Види ужиткового мистецтва

Природа ужиткового мистецтва

Трудова діяльність людини породжує трудові ритми – повтори тіла, змахи рук. Не виключно, що найдавніший вид мистецтва – трудові пісні, засновані на робочих ритмах, свідоцтво того, що людина давно збагнула значення ритму. Почуття ритму – один з фундаментів естетичного засвоєння дійсності. Можна говорити про те, що ритм є єднальною ланкою між матеріальним та духовним світом, допомагаючи в праці, розвиваючи здатність людини сприймати світ, відтворювати його. Механічні подряпини та сліди обробки матеріалу набували характеру ритмічного повтору. Виникало зображення, яке ми називаємо орнаментом. Найяскравіше своє виявлення народний орнамент виявив в малярстві та вишивці.

Народні промисли:

1. Українська народна вишивка – прикрашення одягу та побутових предметів з тканин, на яких вишивається орнамент або зображувальний мотив. Техніки вишивки різноманітні – хрестик, гладь, ажурна, мережка і т.п. Дуже часто вони комбінуються, доповнюючи один одного. Розрізняють білу (однокольорову) та багатокольорову. Під руками народних майстринь простий шматок домотканого полотна ставав справжнім витвором мистецтва. Орнаментовані вишивками рушники, підзори, наволоки, декоративні тканини оживляли інтер’єр традиційного народного житла, входили до складу фольклорно-естетичного контексту селянського побуту; прикрашений вишивкою одяг був органічним компонентом святково-обрядових свят.

Історична довідка

З давніх-давен традиція вишивання жила серед народу. Її коріння губиться ще в дохристиянського культурах. Про це свідчать археологічні знахідки, а також символічне значення вишитої тканини орнаментами. Так, розміщення вишивки на рукавах жіночої сорочки пов’язано із вшануванням руки як знаряддя праці, побажання сили, вправності. Живучість традиції використання рушників в інтер’єрі житла, в обрядах певною мірою пояснюється її зв’язком з релігійними віруванням охоронної функції. З плином століть магічне значення вишитої тканини вивітрилося з народної пам’яті і в її використанні стали переважати естетичні й архітектонічні функції: розвішані над вікнами й дверима рушники фіксували конструктивні деталі житла, вишиті на комірі і рукавах орнаменти підкреслювали край сорочки. Час не владний над художнім образом вишивки. І хоча кожне з поколінь вишивальниць вносить в орнаментику своє світосприйняття, але в численних повторах її мотивів збереглися елементи світоглядних уявлень людей, символіка пізніших землеробських культур Європи.

Найпростіші геометричні орнаменти розшифровуються: пряма горизонтальна лінія – земля, хвиляста – вода, змія; квадрат – засіяне поле.

Зміст геометричних і рослинних орнаментів розкривається в термінології узорів, часто пов’язаній з практичною діяльністю людей, тваринним і рослинним світом.

Художні особливості вишивки були завжди тісно пов’язані з технологією і матеріалом. Геометричний орнамент виконувався набиранням, низзю, занизуванням, гладдю, хрестиком, тобто швами, що пов’язані з рахуванням ниток тканини. Рослинні орнаменти виконувалися поверхневими швами: полтавською гладдю, художньою гладдю. Вільно пливуть по поверхні тканини тамбурний та рушниковий шви. Легкість і прозорість вишитих виробів досягається завдяки виколюванню і вирізуванню, оздобленню мереживом і бахромою.

Багаті художні традиції вишивального мистецтва набули подальшого розвитку в художніх промислах, які виникли і сформувались у ХХ ст. Було створена низка кооперативних майстерень у відомих центрах мистецтва – на Полтавщині, Київщині, Поділлі. Демонстрацією багатства української народної вишивки стала перша виставка народного мистецтва 1936 році, на якій експонувалось близько 700 оригінальних, майстерно виконаних експонатів з різних областей України. У 40-і й наступні роки широкої популярності набув вишиваний портрет, що імітував живопис, сюжетні вишивки стають тематично багатшими. В галузі вишивального мистецтва на Україні працює багато талановитих умільців, серед них – заслужені майстри народної творчості України – П.Березівська, О.Василенко, О.Великодна, О.Гасюк, Г.Герасимович, Р.Горбач, К.Горобець, Я.Грицишин, О.Гуцул, І.Дерцені, П.Клим, Г.Козак, З.Краковецька, І.Куцик, Т.Левицька, Г.Леончук, З.Магеровська і т.д.

4 група:

2. Український народний декоративний розпис пов'язаний з художнім оздобленням предметів побуту. Українці з давніх-давен прикрашали стіни хат та господарські будівлі, дерев’яний хатній інтер’єр, меблі, посуд, господарські речі. Найдавнішим і найпоширенішим видом народного малярства був настінний розпис хат, який відзначався великою різноманітністю мальованих орнаментальних мотивів у кожній зоні та області. Розписом покривалися стіни хат, призьба, фриз, що йшов угорі стіни, наріжні пілястри, підвіконня, обрамлення вікон та дверей, самі двері, віконниці. А в інтер’єрі хати – піч, стеля, сволок, обрамлення вікон та дверей, образів тощо. В декоруванні фасадної стіни основним орнаментальним мотивом виступали «квіти у вазоні».

Важливе місце в художньому орнаменті житла на Україні посідали декоративні розписи на дереві, якими прикрашали меблі, господарські речі, дерев’яний посуд, дитячі іграшки і особливо, скрині.

Народний декоративний розпис увійшов яскравою сторінкою в історію культури українського народу. До нього належать:

1) Настінний розпис культових приміщень (церков), жител і надвірних господарських споруд;

2) Багатобарвні малюнки на папері, відомі як мальовки;

3) Станковий народний живопис і графіка;

4) Оздоблення олійними фарбами дерев’яних виробів (скринь, мисників, вуликів, віялок, дерев’яного посуду, іграшок, музичних інструментів);

5) Писанкарство;

6) Розпис тканин;

7) Малюнки на склі (поширені переважно в західних областях України).

Настінний розпис – це живописне зображення, яке виконано безпосередньо на стіні й пов’язано з архітектурою. Настінні розписи мають форми мозаїки, панно, тощо. Розписи бувають тематичні й орнаментальні, виконуються технікою фрески, темпери, клеєного, силікатного та воскового живопису із застосуванням синтетичних матеріалів.

Мальовка – декоративний малюнок на тонкому папері, виконаний аніліновими фарбами – «манійками», що прийшов на зміну настінному розпису в оформленні інтер’єру хати. З кінця XIX століття були винайдені яскраві анілінові барвники, тому майстрині настінного розпису починають малювати не на стінах, а на паперових аркушах -мальовках відповідного розміру та формату. Паперові прикраси – квіти в овалі, вазони-букети. Прямокутні килимки – наклеювали на стіни, дотримуючись традиційних правил оздоблення хатнього інтер’єру (на каміні та сволоку, над вікнами та полом). З початку ХХ століття відомим центром виготовлення мальовок стає с.Петриківка Дніпропетровської області.

Петриківський декоративний розпис виник у селі Петриківка (нині Царичанського р-ну Дніпропетровської обл.). З часу свого заснування у 1772 Петриківка була важливим адміністративним і торговельним центром Протовчанської паланки, де тричі на рік збирався ярмарок, на якому місцеві майстри продавали килими, вибій часті тканини, а також вироби з дерева, розмальовані самобутнім рослинним орнаментом. Після ліквідації Січі село стало казенною слободою, жителі якої не зазнавали постійного кріпацького гніту, що також сприяло розвитку народного мистецтва. Петриківські декоративні розписи розвивались у вигляді стінопису житлових приміщень та декору речей господарського і хатнього вжитку. В ХІХ столітті Петриківка вже була центром розповсюдження стінопису на Україні, орнаментика якого бере початок від стародавньої традиційної орнаментики, що широко застосовувалася в побуті запорізьких козаків для оздоблення їх житла, начиння та зброї. Характерним для мистецтва петриківського розпису є рослинний орнамент, що продовжує традиції орнаментики українського бароко. Він ґрунтується на уважному вивченні реальних форм місцевої флори та створенні на цій основі фантастичних, неіснуючих у природі форм квітів.

Широке застосування в розписі мають мотиви садових і лугових квітів та ягід – калини, полуниці, винограду. Характерним для петриківського орнаменту є також зображення акантового листя (папороті), пуп’янків, перистого ажурного листя.

Роботи сучасних петриківських майстринь, виконані на папері темперою експонувались на Першій виставці українського народного мистецтва в Києві та Москві (1936). У 1936-1941 рр. у Петриківці існувала школа декоративного народного малювання, в якій композицію петриківського орнаменту викладала відома майстриня петриківського розпису, майстер народної творчості України Т.Пата та її дочка В.Кучеренко. з 1958 року в Петриківці відкрито цех підлакового розпису, де виготовляють скриньки й декоративні тарілки з пресованої тирси, розписані олійними фарбами. З 1970 року в експериментальному цеху стали виробляти декоративні панно, точені з дерева декоративні вази, тарілки, кухлі, цукерниці, яйця - мальовки.

В наш час діє Центр народної творчості «Петриківка» (директор В.Г.Биленко). Відомі майстри петриківського розпису - Т.Я.Пати,, В.Ф.Панко, Т.Г.Куліш, Тимченка М.К. та ін.

5 група:

2. Декоративний розпис виробів із дерева

Декоративний розпис виробів із дерева (скринь, мисників, віялок, саней, дерев’яного посуду, іграшок та інше) веде свій початок з настінного розпису дерев’яних культових споруд, поширених ще з давніх часів. Незначну частину декоративного розпису, що вціліла, становлять настінні розписи по дереву олійними фарбами в церквах, наприклад, у церкві Воздвиження в м.Дрогобичі (близько 1636 р.), розпис плафона в церкві с. Черва Закарпатської області (1753 р.).

Яворівський розпис на дереві

Український народний промисел, який виник у XVIII столітті на території сучасного Яворівського р-ну Львівської області - центрі збуту розмальованих виробів з дерева. Він сформувався як своєрідна народна школа, виготовлення зі своїм специфічним розписом Яворівських скринь, дитячих іграшок-забавок. Розпис скринь базувався на використанні традиційних українських орнаментальних мотивів, чіткої послідовності технічних засобів виконання з використанням фарб з природних барвників. Головний акцент у композиції розпису робився на орнаментальних мотивах, розміщених у центрі виділених на площині «вікон». Вони творили основу традиційної системи розпису, в якій домінували рослинні орнаментальні мотиви. Їм завжди підпорядковувались геометричні візерунки, що тактовно вводились у композицію. В залежності від композиційного вирішення орнаментальних мотивів, скрині іменувались: вазонова, віночкова, квіткова. У 2-ій пол. ХІХ ст. в центральній композиції малювали квіти у вазонах, розміщені симетрично щодо вертикальної осі. У розписах скринь використовували і додаткові елементи – зображення сонця і зірок, дерев, вазонів. На початку ХХ століття вазонкові композиції були майже повністю замінені віночковими. Квіти, розетки, зірки малювались в обрамленні віночка в центрі «віконця» передньої стінки і віка скрині. Кольорова гама Яворівського розпису скринь базується на п’яти основних кольорах: коричневому, зеленому, жовтому, білому, червоному. Окремі кольори мали конкретне призначення в розписі: темно-коричневою фарбою обводили смуги по краях скринь і бордюри; темно-зеленою розмальовували площини «вікон»; світло - зеленою – мотиви качечок; червоною – зображення квітів і листя в галузках.

У післявоєнний час у зв’язку зі зміною побуту, мальовані скрині не знаходили застосування в домашньому інтер’єрі, все частіше майстри декоративного розпису почали створювати вироби сувенірного характеру.

Різновидом Яворівського розпису на дереві в наш час є дитячі іграшки – коники, метелики, пташки, візочки, виготовлені з дерева з оригінальною конструкцією, механікою для кожної забавки. Яворівські народні іграшки користувалися великою популярністю серед населення Прикарпаття. У 2-ій пол. ХХ ст. на зміну розпису традиційних побутових виробів на Яворівщині набуло масового поширення малювання сувенірних точених виробів (вазочки, грибки, яйця-мальованки) ацетоновими фарбами. Провідними майстрами Яворівського розпису на дереві в наш час є Ю.Момрик, Ю.Турко, М.Петрів, Ю.Ференц, П.Люта та ін.

6 група:

Дата добавления: 2015-05-24