Класичний період у мистецтві Прадавньої Греції

До середини V в. до н.е. гострота раннеклассического стилю поступово зжила себе. Мистецтво Греції вступило в смугу розквіту. Усюди після перських руйнувань відбудовували міста, зводили храми, суспільні будівлі й святилища. В Афінах з 449 г. до н.е. правил Перикл, високоосвічена людина, що об'єднала навколо себе всі кращі розуми Еллади: його друзями були філософ Анаксагор, художник Поликлет і скульптор Фидий. Заново відбудувати афінський Акрополь, ансамбль якого зараз уважається найкрасивішим, випало саме Фидию. Афінський Акрополь стояв на високій стрімкій скелі, що здіймав над містом. Акрополь був осередком усіх вищих святинь афинян. При Перикле він був переусвідомлений як унікальний архітектурний комплекс. За задумом архітектора звели чудовий вхідний портик у святилище, оформивши його іонічними колонами. Ліворуч до Пропилеям (парадним воротам) примикала будівля пінакотеки — картинної галереї, у якій перебували зображення найголовніших героїв Аттики, а при вході стояли статуї богівиохранителей: Гермеса й Гекаты — трехтелой, трехликой богині ночі й примар. Праворуч, на самому уступі скелі, притулив малюсінький, дуже витончений храм Ники (Безкрилої). Городяни жартували, що безкрилої богиню йменували, щоб вона не покинула їх. Храм Ники був обнесений балюстрадою — огородженням, що полягають із невисоких рельєфних плит зі сценами жертвоприносин. Балюстрада придбала всесвітню популярність через, що прикрашали її рельєфів. Серед них перебувала знаменита "Ника, що розв'язує сандалію" з її найтоншим струмливим одіянням. Але ці рельєфи були зроблені пізніше, тому що Акрополь відбудовував кілька десятиліть.

Храм Парфенон, вибудуваний у середині V в. до н.е. архітекторами Иктином і Калликратом, став одним з найпрекрасніших еллінських храмів. Він, величезний і могутній, стояв на ділянці, що піднімається, голої сірої скелі. Однак людині, що піднімалася по сходах до храму, скеля видалася ровнее, а храм доступніше й людяніше. По торцевих фасадах у нього було вісім колон, по бічним — сімнадцять. Храм сприймався й не занадто подовженим, і не занадто коротким. Він був найвищою мірою гармонічним завдяки об'єднанню в ньому властивостей двох ордерів — доричного й іонічного. Зовнішні колони Парфенона були доричного ордера. Стіни властиво храму вінчав безперервний іонічний фриз. Якщо зовні Парфенон прикрашали сцени жорстоких боїв, у стилі яких ще вагомо звучав строгий стиль, то внутрішній фриз зображував мирну подію — урочистий хід афинян на святі Великих Панафиней (свята на честь богині Афіни; які проходили один раз у чотири роки; Малі Панафинеи проходили щорічно). На Панафинеях везли на кораблі нове одіяння для Афіни — пеплос. Цей дарунок був знаком її воскресіння. Всеафінський хід був представлений тут у мірному, святковому ритмі: і знатні старці з галузями в руках, і дівчини в нових хітонах і пеплосах, і музиканти, і жерці, і вершники на здиблен конях, що хвилюються. Рельєф мав висоту всього один метр і був висічений уже на самій будівлі, але по гармонійності, сплавленности форм і красі ритму він не має рівних у світовім мистецтві.

Строгий стиль впритул підійшов до портретного бачення людей. У той час був створено один з рідких пам'ятників — портрет героя греко-перських воєн Фемистокла (зберігся в поганій копії). Втім, і герої Мирона мають індивідуальні, неповторні риси. Фидий же нівелює все особлив, що заважає втіленню загального. Гарні овальні особи здобувають ідеальні риси: більші, з підкресленими століттями ока, виразний рот, висок чоло, що зливається з лінією носа, — те, що одержало назву класичного грецького профілю. Таке ж прагнення до загального відбувається й у тілі: форми, що володіють ідеальними пропорціями, наливаються силою й міццю й, зливаючись у єдиний складний організм, починають звучати, як музика. Епоха класики, особливо високої (450 – 400 рр. до н.е.), не терпіла моделей з вадами — у людині всі повинне бути зробленим. Навіть на Перикла, що блищав розумом і красою, а також шляхетністю духу, скульптор Кресилай надяг шолом, щоб сховати злегка подовжену форму його черепа.

Войовничий образ Афіни Фидий представив в іншому матеріалі — бронзі. Ця величезна статуя стояла на акропольской площі. Мова йде про знамениту Афіну — путеводительнице в битвах, золочений кінчик списа якої був видний морякам, що підпливали до Аттики.

Эрехтейон був добудований пізніше, уже близько 410 г. до н.е. Він неодноразово перекладався в XX в. н.е. На тлі грандіозного Парфенона витончений Эрехтейон із трьома різними портиками видасться чарівною іграшкою. Велике й мале, архаїчне й сучасне, грандіозне й інтимне гармонійно злилися в Акрополі Афін. Він і сьогодні залишається еталоном природності, краси й шляхетного смаку.

Дата добавления: 2015-05-24