Травня- 1 червня 2014 Р. 3 страница

Навколо такого виступу можуть розгорітися суперечки, дискусії, до участі в яких повинен прагнути кожен. Викладачу необхідно уважно і критично слухати, помічати особливе в думках студентів, уловлювати недоліки і помилки, коректувати їх знання, і, якщо потрібно, виступити в ролі рефері. При цьому звернути увагу на те, що ще не було сказане, або підтримати і розвинути цікаву думку, висловлену виступаючим студентом.

III. Методика проведення семінарських занять

Семінар є найважливішою формою засвоєння знань. Очевидні три структурні його частини: передуюча (підготовка до заняття), безпосередньо сам семінар (обговорення питань теми в групі) і та, що завершує основну частину (післясемінарська робота студентів по усуненню пропусків в знаннях, які виявилися).

Не тільки сам семінар, але і передуюча, і укладаюча частини його є необхідними ланками цілісної системи засвоєння винесеної на обговорення теми.

Важливим чинником результативності даного виду занять, його високої ефективності є процес підготовки. Виступи навіть найдобросовісніших студентів без спрямовуючої ролі викладача не зможуть прозвучати на самому семінарі.

Перш за все студенти повинні з'ясувати запропонований план заняття, осмислити винесені для обговорення питання, місце кожного з питань в розкритті теми семінару. І в цьому велика роль належить викладачу.

Підготовка до семінару активізує роботу студента з книгою, вимагає звернення до літератури, учить міркувати. В процесі підготовки до семінару закріплюються і уточнюються вже відомі і освоюються нові категорії, мова студента стає багатшою. Стикаючись в ході підготовки з недостатньо зрозумілими моментами теми, студенти знаходять відповіді самостійно або фіксують свої питання для постановки і з'ясування їх на самому семінарі.

Викладач може запропонувати студентам подумати над постановкою таких питань по темі семінару, які викличуть інтерес своєю неоднозначністю, суперечністю, розділять учасників семінару на опонуючі групи. А це якраз те, що потрібне для дискусії, для активізації семінару, для пошуку студентами істини, яка, як відомо, народжується в суперечці. Саме собою зрозуміло, що і в арсеналі викладача повинні бути заготовлені питання для створення проблемних ситуацій, якщо вони не будуть створені виступами студентів, самою логікою розвитку семінару.

В процесі підготовки, опрацьовуючи запропоновані питання, студент визначає для себе одне-два з них (можна, звичайно і більше), в яких він відчуває себе найупевненіше і як консультант або опонент має намір задати тон на семінарі.

«Зайві» напрацювання не перешкодять, навіть якщо не все задумане вдається використовувати. У семінару є «своя логіка». Адже семінар йде, так би мовити, в «прямому ефірі» - уточнення, поправки до робочого плану, його корекцію доводиться робити «на ходу», тобто, в результаті несподіваних виступів, реплік, питань.

На другому етапі семінару студентами здійснюється вельми об'ємна робота по поглибленому проникненню в суть винесеної для обговорення проблеми. В ході семінару студент вчиться публічно виступати, бачити реакцію слухачів, логічно, ясно, чітко, грамотною літературною мовою висловлювати свої думки, наводити доводи, формулювати аргументи в захист своєї позиції. Це важливо для всіх, але особливо для студентів, які навчаються з правових спеціальностей, які розглядають людину як «предмет праці».

На семінарі кожен студент має можливість критично оцінити свої знання, порівняти із знаннями і уміннями їх висловлювати іншими студентами, зробити висновки про необхідність більш поглибленої і відповідальної роботи над обговорюваними проблемами.

В ході семінару кожен студент спирається на свої конспекти, зроблені на лекції, власні виписки з підручників, першоджерел, статей, іншої філософської літератури, на словник по даній темі. Семінар стимулює прагнення до вдосконалення конспекту, бажання зробити його більш інформативним, якісним. Від семінару до семінару, на всіх його етапах і їх корекції студент піднімається на вищу сходинку власної зрілості, своєї думки ефективніше працювати над проблемами, що безпосередньо відносяться до його майбутньої професії.

На семінарі і післясемінарському етапі «включається» психологічний чинник - мотивація готовності до навчання.

Знаходження самостійного виходу з проблемної ситуації дає хороший не тільки освітній, але і виховний ефект.

Процес мислення, самостійно знайдені аргументи, що з'явилися в результаті вирішення проблемних ситуацій, обставини сприяють пошуку і затвердженню орієнтирів, професійних цінностей, усвідомленню зв'язку з майбутньою професією.

Семінар – ефективна форма закріплення одержаних з обговорюваної проблеми знань, бачення цієї проблеми в цілому, усвідомлення її співвіднесення з іншими темами в рамках цілісної філософської концепції.

На підготовчому етапі семінару ряд студентів може одержати завдання - підготувати реферати і виступити з тезами, а потім викладач визначає питання для постановки перед групою.

Одним із завдань семінарів є засвоєння студентами основних понять. У засвоєнні їх є вельми ефективним проведення письмових і усних понятійних диктантів. Слід використовувати різні їх види: експрес-опит, опит-інверсія, диктант-персоналія, диктант-порівняння, диктант-тест, комбінований понятійний диктант.

Експрес-опит – це пропозиція розкрити названі поняття. Опит-інверсія, на відміну від завдання пояснити значення терміну, є пропозицією поставити питання. Такий прийом сприяє не просто «пізнаванню» терміну, але і вводить його в активний словник студента.

Диктант-персоналія закріплює знання імен учених у зв'язку з їх ученнями.

Диктант-порівняння дозволяє проводити порівняльний аналіз навчального матеріалу.

В рамках методики диктанту-порівняння і диктанту-персоналії можна розглядати і учбові тексти.

Ерудиція студента якнайповніше виявляється при використанні комбінованого понятійного диктанту.

Володіння понятійним апаратом – необхідна умова засвоєння предмету.

Семінар дозволяє використовувати все різноманіття наявних методичних засобів активізації вивчення дисципліни.

Семінар — розгорнута бесіда найбільш поширений на першому курсі. Його характерною особливістю є чітко сформульовані, тісно пов'язані між собою питання певної теми, які формулюються як пізнавальне завдання і на які студенти мають давати відповіді в результаті самостійного вивчення програмного матеріалу. Цей вид семінару не передбачає підготовки письмових доповідей чи рефератів, але вимагає знання фактичного матеріалу з того чи іншого питання, уміння аргументовано викласти свої знання в усній формі. У результаті бесіди з одним студентом заняття поступово переростає в розгорнуту бесіду з іншими учасниками семінару, з'ясовуються другорядні питання, що сприяє глибшому засвоєнню матеріалу. Надалі розв'язання одно­го пізнавального завдання приводить до постановки й розв'язування наступ­ного.

Структурно семінар-бесіда має обов'язкові складові, які викладач праг­не раціонально використати в процесі роботи:

1. Вступне слово керівника семінарського заняття, під час якого він визначає місце питань, що виносяться на обговорення, в історії України, їх зв'язок з питаннями, що вивчалися раніше, ставить конкретне завдання цього семінарського заняття.

2. Основна частина семінару, на яку відводиться найбільше часу, — це бесіда з питань, що виносяться на заняття. Викладач ставить запитання до всієї групи, але вибирає серед бажаючих того, хто буде відповідати першим. Надалі до обговорення питань залучаються інші студенти, які доповнюють чи виправляють своїх попередників. Так семінарське заняття переростає в розгорнуту бесіду з групою.

3. Заключне слово керівника семінару до окремого питання потрібне, якщо проблема не з'ясована повністю чи розкрита неправильно. За цих умов викладач зобов'язаний доповнити чи уточнити питання. Натомість заключне слово після закінчення розгляду всієї теми наприкінці заняття обов'язкове. Викладач оцінює рівень підготовки студентів до заняття, виставляє відповідні бали, підбиває підсумки та робить узагальнення з теми, дає завдання на наступне заняття.

Семінар доповідей і повідомлень ставить вищі вимоги до студентів на всіх етапах підготовки до нього. Ретельно готуючись до цього виду семінарських занять, студенти ґрунтовно вивчають і конспектують різні джерела та літературу, продумують відповіді на питання, винесені для розгляду. Під час семінару доповідачі послідовно й логічно викладають свої думки, аргументуючи їх конкретними фактами. Інші студенти уважно слухають виступаю­чого, зазначають слабкі та сильні сторони його доповіді з метою доповнити, виправити колегу чи вступити з ним у полеміку. Цей вид семінарського за­няття дає змогу обговорювати спеціально підготовлені студентами письмові доповіді — реферати (див. про це детальніше далі), заздалегідь визначати подальші питання.

Структурно семінар доповідей і повідомлень складається з таких елементів: вступне слово керівника семінару, доповіді студентів з окремих питань, обговорення та оцінювання кожного виступу, підбиття підсумків заняття викладачем.

Свої особливості має й семінар-диспут — один із найефективніших методів активізації процесу самостійного мислення. Дискусія, тобто колективне обговорення питань, інколи виникає стихійно, під час проведення й інших типів семінару, інколи планується викладачем заздалегідь у формі семінару-диспуту. Семінари дискусійного характеру сприяють виробленню в сту­дентів уміння обговорювати проблеми і знаходити шляхи їх вирішення, висловлювати й аргументувати свої погляди, слухати один одного, виступати в ролі критиків.

Ефективність проведення дискусії досягається за умови дотримання такої схеми проведення семінарського заняття: спочатку висувається проблема (завдання), яка потребує вирішення; далі визначається гіпотеза, створюється ситуація, за якої учасники семінару повинні самостійно з'ясувати проблему; нарешті відбуваються науковий пошук, вирішення проблеми шляхом зіставлення різних думок, їх аргументації та доказу на основі раніше набутих знань.

Враховуючи певні особливості при підготовці до семінару-диспуту з історії України, рекомендуємо використовувати деякі поради. Готуючись до диспуту, необхідно виділити основні поняття, пов'язані з предметом обгово­рення, уточнити значення термінів, які передбачається використати. Адже важливо, щоб студенти, які беруть участь у дискусії, вкладали в терміни та поняття однаковий зміст. Інакше можливі двозначність, нерозуміння позиції опонента. Починайте спростовувати конкретні положення лише після того, як з'ясували предмет диспуту, уважно вислухали й переконалися, що пра­вильно зрозуміли позицію опонента, чітко визначили розходження з влас­ною думкою. Ставлячись із повагою до поглядів і переконань свого опонен­та, водночас намагайтеся передусім довести внутрішню суперечливість по­ложень, які він обстоює. Висуваючи тезу (думка, правильність якої треба довести), добирайте докази й аргументи (положення, за допомогою яких об­ґрунтовуються тези), стежте за їх логічністю, щоб у них не було суперечнос­тей. Для прикладів добирайте типові, а не випадкові факти. Не плутайте спростування способу доведення, який застосував опонент, і сутності самої тези. Адже можна неправильно доводити і правильні положення. Критику­вати треба неправильну думку, а не самого опонента.

Отже, особливості проведення будь-якого виду семінарського заняття свідчать, що воно безпосередньо пов'язане із самостійною роботою студента, передбачає вироблення студентом на основі вивченого матеріалу власного погляду на конкретну проблему, формування самостійного та оригінального мислення. Кожен студент повинен усвідомити, що семінар проводиться не лише заради перевірки й оцінювання успішності його знань. У процесі практичної роботи необхід­но прагнути з'ясувати причини власних успіхів і невдач, використовувати позитивний досвід своїх колег, щоб надалі ще ефективніше проводити само­стійну роботу. Сумлінна систематична самостійна підготовка й активна участь у роботі семінару — обов'язкова вимога до всіх студентів. Тому важ­ливо, щоб на кожному семінарському занятті активно працювало якомога більше студентів. Адже саме їх недостатня підготовленість є основною при­чиною незадовільної роботи на семінарських заняттях. На жаль, деякі сту­денти обмежуються переписуванням рекомендованого навчального матері­алу, зачитуючи готові тексти на семінарі. Інші при підготовці до семінару з історії сучасного світу використовують лише один підручник (посібник) чи конс­пект лекцій. Часто причина полягає в дефіциті часу, завантаженості з інших, передусім професійно орієнтованих дисциплін. Така "самостійність" має формальний характер, адже вона є неповною й приносить значно менше користі, ніж активна пізнавальна діяльність.

У зв'язку з цим подаємо деякі поради загального характеру, які необхід­но послідовно використовувати при підготовці до семінарського заняття:

Докладно ознайомтеся з темою і планом заняття, кожним із винесе­-
них на розгляд питань.

Знайдіть і замовте у бібліотеці відповідну рекомендовану
літературу, насамперед обов'язкову.

Прочитайте основну літературу до кожного з питань семінару, намагаючись осмислити прочитане.

Законспектуйте необхідний матеріал, випишіть цитати.

Те саме зробіть із додатковою літературою, маючи на меті з'ясувати
окремі деталі того чи іншого питання.

Складіть план і текст свого виступу на семінарському занятті з кожно­го питання.

Важливо враховувати, що при підготовці до семінару студенту необхідно не тільки знайти та вивчити рекомендовані джерела, а й зробити необхідні виписки, підготувати відповіді на питання, винесені для обговорення. Це передбачає ведення конспекту з семінарських занять, а отже, необхідність оволодіння методикою самостійного конспектування письмових джерел.

Для того щоб зробити правильний запис, необхідно ознайомитись із змістом тексту і скласти його план, на основі якого й має бути створений конспект. Конспективний запис треба поділити на частини відповідно до пунктів плану; кожна частина має містити виклад одного з положень, а та­кож його аргументацію. Натомість одночасне читання та конспектування абзац за абзацом можуть призвести до того, що до конспекту потраплять дру­горядні матеріали. Такий запис важко сприйматиметься, ускладнюватиме користування ним під час підготовки до семінарських занять. Конспектив­на форма запису вимагає не тільки фіксації найважливіших положень дже­рела, а й наведення необхідних міркувань, доведень. Інколи в конспекті, як правило на полях, роблять власні зауваження. Ретельно занотовуючи істо­ричні документи чи виписки з них, точно вказують бібліографічні дані пуб­лікації.

Зрозуміло, що при підготовці до семінарських занять робота з першоджерелами обов'язково має поєднуватися з вивченням літератури з основ психології та педагогіки. Це один із найважливіших засобів навчання, який передбачає чи­тання текстів підручників, посібників, наукових статей, довідкової літера­тури, що вимагає активної розумової діяльності. У процесі формування самостійних навчальних умінь і навиків студент має бути залучений до такої діяльності, у ході якої читання текстів з основ психології та педагогіки буде спрямоване на розуміння смислу прочитаного й разом із тим на стимулювання пізнаваль­ної активності та мотивації навчання, тобто усвідомлення студентом себе суб'єктом навчання. За таких умов студент буде не лише читати необхідну літературу, а й використовуватиме її як джерело знань. Щоб успішно справитися з цим завданням, студент повинен оволодіти відповідною методикою самостійної роботи.

Творча, раціональна робота з книгою з метою глибокого та міцного засвоєння знань передбачає, по-перше, оволодіння методикою читання, по-друге, вміння аналізувати текст і записувати його. Якість засвоєння прочитаного тексту значною мірою залежить від уміння: а) правильно читати; б) розуміти, усвідомлювати й закріплювати прочитане; в) відчувати, пережива­ти прочитане.

Головними видами читання є: попереднє — загальне ознайомлення з книгою; повне читання тексту з метою засвоєння ос­новних ідей та логіки змісту книги; повторне читання; часткове читання з ме­тою вивчення додаткової літератури, необхідної для уточнення змісту мате­ріалу книги.

Читаючи текст у процесі підготовки до семінару, студенту слід зосередитися над його змістом, не відволікаючись, не думаючи про щось інше. Іна­кше читання виявиться малоефективним. Натомість цілеспрямоване й уваж­не читання розвиває самостійність мислення, необхідну для пізнання сут­ності питання. При читанні необхідно стежити за розвитком думки автора, щоб зрозуміти зв'язок між положеннями, які висуваються, їх аргумента­цією та висновками.

Оволодіння студента методом правильного читання пов'язане з повноцінним повторенням і резюмуванням змісту тексту. Крім запам'ятовування конкретних фактів студент повинен уміти опрацьовувати отри­ману інформацію, письмово викладати власну думку щодо прочитаного. Це сприяє розвиткові навичок аналізувати текст, а також самостійних суджень. Натомість детальне конспектування в процесі читання може відволікати увагу студента або зводити її до механічного переписування незасвоєних фрагментів тексту.

З метою цілеспрямованої та ефективної роботи з текстом рекомендуємо використовувати такі поради:

Не переписуйте цілі речення чи абзаци; краще виписуйте ключові дум­ки, ідеї.

Затримуйте увагу на вступному реченні кожного абзацу, особливо, коли це великі абзаци.

Не пропускайте так звані слова-сигнали ("отже", "таким чином",
"підбиваючи підсумки" тощо), які застосовуються для того, щоб загострити увагу на чомусь важливому. Уміння виділяти слова-сигнали в підручниках, посібниках, статтях дуже важливе для розвитку здатності засвоювати прочитаний матеріал у всій його смисловій цілісності, тобто не спрощуючи й не пропускаючи висновків та оцінок автора.

Уважно ознайомтеся з висновками автора.

Одразу після прочитання перевірте, що ви запам'ятали, і відобразіть
ключові думки, факти, власні оцінки у вигляді послідовної схеми змісту тек­сту. Така схема передбачає:

а) перелік головних питань у логічному порядку;

б) розкриття змісту головних питань (конкретні факти та приклади, які їх підтверджують);

в) аналіз головних питань (їх значення, застосування, висновки та оцінки).

Доповідь, яку планується виголосити на семінарі, має відповідати таким вимогам:

1) методологічно правильно і повно розкрити зміст вибраного питання;

2) показати самостійну роботу над історичними джерелами та літературою;

3) продемонструвати вміння планувати чітко все те, що вивчається, й зрозуміло формулювати головні питання доповіді.

Слід також розрахувати, щоб час доповіді не перевищував 10 хв. Адже інакше студент може не встигнути розкрити питання. До того ж чимало труднощів виникає в процесі самого виступу. Досвід проведення семінарських занять свідчить, що для студента-доповідача особливого значення набува­ють три фактори:

1) володіння матеріалом;

2) володіння собою;

3) володіння аудиторією.

Суттєвим недоліком певних студентів є невміння послідовно й логічно викласти на семінарі свої думки. Навіть вивчивши питання, вони інколи не можуть ефективно ним скористатися, відповідають нечітко й незрозуміло. Подолати цей недолік значною мірою допомагає підготовлений заздалегідь план відповіді. Він може стати надійним помічником при підготовці до виступу, а згодом до іспиту.

Важливим елементом самостійної підготовки доповіді є ознайомлення студента з науковими та публіцистичними статтями, присвяченими сучасним проблемам психології та педагогіки. Вони містять, як правило нові факти, трактування, сприяють виробленню наукового мислення. Використання їх на семінарському занятті надає йому полемічності та гостроти. Проте студентам слід звернути увагу на наукову коректність подання нових наукових фактів, концепцій, висновків, оцінок. Важливо остерігатися крайнього максималізму, не допус­кати механічної підміни старої схеми новою, одного стереотипу іншим.

Звичайно, готуючи доповідь, студент повинен прагнути зробити її не тільки правильною за формою, а й цікавою за змістом. Для цього у виступі, зокрема, необхідно уникати слів – «паразитів» («ну», «значить» тощо), тавтологій (повторення одних і тих же слів), іноземних слів, абстрактних понять. Натомість намагайтеся включити до своєї доповіді цікаві приклади, приказ­ки, прислів'я, «крилаті» вислови. їх доречне використання пожвавить ви­ступ, зробить його емоційнішим.

4. Плани семінарських занять з дисципліни

«Соціальна педагогіка»

Семінар № 1

Тема: МІКРОФАКТОРИ СОЦІАЛІЗАЦІЇ (2 години)

План

1. Проаналізуйте сім’ю як фактор соціалізації людини на різних вікових етапах.

2. На прикладі окремої сім’ї спробуйте виявити лінії її взаємодії з іншими мікрофакорами соціалізації.

3. Охарактеризуйте засоби організації ефективної життєдіяльності різних груп однолітків в конкретному мікросоціумі.

4. Що таке субкультура і яку роль вона відіграє в соціалізації людини?

5. Проаналізуйте характер відомих вам неформальних течій в молодіжному середовищі з точки зору їхнього впливу на соціалізацію людини.

6. Проаналізуйте роль релігійних організацій в соціалізації людини.

Теми доповідей та рефератів

1. Особливості сімейної соціалізації в вашому регіоні

2. Релігійні організації в регіоні як фактор соціалізації

3. Особливості між поколінних взаємовідносин в регіоні і можливості їх оптимізації

4. Інтеграція впливу мікрофакторів соціалізації як соціально-педагогічна проблема

Література

1. Андреева Г.М. Социальная психология. – М., 1988.

2. Комаров М.С. Введение в социологию. – М., 1994.

3. Левичева В.Ф. Молодежный Вавилон. – М., 1989.

1. Мудрик А.В. Введение в социальную педагогику. – Пенза, 1994.
2. Психологические проблемы изучения неформальных молодежных объединений. – М., 2008.

6. Смелзер Н. Социология. – М., 2004.

7. Щепанская Т.Б. Символика молодежной субкультуры. – Спб., 1993.

Сім'я і домашнє вогнище. Сучасні тенденції розвитку сім'ї і змінення її функцій. Особливості взаємодії в сім'ї. Основні функції і механізми сімейної соціалізації.

Сусідство і мікросоціум. Характеристики мікросоціуму: просторова, архітектурно-планувальна, культурно-рекреаційна, демографічна, соціально-психологічна. Особливості і тенденції розвитку сусідства і мікро соціуму в умовах села та міста.

Групи однолітків та субкультура. Характеристика групи однолітків; вікові особливості; типологія груп; соціалізуючи фактори і механізми. Субкультури: вікові, професійні, соціально-культурні, деліквентні. Ознаки субкультури: ціннісні орієнтації, норми поведінки, джерела інформації,смаки і засоби проведення вільного часу, жаргон. Соціалізуючі функції і механізми.

Інститути виховання, їхня номенклатура і типологічні особливості. Зростання кількості і різноманітності інститутів виховання, змінення їхньої ролі і спріввідношення між собою в процесі соціалізації. Соціалізуючі функції і механізми.

Суспільні, державні і приватні організації, їхня номенклатура і типологічні особливості. Соціалізуючі функції і механізми.

Релігійні організації: тенденції розвитку і змінення місця і ролі в житті суспільства. Соціалізуючі функції і механізми.

Семінар № 2

Тема: МЕЗОФАКТОРИ СОЦІАЛІЗАЦІЇ (2 години)

1. Охарактеризуйте тенденції впливу Засобів масової інформації на життя і розвиток людини.

2. Охарактеризуйте тенденції споживання продукції Засобів масової інформації в студентському середовищі.

3. Дайте порівняльний аналіз сільських поселень, міста і селища з точки зору можливостей, які вони надають для соціалізації жителів.

4. Покажіть позитивні і негативні можливості для соціалізації в місті, в якому Ви живете.

5. Як пов'язані між собою мікро- і мезофактори соціалізації?

6. Розробіть проект оптимізації взаємодії мікро- і мезофакторів соціалізації в регіоні, де Ви живете.

Теми доповідей та рефератів

1. Урбанізація та її роль в житті суспільства і соціалізації людини

2. Дослідження специфіки соціалізації в конкретному поселенні

3. Дослідження впливу Засобів масової комунікації на соціалізацію конкретної групи населення міста, в якому Ви живете.

Література

1. Андреева Г.М. Социальная психология. – М., 1988.

2. Комаров М.С. Введение в социологию. – М., 1994.

3. Мудрик А.В. Введение в социальную педагогику. – Пенза, 1994.

4. Смелзер Н. Социология. – М., 2004.

5. Фролов С.С. Социология. – М., 1994.

Засоби масової комунікації: тенденції розвитку, зміни у вживанні друкованої продукції та електронної преси, перспективи розвитку; її роль в житті людей залежно від віку.

Тип поселення (село, місто, селище): демографічні, соціально-професійні і соціально-психологічні особливості і різниця; соціальна мобільність, можливості вибору в поселеннях різного виду; специфіка сім’ї, спілкування і взаємовідносин в різних вікових групах і між ними; різниця в умовах соціалізації в селі, малому, середньому і великому місті, в селищі.

Регіональні умови: географічні, природно-кліматичні,економічні, демографічні, культурні відмінності і їх вплив на соціалізацію населення, окремих вікових груп і конкретних людей.

Взаємодія мезофакторів та мікрофакторів соціалізації.

Семінар № 3

Тема: МАКРОФАКТОРИ СОЦІАЛІЗАЦІЇ (2 години)

1. Що дозволяє віднести країну до макрофакторів соціалізації?

2. Як етнос впливає на соціалізацію людини?

3. На прикладі міжетнічного конфлікту покажіть роль етносу в соціалізації людини.

4. Суспільство як фактор соціалізації.

5. Проблеми соціалізації в сучасному суспільстві у зв’язку з змінами його структури.

6. Державна політика як регулятор соціалізації.

Теми доповідей та рефератів

1. Етнос (конкретний) як середовище соціалізації

2. Взаємодія суспільства і держави в процесі соціалізації поколінь

Література

1. Андреева Г.М. Социальная психология. – М., 1988.

2. Комаров М.С. Введение в социологию. – М., 1994.

3. Кон И.С. Ребенок и общество. – М., 2008.

4. Мид М. Культура и мир детства. – М., 2007.

5. Мудрик А.В. Введение в социальную педагогику. – Пенза, 1994.

6. Смелзер Н. Социология. – М., 2004.

7. Щепаньский Я. Элементарные понятия социологии. – М., 2001.

Країна як природно-географічний фактор соціалізації, який визначає рамки соціалізації населення і окремих статєвовікових і соціальних груп населення. Етнокультурні умови соціалізації. Поняття етнос і національний характер. Етнічні особливості духовного складу (менталітет) і їх вплив на людину. Етнічні і міжетнічні стереотипи, норми поведінки і міжпоколінних відносин. Концепції особистості і виховання.

Суспільство як політико-соціологічне явище. Статевовікова структура суспільства і проблема між поколінних взаємовідносин. Економічний розвиток і умови соціалізації. Соціальна і політичні структури: тенденції їх розвитку і тенденції змін впливу на членів суспільства. Процеси в сучасному суспільстві, які визначають зміни в соціалізації.

Держава як політико-юридичне явище. Держава і створення соціально-економічних і політичних умов соціалізації. Відносно цілеспрямована політика держави по соціалізації громадян.

Взаємодія макрофакторів соціалізації між собою та їх вплив на мезо- та мікрофактори.

Семінар № 4

Тема: МЕГАФАКТОРИ СОЦІАЛІЗАЦІЇ (2 години)

1. Вплив космосу на життя людини.

2. Планетарні та світові процеси і їх вплив на середовище.

3. Планетарні та світові процеси і їх вплив на життя людини.

4. Глобальні проблеми, їхній вплив на соціалізацію.

Теми доповідей та рефератів

1. Людина в світі, який змінюється

2. Космос і людина як мікрокосм

3. Глобальні конфлікти і перспективи їх загострення і вирішення

Література

1. Андреева Г.М. Социальная психология. – М., 1988.

2. Мудрик А.В. Введкение в социальную педагогіку. – Пенза, 1994.

3. Політологія. – М., 1993.

4. Чижевський А.Л. Физические факторі исторического процесса. – Калуга, 1924.

5. Щепаньский Я. Элементарные понятия социологии. – М., 2001.

Космос і його вплив на життя землян.

Планета, світ як мегафактори соціалізації. Планетарні і світові процеси, їх вплив на середовище буття і життя людини.

Дата добавления: 2015-05-24