Білорусь 3 страница

У перспективі передбачається широке використання нетрадиційних джерел енергії, зокрема створення сонячних електростанцій у південних районах. На півночі планується використовувати новітні вітрові електростанції. Будуватимуться геотермальні електростанції (перша діє на Камчатці) та припливні електростанції.

У Росії — три металургійні бази: Уральська, Центральна та Сибірська. Уральська база має великі запаси залізних руд (Качканар), мідних (Гай), алюмінієвих (Краснотур'їнськ), нікелевих (Оренбурзька область), уранових (Зауралля) руд. На їх основі тут виникло чимало підприємств із виробництва чорних металів (Магнітогорськ), міді (Мідногорськ), алюмінію (Каменськ-Уральський), нікелю (Орськ). Але власних руд Уралу не вистачає. Тому 2/3 залізної руди завозиться з Казахстану, з Кольського півострова, КМА. Завозиться сюди також до 1/3 руд кольорових металів, усе коксівне вугілля (Кузбас, Караганда).

Центральна металургійна база створюється на залізних рудах КМА і Кольсько-Карельського району, великих запасах металевого брухту. Значні центри чорної металургії — Череповець, Липецьк, Старий Оскал. У Кольсько-Карельському регіоні з місцевих і норіл ьських руд виробляють нікель (Мончсгорськ). Хібінські нефеліни — основа алюмінієвої промисловості (Волхов, Кандалакша). Поблизу Москви розмішено підприємства з переробки брухту кольорових металів та олов'яних руд (Подольше), виробництва урану (Елеістросталь). Важливе значення має металургійний комплекс Череповия.

У Сибірській металургійній базі вирізняють два райони: Південносибірський та Північно-сибірський. Південносибірський район розвивається на кузнецькому вугіллі й родовищах залізної руди Приангар'я та Гірської Шорії. їх використовують два металургійні підприємства в Новокузнецку. Південь Сибіру — найбільший у Росії виробник алюмінію з місцевого (Ачинськ) та уральського концентрату (глинозему). Велика кількість дешевої електроенергії сибірських ГЕС споживається алюмінієвими заводами Братська, Красноярська, Саяногорська, Шелехова. Тут добувають і переробляють пол і металеві руди (Кузбас, Забайкалля). У Північносибірському районі розробляються багаті поклади мідно-нікелевих руд Норільська. Частина з них переробляється на місці, решта — на підприємствах Кольського півострова і Красноярська.

Частка машинобудування становить майже 20 % виробленої продукції та всіх працюючих у господарстві Росії. Сучасний машинобудівний комплекс Росії складається з більш як 70 галузей. Географія машинобудування визначається низкою чинників. Так, виробництво прогресивної та складної техніки (ЕОМ, роботів) концентрується в регіонах і центрах із високо-розвинутою науковою базою (Москва, Санкт-Петербург, Новосибірськ та ін.). Підприємства, що випускають продукцію оборонного призначення, розміщуються далеко від кордонів, сконцентровані в "закритих" містах, у більшості з яких виробляється ракетно-ядерна зброя. Чимало галузей машинобудування тяжіє до районів із великою концентрацією населення. Висока трудомісткість властива верстатобудуванню (Москва), авіаційній промисловості (Казань, Самара), виробництву приладів та електронної техніки (Ульяновськ, Новосибірськ). Уряді машинобудівних галузей Росії склалася вузька спеціалізація, що призвело до значної монополізації виробництва. Так, тільки одне підприємство в Росії випускає тролейбуси (Енгельс), магістральні тепловози (Коломна).

Значна кількість машинобудівних підприємств зорієнтована на споживачів продукції. Так, трактори для вивезення лісу (трелювальні) виробляються в Карелії (Петрозаводськ), зернозбиральні комбайни — на Північному Кавказі (Ростов-на-Дону). Нові центри транспортного машинобудування: Твер, Яюдіно, Москва (виробництво приміських електропоїздів), Нижній Тагіл, Саранськ (виробництво залізничних цистерн), Тула, Рязань, Калуга, Новгород, Омськ (збирання автобусів і мікроавтобусів).

Машинобудування представлене повсюдно, але найбільше воно розвинене в центрі Росії (автомобільне, електротехнічне, верстатобудівне, важке, енергетичне, тракторне, сільськогосподарське машинобудування, приладобудування), на півночі європейської частини (обладнання для целюлозно-паперової промисловості, трелювальні трактори, суднобудування), у Поволжі й на Північному Кавказі (автомобільне, електротехнічне, тракторне її сільськогосподарське машинобудування,приладобудування, хімічне й нафтове машинобудування), на Уралі (автомобільне, транспортне, важке, енергетичне, хімічне й нафтове, дорожно-будівельне і тракторне машинобудування), в Сибіру й на Далекому Сході (електротехнічне, тракторне й сільськогосподарське машинобудування, суднобудування, енергетичне й хімічне машинобудування). При цьому в західній зоні виробляється 86 % продукції машинобудування, а в східній — лише 14 %.

У хімічній промисловості Росії — близько 1 млн.працівників. Вона випускає різноманітну продукцію, і центри її виробництва розміщено по всій країні. Промисловість синтетичних смол і пластичних мас зосереджено в Центральному районі (Москва, Владимир, Новомосковськ, Орєхово-Зуєво), в Поволжі (Казань, Волгоград), на Уралі (Єкатеринбург, Уфа, Сад а ват, Нижній Тагіл), в Західному Сибіру (Кемерово, Новосибірськ, Тюмень), на північному заході (Санкт-Петербург). Основні центри з виробництва хімічних волокон — у районах зосередження текстильної промисловості чи в безпосередній близькості від них. Вони спеціалізуються на виробництві штучних (Шуя, Рязань, Санкт-Петербург, Балаково,

Красноярськ) або синтетичних (Курськ, Волзький, Саратов) волокон, або на випуску тих і тих рівночасно (Барнаул, Енгельс, Серпухов, Клин). Підприємства з виробництва синтетичного каучуку розмішені в Ярославлі, Воронежі, Казані, Нижньокамську, Волзьку, на Уралі (Стерлітамак), в Західному Сибіру (Омськ).

Нафтопереробна промисловість виникла на шляху транспортування нафти Волгою (Волгоград, Саратов, Сизрань, Ярославль), уздовж трас і на кінцях нафтопроводів (Рязань, Москва, Омськ, Ангарськ, Комсомольськ-на-Амурі). Переробка нафти ведеться в районах її видобування: на території між Волгою та Уралом (Уфа, Ішимбай, Салават, Перм, Краснокамськ). Центри з переробки нафти є у Східному Сибіру (Ачинськ).

До складу основної хімії входять галузі з виробництва мінеральних добрив, сірчаної кислоти, соди, хлору та інших продуктів. Природний газ, який витіснив усі інші види сировини у виробництві азотних добрив, уніс значні зміни до географії азотно-тукового виробництва. Підприємства одержали можливість розмішатися не лише в районах поширення газових ресурсів (Невинномиськ на Північному Кавказі), а й уздовж трас магістральних газопроводів (Новомосковськ, Щокіно, Новгород, Тольятті та ін.).

Виробництво суперфосфату тяжіє здебільшого до районів споживання (Санкт-Петербург, Волхов), частково розмішується біля джерел сировини (Воскресенськ). Основними виробниками суперфосфату є Центральний район і північний захід.

Калійна промисловість через її значну матеріаломісткість прив'язана до місць видобування сировини. Основну масу калійних добрив дає Урал (Березняки, Солікамськ), де знаходиться Верхньокамське родовище калійних солей.

Виробництво сірчаної кислоти зосереджене на Уралі та в Поволжі. Основними виробниками соди є Урал, Поволжя, Східний Сибір.

У Росії значного розвитку набув лісовий комплекс. Основними районами лісозаготівлі є Північний район, Урал, Сибірі Далекий Схід. Лісопиляння або механічна обробка деревини здійснюється в Центральному, Центральночерноземному районах, на Північному Кавказі, в Поволжі. Основні центри целюлозно-паперової промисловості розміщені в Північному районі (Кондопога, Сегежа, Архангельськ, Красновішерськ, Солікамськ, Нова Ляля) і у Волго-Вятському районі (Балахна, Волзьк). Великими промисловими комплексами є Красноярський, Братський, Усть-Ілімський та ін. У всіх великих містах діють меблеві фабрики.

Промисловість будівельних матеріалів набула широкого розвитку майже в усіх регіонах Росії. Найбільші підприємства цементної промисловості розмішені в Центральному (Брянськ, Воскресенськ, Подольськ), Центрально-Чорнозем-ному (Бєлгород, Старий Оскол) районах, у Поволжі (Вольськ, Михайловка, Жигульовськ), на Північному Кавказі (Новоросійськ), на Уралі (Магнітогорськ), у Сибіру (Новокузнецьк, Ачинськ, Красноярськ). Промисловість збірного залізобетону пов'язана з місцями споживання готової продукції та локалізується переважно у великих містах. Найпотужніші виробництва залізобетонних конструкцій зосереджені в Центральному районі, на Уралі. Віконне скло виробляється в Центральному, Північно-Західному районах, на Уралі, в Поволжі.

Легка промисловість, що виробляє товари широкого вжитку, налічує ЗО великих галузей та локалізується на території всієї країни. Провідним у виробництві тканин є Центральний район, де історично сформувався великий комплекс текстильної промисловості. Тут виробляється переважна частина бавовняних (Іваново, Москва, Ярославль, Орєхово-Зуєво), шовкових (Москва, Твер), лляних (Кострома, Вязники) та вовняних (Москва) тканин. Майже 4/5 сумарного виробництва швейних виробів зосереджено в європейській частині. Найбільші центри взуттєвої промисловості знаходяться в Центральному (Москва) та Північно-Західному (Санкт-Петербург) районах, на Північному Кавказі (Ростов-на-Дону).

Основне призначення харчової промисловості — виробництво продуктів харчування. Ця галузь тісно пов'язана з сільським господарством. Виробництво цукру та олії концентрується в Центрально-Чорноземному районі, на Північному Кавказі. Рибна промисловість базується в основному на морському промислі. Частка океанічних басейнів у вилові риби неоднакова. На Далекосхідний припадає 60 % від загального вилову риби, на Північний — 22, на Каспійський — 7, на західний — 8 і на Азово-Чорноморський — 3 %. М'ясна промисловість розміщується як у районах споживання м'яса, так і в сировинних базах, що дозволяє уникнути значних транспортних витрат. Борошномельна промисловість зосереджується переважно в районах виробництва зерна.

Сільське господарство. У структурі земельного фонду Російської Федераті на сільськогосподарські угіддя (209 млн.га) припадає понад 80 % ріллі — у Центральному та Центрально-Чорнозсмному районах, Поволжі, на Північному Кавказі, Уралі та в Західному Сибіру. Рослинництво дає майже 50 % валової продукції сільського господарства. Валовий збір зерна 1998 р. — 50 млн. т. Основні регіони виробництва пшениці — Поволжя, Північний Кавказ, Західний Сибір, Урал і Центрально-Чорноземний район, льону — Центральний і Північно-Західний райони, соняшнику — Північний Кавказ, Поволжя і Центрально-Чорноземний район, цукрових буряків — Центрально-Чорноземний район і Північний Кавказ. Росія не забезпечує себе зерном.

До 90 % посівів картоплі зосереджено в європейській частині Росії. Картоплярські господарства створені поблизу великих місті підприємств, що переробляють картоплю. Тут же вирощується більша частина овочів.

У складі тваринництва вирізняється декілька галузей. У 1996 р. в Росії налічувалося (млн.голів): великої рогатої худоби — 48,2, у тому числі корів — 20,7, свиней — 29,5, овець і кіз — 61,4. Молочне скотарство розміщене в центральноєвропейській частині, у передмістях великих міст. Молочно-м'ясне скотарство локалізується на території всієї країни. М'ясо-молочне і м'ясне концентрується в степах і напівпустелях Північного Кавказу, на Уралі, в Поволжі, Сибіру. Свинарство зосереджене в зонах високорозвиненого зернового господарства і картоплярства, а також поблизу великих міст і центрів харчової промисловості.

Вівчарство відіграє найбільшу роль у напівпустельних і гірських районах. Головний напрямок російського вівчарства — тонкорунне (південь європейської частини й Сибіру). Зона напівтонкорунного вівчарства охоплює всю європейську частину країни, Далекий Схід. Птахівництво найбільшого розвитку досягло в головних зернових районах, поблизу великих міст. Конярство розвинене на Північному Кавказі та півдні Уралу. Основні райони оленярства — Крайня Північ. На південь розводять хутрових звірів. У Башкири віддавна розвивають лісове бджільництво.

Транспорт. У і 996 р. експлуатаційна довжина залізничних колій становила 87 тис. км, у тому числі електрифікованих — 38 тис, автомобільних доріг із твердим покриттям — 745 тис. км, трамвайних колій —3тис. км, тролейбусних ліній — 4,6 тис. км, ліній метрополітену — 389 км, магістральних трубопроводів – 210 тис. км, внутрішніх водних судноплавних шляхів — 84 тис. км.

У європейській частині конфігурація залізниць нагадує гігантське колесо, центр якого – Москва. Від неї навсібіч розходяться радіуси. Економіка Росії історично концентрувалась у європейській частині. Там розміщені найбільші порти, основні торгові партнери. На схід від європейського "колеса" простерлися широтні магістралі.

Географія автомобільного транспорту нагадує географію залізниць. Найбільші автодороги (їх 12) променями розходяться від Москви до Санкт-Петербурга, Бреста, Челябінська, півдня Росії. У східних районах кількість доріг різко зменшується.

На морський транспорт припадає 38 % усіх перевезень. Хоча 69 % кордонів Росії — морські, за транспортним сполученням це континентальна держава. Із 39 її портів відносно великих—лише 11. Перше місце у вантажообігу належить Тихоокеанському басейну. На другому місці — Балтійський басейн, який забезпечує зовнішні зв'язки з країнами Європи та Азії. Через порти Чорноморського басейну в основному ведеться експорт нафти. Морями Північного басейну пролягає Північний морський шлях, що має важливе значення в освоєнні й постачанні районів Крайньої Півночі.

Судноплавні річні порти Росії належать до різних басейнів. Основний серед них — Волго-Камський, до якого тяжіє економічно розвинута частина країни. Це — стрижень єдиної глибоководної системи європейської частини Росії.

Зовнішньоекономічні зв'язки. Частка Росії у світовому товарообороті трохи більше ніж 1 %. Змінилась географія зовнішньої торгівлі. Частка колишніх соціалістичних країн у обсязі зовнішньої торгівлі скоротилась вдвоє (до 25-28 %). Росія втратила у Східній Європі традиційні ринки збуту машинобудівної та іншої продукції. Питома вага економічно розвинутих країн Заходу в торгівля з Росією збільшилась (до 50—60 %). Провідними торговими партнерами стали Німеччина, Італія, Японія, США, Великобританія. Істотно змінилась і товарна структура зовнішньої торгівлі. Питома вага паливно-енергетичних ресурсів у російському експорті складає близько 50 %. Продукція машинобудування в російському експорті сягає 9 %. У товарній структурі імпорту першість становлять машини, обладнання і транспортні засоби (більше 30 %). На другом і місці — продовольство (близько 30 %) і далі промислові товари народного споживання. Ввозиться м'ясо і м'ясопродукти, картопля, зерно, фрукти, кондитерські вироби, шкіри, тканини, одяг і т. ін.

Соціальний розвиток і соціальна інфраструктура. Тривалість життя всього населення — 66 років (Японія — 80), утому числі чоловіків — 60 (Японія — 76). Чисельність безробітних досягла 11,5 % економічно активного населення. На 1000 жителів — 382 телевізори (у США — 816), 132 примірника газет (у США — 236). У РФ налічується більш як 800 вищих навчальних закладів. Великими університетськими та інститутськими центрами є Москва, Санкт-Петербург, Єкатеринбург, Новосибірськ, Томськ. Найпопулярніші газети: тижневики "Аргументы и факты", "Московские новости"; щоденні газети: "Российская газета", "Труд", "Комсомольская правда", "Известия". Телеграфне інформаційне агентство — ІТАР— ТАСС. Інші великі агентства — Интерфакс, "Вести" (РІА "Новости").

Дата добавления: 2015-05-24