Основні поняття

Матеріали до лекції.

І. Сутність інтеграції в шкільній мистецькій освіті. Зміст курсу «Мистецтво»

Мета: систематизувати знання студентів щодо розуміння сутності інтеграції в шкільній мистецькій освіті, змісту та структури курсу «Мистецтво» у початковій школі.

- Взаємодія мистецтв — це проста форма контакту, характерна участю двох або декількох видів, серед яких можуть бути види як пластичних, так і мусичних мистецтв (живопис і прикладні мистецтва, сценічні, - з художнім і музичним оздобленням іт. д.).

- Інтеграція — (лат. integration — відновлення, integer — цілий), бік розвитку, пов'язаний з об'єднанням в ціле раніше різнорідних частин і елементів.

- Інтеграція 1. Поняття, що означає стан зв'язаності окремих диференційованих частин і функцій системи, організму в ціле, а також процес, що веде до такого стану. 2. Процес зближення і зв'язку наук, що відбувається водночас з процесом їх диференціації.

- Інтеграція і диференціація – це пара категорій, яка взаємодоповнює одна одну, не може існувати одна без іншої. Інтеграція є умовою диференціації, бо забезпечує автономне існування частин в межах цілісної освітньої системи. Диференціація надає можливість інтегрувати, бо, як відомо, дуже різне, неоднакове може інтегруватись.

- Кольоровий слух - окремий випадок синтезії; відчуття різних кольорів, а також позапредметних просторових і графічних уявлень, що виникають під час сприйняття певних звуків, співзвуч, тональностей.

- Комплекс мистецтв - багатогранна цілісність, що обумовлюється різними відносно самостійними елементами, які взаємодіють між собою й передбачають інтеграцію та диференціацію.

- Поліхудожнє виховання - процес формування цілісного художнього світогляду особистості через формування естетичного ставлення до різних видів мистецтва на основі усвідомлення їх універсальності і специфічних закономірностей художньо-образного відтворення дійсностіта активний розвиток її художніх проявів (власної художньо-творчої діяльності).

- Синергетика - галузь знань, яка базується на нелінійному мисленні і міждисциплінарних досліджень проблем самоорганізації в природі та суспільстві. Вона дозволяє сучасній науці мати принципово нові підходи до світорозуміння, нетрадиційного пояснення складних явищ і парадоксів розпитку, які стали актуальними в реаліях інформаційного суспільства.

- Синтез - однорідна органічна цілісність при повному взаємозлитті взаємодіючих елементів, що не визнає диференціацію.

- Синестезія (з гр.) — сполучати, поєднувати, зіставляти.

- Художня культура - це предмет, який розглядає загальні закономірності розвитку різних видів мистецтва, його зв'язок із суспільним рухом, його активну роль у житті людини.

- Художня картина світу - синтез узагальнених чуттєвих образів, які відображають природні та соціальні явища в їх відношенні до людини, розвиток і функціонування цих явищ у різних просторово-часових вимірах буття.

- Естетична діяльність - духовна діяльність людини включає: створення витворів мистецтва; сприйняття йдумку про витвори мистецтва. Естетична діяльність здійснюється за певними «законами» і призводить до того, що людина вступає у естетичні відносини з навколишньою дійсністю, змінюючи, удосконалюючи і розвиваючи свої здібності і свій внутрішній духовний світ.

«Інтеграція – єдиний процес взаємодії елементів, де водночас забезпечується системність кінцевого результату процесу та зберігаються індивідуальні властивості елементів інтеграції» ^{[1] [1]}.

«Інтеграція постає передусім як організація знання, спрямована на одержання чи виробництво максимуму інформації при мінімальних витратах»^[2][2]

Інтеграційні процеси, які увійшли у оновлений зміст освіти та стали пріоритетним напрямком в його реалізації, спрямовуються на досягнення та реалізацію багатьох принципів освіти - це і формування цілісної картини світу, планетарного мислення, вміння об’єднати в єдину цілісну систему вузькі галузеві проблеми, принципу національної спрямованості освіти, що передбачає інтеграцію освіти з національною історією, традиціями, українською культурою, принципу відкритості освіти, який зумовлює інтеграцію у світові освітні простори.

Специфіка методології міждисциплінарного знання полягає у верховенстві інтеграційних, синтезуючих тенденцій. Такий підхід сприяє відновленню цілісних уявлень про світ, картині миру як єдиного процесу. Інтеграція знань на основі міждисциплінарних зв'язків дає можливість охопити лінійні зв'язки по горизонталі і точкові по вертикалі, уловити не тільки послідовність, але і одночасність цих зв'язків і відтворити на новому, вищому рівні цілісне бачення будь-яких проблем, ситуації, явища у всій багатогранності, багатоаспектності.

Головна вимога до сучасної людини, що живе у світі глобальних змін та інтеграційних процесів, надзвичайно стрімкого розвитку техніки та інформаційних ресурсів, - є вміння творити, креативність.

“Під час творчості вона (особистість) є найбільш інтегрованою, цілісною, односпрямованою, повністю організованою, підкореною об’єкту, що її захопив. Таким чином, креативна система є цілісною (гештальною) якістю особистості...Частиною процесу інтеграції особистості є повертання до без свідомого і перед свідомого, особливо відносно до первісних процесів (поетичному, метафоричному, містичному, первісному, архаїчному, дитячому” ^{[3] [3]}

Відомий вчений Б.Анан’єв роблячи аналіз роботі мозку, сприйняття, особливостям різних видів діяльності, в тому числі і у сприйнятті мистецтва, вказував на те, що людина в своєму розвитку сама «виховує» свій мозок, і характеризував природу сприйняття як ефект високого співпадіння моментів готовності функцій і педагогічного впливу на їх формування. Вчений використовуючи спеціальне обладнання встановив, що в нашому мозку не має окремих дільниць, які б відповідали за ті чи інші види діяльності. Мозок складається з схем і конструкцій, ланки яких знаходяться як в корі головного мозку так і в підкорці. Ці системи постійно змінюються –до тих, які стали звичними підключаються нові, гнучкі для нестереотипних дій, що появляються уперше. Тобто кількість систем зі зростаючою кількістю інформації постійно змінюється. Важливу роль в усій цій діяльності грає ємоційно-чуттєва сфера і творча активність особистості, розвиток якої безпосередньо пов'язаний з заняттями мистецтвом.^[4][4]

Наслідки інтегрованого викладання:

- результатом інтегративного процесу є система;

- збереження індивідуальних властивостей елементів інтегрованих знань дає змогу структурувати знання як за предметним, так і за проблемним принципом;

- функціональні залежності між параметрами інтегрованої системи є нелінійними;

- обсяг інтегрованих знань менший за обсяг елементів знань, що інтегруються;

- залежно від умов знання проявляються предметний або інтегративний характер (дуалізм знань), що зумовлює збереженням індивідуальних ознак елементів;

- під час формування інтегративної системи елемент якісно змінюється, виконуючи “роботу входу” в структуру системи.^[5][5]

Жодне мистецтво не здатне цілісно і всебічно відобразити дійсність. Оскільки вони сприймаються п’ятьма органами почуттів. Кожен вид мистецтва володіє специфічними виразними засобами і можливостями впливу на особистість.

Музика серед інших мистецтв виділяється особливою емоційною глибиною, її сила – у динамізмі, активності, процесуальності. Ці можливості не притаманні живопису, що належить до статистичного мистецтва, та літературі. Але музична мова виявляється слабкою у змалюванні конкретних образів оточуючого світу, безпосереднього вираження думок та почуттів, уявлень людей, викликаючи до активної діяльності сторони літературного мистецтва. Живопис – мистецтво статичне. Але воно здатне надати певну інформацію про зовнішній світ, звертаючись до найповнішого аналізатора людського сприйняття – зору. Генетичний зв'язок виявляється у спільній утилітарній природі походження різних видів мистецтв. Морфологічний – демонструє художню будову мистецьких творів: суть художніх творів, художнього образу, специфіку виразних засобів. Особливості принципів розвитку, форми, методу стилю. Наявність спільних рис та елементів в мистецьких мовах робить процес комплексного використання мистецтв особливо результативними.

Можна виявити деяку подібність у засобах виразності музичного та літературного видів мистецтв: інтонація як основа образотворення і музичності (мелодійність поетичного слова, метроритмічна організованість музики і поезії, деякі особливості членування будови, елементи звуконаслідування, особливості динамічного темпу). Незважаючи на різну природу музика і живопис також мають ряд подібних рис. Під час сприйняття музики можуть виникати просторові уяви. Як і у просторових мистецьких творах, в музичних можна вести мову про наявність «провідного та перспективного планів», про світлотіньові співвідношення, про колорит, композицію, повторність та контраст, як головний принцип образотворення. Функціональні взаємозв’язки виявляють у наявності ряду суспільних функцій (гносеологічної, комунікативно – перетворюючої, виховної та інших), які виконує мистецтво, як форма суспільної свідомості у цілому та кожен його вид окремо.

Мистецтво – синкретичне у своїй основі, виявляє дві тенденції: з одного боку до інтеграції, з іншого до диференціації.

У процесі еволюції із первісного синкретичного мистецтва виокремилися різні його види., які класифікують як візуальні, ті що ми сприймаємо зором, та аудіальні, ті,що ми сприймаємо слухом. Та є ще й такі, що поєднують зорове і слухове сприйняття – аудіовізуальні.

Синтез мистецтв існував завжди у двох формах:

Перша форма (просторові мистецтва)	Архітектура, скульптура. декоративне мистецтво, монументальний живопис, дизайн ландшафтів та інтер’єрів. Поєднуються різні образотворчі мистецтва. Приклади: палацові комплекси (Версаль у Франції, Петергоф у Росії, Алупкінський Воронцовський палац в Україні та інші), садово-паркове мистецтво (Гайд-парк у Лондоні, «Софіївка» в Умані тощо)
Друга форма (просторові й часові мистецтва)	Наприклад, хореографія, театр, кіно, телебачення тощо.

Термін "синестезія" увійшов до теорії мистецтва понад 100 років тому і сьогодні вельми популярний в естетиці, хоча до цих пір немає єдиного визначення цього поняття і його дефініцій. Синестезією називають, перш за все, почуттєві зв'язки в психіці, а також результати їх проявів в конкретних областях - поетичні стежки почуттєвого змісту; кольорові і просторові образи, що викликаються музикою; і навіть взаємодії між мистецтвами (наочним і слуховими). Так, до літературної синестезії відносять вирази типу "червоний заклик" (А.Блок), до живописної - картини М.Чюрльоніса^[6][6] і В.Кандинського, до музичної - твори К.Дебюссі і М.А.Римського-Корсакова, мається на увазі при цьому існування особливих "синтетичних" жанрів (програмна музика, музичний живопис) і навіть видів мистецтва (світломузика).

Приклади кольорово-тональних асоціацій деяких російських композиторів можете знайти в статях Галеева Б.М., Ванечкина И.Л. «Цветной слух» и «Теория аффектов»/ http://prometheus.kai.ru/t_aff.htm [Цит. 8.01.2008]

Існують загальні для природи мистецтва закономірності: ^{[7] [7]}

Ритм

Гармонійність

Пропорційність

Рівновага

Симетрія та асиметрія

Динаміка та статика

Контраст і нюанс.

Ритм. Від грецьк. «плин», «розмірений рух». Для виникнення ритму необхідна почерговість, співвідношення однорідних елементів, якими можуть бути музичні звуки, їх тривалості, різноманітні психологічні стани... Оскільки будь-який рух відбувається в часі й просторі, ритм може бути умовно поділений на «часовий» і «просторовий». Тоді його елементами можуть стати також частини архітектурної споруди, фарби на картині тощо. Спочатку слово ритм стосувалося всіх мистецтв, а його переважне вживання в музиці й поезії установилося пізніше.

У ритмі має значення якісна характеристика, його емоційна виразність: настійність або аморфність, активність або пасивність, динамічність або статичність. Так виникає поняття метра як періодичності акцентів. Якщо ритм розуміти як основну всеосяжну ідею, універсальне явище, то метр виступає як окремий випадок ритму. Тоді всякий метр — ритм, але не всякий ритм — метр. За висловленнями давніх філософів, «метри — особливі види ритмів», «метр — це скутий ритм».

Як і в музиці, у поезії гранично яскраво виражено явища і метра, і ритму. Поетичний розмір — стопа — виконує функцію метра, оскільки тут наявні стереотипність акцентів, постійне співвідношення наголошених і ненаголошених складів. Ритм у поезії — це сукупність відступів від метричної схеми, синтаксичних порушень її, індивідуальне в кожному випадку сполучення ударних і неударних складів. Як такий, ритм пов'язаний із розподілом смислових акцентів і безпосередньо стосується змісту вірша. Метричне ж його прочитання (скандування стопи) не створює смислових варіантів.

Ритм у художній прозі

Тут відсутня міра, що чітко розподіляє час і певним чином організовує його, тобто відсутній метр. Ритм прози утворюється чергуванням синтаксичних одиниць — фраз, речень, періодів, — співвідношенням їх довжин, коротким або довгим «подихом». Саме синтаксичний ритм передає характер мовлення — схвильованого, збудженого або спокійного, оповідального. У межах великого твору можливий також композиційний ритм. Він заснований на розподілі подій, співвідношенні великих словесно-образних мас. Аналіз композиційного ритму оповідання дає змогу глибше зрозуміти розвиток образу, розгортання сюжету (спокійне або динамічне, катастрофічне).

Ритм у живопису

Ритм у живопису характеризує співвідношення окремих компонентів зображення і виявляється в основних членуваннях картини, у зіставленні розмірів, відстаней між фігурами і предметами, у колірних і світлових акцентах, навіть у характері накладення мазка. Ритм привертає увагу глядача до найважливіших об'єктів і деталей зображення, створює в картині своєрідний «центр уваги», якому підпорядковуються інші її частини. Метричні явища в живопису найчастіше зумовлені конкретним художнім завданням: зображення ходів, процесій, танцю, передача спільної автоматичної роботи і под. Так, у картині «Танок» Матісса відчуття стрімкого, але рівноплинного руху досягнуто за допомогою метричної пульсації у композиційно-ритмічній будові картини. Таким самим є в його «Червоній кімнаті» м'яко-хвилястий ритм синього рисунка на червоних шпалерах, що пронизує собою всю картину і ніби виходить за межі рами. Метричний принцип цілком обумовлює мистецтво орнаменту, основу якого становить механічна, раз і назавжди визначена послідовність елементів.

Особливе місце посідає ритм у музиці. Він є організатором усієї її часової, процесуальної природи. тому поняття музичного ритму припускає як вузьке, так і широке тлумачення. Ритм у вузькому значенні — це взаємовідношення музичних тривалостей, первинних елементів музики. У широкому значенні ритм у музиці можна розглядати як загальний драматургічний принцип, що охоплює своєю дією не тільки масштабні показники, а й усі складові елементи музичної форми (ритм акордів, кадансів, тональностей, тембрів, повторень тотожного матеріалу, ритм цезур, мотивів, фраз, розділів форми...). Ритм — це не мертвий «лічильник» тривалостей і структур них членувань, а визначальник функціональних співвідношень усіх елементів, що утворюють музичний процес. У цьому значенні ритм протиставляється метру як принципу механічному. Специфіка музики — нерозривність у ній ритмічних і метричних проявів. Лише у співвідношенні з метром усвідомлюється виразнім сила музичного ритму. Не дивно, що в музичній теорії існує і синтезуюче поняття — метроритм як система акцентно-часових зв'язків.

Отже. Ритм — явище складне і багатогранне. Як взаємообумовлене співвідношення в часі і просторі ритм по-різному виявляється в різних сферах життя і видах мистецтва.

Дата добавления: 2015-05-24