Список використаних джерел. Теоретичний матеріал з рекреаційних ігор

План

Теоретичний матеріал з рекреаційних ігор

Модуль 2.

Лекція 5: «ЗАСОБИ ТА МЕТОДИ ФІЗИЧНОЇ РЕКРЕАЦІЇ»

2.1.Фізичні вправи ‑ основний засіб фізичної рекреації.

2.2. Ефективність застосування фізичних вправ.

2.3. Форма фізичних вправ.

Мета лекції: сприяння в підготовці інтелігентних, високоосвічених, здорових, гармонійно розвинутих, компетентних у обраній спеціальності фахівців з високою творчою і громадською позицією, готових до багаторічної високоефективної праці і захисту державних інтересів.

Ключові слова: фізичні вправи, фізична рекреація, форма фізичних вправ.

2.1. Фізичні вправи ‑ основний засіб фізичної рекреації

Фізичні вправи є довільними рухами, що застосовуються для фізичного удосконалення людини, зміцнення здоров’я, організації активного дозвілля тощо. Довільні рухи характеризуються трьома основними ознаками: по-перше, вони завжди є функцією свідомості; по-друге, здобуваються людиною в процесі життєдіяльності (включно з процесом навчання); по-третє, засвоєння рухів підвищує ступінь підпорядкованості їх волі людини. Внаслідок того, що довільні рухи завжди виконуються свідомо, вони впливають на людину, в цілому, як на особистість. Отже, не будь-яка рухова дія може вважатися фізичною вправою.

Фізична вправа ‑ свідома довільна рухова дія, що організована для вирішення педагогічних завдань фізичного виховання, фізичної рекреації та спортивного тренування.

Термін “фізична” (на відміну від розумової) відображає характер діяльності, що реалізується переважно опорно-руховим апаратом і зовні проявляється в напруженні м’язів та переміщенні тіла людини або його ланок упросторі й часі. Звичайно, назва “фізична” певною мірою умовна. В реальній дійсності за допомогою фізичних вправ можна цілеспрямовано впливати на морфо-функціональні властивості організму людини та на її морально-вольову сферу. Поряд із тим самі по собі фізичні вправи не мають якихось постійних властивостей. Виконання однієї й тієї жвправи може викликати різні ефекти. Так, наприклад, біг, в одному випадку, може сприяти розвиткові прудкості і швидкісно-силових якостей (на коротких відрізках із високою швидкістю), а в другому – витривалості (тривалий час із помірною інтенсивністю). У той же час виконання різних фізичних вправ може сприяти вирішенню одного й того ж педагогічного завдання. Наприклад, для зміцнення серцево-судинної і дихальної систем з однаковою ефективністю можуть застосовуватися такі фізичні вправи, як біг, плавання, веслування, біг на лижах, тощо.

Фізичні вправи характеризуються низкою специфічних функцій.

1. Вони можуть задовольняти природну потребу людини в рухах.

2. Впливають на вдосконалення морфофункціональних систем організму людини.

3. За теорію єдності фізичного і психічного в діяльності людини, фізичні вправи можуть впливати на формування її особистості.

4. Фізичні вправи ‑ це один із засобів передачі суспільно-історичного досвіду в галузі фізичного виховання, фізичної рекреації та спортивного тренування.

Незважаючи на те, що фізичні вправи як рухові дії виділилися з прикладних рухів і можуть мати з ними подібні зовнішню форму тафізіологічний механізм, їх не слід ототожнювати. Виробничі рухові дії орієнтовані на предмет праці, на його перетворення, надання йому форми і змісту, які необхідні для задоволення потреб людини. Фізичні ж вправи як спеціально організовані рухові дії спрямовані на саму людину, на її фізичний і духовний розвиток. Вони є довільними рухами, тобто такими, які людина виконує свідомо, для власного вдосконалення.

Отже, фізичні вправи відрізняються від інших рухових дій специфічними ознаками.

1. За допомогою фізичних вправ вирішуються педагогічні завдання з фізичного вдосконалення людини. Тобто дія фізичних вправ спрямована безпосередньо на людину, на її особисте вдосконалення. Інші рухові дії застосовуються для досягнення прикладного ефекту ‑ продуктивності виробничої, військової чи побутової діяльності. Уцих видах діяльності, як правило, не створюється, а практично експлуатується руховий потенціал організму людини для досягнення найвищої продуктивності.

2.Фізичні вправи виконуються відповідно до закономірностей вирішення педагогічних завдань. У виробничій руховій діяльності людина виконує рухи згідно вимог виробництва. Наприклад, працівник на конвеєрі, який виконує певну операцію впродовж робочої зміни, повинен ритмічно (відповідно до ритму руху конвеєра) виконувати певні опера­ції. При цьому одні органи і системи перенавантажуються, а інші навпаки не залучаються до роботи, і в них виникають застійні явища. І саме за допомогою спеціальних фізичних вправ можна протидіяти негативному впливові умов виробництва і сприяти гар­монійному фізичному розвиткові людини. У зв’язку з цим, думка про те, що виробничі чи інші прикладні рухові дії можуть сприяти гармонійному фізичному розвиткові людини, не тільки помилкова, а й шкідлива в соціальному відношенні. Саме фізичні вправи є ос­новним специфічним засобом фізичного виховання та фізичної рекреації (Л.П. Матвеев, 1991; Б.М. Шиян, 2001; Эдвард Т. Хоули, 2004 та ін.).

2.2. Ефективність застосування фізичних вправ залежить від низки чинників:

1) від того, хто виконує конкретну фізичну вправу (вік, стать, стан здоров’я, рівень фізичної підготовленості, індиві­дуальні особливості, ступінь втомленості від виконання попередньої вправи тощо).

2) від того, як виконується певна фізична вправа (вихідне положення, інтенсивність, загальна тривалість чи кількість повторень, тривалість і характер відпочинку між повтореннями тощо).

3) від мотивації та емоційного стану людини. Коли вправа вико­нується свідомо, зі задоволенням, її позитивний вплив на орг­нізм глибший, коли ж без зацікавленості, примусово – вона швидше викликає втому.

4) від того, в яких умовах виконується вправа: температура повітря чи води, атмосферний тиск і вологість повітря, сила та напрям вітру, течія води, гігієнічні умови тощо.

Врахування всіх чинників зумовлює позитивний, а неврахування – негативний ефект застосування фізичних вправ. Отже, немає тільки корисних чи ефективних фізичних вправ, як і тільки неефективних чи шкідливих фізичних вправ. Можуть бути педагоги, які добре або недостатньо добре знають свою справу, проте саме від них залежить добір і застосування відповідних фізичних вправ для певних лю­дей. Слід пам’ятати, що виконання будь-якої фізичної вправи завжди пов’язане з проявом низки фізичних і психічних якостей. Навіть елементарне присідання на одній нозі вимагає прояву си­ли, гнучкості, рівноваги, витривалості тощо. Отже, кожна фізична вправа може досить широко впливати на організм людини і водночас найбільше сприяти вирішенню одного чи кількох суміж­них педагогічних завдань.

Як і все, що існує, фізичні вправи мають зміст і форму (Л.П. Матвеев, 1991; Ю.Ф. Курамшин, 2008). Загалом зміст фізичної вправи є сукупністю процесів, що становлять її основу, якісну визначеність. До змісту фізичної впра­ви входять ті рухи й операції, з яких вона складається, і ті основні психічні, фізіологічні, біохімічні й інші процеси, що відбуваються в організмі людини при виконанні відповідної вправи. Насиченість змісту фізичної вправи зумовлена тим, що людина є біологічною та соціальною істотою, її рухова діяльність становить єдність фізичних і психічних процесів.

Кожна фізична вправа складається з частин, фаз і елемен­тів. Наприклад, стрибок у довжину складається з оптимального розбігу, ефективного відштовхування, збереження раціональної пози в польоті і правильного приземлення.

У психолого-фізіологічному аспекті фізичні вправи є до­вільними рухами, які керуються розумом і волею людини на відміну від тих, що відбуваються автоматично. Наприклад, щоб якісно виконати певну фізичну вправу, людина повинна сформулю­вати свідому настанову на досягнення конкретного результату (стрибнути якомога далі чи вище), сконцентрувати увагу на її частинах, створити у своїй уяві алгоритм її ви­конання, величину зусиль, швидкість переміщення окремих ланок тіла, частоту рухів тощо. “Живий рух”, за М.О. Бернштейном (1991), на відміну від механічного, внутрішньо пов'язаний із пошуком опти­мальної моделі рухового завдання (образу бажаного результату і шляхів його досягнення). Тому це не реакція на подразник (наприклад на дотик), а дія, не відповідь на зовнішній подраз­ник, а свідоме розв’язання рухового завдання.

Фізіологічний аспект змісту фізичної вправи полягає в тому, що при її виконанні організм переходить з одного на другий, вишчий (порівняно зі станом спокою) рівень функціо­нальної активності. Так, при виконанні вправ із високою інтен­сивністю і достатньою тривалістю швидкість кровообігу може зростати в 10 і більше разів, поглинання кисню – в 20 і біль­ше, а вентиляція легень – в 30 і більше разів.

Відповідно до зміни інтенсивності виконання фізичної вправи, змінюється й інтенсивність метаболічних процесів в ор­ганізмі. В одному випадку будуть переважати анаеробні, а в другому – аеробні процеси енергоутворення.

Функціональні зміни, що відбуваються в організмі під час виконання фізичної вправи, стимулюють процеси відновлення й адаптації у період роботи та у процесі відпочинку. Завдяки цьому, фізичні вправи при раціональному застосуванні слугують потужним чинником підвищення функціональних можливостей організму, вдосконалення його морфофункціональних структур і на їх основі – зміцнення здоров’я та підвищення фізичної працездатності. З педагогічної точки зору, особливо важливим є те, що за допомогою фізичних вправ можна цілеспрямовано розвивати фізичні якості і певні риси особистості людини, задовольняти її потреби в руховій активності. Добираючи фізичні вправи для розв’язання педагогічних завдань, передусім слід враховувати їх зміст.

2.3. Форма фізичних вправ становить їх зовнішню і внутрішню структуру.

Зовнішня структура форми фізичної вправи є її видимою стороною: напрями руху тіла й окремих його ланок, амплітуда руху, його траєкторія тощо, а також раціональне співвідношення просторових, часових, просторово-часових, ди­намічних (силових) і ритмічних параметрів руху.

Зовні видимі параметри руху зумовлюються внутрішньою структурою форми фізичної вправи. Донеї належить послідов­ність і взаємозв'язок психічних, фізіологічних і біохімічних процесів, які забезпечують необхідний рівень активності основ­них функціональних систем при виконанні рухової дії. Наприк­лад, взаємозв'язок психомоторних, фізіологічних і біохімічних функцій у швидкому і повільному бігу буде різним.

Зміст і форма фізичної вправи перебувають у діалектичній єдності. Зміст – більш рухливий, ніж форма. Він відіграє провідну роль щодо форми. Зрозуміти це допоможе досить простий приклад. Уявіть собі, що є резервуар, наповнений 100 л рідини, – це зміст, а форма – це діаметр отвору "X", через який ми переливаємо рідину в інший резервуар. Чи збільшиться кількість перелитої рідини з першого резервуару до другого, коли ми збільшимо діаметр отвору вдвічі? Ні! Будуть ті ж 100 л.

У більшості випадків саме зміна змісту чи йо­го окремих елементів є об'єктивною передумовою зміни форми, що є більш стійкою. Наприклад, після великої перерви в занят­тях плаванням у людини зберігаються параметри зовнішньої структури форми рухової дії (плавання тим чи іншим способом), але швидкість плавання значно зменшується внаслідок погіршення змісту (потенціальні можливості функціональних систем, сила та швид­кість м'язового скорочення, витривалість тощо).

Відносно самостійне значення форми фізичної вправи прояв­ляється і в тому, що різні за змістом фізичні вправи можуть мати подібну форму. Наприклад, біг на різні дистанції. Поряд із тим різні за формою фізичні вправи можуть мати загальні риси змісту. Наприклад, той же біг чи плавання, чи інші циклічні вправи однакової тривалості й одного рівня фізіологічної інтенсивності (ЧСС – 170 уд./хв).

Взаємозв'язок між змістом і формою фізичної вправи в про­цесі занять безперервно змінюється. На початкових етапах занять фізичними вправами динамічніше змінюється їх зміст, що вимагає врешті-решт заміни старої форми або її елемен­тів. Далі на провідні позиції виходить форма фізичної вправи. Можливості її вдосконалення менш обмежені (А.А. Тер-Ованесян, 1978), що дозволяє поліпшити результати виконання тієї чи іншої фізичної вправи.

З метою підвищення ефективності застосування фізичних вправ для вирішення конкретних педагогічних завдань їх доцільно класифікувати.

Класифікація фізичних вправ – це розподіл їх на групи відповідно до найсуттєвіших ознак. Кожна фізична вправа має не одну, а кілька різних влас­тивостей, що практично виключає можливість створення єдиної класифікації з урахуванням всієї різноманітності фізич­них вправ та їх властивостей. Це певною мірою виправдовує наявність різних класифікацій фізичних вправ. Відомі класифікації мають умовний ха­рактер, але кожна з них може задовольняти запити практики.

Однією з перших у теорії і методиці фізичного виховання була класифікація фізичних вправ П.І. Лінга за анатомічною оз­накою. На її основі в середині XIX століття розроблено шведську систему фізичного виховання. Згідно з цією класифіка­цією, фізичні вправи розподілялися на групи для відповідних ла­нок тіла: рук, ніг, тулуба тощо.

У культуризмі ця класифікація значно вдосконалена. Де­тально розроблені фізичні вправи для окремих ланок тіла і для окремих м'язових груп. Така класифікація дозволяє оперативно добирати вправи і в разі потреби періодично змі­нювати їх для досягнення глибшої адаптації відповідних груп м'язів.

У сучасній теорії фізичного виховання найбільше науково обґрунтована й ефективна для практич­ного застосування класифікація фізичних вправ за ознакою їх переважного впливу на прояв і розвиток фізичних якостей.

1. Силові вправи – виконання рухових дій із подоланням підвищеного (відносно звичних умов) опору. Наприклад, під­тягування у висі на поперечині, присідання з додатковим обтяженням, розтя­гування еластичних предметів тощо.

2. Швидкісно-силові вправи – виконання рухових дій, що вимагають прояву значних зусиль за якомога коротший час. Це різноманітні стрибки, метання відносно легких предметів, до­лання помірного зовнішнього опору з субмаксимальною та максимальною швидкістю то­що.

3. Фізичні вправи, що вимагають прояву бистроти – корот­кочасне виконання відносно простих за координацією вправ зі субмаксимальною чи максимальною швидкістю, імпульсивністю тощо. Ці вправи виконуються за відсутності або незначної вели­чини зовнішнього опору. Наприклад, біг на місці з максимальною частотою кроків тривалістю до 5 – 10 с, біг із прискоренням на короткі дистанції тощо.

4. Фізичні вправи, що вимагають прояву витривалості – тривале виконання рухових дій без перерви для відпочинку або їх повторне виконання до втоми. Це, так звані, циклічні фізичні вправи (біг, плавання, ходьба і біг на лижах тощо). До цього класу належать також ациклічні вправи (присідання, згинання і розгинання рук в упорі тощо), які повторно виконуються до втоми.

5. Фізичні вправи, що вимагають прояву гнучкості – вико­нання рухів у різних суглобах з якомога більшою амплітудою. Наприклад, колові рухи прямими руками з поступовим збільшенням амплітуди, повторні все більші нахили вперед, не згинаючи ніг в колінних суглобах тощо.

6. Фізичні вправи, що вимагають прояву спритності – вико­нання різних складнокоординованих гімнастичних та акробатичних вправ, виконання вправ із незвичних вихідних позицій, вико­нання відносно простих за координацією рухів відповідно до зміни умов навколишнього середовища і ліміту часу тощо.

7. Фізичні вправи, що вимагають збереження рівноваги – виконання різноманітних вправ на обмеженій площі опори, на підвищеній (відносно підлоги) опорі, на рухомій опорі тощо. Наприклад, ходьба по гімнастичній лаві, гімнастичній колоді, натягненому мотузу.

8. Фізичні вправи, що вимагають комплексного прояву різних фізичних якостей. Наприклад, гра в баскетбол і подібні до неї спортивні й рухливі ігри можуть сприяти розвит­кові бистроти (швидкісні переміщення по ігровому майданчику), швидкісно-силових якостей (вистрибування, різкі передачі та кидки м'яча), спритності (зміни напрямку руху, перебудова ру­хової діяльності відповідно до зміни ігрової ситуації).

Звичайно, що наведена класифікація дещо умовна. Але вона дає змогу дібрати такі фізичні вправи, за допомогою яких можна досить ефективно розв’язувати те чи інше педагогічне завдання. За структурою рухи поділяються на циклічні, ациклічні і комбіновані.

1. Циклічні фізичні вправи – такі, що мають стереотип­не повторення частин, фаз і елементів. Наприклад, біг скла­дається зі стереотипного повторення відштовхування, польоту і приземлення.

2. Ациклічні фізичні вправи – це такі, що не мають стереотипного повторення.

3. Комбіновані вправи – це такі, з яких одна частина ви­конується циклічними рухами, інша – ациклічними. Наприклад, стрибки у висоту і в довжину з розбігу.

У фізіології фізичні вправи класифікують за потужністю енергообміну: вправи максимальної, субмаксимальної, великої та помірної по­тужності (В.С. Фарфель, 1960 та ін.).

1. Фізичні вправи максимальної потужності – це рухи, що виконуються з максимальною інтенсивністю і тривалістю до 20 – 22 секунд. Такий режим рухової діяльності забезпечується утворен­ням енергії переважно шляхом безкисневого розщеплення креатинфосфату. Типовими прикладами цих вправ є спринтерські дис­танції в циклічних видах спорту.

2. Фізичні вправи субмаксимальної потужності – це рухові дії тривалістю від 22 – 25 с до 3 – 4 хв з біляграничною для відповідної тривалості вправи інтенсивністю. Наприклад, змагальний біг на 200, 400, 800 і 1500 м у легкій атлетиці й аналогічні вправи з інших циклічних видів спорту. Характер­ною особливістю для цих вправ є змішаний режим енергозабезпе­чення при домінувальному значенні безкисневого розщеплення гліко­гену.

3. Фізичні вправи великої потужності – це рухові дії тривалістю від 4 – 5 до 30 хвилин зі середньою інтенсивністю. Наприклад, біг на дистанціях від 2000 до 10000 м у легкій атлетиці, плавання на 800 та 1500 м тощо. Енергозабезпечення здійснюється також у змішаному режимі, але при домінувальному значенні аеробного окислення глікогену, а в кінці зони і жирів.

4. Фізичні вправи помірної потужності – це вправи трива­лістю понад 30 хвилин. Робота виконується в режимі аеробного енергозабезпечення в умовах рівноваги між кисневим запитом і споживанням кисню.

Звичайно, розподіл вправ на чотири зони потужності до­сить приблизний і дещо умовний. Очевидно, що вправи, які формально належать до однієї зони потужності, викликатимуть різні адаптаційні зміни в організмі. Так, наприклад, вправи трива­лістю 30 – 40 с, які виконуються з максимальною для даної три­валості інтенсивністю, стимулюватимуть переважно адаптацію анаероб­ного механізму енергоутворення. Вправи з цієї ж зони потужнос­ті, але тривалістю близько 4-х хвилин, сприятимуть адаптації переважно аеробного механізму енергоутворення.

Існування низки класифікацій, складених за різними оз­наками, є об'єктивною вимогою практики занять фізичними вправами. Вони доповнюють одна одну, допомагають дібрати оптимальні засоби для розв’язання конкретних педагогічних завдань. У класифікаціях передбачається, що фізичні впра­ви кожної групи мають відповідний вплив на організм люди­ни, зумовлений особливостями їх змісту і форми. Але слід враховувати, що конкретний тренувальний ефект тієї чи іншої фізичної вправи залежить від низки інших чинників: хто її вико­нує, хто керує виконанням, у яких умовах вона виконується тощо. Зокрема виконання однієї й тієї ж вправи для тренованої людини може дати позитивний ефект, а для нетренованої може за­кінчитися перевтомою і виснаженням. Навіть для однієї й тієї ж людини тренувальний ефект виконаної вправи залежатиме від її стану на момент виконання (загальна втома, емоційний стан тощо).

Значний вплив на адаптаційний ефект від виконання конк­ретної фізичної вправи мають умови навколишнього середовища, в яких вона виконується (географічні і метеорологічні умови, стан інвентарю й обладнання, гігієна місць для занять вправами та екіпірування тощо).

Висновки.

1.Фізичні вправи відрізняються від інших рухових дій специфічними ознаками.

2. За допомогою фізичних вправ вирішуються педагогічні завдання з фізичного вдосконалення людини. Тобто дія фізичних вправ спрямована безпосередньо на людину, на її особисте вдосконалення. Інші рухові дії застосовуються для досягнення прикладного ефекту ‑ продуктивності виробничої, військової чи побутової діяльності. Уцих видах діяльності, як правило, не створюється, а практично експлуатується руховий потенціал організму людини для досягнення найвищої продуктивності.

3.Фізичні вправи виконуються відповідно до закономірностей вирішення педагогічних завдань. У виробничій руховій діяльності людина виконує рухи згідно вимог виробництва. Наприклад, працівник на конвеєрі, який виконує певну операцію впродовж робочої зміни, повинен ритмічно (відповідно до ритму руху конвеєра) виконувати певні опера­ції. При цьому одні органи і системи перенавантажуються, а інші навпаки не залучаються до роботи, і в них виникають застійні явища. І саме за допомогою спеціальних фізичних вправ можна протидіяти негативному впливові умов виробництва і сприяти гар­монійному фізичному розвиткові людини. У зв’язку з цим, думка про те, що виробничі чи інші прикладні рухові дії можуть сприяти гармонійному фізичному розвиткові людини, не тільки помилкова, а й шкідлива в соціальному відношенні. Саме фізичні вправи є ос­новним специфічним засобом фізичного виховання та фізичної рекреації.

Можна констатувати, що зміст і форма фізичної вправи – це дві нерозривні частини рухової дії. Разом із тим між ними існують діалектичні суперечності. Їх долають шляхом за­безпечення оптимального розвитку фізичних і функціональних якостей в єдності з відповідною зміною форми рухів.

1. Дубогай О. Д. Фізична культура, як неодмінна складова формування здорового способу життя молоді. – К. 6. – К.,

2. Апанасенко Г. Л. Эволюция биоэнергетики и здоровье человека. - СПб.: МГП Петрополис, 1992. – 123 с.

2005. – С. 124.

3. Вейнберг Р. С. Психологія спорту / Р. С. Вейнберг, Д. Гоулд – К.: Олімпійська література, 2001. – 334 с.

4. Салій Н. С. – Режим доступу: http://www.zdorov.com.ua/

5. Раевский Р. Т. Пути и средства формирования здоровья молодежи в современном обществе // Молодежь на пороге третьего тысячелетия: поиск приоритетов: материалы междунар. науч.-практ. конф. – О.,1995. – С. 51-52.

Дата добавления: 2015-05-23