші десятиріччя XXI ст. перейти від неорганічної до органічної модернізації, не здоганяти більш передові країни Заходу і запозичувати у них передові технології, а розвиватися в загалі у своєму напрямі на власній основі.

Лекція №3

Тема: Соціальна структура і стратифікація.

План викладу і засвоєння матеріалу:

1. Сутність та основні елементи соціальної структури.

2. Поняття соціальної стратифікації.

3. Види соціальної стратифікації.

1. Сутність та основні елементи соціальної структури

Суспільство - складна соціальна будова, яка характеризується структурно організованою цілісністю і багатозначними людськими відносинами. Внутрішня картина цієї соціальної будови відзеркалюється в її соціальній структурі. Соціальна структура суспільства - це сукупність його елементів і взаємозв 'язків між ними.

Елементи соціальної структури:

• Статуси і ролі.

Першоцеглинками соціальної структури суспільства є статуси і ролі. Тут важливо наголосити, що перші надають їй статичність, усталеність, нерухомість, а другі - динамічність, рухомість. Будь-який статус складається із ролей, а ті - із сукупності прав і обов'язків, які за традицією суспільство закріплює за статусом. Права і обов'язки визначаються соціальними нормами. Соціальну структуру суспільства утворює сукупність пустих статусів, тобто не заповнених людьми. Якщо ж ми заповнимо, скажімо, статус "студент" людьми, то одержимо велику соціальну групу - "студенство".

Чим розвинутіше суспільство, тим більше в ньому статусів. В сучасному суспільстві одних тільки професійних статусів біля 40000, сімейно-шлюбних відносин понад 200, багато сотень політичних, релігійних, економічних, демографічних. Хоча статуси безпосередньо не вступають у соціальні відносини, а тільки опосередковано - через їх носіїв, вони головним чином визначають зміст і характер соціальних відносин.

• Індивіди (люди).

Кожний індивід (або людина) може успішно себе, утвердити, зайняти той чи інший соціальний статус і виконувати необхідні соціальні ролі в результаті входження, інтеграції в різні колективні утворення, особливі соціальні системи і підсистеми. В якості висхідної підсистеми в соціальній структурі людських відносин виступає соціальна група, яка виконує роль проміжної ланки в системі "суспільство — група — особистість ".

• Соціальні групи і спільноти.

Соціальна група — це найбільш загальне і специфічне поняття соціології, що означає певну сукупність людей, які мають загальні природні і соціальні ознаки і об'єднані спільними інтересами, цінностями, нормами і традиціями, системою певних відносин, які регулюються формальними і неформальними соціальними інститутами. Для виникнення групи необхідна внутрішня організація, мета, конкретні форми соціального контролю, зразки діяльності.

Основні види соціальних груп:

1. 3аступенем усталеності (нестійкі (мітингуючий натовп), середньо усталені (студентська група), усталені (нації)).

2. 3а розмірами (великі (нації), середні (мешканці міста), малі(сім 'я)).

3. 3а змістом (соціально-класові(селяни), соціально-професійні(вчителі), соціально-територіальні(жителі Буковини)).

Соціальні спільноти — це емпірично фіксовані, реально існуючі об'єднання індивідів, які є відносною цілісністю, що може виступати як об'єкт соціального впливу.

• Соціальні інститути і організації.

Важливим елементом соціальної структури є соціальний інститут. Саме через той або інший соціальний інститут забезпечується організація і регулювання сумісної діяльності людей, сталість соціальних відносин, від яких залежить буття соціальних груп і соціальних спільностей.

В соціології соціальний інститут розглядається як: - повна сукупність установ, які відповідають соціальній структурі суспільства; - сукупність соціальних норм і культурних зразків, які визначають сталі форми соціальної поведінки і дії; - система поведінки у відповідності з цими нормами..

. Поняття "соціальний інститут" запозичено соціологією з юридичної науки, де воно означає сукупність юридичних норм, що регулюють соціально-правові відносини (інститут наслідування, шлюбу та ін.) і використовується достатньо широко, хоча найчастіше і поза точним визначенням.

З соціальними інститутами тісно зв'язані соціальні організації - штучно сконструйовані спільноти людей. Соціальна організація - це в широкому понятті будь-яка організація в суспільстві; у вузькому понятті - соціальна підсистема організації. Термін "організація" використовується в декількох значеннях: як елемент соціальної структури суспільства; як вид діяльності якої-небудь групи; як сутність внутрішньої упорядкованості, узгодженості функціонування елементів системи.

• Соціальні взаємодії.

• Соціальні відносини.

Вони зв'язують між собою статуси, але реалізуються ці відносини через людей - носіїв статусів.

• Соціальні функції.

Отже, суспільство є складноструктурованою та багатовимірною будовою. Кожна особистість від народження до кінця свого життя в ньому може бути охарактеризована через набір властивих їй приписних та набутих статусів та відповідних їм соціальних ролей, а отже об'єктивно вона є членом одночасно багатьох соціальних груп та спільнот, які разом з соціальними інститутами і соціальними організаціями та системою соціальних відносин і взаємодій і складають соціальну структуру суспільства.

2. Поняття соціальної стратифікації.

В сучасному суспільстві існують групи, які мають значно більші ресурси багатства і влади, ніж інші, а отже, перебувають щодо них у більш привілейованому становищі. Іноді в буденному житті індивіди, що входять у ці групи, не уявляють собі ані розмірів та меж такої групи, ані власного статусу у цій складній соціальній системі. Однак без наукових знань реальної соціальної структури, характеру розподілу цінностей між різними групами і ступеня нерівності між ними неможливо зрозуміти, як функціонує і розвивається суспільство.

Сукупність знань, які характеризують саме ці аспекти соціального життя, відноситься сучасними вченими до теорії соціальної стратифікації.

Соціальна стратифікація - це ієрархічно організована структура соціальної нерівності, яка існує в певному суспільстві в даний історичний проміжок часу. Таку ієрархічно побудовану структуру соціальної нерівності можна уявити як розподіл суспільства на страти (пласт, прошарок).

Розшароване, багаторівневе суспільство в даному випадку можна порівняти з геологічними нашаруваннями грунту або різнокольоровими пластами кондитерського виробу.

Спроби пояснити механізм соціального розшарування привели до появи трьох взаємопов'язаних підходів до аналізу соціальної стратифікації:

Функціоналістський підхід:

стратифікація природна і необхідна, бо пов'язана з природною різноманітністю функцій соціальних ролей; винагорода здійснюється у відповідністю з роллю і тому справедлива; стратифікація забезпечує оптимальне функціонування суспільства

; Конфліктологічний підхід:

стратифікація не необхідна, але п неминуча. Вона виникає з конфлікту груп; стратифікація несправедлива, її визначають інтереси можновладців; стратифікація утруднює нормальне існування суспільства;

Дата добавления: 2015-05-23