Діяльності

ЗАСТОСОВУВАНІ У ПЕДАГОГІЧНІЙ

РОЗДІЛ 2

ЕЛЕМЕНТИ ТЕАТРАЛЬНОЇ ПЕДАГОГІКИ,

До першочергових завдань перебудови народної освіти су­спільство висуває завдання перетворення системи підготовки пе­дагогічних кадрів. Однією з головних проблем, які необхідно розв'язати в ході цієї роботи, є розробка сучасної концепції змісту й методики підготовки майбутніх учителів. У першу чергу вимагає вдосконалення їхня загальнопедагогічна підготовка, зокрема її конкретизація й наближення до майбутньої професійної діяль­ності. У зв'язку з цим з особливою гостротою постає питання оволодіння майбутніми вчителями сучасною педагогічною тех­нологією й технікою — системою знань, умінь і навичок, необ­хідних для успішної роботи на педагогічному терені.

В існуючих дослідженнях з педагогічної технології й техніки головну увагу, як правило, приділяють тим чи тим окремим питанням удосконалення загальнопедагогічної підготовки. Во­дночас достатньо повне й усебічне дослідження дидактичного аспекту оволодіння вчителем системою педагогічних і психо­логічних якостей, необхідних для розв'язання стратегічних, так­тичних, а також процедурних завдань у ході організації й прове­дення навчального процесу в школі, тобто педагогічною техно­логією й технікою, на сьогодні, на жаль, відсутнє.

З одного боку, це пояснюється недоліками у розвитку за­гальнопедагогічної теорії, а з іншого — відсутністю належної уваги до питань оволодіння вчителями педагогічною технологією

РОЗДІЛ 2

й технікою. Про це говорив ще А.С.Макаренко: "теорія обмежу­валася декларуванням принципів і загальних тез, а перехід до техніки був полишений на творчість і винахідливість окремих педагогів"¹. Певною мірою це пояснюється особливостями со­ціального розвитку країни. За умов існування командно-адмі­ністративної системи управління суспільством істотно гальму­валися будь-які прогресивні тенденції у розвитку різних соціаль­них інституцій, в тому числі й школи. Впродовж тривалого часу головним і єдиним критерієм професійних якостей вчителя зали­шалося глибоке знання предмета. Цим "глибоким знанням пред­мета" виправдовувалася будь-яка професійна непридатність. Ни­ні демократизація народної освіти в Україні вимагає докорінної перебудови організації й ведення процесу навчання й виховання в школі, яка неможлива без розробки й упровадження якісно нових педагогічних технологій і концепцій щодо підготовки ви-сокопрофесійних фахівців, здатних піднести престиж педагогіч­ної професії. Однією з таких технологій і є, з нашого погляду, формування засад педагогічної майстерності майбутнього вчи­теля засобами театральної педагогіки.

У низці педагогічних інститутів країни студенти оволодівають елементами педагогічної технології й техніки в ході вивчення нових курсів "Основи педагогічної майстерності" та "Основи педагогічної творчості". Так, концепція нового курсу, викладу-ваного в Українському державному педагогічному університеті ім.М.П.Драгоманова на кафедрі педагогічної творчості, передба­чає поглиблене оволодіння сучасною педагогічною технологією й технікою як підвалиною досягнення майбутніми вчителями творчого рівня праці. Цій же меті прислуговується впровадження в низці вузів України курсу "Основи педагогічної майстерності", в якому поряд з педагогічною технологією студенти оволодівають педагогічною технікою. Проте зміст цих курсів, на жаль, нині занадто заідеологізований і перенасичений теорією, відомою сту­дентам з курсів по теорії та історії педагогіки. Крім цього, у зазначених курсах не передбачене системне оволодіння техно­логією й технікою педагогічної діяльності, як її розуміємо ми. Особливо це відчутно у розділі "Елементи театральної педаго-

Макаренко А.С. Сочинения: В 7-ми т. — М., 1958. — Т.5. — С.478. 48

ЕЛЕМЕНТИ ТЕАТРАЛЬНОЇ ПЕДАГОГІКИ...

гіки". У цьому розділі, на жаль, наголос зроблено виключно на нацюхвилинно застосовуваних акторських якостях, без урахуван­ня цілісної системи виховання актора, де кожний елемент зумов­лює наступний і не існує окремо взятих елементів, вирваних з контексту театральної педагогіки. Для обгрунтування наших ду­мок скористаємося висловлюванням фундатора сучасної теат­ральної теорії К.С.Станіславського: "Система" — не "куховарсь­ка книга". Знадобилася якась страва, подивився зміст, відкрив сторінку — й крапка. Ні. "Система" — не довідник, а ціла куль­тура, на якій треба зростати й виховуватися впродовж тривалого часу. її не можна завчити напам'ять, її можна засвоїти, ввібрати в себе так, щоб вона ввійшла у плоть і кров артиста, стала його другою натурою, злилася з ним органічно раз і назавжди, пере­родила його для сцени. "Систему" треба вивчати по частинах, але потім охопити в усьому цілому, добре зрозуміти її загальну структуру й склад. Коли вона розкриється перед вами, немов віяло, тоді тільки ви отримаєте про неї правильні уявлення"¹.

Звідси випливає, що система К.С.Станіславського є наука ці­лісна, єдина, гармонійна, в якій кожний елемент зумовлює на­ступний. Вона складена з частин, будь-яка з них є складне ціле, знов-таки складене з частин. Тому при вивченні системи як науки надзвичайно важливо, з одного боку, проникати в усі її дрібниці, опановувати її деталі, а з іншого — знати точно й певно місце кожної деталі, її призначення й роль як частини системи.

Ми вбачаємо в цьому принципову відмінність наших дослід­жень і практичного курсу від згаданих вище дисциплін, що спи­рається на висловлювання А.С.Макаренка: "Сама система засо­бів ніколи не може бути мертвою й застиглою нормою, вона завжди змінюється й розвивається, хоча б уже тому, що зростає й дитина, ввіходить у нові стадії суспільного й особистого роз­витку, зростає й змінюється й наша країна. Тому жодна система виховних засобів не може бути встановлена назавжди... Вона має бути так поставлена, щоб відображати необхідність руху й від­кидати застарілі й непотрібні засоби"². Крім цього, слід сказати

Станиславский К.С. Собрание сочинений: В 8-ми т. — М., 1955. — Т.З. — С.309- 310.

² Макаренко АС. Сочинения: В 7-ми т. - М, 1958. — Т.5. — С. 107 — 108.

______________________________ РОЗДІЛ 2 _________________________

й про те, що більшість викладачів різних вузів, кафедр педаго­гічної творчості й педагогічної майстерності скаржаться на ката­строфічну нестачу годин для зазначених вище предметів, на скеп­тичне ставлення деяких деканів і проректорів до їхнього предме­та. Нам уявляється, що причини і першого, і другого приховані в тій самій відсутності системності у професійній підготовці май­бутніх учителів. Хоча ми не виключаємо й інших не менш істот­них причин, про які сказано вище й які через тематику праці не зазначені.

Перед педагогічною школою стоять два головних завдання: формування творчих якостей особистості студента та розкриття цієї особистості. Перше завдання включає в себе ідейно-мораль-нісне, естетичне та етичне виховання майбутнього педагога (фор­мування світогляду, художнього смаку й моральнісного обличчя). Розкриття ж творчого потенціалу індивідуальності досягається тільки шляхом професійного виховання й навчання. Виходячи з того, що "педагогічне мистецтво часто-густо називають театром одного актора... важливо знати принципи театральної дії та її закони"¹. В річищі досліджуваної нами проблеми слід окремо зробити застереження щодо поняття "театр одного актора", його характерних рис, схожості та відмінності від звичайного дра­матичного театру з тим, щоб вичленувати параметри, необхідні нам для професійної підготовки майбутнього вчителя. Зауважимо, проте, що у процесі підготовки драматичного артиста й читця (так у театральній педагогіці називають артиста театра одного актора) істотної відмінності немає, методика підготовки тут та сама.

Театр одного актора виник у середині 20-х років. Він від­різняється оригінальною драматургією, сценічними засобами й, головне, способом існування актора на сцені. Ми маємо на увазі, що театр одного актора часто-густо використовував такий дра­матичний матеріал, який у драматичному театрі не ставили з причини його "недраматургійності". Практики театру називали такий матеріал "розмовним", "малодіяльним", "безконфлікт­ним" тощо. Зазначимо, що саме з таким матеріалом найчастіше має справу вчитель.

Основы педагогического мастерства / Под ред. ИА.Зязюна. — М., 1989. С.51.

ЕЛЕМЕНТИ ТЕАТРАЛЬНОЇ ПЕДАГОГІКИ...

Друга відмінність полягала в тому, що сценічні засоби театру одного актора повинні були "вміщуватися у валізу". Тобто в театрі одного актора не можна було побудувати декорацію у звичайному розумінні драматичного театру. Майданчик, на яко­му, як правило, працює читець, не дозволяє поставити ришту­вання чи палубу корабля, не кажучи про інші більш габаритні предмети декораційного оформлення. Тому технічні засоби ви­разності, включаючи й усі світлові, шумові, димові та інші ефек­ти, мають бути мінімальними. У більшості випадків робочий майданчик читця мало відрізняється від робочого місця вчителя в аудиторії. Практично всі засоби театру одного актора легко можуть бути використані у звичайному шкільному класі.

Й остання відмінність театру одного актора від звичайного драматичного театру — це спосіб існування актора на сцені. У драматичному театрі актор може "сховатися" за декорацію, грим, вбрання, образ, нарешті, партнера. Тобто він може не бути "са­мим собою". У театрі ж одного актора артист завжди виступає від свого імені. Нам уявляється, що остання відмінність найбільш віддаляє читця від драматичного актора й найбільш наближає його до педагога. Є й інші, менш істотні відмінності, але у рамках пропонованого дослідження вони не мають такого значення, як згадані. Крім цього, відзначимо, що наш поділ є достатньо умов­ним. Існує безліч взаємопроникних моментів як з театру одного актора в драматичний театр, так і навпаки. Тому наше дослід­ження побудовано на грунті принципів театральної школи, які застосовні для розвитку й тренування педагогічних навичок і вмінь майбутнього вчителя. Ми також спиралися на дослідження В.А.Кан-Каліка та М.Д.Никандрова. "Дослідники відзначають деяку внутрішню схожість вимог, які А.С.Макаренко висуває щодо творчості педагога та актора. Ця обставина уявляється нам аж ніяк не випадковою, й передусім тому, що сам Макаренко добре знав театр і як драматург, і як режисер, і як актор. Сьогодні можна з певністю говорити про вплив на формування його твор­чої індивідуальності МХАТу, який сповідував театральну педа­гогіку К.С.Станіславського"¹.

Кан-Калик В.А., Никандров Н.Д. Педагогическое творчество. — М., 1990. — С.12.

______________________________ РОЗДІЛ 2 _____________________________

Засадовою стосовно професійного виховання сучасного актора є система К.С.Станіславського. Професор Л.Ф.Макарьєв писав: "Тепер уже всім зрозуміло, наскільки наблизився творець сис­теми до об'єктивно наукової розгадки складних і багато в чому таких, що ще чекають на подальше вивчення, таємниць актор­ського мистецтва. У низці випадків і сама наукова думка не може обійтися тепер без уважного вивчення висловлювань і відкриттів Станіславського"^!.

Ця система містить п'ять принципів, які можуть бути застосо­вані у процесі виховання педагога:

— принцип життєвої правди;

— принцип ідейної спрямованості: вчення про надзавдання;

— принцип дії — підґрунтя переживання й матеріалу для твор­чості;

— принцип органічності творчості;

— принцип творчого перевтілення в образ.

Кожний із зазначених театральних принципів знаходить своє відображення у практичній діяльності як актора, так і педагога.

К.С.Станіславський вбачав у сценічному мистецтві художньо узагальнене відображення дійсності, правдиве відтворення жит­тєвих явищ і ситуацій. Тому правда життя, правдиве відобра­ження дійсності становить головну вимогу великого майстра те­атральної педагогіки.

У педагогіці це ніщо інше, як зв'язок навчання й виховання з життям. Інакше кажучи, проективна діяльність учителя.

Другий принцип учений вбачає в режисерському рішенні ви­стави, тлумаченні сценічних образів, ідейному втіленні сутності драматичного твору.

Це майже без змін можна перенести в педагогічну діяльність, особливо у світлі нового педагогічного поняття "режисура уроку" (І.А.Зязюн). Цей принцип відіграє головну роль у конструктивній діяльності вчителя. Як і вистава, урок повинен мати надзавдання. А предмет (дисципліна) — над-надзавдання.

Третій принцип вкорінений в активності й дійовості мистецт­ва, обраних К.С.Станіславським як засадові. Активність і дійо-вість становлять підґрунтя для переживання й матеріал для твор-

Макарьев Л.Ф. Сценическая педагогика. — Л., 1973. — СЮ. 52

ЕЛЕМЕНТИ ТЕАТРАЛЬНОЇ ПЕДАГОГІКИ...

чості. У свою чергу, творче переживання й матеріал для твор­чості є провідними компонентами в організаторській діяльності педагога.

Наступний принцип репрезентує нерозривний зв'язок психіч­ного з фізичним, зв'язок суб'єктивно переживаного почуття з його зовнішнім об'єктивним вираженням. К.С.Станіславський навчає контролювати виникнення потрібного стану для того, щоб використати його в практичній діяльності.

У педагогічній практиці це становить безпосередньо кому­нікативну діяльність учителя.

Останній принцип забезпечує одну з найважливіших умов плід­ної акторської творчості — це стан сценічного переживання, на грунті якого розв'язуються завдання всіх попередніх принципів.

Подібно до цього у практичній діяльності вчителя цей прин­цип знаходить своє відображення у гностичній діяльності педа­гога, яка є першоосновою для всієї діяльності педагога загалом.

З іншого боку, система К.С.Станіславського як наука включає три розділи.

Перший розділ розв'язує завдання визначення ролі актора та його функції в людському суспільстві: що слід називати теат­ральним мистецтвом, а що тільки позірно нагадує це мистецтво, але не має права ним зватися.

Другий розділ цієї науки безпосередньо примикає до першого. У цій частині "система" — це вчення про те, яким має бути актор, щоб мати справжнє право й можливість створювати твори, які відповідають суспільному призначенню мистецтва.

Третій розділ включає в себе поняття про те, як актор може найбільш раціонально, продуктивно та ефективно реалізовувати свої творчі можливості, в який спосіб, маючи засоби, знаючи цілі й завдання, практично досягати їх досягнення. Третій розділ системи становить для нас найбільший інтерес, оскільки він ви­пливає з контексту театральної педагогіки. Проте це зовсім не означає, що ми використовуватимемо тільки третій розділ, ви­ключивши перші два. Зв'язок між усіма трьома частинами "сис­теми" цілком очевидний: перша частина говорить про мету, дру­га — про засоби, необхідні для її досягнення, а третя — про способи використання (методику) цих засобів у конкретній діяльності.

______________________________ РОЗДІЛ 2 ______________________________

Вивчаючи діяльність педагога як творчий процес, слід наго­лосити, що він визначається не стільки логікою навчально-ви­ховних залежностей і дидактичних установок, скільки послідов­ністю творчих процесів. К.С.Станіславський, розглядаючи при­роду сценічної творчості, виокремлював шість послідовних про­цесів:

1) волю;

2) шукання;

3) переживання;

4) втілення;

5) злиття;

6) вплив.

"У першому підготовчому процесі волі артист готується до майбутньої творчості. Він ознайомлюється з твором поета, захоп­люється або змушує себе захопитися ним і тим збуджує свої творчі здібності, тобто збуджує в собі бажання творити.

У другому процесі шукання... він шукає в собі самому й поза собою духовний матеріал для творчості.

У третьому процесі переживання артист невидимо творить для себе.

Він створює у своїх мріях як внутрішній, так і зовнішній образ зображуваної особи... Він повинен породнитися з цим чужим йому життям як зі своїм власним...

У четвертому процесі втілення артист наочно творить для себе.

Він створює видиму оболонку для своєї невидимої мрії...

У п'ятому процесі злиття артист повинен з'єднати до повного злиття як процес "переживання", так і процес "втілення".

Обидва ці процеси мають здійснюватися водночас, вони по­винні породжувати, підтримувати й розвивати один одного.

Шостим Станіславський називає процес впливу актора на глядачів"¹.

Отже, система К.С.Станіславського є не тільки наукою про акторську творчість узагалі, але й зокрема наукою про те, як, спираючися на об'єктивні закони людської природи, формува-

Цит. за: Станиславский КС. Собрание сочинений: В 8-ми т. — М., 1954. — Т.2. - С.19.

ЕЛЕМЕНТИ ТЕАТРАЛЬНОЇ ПЕДАГОГІКИ...

ти, розвивати й удосконалювати виконавські здібності. Вона — це свого роду методика підвищення в акторському мистецтві "коефіцієнта корисної дії" будь-якого індивідуального обдару­вання.

Інакше кажучи, якщо індивід має здібності до акторського мистецтва, то система допоможе йому зреалізувати їх повністю: тоді у майбутньому у особистості цих здібностей буде більше, ніж було раніше. Й така перспектива практично безмежна. Якщо ж за тих самих здібностей індивід ігнорує систему, то він ризикує зреалізувати свої здібності не повністю, через певний час їх буде менше, аж доки здібності або навіть талант не перетворються на згадку про них.

У педагогічному середовищі, а особливо у середовищі педа­гогів навчальних закладів мистецтва, побутує "теорія" про не­можливість навчити мистецтву (творчості). При цьому поси­лаються на висловлювання К.С.Станіславського про це, хоча К.С.Станіславський ніколи нічого подібного не казав. Його по­зиція точнісінько відповідає висловлюванню видатного вітчизня­ного психолога Л.С.Виготського, котрий писав: "Навчити твор­чому акту мистецтва неможливо, але це зовсім не означає, що вихователь не в змозі сприяти його утворенню й появі. Через свідомість ми проникаємо в несвідоме, ми можемо певним чином так зорганізувати свідомі процеси, щоб через них викликати процеси несвідомі"¹. Саме це всім своїм педагогічним і науковим досвідом стверджував К.С.Станіславський.

У річищі досліджуваної нами проблеми слід зробити застере­ження щодо звертання до емоційної царини особистості педаго­га. Це звертання зумовлене безпосереднім взаємозв'язком емоцій вчителів та переживань учнів. С.М.Батракова у своїй праці пише: "То ж яку роль відіграють емоційні переживання учнів у на­вчанні? Вважаємо, що для педагогічної теорії та практики важ­ливими є три аспекти, які в реальному процесі щільно взаємо­пов'язані:

1. Вплив емоцій на пізнавальні процеси.

Выготский Л. С. Психология искусства. — М, 1968. — С.327.

___________________________ РОЗДІЛ 2 ___________________________

2. Вплив емоцій на формування світогляду, норм моральніс-ності учнів.

3. Вплив емоцій на розвиток пізнавальних інтересів і потреб школярів.

Пізнавальна діяльність учнів у навчанні, зокрема сприйняття знань на слух, становить значне ускладнення. Виникають труд­нощі з боку уваги, чіткості уявлень, міцності запам'ятовування. Виниклі позитивні переживання значно полегшують діяльність школярів. Емоції визначають спрямованість уваги, характер сприйняття, його вибірковість, обсяг, нарешті, активізують мис-лительні процеси"¹.

Здійснюючи спробу дослідити особливості емоційної природи акторського мистецтва, ми звернулися до головних тез системи знань про сутність інтелектуальної та емоційно-вольової природи художньої творчості, розроблених у працях видатних вітчизняних учених — Л.С.Виготського, С.Л.Рубінштейна, О.М.Леонтьєва, Д.М.Узнадзе, О.С.ТТрангішвілі, А.Є.Шерозії, О.Г.Спіркіна, ГГ.В.Симонова, П.М.Єршова та інших. Відзначаючи вплив емо­ційних реакцій на зміст і динаміку сприйняття, уваги, уяви, пам'яті, мислення — словом, усіх елементів внутрішнього життя та участі в будь-яких проявах життєдіяльності організму, вчені вважають, що емоції людини — це найважливіша умова її роз­витку як особистості.

"Емоції (франц. emotion — хвилювання, від лат. emovere — вражаю, хвилюю) — реакції людини і тварин на вплив внутрішніх і зовнішніх подразників, які мають яскраво виражене суб'єктивне забарвлення й охоплюють усі різновиди чуттєвості й переживань. Пов'язані із задоволенням (позитивні емоції) або незадоволен­ням (негативні емоції) різних потреб організму"².

Почуття сучасна психологія розглядає як диференційовані всталені емоції, які виникають на грунті вищих соціальних по­треб людини (почуття інтелектуальні, естетичні, моральнісні).

Батракова С.Н. Педагогические приемы эмоционального воздействия на учащихся. — Ярославль, 1982. — С. 15.

Советский энциклопедический словарь. — М., 1982. — С. 1543. 56

ЕЛЕМЕНТИ ТЕАТРАЛЬНОЇ ПЕДАГОГІКИ...

"Почуття — це особливий різновид емоційних переживань, які мають виразний предметний характер і відрізняються порівня­ною всталеністю. У цьому розумінні почуття пов'язані з уявлен­ням або ідеєю про певний об'єкт — конкретний чи узагаль­нений"¹.

Слід додати, що почуття може не збігатися з емоційною ре­акцією на нього в конкретній нацюхвилинній ситуації: закохані посварилися, наговорили один одному образливих слів, ладні розлучитися — емоції гніву породжені коханням... Кохання Отел-ло до Дездемони змусило його скоїти вчинок, приховані мотиви якого по-різному визначають для себе чимало генерацій режи­серів, акторів і глядачів. А психологи стверджують, що реальні мотиви діяльності — вчинків, поведінкових актів — народжують­ся тільки ставши предметом усталених емоційних відносин, ідеа­лів, обов'язків, норм поведінки особистості².

Очевидно, захоплене осягнення цих законів психічного життя необхідне й педагогам-практикам, воно може убезпечити від над­мірної поміркованості у праці.

Про несподіваність вчинків, пристосувань, нюансів взаємодії, диктованих "істиною пристрасті", про імпровізаційну природу гри, породжувану справжнім переживанням життя героя, існує цікаве висловлювання одного з видатних театральних діячів Л.А.Сулержицького: "Розум у мистецтві відмінний слуга, але горе, коли він стає паном. Почуття потрібно вміти стримувати, акумулюючи його в собі й допікуючи до живого; але є межа, за якою настає час довіритися почуттю, робити його своїм про­водирем. І воно підкаже тобі такі барви, такі дрібниці, які не снилися нашій мудрості, друже Гораціо"³.

Побажання "навчитися владати собою", висловлене свого часу О.С.Пушкіним, має, з нашого погляду, стати відправною точкою розробки засад виховання культури почуттів творчої особистості педагога.

¹ Там же. - С1492.

Див.: Философский энциклопедический словарь. — М., 1983. — С.795 — 796.

Цит. за: Дикий А.Д. Повесть о театральной юности. — М., 1976. — С.247.

______________________________ РОЗДІЛ 2 _____________________________

Дата добавления: 2015-05-24