Унаслідок об’єднання рекреаційних організацій

1885 року створено Американську асоціацію відновлення здоров’я та фізичного виховання. 1887 року відкрилися перші рекреаційні клуби в Нью-Йорку. Один із таких клубів на території іллінойського сталеливарного заводу виник з огляду на прагнення інженерів, техніків, робітників до активного відпочинку, розваг, зняття напруження. Відтак, аналогічні центри було створено на інших підприємствах. Вже тоді помітили, що люди, котрі надавали перевагу активному відпочинку, мали міцне здоров’я. Отже, продуктивність їх праці була вищою.

Тому слід дбати про рекреаційну діяльність своїх працівників, тим самим зберігаючи у продуктивному стані кваліфіковану робочу силу, аніж увесь час позбавлятися хворих працівників. Таким чином, гімнастичні вправи, ігри, прогулянки стали невід'ємною частиною дозвілля робітників. Великі концерни почали активно фінансувати розвиток рекреації.

Одним із основоположників організованого рекреаційного руху в США вважається лікар Лютер Гулік (1865 – 1918 рр.). Він відстоював думку, що за допомогою ігор на свіжому повітрі можна не тільки зміцнювати здоров'я, але й виховувати. Вважав, що керовані прогулянки й інші заняття, що пов'язані з перебуванням на свіжому повітрі та отриманням задоволення, можуть стримувати у відповідних межах "агресивність" підлітків.

У розробці форм рекреаційної діяльності міжнародного значення набула праця викладача університету поляка Хенріка Йордана (1842 – 1907 рр.). На ділянці площею 8 га він утворив у Кракові взірцевий ігровий майданчик. Під впливом його діяльності виникли так звані "Йорданські сади", де кожний, незалежно від віку і статі, міг знайти можливості для занять іграми та гімнастикою, купанням, взяти участь у змаганнях. Відповідно до правил, соціальні інструктори допомагали тим, хто відвідував майданчик, слідкували за порядком і використанням спортивного інвентарю.

1906 року утворилася Американська асоціація ігор на майданчиках і Національна рекреаційна асоціація. 1925 року в Італії була створена організація "Діяльність після роботи", 1935 року – Центральна рада фізичної рекреації Англії, яка намагалася вирішити проблеми вільного часу та пов'язати їх із фізичним вихованням. Вона впливала на виробничі та релігійні рекреаційні організації країни.

Організацією рекреаційної діяльності на місцях займалися: у Німеччині ‑ Центральна комісія сприяння іграм молоді та дорослих; у Данії ‑ Національна комісія сприяння іграм школярів; у Швейцарії ‑ Швейцарське товариство ігор та екскурсій, у Польщі ‑ Комісія молодіжних ігор та розваг. Вони проводили відкриті диспути, орендували порожні земельні ділянки, знайомили наглядачів парків та їх відвідувачів із найпростішими іграми та розвагами. Наприкінці XIX ‑ на початку XX ст. преса згаданих країн розглядала рекреаційний рух нарівні з гімнастикою й іншими видами спорту як самостійну форму діяльності. У період між двома світовими війнами рекреаційна діяльність за кордоном отримала додаткові стимули. Саме тоді проводив свої дослідження та практикував інтенсифікацію праці американський інженер Фредерік Вінслов Тейлор (1856 – 1915 рр.). Він прагнув до автоматичного виконання робочих рухів працівниками та скорочення часу проведення виробничих операцій і дійшов до висновку про необхідність рухливих перерв. Його називають одним із засновників виробничої фізичної культури.

У 20-ті роки продовжилася узгодженість умов праці з фізіологічною економічністю рухів людини. Водночас психологи почали наголошувати на тому, що рухова діяльність, активні перерви в процесі роботи вносять вигідні корективи у графік (криву) втоми під час праці.

Усі ці чинники сприяли активізації рекреаційного руху на виробництві та збільшенню рекреаційних організацій. Однак цей період, на відміну від попереднього, характеризується підвищеною увагою до таких форм, що давали змогу впливати на вільний час не лише вузького кола службовців, а також їх рідних і близьких.

Серед позашкільних рекреаційних організацій активізувалася роль молодіжних, пов'язаних із військовою підготовкою. Бойскаутський рух, що існував раніше, отримав нові риси. Він передбачав не тільки фізичне загартування, але й світоглядний вплив. Потім окремі організації відіграли негативну роль, опинившись у руках тих сил, що втягнули людство у Другу світову війну.

У повоєнні роки значно зросла кількість рекреаційних організацій у Скандинавських країнах. Наприклад, у Швеції в 50-х роках запрацювали більше 5 тис. осередків із фізичного виховання та рекреації, завдяки чому третину населення охоплено цією діяльністю.

Починаючи з 60-х років, рекреаційний напрямок фізичної культури різних країн зарубіжжя почав розвиватися в рамках міжнародного руху "Спорт для всіх".

Висновок. Отже, із розвитком засобів і форм фізичної культури у різні історичні періоди розвивалася й рекреаційна діяльність. Уже тоді люди звернули увагу на позитивний вплив відпочинку й ігор на лоні природи.

Список використаних джерел:

5. Переверзєва А. В. Якість життя як передумова розвитку людського капіталу. – Режим доступу: http://www.confcontact.com/2008

6. Раевский Р. Т. Пути и средства формирования здоровья молодежи в современном обществе // Молодежь на пороге третьего тысячелетия: поиск приоритетов: материалы междунар. науч.-практ. конф. – О.,1995. – С. 51-52.

7. Wolfers Justin The Economics of Happiness, Part 4: Are Rich People Happier than Poor People? // The New York Times. – 2008. – April 22.

8. Declaration of Alma-Ata // International Conference on Primari Health Care – Alma-Ata, USSR, 6-12 September, 1978.

9. Ottawa Charter for Health Promotion // First International Conference on Health Promotion. – Ottawa, Canada, 17-21 November, 1986.

Дата добавления: 2015-05-23