Первісні елементи фізичної культури

План

Теоретичний матеріал з рухливих ігор

Модуль 1.

Лекція 2: «ІСТОРІЯ ФОРМУВАННЯ І ТЕОРІЯ ПОХОДЖЕННЯ РЕКРЕАЦІЇ»

1.1. Первісні елементи фізичної культури.

1.2. Історія розвитку рекреаційної діяльності за кордоном.

1.3. Унаслідок об’єднання рекреаційних організацій у США.

Мета лекції: сприяння в підготовці інтелігентних, високоосвічених, здорових, гармонійно розвинутих, компетентних у обраній спеціальності фахівців з високою творчою і громадською позицією, готових до багаторічної високоефективної праці і захисту державних інтересів.

Ключові слова: рекреаційно-забавна гра, акробатичні фізичні вправи, рекреаційних рух.

Праісторія рекреації сягає в той період, коли вся без винятку фізична і розумова діяльність людини обмежувалася безпосереднім забезпеченням умов її існування. Основні засоби для існування первісній людині давали полювання, збирання, а також рибальство. Значення кожного з цих занять змінювалося залежно від навколишнього середовища, фізичного та розумового розвитку первісних людей, особливостей життєдіяльності.

Важливу роль у розвитку первісних людей відігравали елементи фізичного виховання. Власне, як засвідчують дослідники, виховання у первісному суспільстві переважно і було фізичним. Використання різноманітних допоміжних засобів для існування вимагало нових навичок координації рухів, а також відповідного розвитку фізичної сили, витривалості, спритності. Поступово людина вдосконалювалася фізично й удосконалювала свої засоби для полювання, військових походів тощо.

Первісні елементи фізичної культури виконували численні функції. Головними з яких були:

- рекреаційно-забавна: гра;

- утилітарна (приворожування врожаю, погоди, доброго полювання);

- культово-релігійна чи магічна (вплив на невідомі потойбічні сили);

- виховна (вдосконалення необхідних моральних і фізичних якостей людини).

Первісні форми фізичної культури характеризуються бажанням людини брати участь в ігровій діяльності, що обов’язково супроводжується руховою активністю. У подальшому розвитку фізичної культури (і рекреації) суттєву роль відіграє релігійно-культова сфера життєдіяльності суспільства. У цьомі процесі рухливі ігри, фізичні вправи є невід’ємними органічними елементами магічних і культових дійств, якими супроводжувалися всі без винятку важливі для тогочасного суспільства події. Ці заходи можна вважати першими проявами рекреації.

У житті стародавніх слов’ян виконувалися обрядодії (обряди). Їх проведення тісно пов’язувалося з руховою активністю, різноманітними іграми. Обряди присвячували релігійним торжествам. За відомостями В.О. Рибакова, в Україні існував побутово-релігійний календар як цілісна система народної культури.

Кожна пора року мала свої свята. Наприклад, весняний цикл святкувань наскрізь пронизаний народними рухливими іграми, забавами, розвагами для молоді та для дорослих (веснянки, гаївки, хороводи). Літній цикл святкувань починався літніми Русаліями. Цей вислів у літературі пояснюється як "ігрища, ігри скоморошескія". А головним літнім святом вважалося свято Купала, основою якого був цілий комплекс рухливих народних ігор і забав.

Ці традиції зберігалися в Україні й за часів Київської Русі та козаччини. Наприклад, дуже поширеними були перегони під час Різдвяних свят. Взимку популярним серед молоді було катання на санчатах, запряженими собаками, ковзання на льоду.

В історичних дослідженнях, присвячених добі козацтва, зазначається, що найулюбленішими розвагами козаків на дозвіллі були рухливі ігри та різноманітні змагання у силі, витривалості, прудкості.

Дуже багато традиційних ігор було у період Великодніх свят. Розрізняли ігри: дитячі, парубочі, дівочі, мішані й загальні. Як зазначає В.К. Соколова, в українців пасхальні розваги були своєрідними. До них, окрім рухливих ігор, належали хороводи та "гойдалки", що влаштовувалися не лише по селах, а й у містах. Поширеними під час Великодніх свят в Україні були також акробатичні фізичні ігри-вправи типу "побудови пірамід".

Оригінальною формою рекреаційних розваг української молоді була "вулиця". Вона починалася від Великодніх свят і тривала все літо. "Вулиця" збиралася в певному, заздалегідь визначеному місці – на майдані посеред села, зеленому лузі над річкою, на леваді.

До початку польових робіт молодь збиралася щовечора, а коли починалися роботи – тільки в неділю та святкові дні. На "вулиці" дівчата водили хороводи, співали і танцювали. Хлопці переважно забавлялися рухливими іграми та боротьбою (дужанням). Поширеними були також змагальні вправи – двобої.

Із середини вересня на зміну "вулиці" приходила нова форма проведення дозвілля та відпочинку – вечорниці. Вони були таким собі клубом української молоді. Різновид вечорниць – "досвітки", коли молодь забавлялась до "третіх півнів". Історики свідчать, що найкраща музика, танці, пісні, все багатство народних засобів духовного й фізичного виховання виникли саме завдяки зазначеним колективним формам спілкування.

В умовах міста існувало більше можливостей для розвитку рекреації тому, що існувала значна кількість навчальних закладів, де зосереджувалася молодь, а відірваність від природного середовища, обмеження діяльності на дозвіллі міськими забудовами стимулювало потяг до природи.

Традиційними в Україні були весняні рекреації молоді, що відбувалися щорічно 1, 16, 30-го травня. Після ретельної підготовки групи молоді вибиралися у ліс, на берег річки, де проводилися всілякі ігри, забави, розваги. Все це сприяло поліпшенню не лише тілесного і психічного здоров’я людини, а й сприяло пробудженню так званої "життєвої енергії", святкового настрою, задовольняло природне прагнення людини до рекреаційної та змагальної діяльності.

Дата добавления: 2015-05-23