Різновиди спортивно-рекреаційних вправ

План

Теоретичний матеріал з рекреаційних ігор

Модуль 2.

Лекція 4: «СПОРТИВНО-РЕКРЕАЦІЙНІ ВПРАВИ»

1.1. Різновиди спортивно-рекреаційних вправ.

1.2. Сучасні види гідрокінезотерапії.

Мета заняття: сприяння в підготовці інтелігентних, високоосвічених, здорових, гармонійно розвинутих, компетентних у обраній спеціальності фахівців з високою творчою і громадською позицією, готових до багаторічної високоефективної праці і захисту державних інтересів.

Ключові слова: фітнес, аквааеробіка, аквастеп і акваджогинг, аквафітнес

Фітнес – спеціальний комплекс вправ, що дозуються, за допомогою спеціальних тренажерів для розвитку і зміцнення різних м’язових груп, а також корекції ваги. Активуються функції дихання, кровообіги, збільшуються глибина дихання, життєва ємність легенів, знижується вміст жирової тканини в організмі і збільшується м’язова маса з одночасною корекцією фігури.

Різновиди бігу і стрибків. Розрізняють біг гімнастичний із перешкодами, стрибки у висоту, у довжину, у глибину і підскоки. Порівняно з ходьбою біг і стрибки є більш динамічними рухами, які дають значне навантаження на нервово-м’язову, серцево-судинну і дихальну системи, підвищують обмін речовин. У ЛФК вони не знайшли широкого застосування через швидкісно-силовий характер і складність виконання. Виключення становлять підскоки і біг підтюпцем – вправи, під час виконання яких політ тіла чергується зі швидким приземленням. Їх виконують на носках, пружинистими рухами, злегка згинаючи коліна. Підскоки виконують на місці, із просуванням, зі скакалкою на двох і одній нозі. Ці вправи застосовують з метою підвищення обміну речовин, стимулювання перистальтики кишечника і виведення каменів при сечокам’яній хворобі (у період ремісії).

Лазіння по вертикальному чи похилому канаті, жердині, сходах і гімнастичній стінці за допомогою рук і ніг. Його використовують для збільшення рухливості в суглобах кінцівок, розвитку сили м’язів та з метою корекції хребта.

Повзання застосовують у лікувальних цілях з положення “на чотирьох кінцівках” і по-пластунськи. Вихідне положення “на чотирьох кінцівках” характеризується розвантаженням хребта від дії сили ваги і максимальною мобілізацією його рухливості. Його використовують для корекції викривлень хребта при компресійних переломах хребта, при аномаліях у розміщенні внутрішніх органів (шлунка, нирок, матки), для розтягування плевральних і внутрішньочеревних спайок і т.д.

Метання і ловля – гарні засоби фізичного розвитку, вони всебічно впливають на організм, сприяють формуванню спритності, швидкості, окоміру, удосконалюють координацію рухів, виховують тонке і точне м’язове почуття, зміцнюють усю мускулатуру. У цій вправі використовуються м’ячі різного розміру і ваги, у тому числі набивні, палки, кільця, обручі та інші предмети, що можуть сприяти відновленню захоплювання й утримання, ліквідації контрактур і тугорухливості суглобів, розтягуванню плевральних спайок, мобілізації рухливості діафрагми та ін. Метання і ловля викликають позитивні емоції.

Плавання і вправи у воді (гідрокінезотерапія) характерні сполученим впливом рухів і середовища, у якому їх виконують. Перебування у воді значно підвищує тепловіддачу та обмін речовин, висуває підвищені вимоги до системи зовнішнього дихання і гемодинаміки. При цьому створюються умови для полегшення рухів різко ослабленими атрофічними або паретичними м’язами, виправлення деформацій хребта, відновлення адаптації до навантажень різної інтенсивності, відновлення і підвищення загальної витривалості і загартованості організму.

2. 2. До сучасних видів гідрокінезотерапії також відносяться:

- аквааеробіка – комплекс циклічних фізичних тренувань у воді, що проводяться на рівні максимального або субмаксимального споживання кисню для інтенсифікації аеробних процесів в організмі. Фізіологічне навантаження 60-75% від максимально можливого. Вправи включають елементи хореографії і виконуються під ритмічну музику (140-150 ударів у хвилину);

- аквастеп і акваджогинг – спортивна ходьба і біг у воді за допомогою аквапоясу, що дозволяє утримувати тіло у вертикальному положенні так, щоб ноги не торкалися дна басейну, а голова знаходилася над поверхнею води;

- аквафітнес – спеціальний комплекс вправ, що дозуються, у воді за допомогою спеціальних тренажерів для розвитку і зміцнення різних м’язових груп, а також корекції ваги.

Аквааеробіка – комплекс циклічних фізичних тренувань у воді, що проводяться на рівні максимального або субмаксимального вжитку кисню для інтенсифікації аеробних процесів в організмі. Фізіологічне навантаження 60-75% від максимально можливого. Вправи включають елементи хореографії і виконуються під ритмічну музику (140-150 ударів на хвилину).

Аквааеробіка – один з найефективніших способів схуднути, позбавитися целюліту, поліпшити поставу, підтягнути живіт. Вона спеціально створена для активного відпочинку. Ряд переваг перед звичайною, “сухопутною” аеробікою робить її загальнодоступною практично для всіх:

1. Не обов’язково уміти плавати.

2. При невеликому навантаженні ефективність занять набагато вища, ніж на землі.

3. Водне тренування нетравматичне для суглобів.

4. Активні рухи в суглобах виконуються з більшою амплітудою, ніж на суші.

5. Підходить людям з надлишковою вагою.

6. У воді завжди охоплює приємне відчуття легкості: воно допомагає виконувати найважчі елементи без особливої напруги.

Водне середовище допомагає зняти напругу, позбавитися стресу, розслабитися і при цьому випробувати радість активного руху.

Вода під час занять повинна доходити до рівня грудей. Заняття тривають не більше 35-40 хвилин, оскільки у воді частина енергії йде на зігрівання організму. Кожне заняття складається з трьох основних частин: розминка (на суші або воді), основна частина з вправами у воді і підсумок.

Акваджогинг – спортивна ходьба і біг у воді за допомогою аквапоясу, що дозволяє утримувати тіло у вертикальному положенні так, щоб ноги не торкались дна басейну, а голова знаходилася над поверхнею води. Був придуманий у США спортивними лікарями для того, щоб не припиняти тренувань спортсменів через невеликі травми ніг. По ефективності сеанс акваджоггінгу дорівнює бігові по пересіченій місцевості. Зараз це популярний і загальновизнаний у всьому світі спосіб позбавитися зайвої ваги, поліпшити координацію рухів і укріпити серцево-судинну систему.

Аквастеп на мілкій воді.

Аквастеп – це різновид аквагімнастики, полягає в ходьбі по дну басейну і виконанні спеціальних вправ, стоячи на дні басейну або спеціальній степ-платформі таким чином, що ноги людини, що тренується, весь час занурені на достатню глибину і на них постійно діє гідростатичний тиск.

Фізіологічні основи аквастепу

Гідростатичний тиск – тиск, що створюється вагою води на кожну точку тіла, зануреного в неї, – однаково на всіх напрямках і прямо пропорційно глибині, на яку занурено тіло. При підводній гімнастиці на ноги людини діє тиск, рівний 70-100 мм ртутного стовпчика. Тиск стовпа теплої води в процесі виконання фізичних вправ в силу депресорної дії робить позитивний вплив на периферичний кровообіг. Активні рухи м’язів ніг при ходьбі і виконання вправ аквагімнастики в теплій воді, завдяки позитивному впливу м’язових скорочень на гемодинаміку, допомагають венозному відтоку, лімфообігу, зменшують посттравматичний набряк ніг, забезпечують т.з. лімфодренаж нижніх кінцівок.

Компресія своєю дією на периферичні венозні судини полегшує і прискорює відтік крові до серця. У цьому полягає основний механізм сприятливого впливу при венозних ураженнях нижніх кінцівок, при яких рекомендується “ходьба в басейні”. Для поліпшення відтоку крові по венозних судинах нижніх кінцівок особливо корисні активні рухи досить повного об’єму в колінних і тазостегнових суглобах, що сприяють кращому спорожненню вен.

Компресія, викликана гідростатичним тиском, через пропріорецепцію створює відчуття упевненості і стабільності в суглобах нижніх кінцівок, особливо в колінному і гомілковостопному суглобах.

Підіймальна сила води. За законом Архімеда, на всяке тіло, занурене в рідину, діє виштовхуюча сила, направлена вгору і рівна вазі витисненої ним рідини, що обумовлює втрату у вазі тіла людини у водному середовищі. Так, вага будь-якої частини тіла, зануреної у воду, в значній мірі знижується – кінцівка, занурена у воду, втрачає 9/10 своєї ваги.

Ця цінна властивість водного середовища успішно використовується для полегшення вільних активних рухів, що здійснюються в суглобах верхніх і нижніх кінцівок. Враховуючи те, що у водному середовищі активний рух може бути виконаний при мінімальному м’язовому зусиллі, у воді зростає амплітуда рухів в суглобах, рухи виконуються з меншим м’язовим навантаження, а при додатковому зусиллі легше долається опір ригідних м’яких тканин. Це дуже важливо при фізичному тренуванні осіб із захворюваннями і травмами опорно-рухового апарату і нервової системи, при захворюваннях серцево-судинної системи і т.д.

Підйомна сила води полегшує відновлення навичок ходьби у хворих з пошкодженнями і паралічами нижніх кінцівок, при яких необхідні розвантаження і рухи в полегшених умовах. Навчання ходьбі у воді дозволяє визначити точне дозування навантаження на нижні кінцівки. Легше і швидше досягається відновлення нормальної амплітуди рухів у суглобах при пониженій силі м’язів і наявності вторинних змін в суглобах (іммобілізаційні, рубцеві контрактури і ін.).

Водне середовище полегшує не лише кінематику рухів в суглобах, але і деякі локомоторні функції – переміщення тіла, ходьбу. В результаті зниження загальної ваги тіла у воді акт ходьби (особливо у хворих з парезом м’язів нижніх кінцівок) полегшується. Маса води полегшує як умови балансування при ходьбі завдяки підтримці рук, так і необхідне переміщення центру тяжіння наперед.

Ефект “втрата у вазі” використовують при вправах для м’язів, що ослабли при парезах. Під водою навіть мінімально активні м’язові скорочення можуть здійснити повні рухи. Втрата ваги тіла при підводній гімнастиці створює прекрасні можливості для поступового і дозованого тренування як рухів суглобів, так і опорної функції всієї нижньої кінцівки.

Температура води. Вода 30-32°С допомагає поліпшенню артеріального кровообігу і відтоку венозної крові, сприяє зниженню больових відчуттів і розслабленню м’язів. Температурна дія водного середовища визначається значно більшою в порівнянні з повітрям теплоємністю і теплопровідністю, що викликає збільшення тепловіддачі організму і підвищення основного обміну. Водне середовище з температурою 30-32°С у поєднанні з фізичними вправами підвищує обмін речовин при артрозі, ожирінні, стимулює нервову систему, тренує серцево-судинну систему і сприяє загартовуванню організму.

Методика аквастепу. Аквастеп проводиться в малій групі з 4-8 чоловік під керівництвом інструктора ЛФК – акватерапевта, з музичним супроводом. Заняття проводяться на мілкій воді завглибшки близько 1 м, стоячи на дні басейну. Тривалість перебування у воді t=30-32°С – від 20 хвилин при щадно-тренуючому і до 30 хвилин при тренуючому режимах, щодня або через день, на курс 10-12 процедур. Дозування фізичних навантажень при аквастепі відбувається шляхом вибору вихідних положень, підбору фізичних вправ, їх тривалості, кількості повторень, амплітуди рухів, міри силової напруги, складності руху, їх ритму, щільності навантаження. Фізичні вправи виконують ритмічно, в спокійному середньому темпі з рівномірним диханням, з повторенням від 4-6 до 16-20 разів. Фізичні навантаження не повинні перевищувати 60% від максимально можливого для даного хворого. На кожного пацієнта заводиться спеціальна анкета, де вказується рекомендована тренувальна частота пульсу, контрольна частота пульсу до, під час і після заняття, оцінка самопочуття і бальнеореакції на перші процедури.

Періоди аквастепу:

1. Вступний (підготовка організму до зростаючого фізичного навантаження за допомогою дихальних вправ і ходьби у воді по дну басейну) – 10-20% часу;

2. Основний (загальна і спеціальна тренуюча дія) – 60-80% часу. Режим аерації басейну забезпечує підводний масаж, нормалізує тонічну активність м’язів, активує обмінні процеси в організмі.

3. Завершальний (ходьба у воді по дну басейну, міорелаксація) – 10% часу.

Показання для аквастепу

Варікозна хвороба н/к; облітеруючий атеросклероз і ендартеріїт судин н/к; акроангіоневрози; артрози суглобів н/к; наслідки переломів суглобів н/к із сповільненою консолідацією; стан після операцій на суглобах н/к; парез м’язів нижніх кінцівок.

Аквагімнастика – метод лікування, що використовує фізичні вправи у воді, як загальнозміцнюючі, так і спеціальні, з лікувально-профілактичною метою. Вправи аквагімнастики – штучні поєднання рухів, що виконуються з певних вихідних положень, з точно передбаченими напрямками, амплітудою і швидкістю. Аквагімнастика може виконуватися на мілкій воді, стоячи на дні басейну, і на глибокій воді, не торкаючись дна басейну ногами. Широко використовуються аксесуари: аквапояс і акварукавички для балансування і підтримки тіла на плаву. Аквагімнастика широко використовується в санаторно-курортному лікуванні, оскільки для її проведення достатньо невеликих за розміром терапевтичних басейнів.

Механізм дії. Аквагімнастика є ефективним засобом відновлювального лікування і профілактики багатьох хвороб. Вправи у воді інтенсифікують фізіологічні процеси, сприяють вдосконаленню їх управління шляхом нейрогуморальної регуляції. В процесі аквагімнастики активуються функції дихання, кровообігу, збільшуються глибина дихання, життєва емкість легенів.

Виявляється психотерапевтична дія: полегшені і безболісні рухи у воді покращують самопочуття і вселяють віру у зцілення. Позитивний вплив на емоційну сферу посилюється при музичному супроводі рухів

Лікувальні ефекти аквагімнастики: зменшення вегетативних порушень, аналгезуюча, стрес-індукуюча (тонізуюча, імунокоригуюча) трофічна, метаболічна, компенсаторна дія, релаксація м’язового апарату (ефект сліду), стимуляція кровообігу.

За формою проведення розрізняються:

- індивідуальна аквагімнастика (хворі з вираженими порушеннями рухової сфери) направлена на оволодіння довільним і дозованим напруженням і розслабленням м’язів, нормалізацію координації і рівноваги, зниження довільного м’язового тонусу, збільшення амплітуди рухів і м’язової сили, вироблення компенсаторних навичок. Тривалість – 15-30 хвилин;

- групова аквагімнастика (відносно здорові або хворі з більш легкими руховими порушеннями) проводиться з метою розширення режиму рухової активності, тренування кардіо-респіраторної системи, вестибулярного апарату, поліпшення системної і регіонарної гемодинаміки. Хворі об’єднуються в групи за ознаками спільності захворювання, характеру і вираженості порушень. Тривалість групових занять 30-45 хвилин.

Методика аквагімнастики на глибокій воді з використанням аквапоясу:

- аквапояс для тих, хто не уміє плавати, забезпечує позитивну плавучість;

- аквапояс дозволяє утримувати тіло у воді у вертикальному положенні так, що ноги максимально занурені, але не торкаються дна басейну, а голова весь час знаходиться над поверхнею води;

- завдяки надійній і м’якій фіксації аквапоясу до грудної клітини середня і нижня частини тулуба провисають, обумовлюючи розтягування в грудному і поперековому відділах хребта, що забезпечує розвантаження і пасивне підводне вертикальне витягування хребта;

- довготривалий вплив на хребет витягненням з одночасним виконанням фізичних вправ укріплює м’язи, що підтримують хребет, стає міцнішим т.з. “м’язовий корсет хребта”;

- за рахунок збільшеної амплітуди рухів у воді і опору води при аквагімнастиці тренуються і зміцнюються м’язи всього тіла, що забезпечує можливість проведення спеціальних програм по корекції фігури (м’яза стегон, сідниць, черевного преса, грудних м’язів) з антицелюлітною дією;

- хороше розслаблення м’язів у воді і зниження болів зменшує скутість в суглобах і призводить до зростання амплітуди рухів, збільшення діастази між суглобовими поверхнями;

- завдяки вертикальному положенню тіла у воді і зануренню ніг на достатню глибину забезпечується інтенсивна і тривала дія гідростатичного тиску води, що поліпшує периферичний кровообіг, лімфодренаж і венозний відтік крові нижніх кінцівок.

Аквагімнастика проводиться в малій групі з 6-8 чоловік під керівництвом інструктора ЛФК – акватерапевта, з музичним супроводом. Тривалість перебування у воді t=28-29°C – від 30 хвилин при щадно-тренуючому та до 45 хвилин при тренуючому режимах, щодня або через день, на курс 10-12 процедур.

Показання для аквагімнастики з аквапоясом на глибокій воді: остеохондроз грудного і попереково-крижового відділу хребта, сколіоз і різні порушення постави.

Дозування фізичних навантажень при аквагімнастиці відбувається шляхом вибору вихідних положень, підбору фізичних вправ, їх тривалості, кількості повторень, амплітуди рухів, ступеню силової напруги, складністі руху, їх ритму, щільності навантаження. Фізіологічне навантаження не повинне перевищувати 60% від максимально можливого для даного хворого. Фізичні вправи виконують ритмічно, в спокійному середньому темпі з рівномірним диханням, з повторенням від 4-6 до 16-20 разів. На кожного пацієнта заводиться спеціальна анкета з вказанням рекомендованої тренувальної частоти пульсу, контрольною частотою пульсу до, під час і після заняття, оцінкою самопочуття і бальнеореакції на перші процедури.

Періоди аквагімнастики.

Вступний (підготовка організму до зростаючого фізичного навантаження за допомогою дихальних вправ і ходьби у воді – акваджоггінгу) – 10-20% часу;

Основний (загальна і спеціальна тренуюча дія) – 60-80% часу;

Завершальний (ходьба у воді, міорелаксація) 10% часу.

Сумісність з іншими процедурами. За відсутності патології з боку серцево-судинної системи аквагімнастика може поєднуватися в один день з іншими процедурами з перервою не менше однієї години:

- з мінеральними ваннами;

- циркулярним і душем Шарко;

- з місцевими парафіновими і озокеритовими аплікаціями.

При супутній патології з боку серцево-судинної системи, не протипоказаній для аквагімнастики, остання проводиться через день із вказаними вище процедурами. Окрім аквагімнастики, в один день можуть бути призначені не більше двох сумісних процедур з проміжком часу не менше 1 години. Аквагімнастику проводять не раніше 1,5 години після прийому їжі.

Аквагімнастика з аквапоясом на глибокій воді дозволяє проводити розвантаження і пасивне підводне вертикальне витягнення попереково-крижового відділу хребта у поєднанні із зміцненням т.з. “м’язового корсета хребта”, що підвищує ефективність комплексного санаторно-курортного лікування

Аквафітнес – спеціальний комплекс вправ у воді з метою розвитку і зміцнення різних м’язових груп, а також для корекції ваги. Аквафітнес є ефективним засобом зміцнення здоров’я і профілактики багатьох хвороб. Вправи у воді інтенсифікують фізіологічні процеси, сприяють вдосконаленню їх управління шляхом нейрогуморальної регуляції. В процесі аквафітнесу активуються функції дихання, кровотоку, збільшуються глибина дихання, життєва ємкість легенів, знижується вміст жирової тканини в організмі і збільшується м’язова маса з одночасною корекцією фігури. До основних лікувальних ефектів аквафітнесу відносять: стрес-індукуючий (тонізуючий, імунокоригуючий), трофічний, метаболічний, стимуляція кровообігу.

Фізіологічні основи аквафітнесу. Водне середовище, в якому здійснюються лікувальні вправи, додає додаткого впливу організмові людини і створює специфічні умови при проведенні процедури. Опір води, що визначається тертям, є чинником, яким можна нехтувати при повільних рухах, – в цьому випадку тертя незначне. При більш швидких і різких рухах воно значно збільшується (прямопропорційно квадрату швидкості руху), що використовується як опір при вправах та як дозований елемент навантаження в аквафітнесі.

Методика аквафітнесу. Аквафітнес проводиться в малій групі з 6-8 чоловік під керівництвом інструктора ЛФК – акватерапевта з музичним супроводом. Заняття проводяться на мілкій воді, стоячи на дні басейну з використанням спеціальних поплавків-нудлз (назва НУДЛЗ походить від англ. Noodles – “локшина” – довгий поплавок для виконання вправ під водою і підтримки тіла на воді), аквагантелей, акварукавичок і т.п. Тривалість перебування у воді t=25-26°C – 30 хвилин, щодня або через день, на курс 10-12 процедур. Аквафітнес призначається лише при тренувальному режимі перебування пацієнта в санаторії.

Дозування фізичних навантажень при аквагімнастиці відбувається шляхом вибору вихідних положень, підбору фізичних вправ, їх тривалості, кількості повторень, амплітуди рухів, міри силової напруги, складності руху, їх ритму, щільності навантаження. Фізичні вправи виконують ритмічно, в середньому і швидкому темпі з рівномірним диханням і повторенням вправ від 4-6 до 8-10 разів для збільшення м’язової маси. Фізіологічне навантаження від 60% до 75% від максимально можливою для даного хворого. На кожного пацієнта заводиться спеціальна анкета з зазначенням тренувальної частоти пульсу, що рекомендується, контрольною частотою пульсу до, під час і після заняття, оцінкою самопочуття і бальнеореакції на перші процедури.

Показання: порушення осанки, сколиоз, надлишкова вага, целюліт, для формування фігури.

У аквафітнесі заняття проводяться на мілкій воді, стоячи на дні басейну. Можливе використання спеціального устаткування – підводних тренажерів.

Підводні тренажери для аквафітнесу

Вода – ідеальне середовище для фізичної реабілітації. При зануренні у воду до плечей вага тіла зменшується на 90%, що значно знижує навантаження на скелетно-м’язову систему і дозволяє добиватися корисного ефекту фізичних вправ без супутнього “шкідливого” статичного навантаження, як на суші. Оскільки опір води значно перевищує опір повітря, вправи під водою дозволяють тренувати м’язи на всіх напрямках, і у воді м’язи отримують всебічне навантаження, а не ізольоване, як при вправах на суші.

Фітнес-тренажер дозволяє виконувати більшість популярних аеробних вправ, що зазвичай виконуються на суші:

- ходьба і біг на біговій доріжці (тредміл);

- ходьба на лижах;

- педалювання в положенні напівлежачи;

- підйом на сходинки або жим ногами;

- веслування, жим і штовхання;

- біг на ковзанах;

- згинання-розгинання живота і спини;

- віджимання, вправи для рук і плечового поясу.

Підводні бруси забезпечують виконання вправ на згинання-розгинання живота і спини, качки ногами, піднімання колін, віджимання, обертання стегнами, вправи в положенні сидячи для плечового поясу і нижніх кінцівок. Використовується також як стабілізатор для забезпечення стійкого положення при різних вправах.

Підводний лижний тренажер забезпечує виконання вправ підводного бігу на лижах. Коньковий хід ногами без весел. Весла можуть використовуватися окремо з положення перед тренажером для тренування плечового поясу, греблі, жиму і штовхання, згинання, бічного тягу і жиму, вправ на трицепси.

Підводний велотренажер забезпечує виконання вправ на педалювання.

Підводний тредміл забезпечує виконання вправ у вигляді підводної ходьби, бігу і зворотної ходьби.

Підводний гребний тренажер забезпечує виконання вправ на веслування, жим, згинання-розгинання рук.

Підводний степпер забезпечує виконання вправ підйому на сходинки.

Веслування дозволяє надзвичайно сильно впливати на організм. Веслування сприяє зміцненню м’язів плечового поясу, спини, черевного пресу, ніг, дає значне навантаження на систему кровообігу і дихання, підвищує обмін речовин, викликає ритмічну зміну внутрішньочеревного тиску. Іонізоване повітря, зміна пейзажів і вражень викликають позитивні емоції і благотворно впливають на організм одужуючого. Веслування застосовують, щоб тонізувати серцево-судинну систему, підвищити обмін речовин, поліпшити зовнішнє дихання, рухливість плеври і діафрагми, збільшити рухливість у суглобах, опороздатність нижніх кінцівок, зміцнити ослаблені м’язи кінцівок, тулуба, тазового дна і проміжності, стимулювати перистальтику кишечника і підвищити загальну тренованість хворого.

Пересування на лижах всебічно розвиває і зміцнює організм, підвищує працездатність і витривалість, сприяє загартовуванню і є чудовим відпочинком для нервової системи. У ЛФК пересування на лижах застосовують для тонізування процесів обміну, серцево-судинної, дихальної і нервової систем, зміцнення м’язів і покращання рухливості суглобів, особливо після травматичних ушкоджень.

Катання на ковзанах висуває великі вимоги до координації рухів і вестибулярного апарату, викликає значне підвищення вегетативно-трофічних функцій, тому його використовують обмежено, переважно для тренування вестибулярного апарату і координації рухів.

Їзда на велосипеді – вправа з великим діапазоном лікувальних впливів. Ритмічний струс різко стимулює перистальтику кишечника. Їзда на велосипеді значно посилює вегетативно-вестибулярні реакції. Її застосовують у завершальній фазі лікування при залишкових порушеннях опорно-рухового апарату після травм і операцій, при ожирінні, для тренування серцево-судинної і дихальної систем, при гіпоплазії жіночої статевої сфери, при слабко виражених порушеннях координації рухів і функції вестибулярного апарату.

Спортивні ігри посідають значне місце і користуються незмінною привабливістю. Ігри виховують і розвивають уважність, витривалість, спритність, швидкість, силу, і головне – будять позитивні емоції (що є дуже цінним у рекреаційно-лікувальному процесі).

Розрізнюють наступні форми ігор залежно від навантаження:

- ігри на місці (настільні): шашки, шахи, доміно, лото, настільні футбол, баскетбол, хокей, більярд тощо; вони не мають значної дії на серцево-судинну і дихальну системи, але, викликаючи позитивні емоції, відвертають увагу від хворобливих почуттів і переживань;

- малорухливі ігри: крокет, кегельбан, серсо та ін., які злегка тонізують серцево-судинну, дихальну і нервову системи і помірно підвищують обмін речовин;

- фізкультурні атракціони: накидання кілець, “снайпер”, “рибалка” та ін., які помірно тонізують вегетативні функції, викликаючи позитивні емоції;

- рухливі ігри: умовно поділяються на некомандні (“Кішки та мишки”, “Третій зайвий”, “Вовк у рові” та ін.), командні (“Ніч-день-ніч”, “Ворона-горобець” та ін.) і перехідні до спортивних (“М’яч капітану”, “Захист фортеці” та ін.); вони впливають на вегетативні функції, викликаючи позитивні емоції;

- ігри на місцевості (на лузі, у лісі, на воді, на снігу та ін.): значно підвищують психофізичний тонус і мають загартовуючий і оздоровчий ефект;

- спортивні ігри (за спрощеними правилами): малий і великий теніс, бадмінтон, волейбол і елементи баскетболу, а також городки, крокет, гольф, більярд, боулінг. Вони дають значне навантаження на весь організм і тому їх застосовують у період одужання.

Список використаних джерел:

1. Апанасенко Г. Л. Эволюция биоэнергетики и здоровье человека. - СПб.: МГП Петрополис, 1992. – 123 с.

2. Бойченко Т. Є. Інтегративний освітній курс валеології на світоглядно-методологічних засадах українознавства (назва умовна). Видання на стадії друку. Рукопис, люб`язно наданий автором праці для бібліотеки УІСД, 1999. – 192 с.

3. Вейнберг Р. С. Психологія спорту / Р. С. Вейнберг, Д. Гоулд – К.: Олімпійська література, 2001. – 334 с.

4. Гогулан М. Попрощайтесь с болезнями. – 2-е изд. – Мн.: Международный книжный дом, 1996. – 303 с.

5. Дубогай О. Д. Фізична культура, як неодмінна складова формування здорового способу життя молоді. – К. 6. – К., 2005. – С. 124.

6. Раевский Р. Т. Пути и средства формирования здоровья молодежи в современном обществе // Молодежь на пороге третьего тысячелетия: поиск приоритетов: материалы междунар. науч.-практ. конф. – О.,1995. – С. 51-52.

Дата добавления: 2015-05-23