Прадавнє царство

По переказу, перший фараон (близько III тис. до н.е.) Нижній Єгипет, що об'єднав Верхній і, заснував на правом бережу Нила місто Мемфіс. В епоху Прадавнього царства (XXVIII – XXIII вв.) Мемфіс став головним релігійним і художнім центром країни. Прадавнє царство — епоху створення писемності, релігійних і світських законів, основних принципів художньої творчості — можна вважати справді золотим століттям єгипетського мистецтва.

Піраміда видатного воєначальника й засновника III династії фараона Джосера (XXVIII в. до н.е.) — перший гігантський архітектурний пам'ятник Прадавнього Єгипту. Вона перебуває на південній окраїні Мемфіса і є центром похоронного ансамблю. Складена з білих вапнякових блоків східчаста піраміда висотою шістдесят метрів споруджена зодчим Имхотепом, який винайшов спосіб кладки з тесаного каменю. Єгиптяни обожнювали архітектора й почитали його як сина бога Птаха — творця Всесвіту, заступника мистецтв і ремесел.

У конструкції піраміди Джосера, яку звичайно називають "матір'ю єгипетських пірамід", відбито три основні принципи зведення подібних споруджень — гігантські розміри, пірамідальна форма, використання саме каменю як будівельного матеріалу. Ці особливості пізніше одержали розвиток у пірамідах фараонів IV династії.

На західному березі Нила (нині в Гізі, близько Каїра) піднімаються грандіозні піраміди фараонів IV династії: Хуфу (греки називали його Хеопсом), Хафра (гречок. Хефрен). Піраміди були колись облицьовані гладко відполірованими плитами білого вапняку (частково вони збереглися на вершині піраміди Хефрена). Підстава пірамід має форму квадрата, а гладкі грані утворюють рівнобедрені трикутники. Найбільша з них — піраміда Хеопса — побудована в XXVII в. до н.е. Її творець — племінник фараона Хемиун. Піраміда (висотою близько 147 метрів, зі стороною підстави 233 метра) складена із блоків золотавого вапняку вагою від двох з половиною до тридцяти тонн. Вони втримуються на місці силою власної ваги. Непояснена навіть у наш час та неймовірна точність, з якої кам'яні блоки оброблялися й ставилися один на іншій. Зазори між ними не перевищують полмиллиметра. На північній стороні піраміди Хеопса непримітний вхід веде в тісний, а потім більш просторий коридор. Пройшовши по них, можна потрапити в маленьку, ретельно сховану в глибині піраміди похоронну камеру із гранітним, давно спустошеним саркофагом фараона. По вентиляційній системі в камеру надходило сухе повітря пустелі, яке сприяло збереженню мумії фараона.

Стародавні греки вважали піраміди першим із семи чудес світу. Архітектурні пам'ятники наступних епох, у тому числі найбільший християнський храм Європи — собор Святого Петра в Римі, видадуться карликами поруч із пірамідою Хеопса, підстава якої у два рази перевершує по ширині Червону площу в Москві.

Піраміди в Гізі, як і на південній окраїні Мемфіса, становили центр величезного похоронного ансамблю — з поминальними храмами фараона й маленькими пірамідами царської родички й наближених, які й після смерті правителя повинні були перебувати поруч із ним. В архітектурний ансамбль входить знаменитий лежачий Великий сфінкс довжиною 87 м і висотою 20 м — вирубане в основній своїй частині зі скелі зображення лева з людською особою. Уже в далекій давнині сфінкса засипали піски.

Судячи з описів і гравюрам європейських художників початку XIX сторіччя, знову були видні тільки голова й плечі сфінкса. Його особа, спотворене солдатами наполеонівської армії, втратилося носа (величина якого досягала росту середньої людини). Після того як знову зробили розкопки, відкрилися могутнє левине тіло й витягнуті вперед пазуристі лабети сфінкса. Його широка вилицювата особа (колись пофарбоване в червоний колір) портретна подібність, що можливо має, з фараоном Хефреном, непроникне й строго, очі звернені на схід. Араби називали Великого сфінкса Батьком Жаху, але ця статуя, що здавна вабила до себе людей, викликає скоріше відчуття спокійної сили, а не страху.

В епоху Середнього царства (XXI – XVIII вв. до н.е.) політичний центр країни перемістився в місто Фивы. Тут шанувався місцевий бог сонця Амон, пізніше ототожнений із прадавнім богом Ра. У цей період зросла самостійність окремих областей (номов) і їх правителів (номархов), що привело до розквіту місцевих художніх шкіл. Привласнивши собі деякі привілеї фараонів і добившись майже повної незалежності, номархи будували свої усипальниці у власних володіннях, а не в підніжжя царської піраміди. Самі піраміди стали набагато менше, неприметнее. Возводимые із цегли із прокладкою із щебенів і піску між стінами, вони швидко руйнувалися.

Із середини епохи Середнього царства в храмах почали споруджувати статуї фараонів, призначені для загального огляду. У Фаюмском оазисі фараон Аменемхет III спорудив колосальне (площею 72 тис. кв. метрів), оточене колонадою будівля з безліччю приміщень — залів, молитовень, коридорів, комор. Греки й римляне називали його Лабіринтом. Протягом століть у багатьох народів миру це слово стало позначати велику будівлю з безліччю складних ходів, настільки заплутаних, що в них легко заблудитися. Велетенське спорудження робило приголомшуюче враження, про що розповідали історики Геродот, Страбон, Диодор Сицилійський. Зовнішні приміщення, "переважаючі справи рук людських", як згадував Геродот, "ми бачили самі, ходили по палатах", тоді як про підземних могли судити тільки по розповідях сторожів: туди відвідувачів не пускали, тому що там збожеволіли "гробниці царів, що спорудили Лабіринт, і гробниці священних крокодилів". Призначення цієї прославленої із прадавніх часів будівлі проте точно не встановлене. Дослідники схильні вважали її заупокійним храмом Аменемхета III, тому що до Лабіринту примикала майже зникла цегельна піраміда фараона его статуї, що й зображували (XIX сторіччя до н.е.).

При Сенусерте III настав розквіт придворного ювелірного мистецтва. Його чудові зразки виявлені в похованні дочки фараона, Ситхатор. У прямокутній скриньці для коштовностей з ебенового дерева, інкрустованому слонячою кісткою й рожевим сердоліком, лежали бронзове, прикрашене золотом дзеркало, посудини для пахощів, блюдечко зі срібла. Головний убір царівни у вигляді золотого обруча із зображенням священної кобри, її пояс із золотих раковин — лише мала частина ювелірних виробів, створених у ту епоху. До числа самих вишуканих ставляться пекторалі. На них часто зустрічаються зображення жукарскарабея (символу сонця й воскресіння з мертвих) і різних божеств. Пектораль Сенусерта III, вирізана з листового золота й прикрашена бірюзою, лазуритом і сердоліком, — сама гармонічна серед багатьох подібних творів мистецтва Прадавнього Єгипту, що дійшли до наших днів.

Дата добавления: 2015-05-24