Загальні поняття про патологію. Латинська термінологія. Місцеві та загальні реакції організму на пошкодження

Лекція №1

Патологічна фізіологія - наука, яка вивчає найбільш загальні закономірності виникнення, розвитку і завершення хвороби.Іншими словами, це наука про життєдіяльність хворого організму. Хвороба і хворий організм є предметом вивчення багатьох медичних і клінічних дисциплін. Особливість патологічної фізіології полягає в тому, що вона вивчає загальне у хворобі, тобто найбільш загальні закономірності виникнення і розвитку хвороби, в той час як інші науки вивчають особливе, спеціальне.

Термін “патологічна фізіологія” вперше використав професор Ерфуртського університету А.Ф. Геккер у підручнику “Основи патологічної фізіології”.

Патологічна фізіологія як наука вирішує наступні завдання:

1. Встановлює суть хвороби.

2. Вивчає причини і умови виникнення хвороби.

3. Розкриває механізми розвитку хвороби та окремих її проявів, встановлює закономірності перебігу хвороби і механізмів видужання.

4. Визначає загальні принципи профілактики і лікування хвороб.

Здоров’я (від лат. salus, valetudo, sanitas — «здоров’я») – це стан повного фізичного, психічного і соціального благополуччя, а не тільки відсутність хвороб або фізичних вад (ВООЗ).

Найбільш загальним змістовним поняттям «хвороба» чи не на всіх мовах світу є вираз її шкоди, незручності, тяжкості (disease, англ.) загального стану хворої людини, відчуття болю і слабкості, нездатності до праці і спокійного життя. У давньогрецькому словнику хвороба позначається словом «nosos» або «pathos» - страждання. Латинське «morbus» стало підставою для багатьох позначень слова «хвороба» в мовах романської групи. Існує декілька визначень поняття “хвороба”. Вашій увазі пропонується наступне. Хвороба – це порушення життєдіяльності організму під впливом надзвичайних факторів зовнішнього або внутрішнього середовища, яке характеризується зниженням працездатності і пристосування з одночасною мобілізацією захисних сил.

Існує в медицині поняття «норма». Можна припускати, що норма - більш загальне поняття, що визначає багато процесів і явищ для живих організмів. «Норма» (від грец. Norma - мірило, спосіб пізнання) - термін, дуже близький до поняття «здоров'я», але він не вичерпує даний термін цілком. Можна бути здоровим, з точки зору відомих показників будови і функцій організму, але мати відхилення від норми за деякими окремими ознаками, наприклад, надмірний ріст, знижені розумові здібності. Однак можна бути хворим і в той же час мати цілком нормальну, з точки зору загальноприйнятих канонів моралі, поведінку, а в деяких випадках володіти при цьому навіть видатними розумовими здібностями.

У практичній медицині дуже часто користуються виразами «нормальна температура», «нормальна електрокардіограма», «нормальні маса і довжина тіла», «нормальний склад крові» і т.п. У даному випадку приймається до уваги норма як статистична середня величина згідно даних вимірювань у великої кількості здорових людей (статистична норма). Часто при цьому вказуються межі можливих коливань.

Однак норма – це не тільки і не просто середня статистична з ряду вимірювань. Під нормою, чи здоров'ям, розуміють таку форму життєдіяльності організму, яка забезпечує йому найбільш досконалу оптимальну діяльність і адекватні умови існування в середовищі. Наприклад, в умовах пониженого вмісту кисню на гірських висотах, нормальним слід вважати збільшення вмісту еритроцитів в крові в порівнянні з таким на рівні моря. В даний час популярним є визначення норми як оптимального стану життєдіяльності організму в даному конкретному середовищі.

Критерії хвороби. Важливим критерієм хвороби є скарги хворого (нездужання, біль, різні функціональні порушення та ін), які, однак, не завжди об'єктивно відображають стан організму. Визначальним критерієм хвороби є результати об'єктивного обстеження пацієнта із залученням широкого комплексу лабораторно-інструментальних методів дослідження, що дозволяють виявити ті чи інші відхилення від норми і встановити характерні симптоми (ознаки) захворювання.

В розвитку хвороби розрізняють чотири періоди (стадії): 1) латентний (інкубаційний); 2) продромальний; 3) період виражених клінічних ознак; 4) завершення хвороби.

Можливі наступні наслідки хвороб: видужання (повне і неповне), рецидив, ремісія, ускладнення, перехід у хронічну форму, смерть.

Видужання – це процес який приводить до усунення порушень, викликаних хворобою, і відновленню нормальних співвідношень із середовищем, для людини – перш за все до відновлення працездатності. Повне видужання – це стан, при якому зникають всі сліди захворювання і організм повністю відновлює свої пристосувальні можливості. При неповному видужанні наявні наслідки хвороби. Вони залишаються надовго або назавжди. Видужання забезпечується терміновими і довготривалими захисно-компенсаторними реакціями організму.

Ремісія – це тимчасове покращення стану хворого, яке проявляється сповільненням або призупиненням прогресування хвороби, частковим зворотнім розвитком або зникненням клінічних проявів патологічного процесу.

Рецидив – це новий прояв хвороби після уявного або неповного її припинення.

Ускладнення – це вторинний по відношенню до наявної хвороби патологічний процес.

Перехід в хронічну форму означає, що хвороба протікає повільно з тривалими періодами ремісії (місяці і навіть роки). Так, в старості численні хвороби набувають хронічного характеру (хронічна пневмонія, хронічний коліт).

Патологічна реакція - короткочасна незвичайна реакція організму на будь-який вплив.

Патологічний процес - поєднання патологічних і захисно-пристосувальних реакцій в пошкоджених тканинах, органах або організмі, що виявляються у вигляді морфологічних, метаболічних і функціональних порушень.

Слово «етіологія» означає вчення про причину (від грец. аitia - причина, logos - розум, вчення). У давнину це слово означало також вчення про хвороби взагалі (Гален). У сучасному розумінні етіологія - вчення про причини й умови виникнення і розвитку хвороб.

Причини хвороб. Причиною хвороби називають той фактор (головний етіологічний, специфічний), який викликає захворювання і його специфічні риси.

Етіологічні фактори бувають екзогенними (зовнішніми) і ендогенними (внутрішніми). До екзогенних факторів відносяться:

· фізичні – механічна дія, радіація, висока і низька температура, електричний струм перевантаження, невагомість та ін.;

· хімічні – неорганічні і органічні сполуки природного і штучного походження;

· біологічні – віруси, рікетсії, бактерії, гельмінти, членистоногі;

· психічні – слово;

· соціальні – рівень розвитку суспільства, традиції і інш.

Ендогенні фактори – спадковість, конституція, вік, стать, реактивність організму.

Поряд з етіологічними факторами існує також таке поняття, як фактор ризику.

Фактори ризику – це сукупність факторів, які в популяції людей статистично достовірно підвищують захворюваність на певну хворобу. Належність тих чи інших умов до факторів ризику визначають з допомогою епідеміологічних методів, які охоплюють великі контингенти людей. Так було встановлено, що факторами ризику атеросклерозу є порушення ліпідного складу плазми крові, артеріальна гіпертензія, вік, належність до чоловічої статі, ожиріння, гіподинамія, спадкові фактори, стрес.

Умови виникнення і розвитку хвороб. Фактори, які впливають на виникнення і розвиток хвороб, називаються умовами виникнення хвороби. На відміну від причини умови не є обов'язковими для розвитку захворювання. За наявності причини хвороба може розвинутися і без участі деяких умов її виникнення.

До внутрішніх умов, що сприяють розвитку хвороби, відносять: спадкову схильність до захворювання, патологічну конституцію (діатез), ранній дитячий або старечий вік.

До зовнішніх умов, що сприяють розвитку хвороб, відносять: порушення харчування, перевтому, невротичні стани, раніше перенесені хвороби, поганий догляд за хворим.

Патогенез (від грец. рathos - страждання, genesis - походження) - розділ патологічної фізіології, що вивчає механізми розвитку хвороб і їх закінчення. Патогенез вивчає все те, що відбувається після дії причини.

Адаптація – це пристосування організму і його структур до мінливих умов зовнішнього середовища. Адаптація забезпечує збереження гомеостазу і попереджує пошкодження в умовах дії факторів навколишнього середовища.

Компенсація – це стан, який розвивається як результат реалізації компенсаторних реакцій і процесів, спрямованих на відновлення порушеного гомеостазу внаслідок дії патогенних факторів. Компенсація усуває наслідки пошкодження.

В патогенезі існують два типи зв’язків між місцевим і загальним.

1. Первинно розвиваються місцеві порушення. Вони при відповідних умовах можуть приводити до загальних змін в організмі. Так, запалення, пухлини, опіки є місцевими порушеннями. Проте, якщо їх вираження досягає певного рівня, вони можуть викликати розвиток загальних порушень – гарячки, кахексії, опікової хвороби.

2. Первинно розвиваються загальні порушення. Вони можуть проявлятися загальними змінами. Так, при цукровому діабеті (загальному захворюванні) вторинно розвиваються місцеві процеси – фурункули, ураження суглобів, нервів, нирок, сітківки ока. Загальні зміни ліпідного обміну в організмі часто ведуть до розвитку атеросклерозу, що може проявлятися такими місцевими ураженнями, як інфаркт міокарда, інсульти, гангрена нижньої кінцівки.

В основі будь-яких функціональних порушень лежать структурні зміни на різних рівнях – молекулярному, субклітинному, клітинному і інші. Звідси виходить, що чисто функціональних хвороб немає. З іншого боку, функціональні порушення можуть бути причиною структурних змін. Так, гіперфункція клітин і органів закономірно приводить до їх гіпертрофії (структурні зміни).

Таким чином, кожна хвороба включає в себе комплекс складних специфічних і неспецифічних, загальних і місцевих, морфологічних і функціональних змін організму.

Класифікації хвороб:

1. Етіологічна: інфекційні та неінфекційні хвороби, спадкові та ін.

2. Топографо-анатомічна складається за органним принципу: хвороби серця, нирок, вуха і т.д.

3. За віком і статтю (хвороби новонароджених, дитячі хвороби, хвороби старечого віку, гінекологічні).

4. Екологічна класифікація хвороб виходить з умов проживання людини (крайова або географічна патологія: малярія, серповидно-клітинна анемія та ін.)

5. За спільності патогенезу: алергічні, запальні хвороби, пухлини, шок та ін..

Дата добавления: 2015-05-24