Період архаїки

Художня культура Прадавньої Греції. Етапи архаїки й класики

Архаїка створила єдину архітектурну мову — ордерну систему. Самим прадавнім різновидом ордера є доричний. Він названий по одній з головних галузей еллінської народностей — дорийцам, мешканцям Пелопоннесу; іншою основною галузями були ионийцы, які населяли Центральні Балкани, у тому числі Афіни, а потім переселилися на Малоазійське узбережжя й частково на острови. Дорика традиційно зв'язувалася з мужнім, суворим стилем, іоніка — з жіночним, м'яким і зніженим. Так і в ордері: доричні будівлі були низькі, великовагові й приосадкуваті, іонічні — легені, стрункі й витончені. Однак іонічний ордер поширився лише в V в. до н.е., а доричний використовувався дуже широко вже в VII – VI вв. до н.е. Дотепер уціліли фундаменти й сім вартих колон храму Аполлона в Коринфі. Вони свідчать про те, що в доричному ордері колони ставили прямо на стереобат без підставок, ці колони різко звужувалися догори й звичайно мали стовщення в центрі — энтазис (щоб підкреслити неймовірну вагу, яку доводиться нести опорам будівлі); колони також мали звичайно двадцять жолобків-каннелюр. У Південній Італії, куди з VIII в. до н.е. виселялися грецькі колоністи, щоб засновувати нові міста, збереглося кілька доричних храмів. Вони перебувають у Пестуме (грецька назва — Посейдония). У них збереглися не тільки обхідні колони — птеромы, але частково й стіни храмів, а також величезні, найтяжчі перекриття, готові, здається, зруйнувати опори. Грецькі майстри з дивною майстерністю вписували храми, присвячені різним богам, у природний ландшафт відповідно до їхніх функцій і образами: одні будували на рівнинах, інші — на піднесеннях, треті — на узліссях лісів, недалеко від рік або священних ущелин. Потім до доричного ("мужньому") ордеру приєднався іонічний ("жіночний"), а наприкінці V в. до н.е. і коринфский ("дівоцький"), пропорції якого вподібнювалися дівоцькому тілу. Тоді зодчі стали вибирати ордер для храмів залежно від підлоги, духу й олімпійського авторитету божества. Так, згодом буде пропонувати давньоримський архітектор Витрувий у своїй праці "Десять книг про архітектуру", який він напише наприкінці I в. до н.е. В епоху архаїки стали будувати більші грецькі святилища: Аполлона (бога світла й мистецтв) у Дельфах, Геры (подружжя верховного бога Зевса) — в Олимпии. Святилища займали важливе місце в житті стародавніх греків, оскільки вони були осередком найдавніших ритуалів і поступово перетворювалися у великі центри мистецтв. Наприклад, дельфийский комплекс, подібно всім іншим святиням еллінів, виник на освяченім місці. Про це говорить і легенда давньогрецького поета Гомера: Дельфи були засновані критянами. Живопис за традицією теж була дуже близька й до архітектури, і до скульптури, тому що скульптуру розфарбовували, іноді в неймовірно яскраві, фантастичні кольори. Композиції архаїчних храмів, які містилися на фронтонах (зокрема, чудові фрагменти афінського Акрополя), теж зв'язувалися з ідеєю походження світу, і тому їх головною героїнею часто виступала Горгона Медуза, яку обезглавив міфічний давньогрецький герой Персей. Ордер (від лат. оrdo — "порядок", "лад") припускав при будівництві будівель використовувати єдиний модуль (мірку) — п'ядь, лікоть або ступню. Це надавало будівлям особливу закінченість. Завдяки ордерній системі в архітектурнім спорудженні врівноважувалися протидіючі сили росту нагору й тиску вниз. Несучими частинами були підстави (стереобат) і його верхня платформа (стилобат), а також варті на ньому опори (колони). частини, що несуться, — уся верхня частина будівлі, покрівля з антаблементом — перекриттям, що лежать безпосередньо на колонах. Антаблемент складався із трьох супідрядних частин: архітрава, фриза й карниза. Колона у свою чергу мала підставу (базу), яким опиралася на стереобат — стовбур, що полягав з декількох поставлених один на одного барабанів, і завершувалася "главою" — капітеллю, у якій виділялися "подушка" — эхин і лежача на ньому зверху квадратна плита — абак.

Дата добавления: 2015-05-24