Розгляд рекреації - ототожнення з відпочинком після трудової діяльності

План

Теоретичний матеріал з рухливих ігор

Модуль 1.

Лекція 1: «ТЕОРІЯ ФІЗИЧНОЇ РЕКРЕАЦІЇ»

1.1.Походження рекреації і її сутність

1.2. Визначення поняття «рекреація» та її сутності

1.3. Розгляд рекреації - ототожнення з відпочинком після трудової діяльності.

Мета лекції: сприяння в підготовці інтелігентних, високоосвічених, здорових, гармонійно розвинутих, компетентних у обраній спеціальності фахівців з високою творчою і громадською позицією, готових до багаторічної високоефективної праці і захисту державних інтересів.

Ключові слова: рекреація, фізична рекреація, рекреалогія.

1. Походження рекреації і її сутність.

Рекреація. Конкретну дату зародження фізичної рекреації як компонента фізичної культури вказати не можна. Так само як не можна назвати точну дату виникнення фізичної культури чи мистецтва.

Єдиної точки зору на визначення змісту поняття "рекреація" не існує, як не існує єдиного визначення змісту поняття "оздоровча фізична культура". У вітчизняній літературі термін "рекреація" раніше рідко використовувався, оскільки вважався надбанням буржуазної культури. Деякі вчені послуговувалися терміном "фізична рекреація" як синонімом до словосполучення "масова фізична культура".

Сьогодні рекреація стає самостійним науковим напрямком, що формується на межі багатьох наук: географії, економіки, соціології, медицини, фізіології, екології, курортології, теорії фізичного виховання, теорії містобудування тощо. Науковий напрямок, що вивчає рекреацію називають рекреологією.

Рекреологія вивчає закономірності педагогічно організованого відновлення працездатності засобами фізичної культури.

Об’єктом рекреології є технологія фізичної рекреації.

Предмет рекреології – понятійний апарат, засоби, методи, організаційні форми використання фізичної рекреації для відновлення працездатності, вивчення соціально-економічних, фізіологічних, психічних явищ і процесів під час відпочинку й оздоровлення різних категорій населення.

Розвиток рекреації підтверджується чималим обсягом наукової літератури, публікаціями в зарубіжних і вітчизняних журналах “Journal of Travel Research”, “Tourism Management”, “Tourism Recreation Research”, ”Міжнародний туризм”, дисертаційними працями тощо. У різних країнах проводяться систематичні фундаментальні та прикладні дослідження з даної тематики.

Цим і пояснюється рекреаційний «вибух», що спостерігається зараз в усьому світі.

Поняття "рекреація" використовується досить давно і, залежно від сфери застосування, може мати дещо різний зміст.

Фахівці з народного господарства вважають рекреацію галуззю народного господарства, що пов'язана з освоєнням територій для відпочинку, лікування, туризму, ігрової форми дозвілля та спрямована на розваги й оздоровлення, удосконалення розвитку особистості.

Соціологи називають рекреацією сукупність явищ і відносин, що виникають у процесі використання вільного часу для оздоровчої, пізнавальної, спортивної та культурно-розважальної діяльності людей на спеціалізованих територіях, поза місцем їх постійного проживання.

Рекреацією називають також діяльність людини, що спрямовується на відновлення її фізичних і психічних сил, на розвиток особистості й не пов'язується з виконанням трудових обов'язків і задоволенням побутових потреб.

Поняття "рекреація" утворене від латинського "recreatio" і має кілька значень: відновлювати, відпочивати, зміцнювати, освіжати тощо. Історично цей термін пов'язаний зі здоров'ям людини, але, що важливо – розуміння здоров'я не обмежувалося лише станом організму людини. Сьогодні здоров’я розглядається у ширшому значенні й містить соціальний, психологічний і біологічний зміст.

2. Визначення поняття «рекреація» та її сутностію.

Рекреація – це всі форми дозвілля людини, що проводяться у закритих приміщеннях і просто неба, у природному та урбанізованому середовищах.

Українська енциклопедія тлумачить слово "рекреація" як термін, що є сукупністю етимологічних значень: "recreatio" (лат.) ‑ відновлення; "rесrеаtіоn" (франц.) ‑ розвага, відпочинок, відсутність трудової діяльності; простір, що призначений для зазначених дій; "rekreacja" (пол.) ‑ відпочинок.

Отже, важливо усвідомити, що поняття "рекреація" характеризує не лише процес чи способи відновлення сил людини, але й простір, у якому це відбувається.

Визначення поняття „рекреація” у першорядних енциклопедичних довідниках і словниках становить значний науково-практичний інтерес. В ”Енциклопедичному словнику” Брокгауза і Ефрона ”рекреація” розглядається як запозичене з латинської мови слово, що буквально означає „перерва від занять та уроків у школі з метою відпочинку”; у тлумачному словнику російської мови С.Ожегова „рекреація” трактується як „відпочинок, відновлення сил після праці, у навчальних закладах – зала для відпочинку учнів”.

Отже, колись терміном „рекреація” частіше називали пообідній відпочинок учнів, які вчилися у школах-інтернатах і проводили свій вільний час у рекреаційних іграх та забавах разом зі своїми вчителями. Дослідники історії освіти в Україні, Литві й у Польщі підкреслюють, що рекреаційні мандрівки, різноманітні рухливі ігри та забави за участю учнів і вчителів регулярно відбувалися кожного вівторка та четверга після обіду (Сірополко, 1936; Ступарик, 1994; Gloger, 1976).

Дещо пізніше поняття „рекреація” почало охоплювати інші різновиди дозвілля. У спеціальній літературі з фізичної культури та спорту послуговуються здебільшого поняттям "фізична рекреація".

Фізична рекреація – органічна частина фізичної культури, специфічним змістом якої є рухова діяльність, спрямована на задоволення потреби людини активно відпочивати для адаптації, відновлення, зміни діяльності, а також удосконалення особистої конституції фізичної та духовної (Г.І. Бердус).

На думку В.М. Видріна, фізична рекреація – це процес використання фізичних вправ, ігор, розваг, а також природних чинників для активного відпочинку, зміни виду діяльності, відволікання від процесів, що спричиняють фізичну, психічну й інтелектуальну втому, отримання задоволення від занять фізичними вправами.

Отже сутність фізичної рекреації полягає, передусім, у визначенні цього явища (процесу) як системи різноманітних занять, що ґрунтується на використанні спеціально організованої рухової активності у формі фізичних вправ зі застосуванням природних і гігієнічних чинників упродовж вільного часу людини добровільно та для відпочинку, відновлення власних сил, отримання задоволення, удосконалення психічних і фізичних здібностей, відновлення та зміцнення здоров’я.

Існують інші визначення поняття "фізична рекреація". Вони належать М.Я. Якобсону (1974), Н.І. Пономарьову (1975); Б.В. Євстаф’єву (1985); Г.Ф. Шитіковій (1986), а також зарубіжним ученим Л. Піотровскі (1981), Б. Трошинській (1985), Ю. Рижкіну й іншим. Проте визначення В.М. Видріна (1986), на нашу думку, найповніше розкриває всі аспекти фізичної рекреації.

Конкретна людина у процесі рекреаційної діяльності опановує надбання цивілізації у галузі рекреації (засоби, методи, форми рекреації, систему знань тощо). Використовуючи їх, людина своєю активністю зумовлює певні соціальні, психічні, біологічні зміни індивідуального статусу.

Таким чином рекреаційна діяльність розглядається як процес або спосіб раціонально організованої психофізичної активності людини, спрямованої на досягнення поставленої мети у вільний від основних професійних, родинних і громадських обов’язків час.

Іншим аспектом рекреації як соціального явища є ціннісний аспект. Рекреація охоплює низку матеріальних і духовних досягнень, створених у суспільстві для задоволення рекреаційних потреб сучасної людини. Кожний етап розвитку рекреації характеризується своєрідним ціннісним змістом, що є предметом використання для кожної людини, яка проявляє рекреаційну активність, своєрідною формою споживання рекреаційних послуг. Прикладом є популярні в сучасному суспільстві оздоровчі гімнастичні системи, а також системи здорового способу життя, базовані на чинниках психотренінгу, релаксації, комплекси дієтичних рекомендацій, загартування організму.

Разом із досягненнями людства у використанні різних систем психофізичної рекреаційної активності, що становлять специфічний зміст рекреації, важливими є наукові дослідження, які узагальнюють сутність цього компонента фізичної культури, принципи, форми, методи та методики використання фізичних вправ у рекреаційній діяльності. А також організаційні, матеріально-технічні й інші умови, що спеціально створюються для ефективного функціонування рекреаційної сфери (медико-біологічне, інформаційне забезпечення, якість і доступність спортивних споруд, інвентарю й обладнання тощо).

Рекреацію також слід розглядати в аспекті персоніфікованого результату діяльності, який може характеризуватися сукупністю корисних змін, досягнень, ефектів, що відбулися у сфері психічної, духовної та фізичної життєдіяльності людини.

До них, передусім, слід зарахувати формування основ здорового способу життя, зміцнення здоров’я, оптимізацію антропометричних параметрів тіла людини, поліпшення фізичної підготовленості й психічного стану тощо.

Наступний аспект розгляду рекреації – її ототожнення з відпочинком після трудової діяльності. З цієї точки зору рекреація розглядається як форма відпочинку або як процес усунення наслідків утоми, спричиненої професійною діяльністю людини, чи як процес регенерації сил.

Експерт ЮНЕСКО, французький соціолог Думазейдер (Joffre Dumazejder, 1962) трактує “термін„ рекреація як систему занять, у яких людина бере участь за власним бажанням для відпочинку, розваги чи для розвитку своїх знань, творчих здібностей упродовж вільного часу після виконання професійних, родинних і громадських обов’язків.

Спеціалісти виділяють ще декілька аспектів рекреації, наприклад, розуміння рекреації як динамічного суспільно-культурного явища, підставою для розвитку якого є тенденція до суттєвого зростання кількості вільного часу в структурі життєдіяльності сучасної людини.

Розвиток постіндустріального суспільства, глобальні зміни економіки, культури та науки спричинили інформатизацію життєдіяльності сучасної людини, яка у свою чергу суттєво обмежила параметри природної фізичної активності.

Саме рекреаційна активність може стати ефективним профілактичним засобом, що протидіятиме негативним наслідкам розвитку сучасної цивілізації – урбанізації, підвищенню супротиву до стресових впливів, гіподинамії, індустріалізації тощо.

З іншого боку, зростання тривалості життя людей у високорозвинених державах спричинило виникнення великих груп людей, які мають значну кількість вільного часу (пенсіонери), а також збільшення відсотка студентської молоді. Зазначені групи є реальними потенційними споживачами рекреаційних послуг.

Зважаючи на згадані факти, проблема визначення поняття «рекреація» є надзвичайно складною з огляду на те, що зміст рекреації становлять добровільні заняття, які реалізовуються у вільний від основних професійних, родинних і громадських обов’язків час, а діапазон тих занять може бути різнобічним, як і людські потреби та зацікавлення (Kiełbasiewicz-Drozdowska, 2001).

Польський теоретик рекреації Т. Волянська (Т. Wоlаńska, 1997) стверджує, що рекреація – це різноманітні заняття, які добровільно реалізуються у вільний час для отримання задоволення, формування власної особистості, відновлення і збільшення психофізичних сил. Автор стверджує, що не різновид цих занять має вирішальне значення у класифікації зазначених форм психофізичної активності, а власне психосоціальний контекст. Йде мова про те, чи є ці заняття добровільними, чи отримує від них людина задоволення, чи відповідають вони її інтересам, яка мотивація конкретної особи стосовно цього різновиду активності, а також, чи мають ці заняття позитивний вплив на розвиток особистості людини.

Цікавим є визначення терміну “рекреація„ G.D. Butlera, який трактує її як певну форму активності (діяльності), що реалізується не з погляду досягнення визначеної мети чи певних ефектів, але для самої діяльності, яка створює людині можливості щодо прояву її фізичних, розумових та творчих сил (Demel, Humen, 1970). Результати такої діяльності проявляються у зміцненні здоров’я, протидії та профілактиці хвороб цивілізації, оптимізації маси тіла чи іншим видам оздоровчого ефекту.

Висновки. Надзвичайно важливо, щоби рекреаційна активність становила певні цінності (норми) в таких вимірах:

Ø культурному – як суспільна вартість, що є бажаною та важливою для суспільства;

Ø суспільному – як діяльність, що має встановлені інституції та структури серед різноманітних груп суспільства;

Ø індивідуально-психологічному – як цінності, отримані особистістю в результаті рекреаційної активності, які є орієнтиром здорового способу життя.

Підсумовуючи численні визначення поняття "рекреація", слід зазначити, що це:

- частина соціальної системи суспільства та особлива ланка системи освіти;

- специфічна форма діяльності на дозвіллі (соціально корисне дозвілля);

- вираження внутрішньої природи людини;

- засіб розваги, відновлення або вид ігрової діяльності;

- "життя після праці";

- профілактична медицина майбутнього.

Отже, переконуємося, що рекреація повинна стати загальною нормою якнайширших верств людей у сучасному суспільстві.

Список використаних джерел:

1. Сущенко Л. П. Соціальні технології культивування здорового способу життя людини / Л. П. Сущенко – Запоріжжя, 1999. – 308 с.

2. Раевский Р. Т. Пути и средства формирования здоровья молодежи в современном обществе // Молодежь на пороге третьего тысячелетия: поиск приоритетов: материалы междунар. науч.-практ. конф. – О.,1995. – С. 51-52.

3. Дубогай О. Д. Фізична культура, як неодмінна складова формування здорового способу життя молоді. – К. 6. – К., 2005. – С. 124.

4. Дубогай О. Д. Навчання в русі. Здоров`язберігаючі педагогічні технології в початковій школі: учб. посіб. – К., 2005. – С. 112.

Дата добавления: 2015-05-23