Клітинно-організмовий популяційно-видовий екосистемний 1 страница

5.3

5.3

5.3

_ 110

5.2 Біологія як навчальний предмет

Таблиця 5.2. Структурно-логічні схеми опису різних видів знань

(за А. В. У совою)

Факт	Поняття	Закон	Теорія
Ознаки, за якими	Явища чи власти-	Означення	Дослідне обгрун-
виявляють факт	вості, що опису-	поняття	тування теорії
	ються даним
	поняттям
Умови, за яких	Означення	Досліди, що	Основні поняття,
він відбувається	поняття	підтверджують	положення, зако-
		справедливість	ни, принципи
		закону
Зв'язок з іншими	Зв'язок поняття	Приклади вико-	Основні наслідки
фактами	3 ІНШИМИ	ристання закону
		на практиці
Приклади вико-		Умови, за яких	Практичне засто-
ристання	—	справджується	сування, межі ви-
на практиці		закон	користання

Ефективність використання структурно-логічних схем опису різ­них видів знань не лише доведено науковими дослідженнями, а й під­тверджено шкільною практикою. Завдяки їх застосуванню учні краще розуміють, що, хоча види знань існують у системі наук як самостійні елементи, однак між ними простежується генетичний зв'язок: наукові факти слугують основою для утворення понять, наукові факти й понят­тя становлять базу для формування теорії й входять до неї як елементи, поняття й факти необхідні для конкретизації теорії, законів тощо.

Проте використанням у навчальному процесі лише структурно-ло­гічних схем опису видів знань не можна розкрити різні прояви зв'язків між ними. В шкільному навчанні біології проявляються всі відомі в науці види зв'язків понять. Однак найістотнішими є родовидові відно­шення між поняттями (відношення більш загального поняття до менш загального) та відношення супідлеглості (тобто однаково загальні підкоряються одному загальнішому). Приклад першого відношення: будова насінини—будова насінини дводольних рослин—будова на­сінини квасолі. Друге відношення проявляється, приміром, коли роз­глядаються характерні ознаки птахів, які властиві й кожному представ­никові організмів цього класу.

Розділ 5 Зміст шкільної біологічної освіти

Усвідомлення учнями видів знань та їх діалектичного взаємозв'яз­ку — не самоціль, а шлях до якісного зрушення в знаннях, підвищення рівня їх узагальненості, засвоєння структури змісту навчання й водно­час засіб подолання суперечності між живою природою та її вивчен­ням у школі у вигляді певних знань. Тому необхідно цілеспрямовано формувати у школярів поняття про види знань, що є завданням до­поміжного блоку навчального предмета «Біологія».

Методологічні знання —• це сукупність знань із методології науки, які необхідні для свідомого системного засвоєння програмного мате­ріалу та формування світогляду, це знання про знання та методи науко­вого пізнання. В процесі вивчення живої природи школярі ознайомлю­ються з означеннями видів знань, структурно-логічними схемами їх опису, проявом ієрархічних зв'язків між ними.

Філософські знання використовуються для формування світогляду учнів і водночас є передумовою та результатом засвоєння знань. Світо­гляд — це система узагальнених поглядів на світ, який оточує людину, і її положення в ньому, способи використання цих поглядів для пізнан­ня дійсності й орієнтування в довкіллі та для оцінки діяльності людини в природі й суспільстві. Світогляд формується на основі комплексу всіх знань людства й, своєю чергою, істотно впливає на здобуття нових знань та інтерпретацію вже набутих. Світогляд тісно пов'язаний із діяльністю учнів. Це явище свідомості, що виступає як компонент діяльності, її орієнтир. Отже, світогляд учнів формується як змістом навчання, так і діяльністю з його засвоєння.

Логічні знання є однією зі складових творчого мислення. Логіка — наука про форми (структури думок) і способи міркування. Вміння пра­вильно структурувати думку потрібні кожному випускникові школи. Освічена людина має знати й активно застосовувати правила форму­вання означень понять, методи їх утворення (аналіз, синтез, абстрагу­вання, узагальнення), логічні методи наукового мислення (класифіка­цію й систематизацію, формулювання гіпотез тощо). Логічні знання— це сукупність знань із формальної логіки, які необхідні в навчальному процесі для повноцінного засвоєння наукових знань та розвитку логіч­ного мислення учнів. їх відсутність часто є причиною формального за­своєння знань.

Історико-наукові знання відображують еволюцію ідей, теорій, уяв­лень, понять і шляхи конкретних відкриттів. Ці знання, допомагаючи свідомо засвоювати результати пізнання, виконують розвивальну та виховну функції в навчанні. Нині дедалі зростає інтерес до історії нау-

5.2 Біологів як навчальний предмет

ки як основи для розуміння шляхів її розвитку. Знання історії науки часто допомагає спрогнозувати її майбутнє. Включення історичних знань — один із важливих прийомів посилення гуманістичної спрямо­ваності навчання (гуманізації та гуманітаризації). В курсі біології (на початку чи наприкінці) має передбачатися лекція з історії науки в ціло­му. Перспективним є використання історичних знань у процесі вивчен­ня програмного матеріалу. Суть цього прийому полягає в тому, що уч­ням пропонується історична довідка про життя й діяльність ученого, й водночас з обговоренням його наукових досягнень розглядається су­часний стан досліджуваної наукової проблеми. Крім того, це дає змогу створювати проблемну ситуацію на уроці.

Міжпредметні знання — це знання з різних навчальних предметів, що застосовуються для розкриття провідного компонента. Стосовно процесу вивчення біології це питання розглядатиметься в п. 5.7.

Оцінкові знання — це знання, що фіксують в явному вигляді особис-тісне відношення суб'єкта до об'єкта в навчальному процесі.

Отже, змістом програмного матеріалу передбачається розкриття не лише предметних наукових знань (основ наук про живу природу), а й сукупності інших знань, що виконують функцію обслуговування щодо провідного компонента.

Є три способи введення допоміжних знань до змісту програмного матеріалу:

1) винесення в окремі розділи чи параграфи;

2) фрагментарне включення;

3) комбінація винесення в окремі розділи й параграфи, а також
фрагментарного включення.

Перевага першого способу полягає в тому, що це дає змогу зосере­дити увагу учнів на питаннях із блоку допоміжних знань і створити тло для подальшого вивчення предметного матеріалу, не порушуючи сис­тематичності його викладу. Недоліком способу є те, що ці знання зали­шаються зовнішньою системою щодо основного курсу.

Перевага другого способу — органічний зв'язок змісту предметних і допоміжних знань, хоча це ускладнює формування цілісного уявлен­ня про допоміжні знання.

Третій спосіб дає змогу усунути зазначені недоліки й тому є най­більш ефективним.

Для засвоєння школярами структурно-логічних схем опису різних видів знань учитель може ставити такі завдання:

1) на усвідомлення, запам'ятовування та відтворення інформації;

Розділ 5 Зміст шкільної біологічної освіти

2) на формування вмінь і навичок застосовувати структурно-логіч­
ні схеми в стандартних ситуаціях і переносити їх на нові об'єкти;

3) на творче використання цих структур у процесі навчання.
Варіанти завдань першої та другої груп можуть бути такі:

відтворення структури певного виду знань та системного пізнання світу;

визначення послідовності дій під час характеристики видів знань та об'єктів живої природи на основі структурно-логічних схем їх опису;

визначення виду знань, який має описану структуру;

виявлення відсутньої характеристики в структурі опису виду знань та системного пізнання об'єктів;

систематизація запропонованого переліку характерних ознак видів знань та елементів системного пізнання на основі поданих струк-

завершення характеристики видів біологічних знань чи об'єктів пізнання на основі структурно-логічних схем їх опису.

*"

5.3

Методи наукового пізнання як складова змісту біологічної освіти

о

зброєння учнів методами наукового пізнан-'ня нині стає нагальною проблемою у зв'язку з поставленими перед загальноосвітньою школою важливим соціаль­ним завданням — розвитком інтелектуального потенціалу суспільства й кожного індивідуума. На це орієнтує Державний стандарт базової і повної середньої освіти школярів, у якому одну зі змістових ліній на­вчання становлять «Методи наукового пізнання». Разом із тим знання про методи наукового пізнання входять у допоміжний блок у структурі навчального предмета «Біологія».

У педагогічній теорії встановлено, що включення загальних мето­дів наукового пізнання до змісту освіти необхідне для реалізації цілей навчання: формування системи знань з основ наук та наукового світо­гляду, підготовки учнів до самостійного поповнення знань, утілення дидактичних принципів науковості й свідомості. Ознайомлення учнів із методами наукового пізнання та формування в них відповідних умінь і навичок розглядаються як одні із завдань процесу навчання. То-

5.3 Методи наукового пізнання як складова змісту біологічної освіти

му методи наукового пізнання висвітлюються в змісті навчального матеріалу шкільного курсу «Біологія» і як вид знань, і як спосіб діяль­ності.

Зміст поняття «метод» розкрито в науковій літературі на різних рів­нях: філософському, логічному, педагогічному тощо. За найзагаль-нішим означенням метод — це спосіб організації практичного й тео­ретичного освоєння дійсності, зумовлений закономірностями розгля­дуваного об'єкта, система регулятивних принципів перетворювальної практичної або пізнавальної діяльності.

У процесі розвитку науки нагромаджено великий арсенал методів пізнання навколишньої дійсності. У філософській літературі містяться різні класифікації методів наукового пізнання, зокрема за широтою їх використання. При цьому методи поділяють на конкретно-наукові та загальні.

Об'єктивна необхідність єдності загальних та конкретно-наукових методів визначається тим, що кожний із них розкриває окремі сторони, окремі закономірності, які лише в своїй сукупності науково відтворю­ють цілісний об'єкт дослідження.

Залежно від того, на якому рівні здійснюється наукове дослідження й які ставляться цілі, використовуються й відповідні загальні методи наукового пізнання: емпіричні й теоретичні. Слід зазначити, що зазви­чай загальні методи пізнання поділяють на три групи: 1) методи ем­піричного дослідження; 2) методи, що використовуються як на емпі­ричному, так і на теоретичному рівнях дослідження; 3) методи теоре­тичного дослідження.

За цією класифікацією до емпіричних методів пізнання належать: спостереження, вимірювання, експеримент, порівняння; до методів, що використовуються на емпіричному й теоретичному рівнях, — абст­рагування, аналіз і синтез, індукція й дедукція, моделювання, історич­ний та логічний методи; до теоретичних — сходження від абстрактно­го до конкретного, ідеалізація, формалізація, аксіоматичний метод. Виокремлення методів емпіричного й теоретичного дослідження до­сить умовне. Цим лише підкреслюється переважне використання названих методів (груп) на певному рівні пізнання.

Для дослідження тих чи інших біологічних форм, процесів насампе­ред необхідно, щоб вони були не просто випадково сприйняті, а й ви­ділені як наукові факти. Досягається це за рахунок цілеспрямованого спостереження. Отже, даний метод є вихідним пунктом, основою біологічного пізнання.

Розділ 5 Зміст шкільної біологічної освіти

Спостереження може бути простим, коли об'єкти фіксують у при­родних умовах їх функціонування, і складним, коли воно набуває нової якості й стає основою іншого методу дослідження — експерименту. Розрізняють два види простого спостереження: пряме та опосередко­ване. Проте між ними немає суттєвої відмінності, оскільки у випадку опосередкованого спостереження лише кількісно збільшуються мож­ливості органів чуттів.

Спостереження як основа біологічного дослідження завжди пе­редбачає певну ступінь «раціоналізації», тобто активне залучення теоретичного мислення. Результати простого спостереження, які ви­ступають у процесі пізнання як емпіричні факти науки, можуть вико­ристовуватися, тільки якщо їх відповідним чином описано й система­тизовано. Тоді їх можна науково дослідити й пояснити. Природними наслідками опису є порівняння результатів спостереження, системати­зація добутих даних, виокремлення в них загального та специфічного, особливого. Це створює підґрунтя для висування гіпотези щодо при­чин того чи іншого явища та експериментальної перевірки й форму­вання наукової теорії.

Описи біологічних об'єктів дуже різноманітні за формою та зміс­том і залежать від використовуваної системи позначень. Дані спосте­реження поєднуються з науковим поняттям у вигляді логічно взаємо­пов'язаного комплексу загальноприйнятих термінів, наочних образів або символічно. В останньому випадкові йдеться про широке застосу­вання в сучасній біології математичних методів опису, зокрема мето­дів математичної статистики.

Науковий опис тісно пов'язаний із порівнянням та відбором мате­ріалу, який треба описати. Він цілеспрямовано орієнтований на певні факти, а не на механічну реєстрацію всієї їх сукупності: здійснюються абстрагування від деяких несуттєвих властивостей об'єкта й виділення з них типових для відповідного класу описуваних властивостей. Отже, науковий опис — це певна систематизація фактів, установлення зв'яз­ків між ними. Систематизація як необхідний етап і елемент пізнання означає групування й узагальнення поодиноких фактів. Вона здійснюєть­ся на основі принципів і правил класифікації — логічної операції, суть якої полягає в розподілі об'єктів на певні групи за однією або кількома спільними ознаками. Таким чином, опис і систематизація даних спо­стереження, їх класифікація є логічно й історично вихідним пунктом пізнання, необхідною передумовою біологічного дослідження (у вузь­кому розумінні слова). Проте вони можуть правити й за певний підсу-

5.3 Методи наукового пізнання як складова змісту біологічної освіти

мок дослідження, в ході якого використовуються різноманітні методи й способи аналізу добутих фактів, насамперед порівняльний метод.

Порівняння як специфічний логічний прийом пронизує всі методи біологічного дослідження. Але разом із тим у науці про життя порів­няння вже давно виокремилось як особливий метод якісного й кількіс­ного дослідження форм і функцій організму. Його застосування в поєд­нанні з іншими теоретичними методами сприяє діалектичному розу­мінню біологічних явищ.

У процесі порівняння біологічних об 'єктів значну роль відіграє спо­сіб формування висновків за аналогією: на основі порівняння певна властивість (або їх сукупність) одного предмета переноситься на ін­ший. Установлення аналогій — давній ефективний спосіб біологічного пізнання. Наприклад, Ч. Дарвін, використавши аналогію, сформулю­вав фундаментальне поняття природного добору. Із виникненням і прогресом кібернетики можливості цього способу значно зросли.

Порівняльний метод відіграв велику роль у минулому й не втратив свого значення в сучасній науці. Проте лише за його допомогою не можна пояснити, наприклад, звідки й чому виникло певне явище й існує тепер. Для з'ясування подібних питань використовується ана­ліз становлення органічних форм, історичний метод біологічного дослідження. Найповніше його висвітлено в працях К. А. Тімірязєва, В. І. Столярова, Н. П. Французова. Попри принципову відмінність між порівняльним та історичним методами досліджень, вони гносеологіч­но досить тісно пов'язані, бо обидва передбачають широке викорис­тання різноманітних способів такої логічної операції, як порівняння. Проте порівняння результатів спостереження в історичному методі на­лежить до дещо іншої «системи координат», яка специфічно враховує фактор часу як необхідну умову росту та розвитку організму. В даному випадкові порівнюються не лише матеріал спостережень та опису роз­винених форм, а й їх генезис. Тому історичний метод характеризуєть­ся, насамперед, як генетичний. Це означає, що за його конкретного за­стосування дослідження процесів розвитку стосується не лише філоге­незу (видового розвитку), а й онтогенезу (індивідуального розвитку), тобто макро- й мікроісторії живих систем в їх діалектичній єдності.

Учені-біологи зазначають, що відтворенням минулого організмів, зокрема їхнього філогенетичного розвитку, можна пояснити причини різноманітності сучасної живої природи. Філогенетичне дослідження, порівняльний аналіз сучасних та викопних організмів, що базується на науковому розумінні закономірностей історичного розвитку органіч-

Розділ 5 Зміст шкільної біологічної освіти

ного світу, дають змогу не лише емпірично описати історію об'єктами виявити взаємопов'язані ряди форм, щоб наочно уявити генезис сучас­них організмів. Об'єктивною основою такої форми історичного до­слідження живих систем є їхня генетична спорідненість, природна суб­ординація як результат прогресивного розвитку.

Історичний метод у біології — досить складне утворення, що вби­рає в себе низку специфічних форм, спеціальних методів дослідження і об'єднує їх у певне діалектичне ціле. Ще Е. Геккель використав синте­зований метод філогенетичних досліджень (метод «потрійного пара­лелізму»), що є сукупністю таких елементів: палеонтологічних зна­хідок, даних порівняльної анатомії дорослих форм і даних порівняль­ної ембріології. Набір спеціальних методів — складових історичного методу — дедалі ширшає, що підвищує його пізнавальну ефективність, Наприклад, поряд із палеонтологічними методами в історичному до­слідженні успішно застосовуються фізіологічний, екологічний, біогео­графічний методи.

Аналіз сучасного стану біологічної науки свідчить, що лише за до­помогою історичного методу не можна розв'язати основні проблеми, які стоять перед нею (пояснити внутрішню організацію процесів жит­тєдіяльності, мікросвіт живої клітини, її ядра, нуклеїнових кислот то­що). Тож головним у науковому пізнанні є експериментальний ме­тод. Експеримент — це складне спостереження, характер якого зале­жить не тільки від застосовуваних технічних засобів, а й від самої природи, специфіки взаємодії між суб'єктом та об'єктом спостережен­ня й пізнання. Експеримент передбачає активне втручання людини в природу. І. П. Павлов писав, що дослідник ніби бере явища в свої руки й пускає в хід то одне, то інше, й таким чином у штучних спрощених комбінаціях виявляє справжній зв'язок між ними. Інакше кажучи, спо­стерігач задовольняється тим, що йому пропонує природа, натомість дослідник бере в неї те, що хоче сам.

Активне, цілеспрямоване випробування та спостереження його ре­зультатів досягаються в експерименті за допомогою комплексу різно­манітних прийомів і засобів, насамперед ізоляцією явищ, що вивчаю­ться. Завдяки цьому дослідник може спостерігати явище в умовах, що забезпечують його перебіг у «чистому вигляді», тобто найтиповіші йо­го варіанти. Це дає змогу з високою достовірністю визначити сутність явища. Переваги експерименту над іншими методами полягають у йо­го варіативності: дослідник може вивчати явища в різноманітних умо­вах, за дії різних факторів, змінювати їх протягом усього процесу.

5.3 Методи наукового пізнання як складова змісту біологічної освіти

Розрізняють експеримент у вузькому розумінні, тобто як безпосе­редній дослід над об'єктом, і в широкому, коли він розглядається не лише як спосіб спостереження, а й як метод багатогранного досліджен­ня. Для проведення експерименту в широкому розумінні необхідні певні емпіричні знання про досліджуване явище та умови, в яких воно природно виникає й відбувається. Ці дані дістають із попередніх спо­стережень у результаті систематизації, порівняльного аналізу й уза­гальнення фактів, тобто експеримент у широкому розумінні передба­чає просте спостереження, опис, а також порівняльно-історичний ана­ліз і узагальнення.

Наступним етапом експериментального дослідження є побудова гіпотези, тобто логічне та фактичне обґрунтування припущень, визна­чення їхніх наслідків та зіставлення їх із даними спостереження. В ре­зультаті цього гіпотеза набуває наукового характеру, і її безпосередньо перевіряють за допомогою експерименту.

Є різні види біологічного експерименту: фізіологічний аналіз жит­тєвих форм і процесів, морфологічний, генетичний тощо. На ниніш­ньому етапі розвитку науки про життя дедалі більшого значення набу­ває фізико-хімічний експеримент, з яким тісно пов'язане зростання ро­лі математики в біології.

Не менш важливим сучасним методом дослідження живих систем є моделювання — матеріальне або уявне імітування реальної (натураль­ної) системи шляхом спеціального конструювання аналогів (моделей), в яких відтворюються принципи організації та функціонування цієї системи.

У процесі моделювання біологічних явищ, як і в експерименті, їх виділяють у «чистому вигляді». Дослідник має змогу вивчати модельо­вані явища, багаторазово змінюючи та контролюючи умови тощо. Про­те, на відміну від експерименту, моделювання пов'язане з дослідами не над біологічним об'єктом, а лише над його штучно створеним зразком, що імітує з різним ступенем повноти окремі його властивості. В про­цесі моделювання відбувається своєрідне перенесення знань про один об'єкт (модель) на інший (оригінал), що пов'язане з додатковою дослідною роботою, необхідністю коректування даних у ході теоре­тичної інтерпретації.

Усе це стосується й кібернетичного моделювання. Нині кібернетич­ні моделі успішно використовуються в дослідженнях систем і процесів на різних рівнях — молекулярному, клітинному, органному, організ-мовому тощо. При цьому йдеться не лише про різноманітні матеріальні

Розділ 5 Зміст шкільної біологічної освіти

моделі, а й про серію модельних уявлень, пов'язаних із кібернетикою і створених нею, математичний апарат теорії інформації, за допомогою якого моделюються біологічні об'єкти.

Сучасна біологія інтенсивно розвивається завдяки поєднанню сис­темно-структурного та історичного методів наукового пізнання. Клі­тина досліджується як саморегульована відкрита жива система. Сис­темний підхід до вивчення клітини став можливим значною мірою завдяки досягненням молекулярної біології, пізнанню молекулярних основ життя, розвитку фізико-хімічної біології.

У реальному процесі пізнання методи взаємопов'язані. Наприклад, аналіз і синтез тісно переплітаються з більшістю наукових методів. Елементарно-теоретичний аналіз передбачає абстрагування від несут­тєвого, яке, своєю чергою, здійснюється на основі аналізу та синтезу. Аналіз і синтез пов'язані з експериментом, індукцією та дедукцією, сходженням від абстрактного до конкретного й багатьма іншими мето­дами наукового пізнання. Складовими моделювання є різні методи наукового дослідження: спостереження, вимірювання, експеримент, аналіз і синтез, абстрагування, екстраполяція тощо. Експеримент як найскладніший метод емпіричного пізнання передбачає використання, крім зазначених методів, також спостереження, порівняння, вимірю­вання (елементарних емпіричних методів) та багатьох теоретичних ме­тодів дослідження.

Немає «чистих», ізольованих методів наукового пізнання: всі вони взаємопов'язані й проникають один в одного. Кожний метод може ви­користовуватись як самостійний або входити до складнішого, і в цьому разі він виступає як прийом. У своєму конкретному науковому ви­користанні методи не просто механічно доповнюють один одного, а діалектично взаємодіють, є взаємопов'язаними елементами певної єдності, всередині якої існують розгалужені переходи. Жоден із ме­тодів ізольовано, без зв'язку з іншими, не може дати вичерпних ре­зультатів у дослідженні багатопланових явищ і процесів об'єктивного світу. Це пояснюється тим, що пізнавальні можливості кожного мето­ду обмежені й залежать від їхньої гносеологічної природи. Кожний ме­тод становить необхідну форму поступового поглиблення пізнання об'єктів реальності, засіб створення певного рівня знань.

Між методами наукового пізнання існує певна субординація, що про­являється в залежності методів від одного домінантного в системі — її «стрижня», основи. Домінування означає своєрідну «адаптовану» су-підлеглість окремих методів, тобто їх пристосування до найефектив-

5.3 Методи наукового пізнання як складова змісту біологічної освіти

нішого вивчення тих сторін об'єктів, що виступають як предмет тієї чи іншої спеціальної дисципліни.

У шкільному курсі «Біологія» висвітлюються як загальні, так і спе­ціальні методи наукового пізнання. Ознайомлення учнів із групою ме­тодів наукового пізнання доцільно здійснювати на вступному уроці, перед вивченням окремих навчальних курсів, або на міжпредметному занятті.

Відомі три шляхи озброєння учнів методами наукового пізнання.

• Перший шлях — стихійний: учні оволодівають методами в процесі
засвоєння знань. Проте багаторічний досвід шкільної роботи пока­
зав, що на основі вивчення навчального матеріалу ні цілісного уяв­
лення про методи наукового пізнання, ні вміння вільно користува­
тися ними в учнів сформувати неможливо.

• Другий шлях — систематична організація актів творчого пізнання,
що раціонально поєднуються з актами репродуктивного пізнання.
Цей шлях вважається найбільш результативним та ефективним. Він
передбачає навчання учнів пізнавальним процедурам (пояснення,
опис) та діям і операціям, що входять до їхнього складу.

• Третій шлях — спеціальне навчання школярів.

Ознайомлення учнів з методами наукового пізнання передбачає по­відомлення їм такої інформації про кожний метод:

1) означення методу;

2) мета й можливості використання;

3) суть методу;

4) структура методу як способу діяльності;

5) взаємозв'язок з іншими методами наукового пізнання;

6) використання методу для пізнання живої природи (в історичному
аспекті).

Включення інформації про методи наукового пізнання до змісту освіти неможливе без визначення спеціальної системи дидактичних за­собів, до яких належать: відбір і розподіл у змісті шкільного курсу біо­логії необхідної й доступної інформації про методи наукового пізнан­ня; комплекс спеціальних завдань.

Інформацію про кожний метод слід подавати дозовано в такій по­слідовності: перед вивченням навчального матеріалу — короткий огляд методів наук, потім — інформування в процесі вивчення навчального матеріалу й на завершення — узагальнювальні навчальні заняття.

Розділ 5 Зміст шкільної біологічної освіти

Інформацію про методи наукового пізнання можна повідомляти:

1) перед вивченням нового матеріалу; при цьому вчитель розпо­
відає учням про науковий метод як елемент цього матеріалу, по­
яснює мету його використання;

Дата добавления: 2015-05-24