Етапи формування та фактори впливу на громадську думку. 3 страница

Еволюційний підхід:

стратифікація не завжди є необхідною і корисною. Вона виникає в результаті розподілу додаткових ресурсів; стратифікація може сприяти, а може утруднювати нормальне існування суспільства;

3. Види соціальної стратифікації.

Соціальна стратифікація вказує на нерівність в суспільстві, його поділ за певним критерієм чи їх сукупністю на стійкі групи, які мають неоднаковий вплив на суспільне життя

Найчастіше для складання загального уявлення про соціальну ієрархію суспільства є достатнім поділити громадян будь-якого суспільства відповідно критеріїв.

Дохід вимірюється в гривнях або доларах, які одержує окремий індивід (індивідуальний дохід) або сім'я (сімейний дохід) протягом певного періоду часу, скажімо, одного місяця або року.

Освіта вимірюється кількістю років навчання у школі, ліцеї, гімназії, технікумі, коледжі, університеті. Скажімо, початкова школа означає 4 роки, неповна середня - 9 років, повна середня 11(12), коледж -4 роки, університет -5 років, аспірантура - 3 роки. Отже, професор має за спиною більше 20 років формального навчання. Інша ж людина може не мати і неповної середньої освіти.

Влада вимірюється кількістю людей, на яких розповсюджується прийняте Вами рішення. Влада -можливість нав'язувати свою волю або рішення іншим людям незалежно від їх волі. Скажімо рішення Президента України розповсюджується на всіх громадян, а рішення бригадира - лише на членів бригади.

Престиж - повага статуса, яка склалася в громадській думці.

Якщо суспільство у побудові стратифікційної системи орієнтується на приписний статус особистості, то в результаті формується жорстка система стратифікації, обмежується доступ до привілейованих груп нових членів. Таке суспільство можна визначити як закрите.( рабовласницьке, феодальне, кастове суспільство в Індії). Суспільство, орієнтоване на набутий статус, який визначається завдяки здібностям, особистій волі людини, вимагає від неї власної ініціативи, мас рухливу систему стратифікації, є відкритим(сучасне індустріальне та постіндустріальне демократичне суспільство). Таке суспільство є - високодинамічним, воно допускає вільний перехід людей вверх і вниз по "соціальній драбині". В деяких країнах, в силу специфічних обставин, збереглася стратифікація змішаного типу, в якій пережитки станового закритого ладу доповнюються елементами відкритого суспільства (Великобританія, Японія).

Кожна людина переміщується в соціальному просторі, в суспільстві, в якому вона живе. Такі переміщення можуть викликатися як природними (зміни в життєвому циклі особистості: від народження до старіння), так і власне соціальними чинниками. Види соціальної стратифікації: Горизонтальні соціальні переміщення проходять в рамках груп, що утворюються на підставі номінальних параметрів, наприклад, переїзд з одного місця проживання на інше, чи перехід працівника на іншу роботу без просування по кар'єрній драбині. Вертикальні соціальні переміщення передбачають перехід індивіда з нижчої страти у вищу, чи навпаки. В сучасному відкритому суспільстві оптимальним засобом для стратифікаційної мобільності, «соціальним ліфтом» вважається освіта.

Особливостями розвитку соціальної структури українського суспільства на протязі XXспи є:

• соціальна структури стала менш жорсткою, рухливішою; • з'являються економічні класи, верстви і страти з відповідною системою соціальних конфліктів і супуречностей; • послаблюються існуючі у суспільстві стратифікаційні обмеження; *з являються нові канали підвищення статусів, посилення горизонтальної та вертикальної мобільності; •основним критерієм соціальної стратифікації стає дохід; • у формуванні високостатусних груп посилюється роль освіти і престижу; • змінюються якісні і кількісні параметри соціальної структури українського суспільства.

Якщо на початку 90-х рр. XX ст. за показником здоров'я Україна посідала 40-е місце в світі, то на початку XXI ст. вона перемістилася у другу сотню. За рівнем життя наша країна у 2002 р. займала 141-е місце, перед Бангладеш, Конго, Зімбабве. Щорічно населення України зменшується в середньому на 400 тис. осіб. За переписом населення 2001 р. чисельність населення скоротилася за період з попереднього перепису на З млн. чоловік і становило трохи більше 49 млн. чоловік.

Якщо рівень життя еліт, вищої верстви за ці роки значно зріс, то у більшості населення він різко знизився. Зубожіння і бідність населення, жебрацтво, безпритульність стають все більш поширеним явищем. Разом з тим, соціальна структура українського суспільства, зазнавши істотних змін порівняно з радянським часом, продовжує зберігати чимало його рис. Щоб позбутися їх і вийти на рубіж "суспільства середнього класу", потрібна істотна трансформація, економічне піднесення країни, що вимагатиме багато років.

Лекція №4

Тема: Соціологія конфлікту.

План викладу і засвоєння матеріалу:

1.Поняття конфлікту, його соціальна природа та функції у суспільстві.

2. Структура та динамічні показники конфліктів.

3. Причини і умови виникнення конфліктів. 4.Управління соціальними конфліктами.

5. Соціальні конфлікти у сучасній Україні.

1. Поняття конфлікту, його соціальна природа та функції у суспільстві

Конфлікт - це зіткнення протилежних цілей, позицій, поглядів суб'єктів соціальної взаємодії, які усвідомлюють суперечливість своїх інтересів. Конфлікт має соціальну природу, оскільки учасниками конфлікту завжди є люди, або певні соціальні групи та спільноти.

Соціологія конфлікту - це галузь соціології, яка вивчає природу, механізми виникнення та розгортання, а також; способи попередження та розв'язання соціальних конфліктів.

Значний інтерес для соціології становлять питання типології та класифікації конфліктів, з'ясування їх ролі у функціонуванні соціальних систем. Коло зазначених та інших проблем і становить предмет соціології конфлікту. Предмет соціології конфлікту: *з'ясування соціальної природи та сутності конфліктів, принципів їх діагностики; * соціологічний аналіз конфліктів, їх типологія та класифікація; *визначення способів подолання та механізмів управління соціальними конфліктами;

Тому соціологія конфлікту акцентує увагу на необхідності створення таких суспільних умов і пошуку таких форм соціальної взаємодії, у яких конфліктне зіткнення отримувало б культурний, цивілізований та гуманний характер. Які ж конкретно функції виконують конфлікти у житті суспільства? До позитивних функцій конфліктів більшість соціологів відносить:

* соціально-діагностичну - виникнення конфліктів свідчить про недоліки у функціонуванні соціальних організацій, поглиблення суспільних протиріч.

*регулюючу - конфлікти створюють і підтримують у суспільстві соціальну рівновагу, забезпечують баланс сил у структурах влади й управляння;

* інтегративну - участь у конфлікті сприяє консолідації людей, які захищають спільні інтереси, формуванню їх зацікавленості у співпраці;

^інноваційну - конфлікти сприяють оновленню соціальних відносин, утвердженню нових норм та цінностей, дозволяють уникнути застою;

* комунікативну - пошук шляхів розв'язання конфлікту активізує соціальну взаємодію, спільне вироблення взаємоприйнятних рішень;

* соціально-психологічну - конфлікти сприяють зняттю психологічної напруги, викиду негативних емоцій і поступовому зниженню їх інтенсивності.

Водночас, конфлікти можуть нести і деструктивні тенденції, негативні функції:

* дестабілізуючу - деструктивні конфлікти призводять до порушення соціальної рівноваги, громадського порядку...;

* надлишково-витратну - конфлікти, вимагають використання додаткових матеріальних...ресурсів для вирішення проблем, навколо яких вони виникають;

*дезорганізуючу - конфлікти уповільнюють та ускладнюють процесії прийняття рішень, відволікають від виконання поточних планових завдань;

Види конфліктів: *за способом розв'язання - насильницькі або ненасильницькі; *за сферою розгортання - політичні, соціальні, економічні, організаційні, юридичні, сімейно-побудові, ідеологічні, соціокультурні тощо; *за напрямком впливу - вертикальні та горизонтальні; *за ступенем виявлення - відкриті та скриті; *за суб'єктами - внутріособистісні, міжособистісні, міжгрупові, між малими та великими соціальними спільнотами, міжетнічні та міждержавні; * за наслідками - конструктивні та деструктивні; *за мотивацією - конфлікти з приводу розподілу владних повноважень і позицій, розподілу ресурсів, з приводу цінностей та життєвих установок *за масштабами - глобальні, соцієтальні, регіональні, локальні: * за формою - прості (бойкот, саботаж, переслідування, агресія) та складні (суспільний протест, бунт, соціальна революція, війна)

2. Структура та динамічні показники конфліктів

Узагальнення та співставленім різних конфліктологічних концепцій свідчить, що кожний конфлікт має деякі спільні складові, до яких зазвичай відносять:

* суб’єктів конфлікту;

* відносини між ними;

*предмет (спірне питання);

* соціальне середовище;

Розглянемо характеристики кожного з цих компонентів:

1. Суб’єкти конфлікту - це безпосередні учасники конфлікту, які складають основні структурні елементи будь-якого конфлікту, оскільки своїми діями вони породжують сам конфлікт, надають йому того чи іншого змісту та гостроти, визначають його тривалість та зміни. Чітке визначення суб'єктів конфлікту допомагає з'ясувати його предмет, спрогнозувати динаміку та можливі варіанти розв'язання. За своїми суб'єктами можна виділити наступні види конфліктів: *міжособистісні;*особистісно-групові;*міжгрупові;*внутрішньособистісний;

2. Характер відносин міме конфліктуючими сторонами визначається ступенем їх взаємодії та взаємозалежності. Наприклад, у трудових та сімейних конфліктах конфліктуючі сторони пов'язані досить високою взаємозалежністю, а тому поводять себе зазвичай достатньо стримано, оскільки розуміють, що вимушені будуть спілкуватися і після завершення конфлікту. Тому важливо встановити, які відносини між учасниками конфлікту були до його початку, у момент конфлікту, і які відносини між собою вони планують після його завершення.

3. Предмет конфлікту є змістовною характеристикою конфлікту і передбачає з'ясування його об'єкту, тобто того, що саме зосереджує на собі увагу та прагнення учасників конфлікту, і, водночас, протиставляє їх один одному. Загальновизнано, що основними об'єктами більшості соціальних конфліктів виступають *ресурси, * статус та ^цінності. До ресурсів відносять все те, що може бути ефективно використано для задоволення потреб суб'єкта, реалізації його інтересів та цілей - фінанси, техніка, технології, земля та її надра тощо (матеріальні ресурси). На відміну від ресурсів статус, як об'єкт боротьби між ними є умовою її забезпечення. Саме від статусу залежить, яким - рівноправним або нерівноправним - буде положення суб'єкта у суспільстві, серед інших соціальних суб'єктів. Нарешті, цінності, які уданому випадку розуміються у вузькому сенсі: як те, що є принципово важливим для певного соціального суб'єкта та його життєдіяльності, виступає для нього самоціллю, виразом його розуміння самого себе, своєї власної природи, з втратою якої зникає він сам як власне суб'єкт, який гідний визнання та поваги інших суб'єктів.

4. Зовнішнє соціальне середовище здійснює суттєвий вплив на виникнення та розвиток конфліктів через стандарти у оцінках соціальних ситуацій, стилі аналізу, моделі вирішення проблем, способи прийняття рішень, які сформувались у даному середовищу. До факторів зовнішнього середовища належать також засоби масової інформації, громадська думка, включення у конфліктний процес третьої сторони тощо.

Стадії розвитку конфлікту:

*конфліктна ситуація, коли формуються соціальні умови, що викликають розходження інтересів та цілей учасників конфлікту;

*конфліктна взаємодія, в межах якої відбувається перша сутичка конфліктуючих сторін інцидент, наступне поглиблення конфліктного протистояння - ескалація конфлікту та досягнення ним вищої точки напруги кульмінації;

*завершення конфлікту, або вихід з нього конфліктуючих сторін шляхом обраного однією або двома сторонами способу - насильства, примирення або розриву.

До важливих характеристик конфлікту належать також наслідки конфлікту, які можуть бути відмінними *для кожної з конфліктуючих сторін; * для відносин між ними; * для соціальної системи, яку ці наслідки зачіпають.

Центральною ж проблемою аналізу наслідків конфлікту є з'ясування ступеню ймовірності виникнення нових конфліктний ситуацій, якщо результати завершеного конфлікту є нестабільними.

3. Причини і умови виникнення конфліктів

Соціологічний аналіз конфлікту як соціального явища передбачає виявлення його причин в їх системному зв'язку. Причини конфліктів: *соціальна нерівність, * обмеженість ресурсів, * невідповідність реальної дійсності суб'єктивним уявленням про неї, *етнічна або релігійна нетерпимість, *розходження у поглядах та орієнтаціях сторін-суб'єктів взаємодії та ін.

Найбільш загальною причиною соціальних конфліктів є соціальна нерівність, такий розподіл позицій у ієрархічній системі соціальних відносин, який робить неможливим досягнення своїх інтересів та задовольнити свої потреби в доходах, знаннях, інформації тощо.Іншою причиною конфліктів, що тісно пов'язана з першою, є обмеженість ресурсів, на володіння якими висуваються претензії.

Більшість західних конфліктологів пов'язують виникнення конфліктів з свідомістю людей. У такому контексті конфлікти трактуються як зіткнення "конфліктуючих свідомостей", а їх причиною визнається невідповідність реальної дійсності суб'єктивним уявленням про неї, зокрема: *неспівпадінням індивідуальних та суспільних цінностей; * неадекватністю очікувань, практичних намірів та вчинків людей; *нерозумінням людьми своїх вчинків по відношенню один до одного; * непорозумінням, логічними помилками та семантичними труднощами, що виникають у процесі комунікації; *нестачею або неякісністю наявної інформації.

Причинами конфліктів також можуть бути етнічна або релігійна нетерпимість, ідеологічна зашореність. Значна частина побутових та сімейних конфліктів зумовлена причинами психологічного характеру: агресивністю, почуттям ненависті, заздрості тощо.

Міжгрупові конфлікти у більшості випадків породжуються розходженнями у поглядах або інтересах, хоча у кінцевому рахунку такі розходження зводяться переважно до боротьби за ресурси.

Підсумовуючи, зазначимо, що при усьому розмаїтті причин, як і конфліктів, що ними породжуються, універсальним джерелом конфліктів є несумісність претензій конфліктуючих сторін за умов обмеженості можливостей їх задоволення.

Вже побіжний огляд причин соціальних конфліктів породжує закономірне питання: чому в одних випадках зазначені причини дійсно призводять до виникнення конфліктів, а у інших - ні? Відповідь на це запитання пов'язана з обгрунтуванням ще одного важливого поняття соціології конфлікту - аналізом умов виникнення конфлікту. Умови виникнення конфлікту формуються на передконфліктній стадії, зміст якої становить зростання соціальної напруги у відносинах між потенційними суб'єктами конфлікту. Соціальна напруга являє собою психологічний стан людей і до початку конфлікту носить латентний (скритий) характер. Перевищення ж цього оптимального рівня може призвести до виникнення конфліктів. Дослідження напруження в Україні виявило такі характеристики соціальної ситуації: *високий рівень незадоволеності населення умовами життя (насамперед матеріально-економічними); ^посилення недовіри до офіційних структур влади й політичних лідерів; ^зростання розчарування в легітимних засобах вирішення державних та особистісних справ.

Важливою умовою переростання соціальної напруги у конфлікт є посилення стану незадоволеності існуючим станом справ або розвитком подій та усвідомлення потенційним об'єктом конфлікту неможливості зміни ситуації звичайними способами взаємодії.

Наступною умовою виникнення конфлікту є пред'явлення учасниками конфлікту односторонніх або взаємних претензій, прагнення довести їх правомірність, звинувачення опонента у небажанні вирішувати спірні питання законними, справедливими методами.

Обов'язковою умовою виникнення конфлікту є руйнування традиційних структур соціальної взаємодії, перехід до взаємних звинувачень та погроз, наростання агресивності, а у кінцевому рахунку - формування "образу ворога"" та установки на боротьбу з ним. Якщо ці умови - у наявності, необхідний лише формальній привід для початку безпосереднього зіткнення сторін, переростання конфліктної ситуації у відкритий конфлікт. Таким приводом виступає інцидент.

Після інциденту можливі три варіанти поведінки конфліктуючих сторін:

*Сторони прагнуть владнати існуючі протиріччя і знайти компроміс.

*Одна із сторін робить вигляд, начебто "нічого особливого не відбулося ".

*Інцидент стає початком відкритого протистояння і конфлікт проходить всі стадії свого розвитк.у

4. Управління соціальними конфліктами

Певних умов потребує не тільки виникнення, але й успішне розв'язання конфлікту. Набагато легше попередити конфлікт, ніж його розв'язати. Але якщо конфлікт виник, необхідно зробити все для його швидкого розв'язання.

Розв 'язання конфлікту - це повне чи часткове усунення причин, що його породжують, або зміна цілей та поведінки учасників конфлікту. Розв'язання конфліктів є головною, проте не єдиною складовою процесу управління конфліктами, який включає в себе заходи і стратегії не тільки подолання, а й попередження конфліктів.

Управління конфліктами - це цілеспрямований вплив відповідних державних органів, громадських організацій на характер відносин між соціальними суб'єктами з метою: ^уникнення їх конфліктної взаємодії. * усунення чи мінімізації причин ймовірних конфліктів. *а у разі їх виникнення - корегування поведінки учасників конфлікту у напрямку пошуку взаємоприйнятних шляхів його конструктивного розв'язання.

Розробка технологій управління соціальними конфліктами, регулювання конфліктних відносин у суспільстві є однією з центральних проблем сучасної соціології конфлікту. Такі технології спираються на використання апробованих практикою науково обґрунтованих методів розв'язання конфліктів.

* Метод уникнення конфлікту дозволяє виграти час, мобілізувати ресурси, об 'єктивно оцінити ситуацію, скорегувати свої цілі, однак не усуває причини, а, отже - і ймовірності виникнення конфлікту у майбутньому.

*Метод переговорів дозволяє уникнути насильницьких методів, зняти гостроту конфлікту, зрозуміти аргументацію опонента, об'єктивно оцінити реальне співвідношення сил та умови примирення.

*Метод використання посередництва. Практики доводить, що вдало підібраний посередник може швидко врегулювати конфлікт там, де без його участі згода була б неможливою.

*Метод третейського розгляду передбачає, що аналіз конфлікту здійснюється у чіткій відповідності нормам закону, у тому числі, й міжнародного права.

Використання зазначених методів, або їх поєднання дозволяє учасникам конфлікту успішно реалізувати ту чи іншу стратегію виходу з конфлікту - головну лінію їхньої поведінки на завершальному етапі конфліктної взаємодії.

Стратегії виходу з конфлікту

Компроміс - часткове досягнення своїх інтересів конфліктуючими сторонами на основі взаємних поступок, відмови від окремих вимог і претензій, часткового визнання вимог і претензій протилежної сторони.;

Співробітництво — конструктивне розв'язання проблеми конфлікту на основі взаємного корегування його суб'єктами своїх цілей, позицій, узгодження інтересів.;

Домінування - задоволення інтересів однієї з конфліктуючих сторін за рахунок іншої шляхом нав'язування їй вигідного для першої сторони рішення;

Пристосування — вимушена або добровільна відмова від боротьби однієї з конфліктуючих сторін і умов усвідомлення своєї неправоти.

Зрозуміло, що конфлікт набагато легше попередити, аніж розв'язати, тому профілактика конфлікту, особливо у соціальних організаціях, є не менш важливою, аніж пошук шляхів його подолання. Профілактика конфліктів - сукупність напрямів, засобів та методів управління соціальними організаціями, що зменшують ймовірність виникнення конфліктів. Засоби та методи запобігання конфліктів

* переведення відкритого зіткнення у конструктивне співробітництво;

* функціональне розведення учасників конфліктної взаємодії, припинення їх спільної діяльності;

* чітке розмежування посадових повноважень;

Проте, за популярним серед політиків афоризмом, "стаття у конституції ще не відвернула жодного державного перевороту", і тому нормативно-правове регулювання соціальних конфліктів є необхідною, але недостатньою умовою їх успішного подолання. Найкращий результат, як свідчить практика, досягається за умови раціонального поєднання інституційних механізмів із апробованими соціальними технологіями, стратегіями та методами розв'язання конфліктів.

5. Соціальні конфлікти у сучасній Україні

Започаткований проголошенням незалежності України процес демократизації та переходу до ринкових відносин, які передбачають "вільну гру" різноманітних соціальних та індивідуальних інтересів та прагнень, різко посилив дію конфліктогенних факторів в усіх сферах життя українського суспільства. Практичний досвід останнього десятиліття XX ст. яскраво демонструє загострення боротьби за *владу, * статус і ресурси, *права і сфери впливу, впливу найрізноманітніших соціальних суб'єктів. Протиборство конфліктуючих сторін набуває різноманітних форм - від трудових суперечок, страйків до масових акцій соціального протесту з вимогами зміни існуючої системи влади, що супроводжуються внутрішніми розколами соціальних * спільнот, *рухів, * соціальних інститутів.

Провідною тенденцією розвитку соціальних процесів у сучасній Україні є

наростання дезінтеграції традиційних соціальних структур та зв'язків і нове формування якісно нового типу інтеграції і диференціації суспільства. Внаслідок глибоких економічних і соціальних перетворень на початку 90-х рр. ХХст. суттєво змінилась соціальна структура українського суспільства, формуються його нові соціальні групи, зокрема, власників та підприємців. Значно зміцнились і такі групи, як * номенклатурна бюрократія, *представники "тіньового" бізнесу, *фінансова олігархія.

За усього розмаїття факторів, що впливають на ступінь конфліктності у суспільстві, головну роль відіграють протиріччя між трьома головними суспільними структурами та всередині них. Мова йде про *владу (законодавчу, виконавчу та судову). * підприємництво (державне, колективне, приватне, спекулятивне, мафіозне) та * виробників матеріальних та духовних благ (інтелігенція, службовці, робітники і селяни, фермери, студентство та ін.). Протиріччя між ними посилюються, деякі з них набувають форму соціальних антагонізмів. Антагоністичного характеру, зокрема, набуло протиріччя між прихильниками та супротивниками центральної виконавчої влади, що особливо яскраво виявилось під час так званого "касетного скандалу", парламентських виборів 2002 року, коли "партія влади " по суті, виявилась аутсайдером парламентських перегонів.

Посилюється конфлікт новонародженого класу буржуазії з іншими класами та соціальними групами, який розгортається навколо *розподілу кредитів, ^механізмів приватизації, ^податкового законодавства.

Загалом трудові конфлікти є реакцією на перекоси в економічній та соціальній політиці уряду і пов'язані з перерозподілом власності та становленням ринкових відносин. Більшість соціально-політичних конфліктів виникають з приводу перерозподілу влади, домінування тих чи інших політико-бізнесових груп, прагненням розширення ними сфери свого впливу.

Суттєву роль у сучасній українській дійсності відіграють такий різновид політичних конфліктів, як конфлікти з приводу вибору стратегії та головних векторів суспільного розвитку, зокрема, між прихильниками ліберальної та соціально-орієнтованої стратегії, європейської інтеграції та проросійської орієнтації, входження України в НАТО та збереження позаблокового статусу української держави тощо. Розв'язання таких конфліктів можливе лише за умов досягнення широкого суспільного консенсусу шляхом проведення публічних дискусій, відкритого обговорення у засобах масової інформації, проведення референдумів з найбільш гострих проблем суспільного розвитку.

Особливістю сучасної ситуації в Україні є те, що значна частина конфліктів, причини яких знаходяться поза політики, набуває політичного забарвлення внаслідок спекулятивного використання політичними партіями та рухами історичних, соціокультурних, духовних проблем сьогодення у своїх вузькопартійних інтересах. Це, зокрема, стосується проблеми двомовності в Україні, оцінки окремих історичних подій та особистостей, міжконфесійних взаємин. Найбільш ефективним шляхом вирішення існуючих тут конфліктів видається їх інституалізація, переведення у правове русло, чітке дотримання їх учасниками букви і норми закону.

Лекція №5

Тема: Соціологія політики і громадської думки.

Після вивчення матеріалу теми Ви повинні:

• місце соціології політики і громадської думки в структурі соціологічного знання; *соціальну природу та сутність соціології політики і громадської думки; *специфіку соціологічного підходу у політологіїї;

*схематично зобразити структуру політики і громадської думки

*аналізувати політику і громадську думку за допомогою соціологічних методів її вивчення.

План викладу і засвоєння матеріалу:

1.Поняття соціології політики, її завдання та предмет.

2. Основні поняття соціології політики та їх зміст

3.Соціологія громадської думки як наука

4. Етапи формування та фактори впливу на громадську думку.

І.Поняття соціології політики, її завдання та предмет.

Соціологія політики - галузь соціології, яка вивчає взаємовідносини політичної сфери з іншими сферами суспільного життя, політичних інститутів з іншими соціальними інститутами. Якщо наука про політику (політологія) досліджує політичне життя у всіх його багатоманітних проявах - від сутності влади, природи і до конкретних форм її прояву і інституціоналізації, то соціологі політики - це наука про взаємодію соціальних спільностей, політичних інститут громадян з приводу відносин влади і політичного впливу в суспільстві.

Основне за дання соціології політики полягає в тому, щоб виявити, за яких соціальних умов формується той або інший політичний порядок і які соціальні підвалин його відтворення. В коло цих умов попадають:

• взаємодії соціальних спільностей;

• структура соціальних інститутів, типи і форми соціальних рухів;

• характер традицій, який забезпечує відтворення даного соціальної політичного порядку.

Сучасні уявлення про соціологію політики складались в процесі еволюції політичної думки, накопичення знань, вдосконалення методів політичної практики. Як спеціалізована галузь соціологія політики утверджується лише в 30-50 рр. XIX ст. При цьому становлення соціології політики як на Заході, так і в Україні відбувалось у тісному зв'язку з розвитком загальної соціології і у взаємовпливі з політичною наукою і сьогодні знаходяться у відношенні комплементарності.

Дата добавления: 2015-05-23