Система самоосвіти вчителя біології

,547

Розділ 16

♦ Основні функції сучасного вчителя біології

♦ Самоосвіта вчителя біології

♦ Вивчення передового педагогічного досвіду

.

іучасні вимоги до педагога висвітлено в зако-гі України «Про загальну середню освіту» (1999); «Педагогічним працівником повинна бути особа з високими моральними якостями, яка має відповідну педагогічну освіту, належ­ний рівень професійної підготовки, здійснює педагогічну діяльність, забезпечує результативність та якість своєї роботи, фізичний та пси­хічний стан здоров'я якої дозволяє виконувати професійні обов'язки в навчальних закладах середньої освіти». Педагог має бути культурною людиною, провідником ідей державотворення й демократичних змін, сповідувати загальнолюдські цінності, мати велику душу й добре сер­це. Любов до дитини — це, за словами В. О. Сухомлинського, «плоть і кров вихователя як сили, здатної впливати на духовний світ іншої лю­дини. Педагог без любові до дитини — це все одно, що співак без голо­су, музикант без слуху, живописець без відчуття кольору».

К. Д. Ушинський «золотим правилом» науки виховання вважав тезу: «Вихователеві треба бути таким, яким він хоче бачити своїх вихованців».

Головне завдання вчителя — навчати й виховувати. Зважаючи на характер та особливості педагогічної діяльності, варто виокремити такі функції вчителя біології: інформаційну, розвивальну, орієнтацій-ну, мобілізаційну, конструктивну, комунікативну, організаторську й дослідницьку.

Розділ 16 Система самоосвіти вчителя біології

Інформаційна функція- В навчальному процесі від учителя до уч­нів передається наукова інформація. Цю інформацію учні дістають із різних джерел, які використовує вчитель: із «живого слова», наочних посібників, підручників та науково-популярних книжок, із телепере­дач, дослідної роботи тощо.

Засвоєння наукової інформації починається зі сприйняття, яке по­тім переходить на рівень уявлень та понять, і кінцевим результатом цього процесу є знання.

Отже, інформаційна функція вчителя біології передбачає оволодін­ня ним такими знаннями, вміннями та навичками:

• знаннями провідних ідей, законів, теорій і методів науки; вмінням
бачити прогресивну роль науки в розвитку суспільства; вміннями й
навичками виявлення суті біологічних явищ та об'єктивних законо­
мірностей їхнього розвитку;

. елементарними знаннями ораторського мистецтва; вмінням воло­діти словом як засобом передавання інформації; вмінням розмовля­ти з дітьми логічно, чітко, коротко, виразно, дохідливо й красиво; у зв'язку з цим треба зміцнювати, розвивати й ставити голос, підви­щувати культуру власної усної й письмової мови, тобто навчитися викладати свій предмет грамотною літературною мовою;

• уміннями графічно виражати свою думку за допомогою нескладних
схематичних малюнків; умінням малювати й користуватися зобра­
жувальною грамотою;

• умінням використовувати в процесі викладання різноманітні, пере­
вірені досвідом шкіл методи передавання наукової інформації, за­
стосовувати різні наочні посібники й технічні засоби навчання;

. уміннями й навичками застосування всієї різноманітності методів навчання з урахуванням вікової фізіології й психології, вимог шкільної гігієни;

• умінням розрізняти методи за джерелами знань і ступенем само­
стійної активності учнів, поділяти їх на групи й застосовувати, зва­
жаючи на їхні переваги й недоліки; добирати методи викладання
згідно із завданнями уроку, з урахуванням його змісту та засобів
інформації;

. уміннями застосовувати методи в доцільному поєднанні, послідов­но змінюючи й розвиваючи їх з урахуванням попередньої підготов­ки та вікових особливостей учнів; умінням розумно поєднувати тра­диційне й нетрадиційне навчання;

».........,......,..... ■■»_—- 550

16.1 Основні функції сучасного вчителя біології

. уміннями й навичками забезпечення зворотного зв'язку, тобто не лише повідомляти нові знання, а й організувати перевірку, оцінку, облік, корекцію та закріплення їх у пам'яті учнів: слухати й аналізу­вати відповідь учня, стежити за його мовою; аналізувати письмові відповіді; оцінювати малюнки; виявляти рівень оволодіння най­простішими інструментами, приладами, знаряддями праці; пере­віряти знання об'єктів та явищ, що вивчаються; визначати здатність дітей до розпізнавання природних об'єктів; застосовувати прийоми корекції й закріплення засвоєних знань, домагатися не лише глибо­ких, а й міцних знань. Учитель має чітко усвідомити свою моральну відповідальність перед народом і державою за якість знань учнів та їх виховання;

• умінням користуватись оцінковим фактором для досягнення високої
якості біологічних знань учнів; умінням бути не лише вимогливим, а
й тактовним, що викликає повагу учнів і заохочує їх до навчальної
діяльності.

Розвивальна функція. Основні зусилля вчителя біології, що спря­мовані на розвиток розумових здібностей учнів (логічного мислення, спостережливості тощо), пов'язані з проведенням дослідів і спостере­жень. У зв'язку з цим для розвитку загальних і спеціальних здібностей дітей учитель біології має оволодіти такими знаннями, вміннями й на­вичками:

• знаннями й уміннями постановки завдань і запитань, що вимагає за­
стосування порівнянь і висновків, як індуктивних, так і дедуктив­
них умовиводів, розчленування цілого на частини, й навпаки, об'єд­
нання окремих частин у ціле, визначення головного й другорядного;

. уміннями здійснювати дидактичну переробку методів науки на ме­тоди навчання; вміннями й навичками використання методів спо­стереження за тваринами й рослинами в кабінеті біології на уроці, в куточку живої природи й безпосередньо в природі (фенологічні та інші); навичками й уміннями проведення з дітьми екскурсії до музеїв, у природу, сільськогосподарське виробництво, занять на шкільній навчально-дослідній земельній ділянці;

• навичками створення в процесі навчання проблемних ситуацій, що
вимагають самостійного мислення дітей, установлення причинно-
наслідкових зв'язків;

• умінням організувати й чергувати різні види пізнавальної активнос­
ті учнів.

шшшшшшшшшшшш, 551

Розділ 16 Система самоосвіти вчителя біології

Орієнтаційна функція. В діяльності вчителя біології важливим завданням є формування ціннісних орієнтацій і позитивного ставлення школярів до природи, життя людей і до себе як суб'єкта діяльності. Ця функція тому й називається орієнтаційною, що визначає зміст цінніс­них орієнтацій вихованців в їхньому природному й соціальному сере­довищі, спонукає школярів до різних видів діяльності, примушує діяти так, а не інакше, не так, як хочеться, а як диктує дійсність.

Отже, орієнтаційна функція вимагає від учителя біології таких умінь і навичок:

. уміння прищеплювати інтерес до навчальної діяльності (вивчення предмета біології) та науки;

• навичок і вміння прищеплення учням інтересу до продуктивної
сільськогосподарської праці;

. уміння й навичок здійснення професійної орієнтації школярів з ура­хуванням інтересів суспільства, нахилів та можливостей учнів;

. умінь і навичок здійснення різних видів виховання учнів, як того ви­магає суспільство;

. уміння доводити навчальний процес до його логічного завершення й переводити знання в переконання, впливати не лише на розум, а й на почуття школярів;

. уміння проводити природоохоронну та іншу пропаганду.

Мобілізаційна функція проявляється в діяльності вчителя, що спрямована на застосування набутих учнями знань на практиці й по­в'язана з формуванням у школярів різноманітних умінь і навичок, які сприяють розвиткові їхньої пізнавальної активності й самостійності. Це завжди передбачає концентрацію уваги учнів на певному завданні, вплив на їхню волю.

Отже, вчитель біології має оволодіти такими мобілізаційними вмін­нями й навичками:

• умінням використовувати набуті учнями знання, організовуючи
їхню пізнавальну діяльність, формувати й зміцнювати в учнів не
лише навчальні вміння, а й навички продуктивної праці, навчити їх
готувати робоче місце, спостерігати («бачити» й «чути»), правиль­
но сприймати й оцінювати природу, працювати з книжкою, інстру­
ментами тощо;

• навичками й уміннями навчання учнів застосовувати біологічні
знання в продуктивній праці — під час вирощування рослин у від-

16.1 Основні функції сучасного вчителя біології

критому й закритому ґрунті, в процесі догляду за тваринами й виро­щування їх;

• навичками й уміннями навчання учнів застосовувати біологічні знання для охорони природи: ґрунтів (від вітрової та водної ерозії), мисливських тварин, риб, лісів; для приваблювання птахів у штучні гнізда; для охорони й збагачення зелених насаджень;

. навичками й уміннями навчання учнів застосовувати біологічні знання в цілях суспільної та особистої гігієни.

Конструктивна функція вчителя біології має два основних аспек­ти: педагогічний і технічний.

У педагогічному плані конструктивна діяльність учителя пов'язана з відбором і компонуванням змісту курсу біології, з проектуванням навчально-виховного процесу, плануванням і побудовою своєї робо­ти, системи змісту й методів викладання. В цій роботі вчитель спира­ється на навчальні плани, програми, підручники, методичні посібники та рекомендації.

Щодо організації викладання вчитель має оволодіти такими конс­труктивними вміннями й навичками:

. умінням здійснювати відбір і добір фактичного наукового матеріа­лу згідно з метою й завданнями школи, з урахуванням попередньої підготовки та вікових особливостей учнів. Завдяки цим умінням учитель із механічного виконавця чужих методичних рекомендацій перетворюється на свідомого й активного вдосконалювача навчаль­ного процесу, досягає рівня високої педагогічної майстерності;

. умінням здійснювати дидактичну переробку матеріалу науки на ма­теріал навчального предмета. Це потрібне з кількох причин: у разі зміни програми шкільної біології вчителеві доводиться самому роз­в'язувати такі завдання; крім того, в школах різних типів до викла­дання біології ставляться різні вимоги. Оволодівши цим умінням, учитель зможе працювати творчо;

. умінням бачити й виокремлювати найголовніші дидактичні одини­ці — провідні уявлення, основні поняття, ідеї, вміння й переконан­ня, що прищеплюються дітям даним курсом, виробляти методику їх формування. Звичайно, все це певним чином визначається навчаль­ними програмами, підручниками, методичними посібниками тощо; але якщо вчитель ними не оволодіє, не зробить особистим надбан­ням, то він не зможе працювати творчо;

Розділ 16 Система самоосвіти вчителя біології

. умінням визначати оптимальні шляхи формування основних біоло­гічних понять, установлювати між- і внутрішньопредметні дидак­тичні зв'язки, формувати цілісні природничо-наукові знання й на цій основі — цілісний науковий світогляд;

. умінням чітко уявляти зміст кожного біологічного курсу, не зверта­ючися до підручника;

. умінням планувати викладання предмета в часі (складати річні, те­матичні плани, плани-конспекти уроків тощо);

• умінням планувати й визначати зміст позакласних заходів.

Технічний аспект конструктивної діяльності вчителя біології пов'я­заний зі створенням сучасної матеріальної бази викладання. Вчитель має оволодіти такими важливими знаннями, вміннями й навичками:

• умінням конструювати всі розділи матеріальної бази викладання
біології в сучасній школі, проектувати шляхи її створення;

. знаннями й навичками конструювання простих саморобних прила­дів для проведення дослідів, виготовлення нескладних наочних по­сібників;

• умінням спроектувати й створити куточок живої природи;

. умінням спроектувати й створити типову шкільну навчально-дос­лідну земельну ділянку.

Комунікативна функція. Педагогічна діяльність завжди була спільною: вчитель викладає, учні навчаються. Тому її успіх багато в чому залежить від того, як складуться стосунки між учителем та учнем, чи працюватимуть учитель і клас як одне ціле чи цього не відбувається. Вирішальну роль у встановленні прямих і зворотних комунікативних зв'язків із колективом дітей відіграє вчитель.

Для успішного виконання комунікативної функції вчитель має ово­лодіти такими знаннями, вміннями й навичками:

. умінням наперед передбачати особливості класних колективів, з якими йому доведеться працювати, та знанням прийомів керування ними;

. умінням легко й швидко налагоджувати контакт як із класом, так і з окремими учнями;

. умінням установлювати ділові контакти з учителями школи й усім шкільним колективом, бути частинкою колективу й підкорятися вимогам адміністрації школи;

16.1 Основні функції сучасного вчителя біології

• уміннями й навичками встановлення ділових контактів із батьками
учнів;

. умінням дотримуватися моральних норм у спілкуванні з людьми, бути тактовним, привітним, ввічливим і зібраним, гуманним у роз­в'язанні педагогічних ситуацій.

Організаторська функція вчителя біології тісно взаємозв'язана з комунікативною й також має низку аспектів, оскільки поширюється за кількома напрямками: організація людей, навчальної роботи в різних формах, матеріальної бази. Вона реалізується тим успішніше, чим ор-ганізованіший, зібраніший сам учитель.

Щодо керування людьми вчитель біології має володіти такими вміннями й навичками:

• уміннями й навичками організації класного колективу й спрямуван­
ня його діяльності на успішну навчальну роботу;

. уміннями й навичками створення натуралістичних гуртків різних профілів;

• умінням організувати школярів для проведення факультативних
курсів.

Щодо організації навчальної роботи вчителю біології необхідні такі вміння й навички:

• організувати урок, тобто як свою роботу, так і працю учнів;
. організувати різні види позаурочної роботи;

. організувати суспільно корисну працю дітей;

. організувати такі масові позакласні заходи, як «День птахів», «Свя­то врожаю», «Свято квітів» тощо;

• організувати науково-пізнавальні вечори, КВК, натуралістичні
олімпіади;

• планувати й організовувати роботу як класного керівника.

Щодо організації матеріальної бази, то в загальних рисах про це йшлося під час розкриття конструктивної функції.

Дослідницька функція. Важливим завданням учителя — майстра своєї справи є оволодіння методом наукового пізнання педагогічних явищ. Дослідницька функція вчителя проявляється в процесі вивчення учня, класу, групи, спостереження й аналізу уроку, внесення нового до змісту навчання, апробації методів викладання, аналізу власного досвіду, критичної оцінки методичних рекомендацій, творчого розв'я-

Розділ 16 Система самоосвіти вчителя біології

зання педагогічних завдань. Усе це вимагає від учителя певних нави­чок і вмінь наукового підходу до педагогічних явищ, спеціальної орга­нізації педагогічного експерименту, застосування наукового методу до пізнання явищ природи, під час вивчення новітніх досягнень науки тощо. До дослідницьких належать уміння вчителя:

• спостерігати («бачити») педагогічні явища;

• аналізувати урок за змістом, побудовою, методами викладання й
визначати психологічні процеси в діяльності учнів;

• висувати гіпотезу в разі виникнення проблемно-педагогічних пи­
тань, спроектувати й провести нескладний педагогічний експери­
мент;

• відрізняти об'єктивне від суб'єктивного в педагогічних судженнях і
висновках, застосовувати діалектичний метод мислення в оцінці
цих суджень;

. аналізувати статті й книжки; навчитися працювати з каталогами й бібліографією;

. спостерігати й аналізувати досвід інших учителів та оволодівати ним для самовдосконалення.

16.2 Самоосвіта вчителя біології

Самоосвіта — це освіта, яка набувається в 'процесі самостійної роботи без проходжен­ня систематичного курсу навчання в стаціонарному навчальному закладі. Основним засобом самоосвіти є самостійне вивчення літерату­ри. Відмінна риса самоосвіти педагога полягає в тому, що результатом її є поліпшення якості викладання предмета, якості виховної роботи, підвищення рівня знань, вихованості й розвитку учнів.

Отже, самоосвіта — це безперервний процес самовиховання й роз­витку особистості педагога, один з основних засобів підвищення його майстерності й загальної культури. Як показує досвід, до основних принципів самостійної роботи педагога на всіх етапах удосконалення його професійної майстерності належать:

/ комплексне вивчення теорії, наукових основ предмета, питань пси­хології, дидактики, теорії виховання;

16.2 Самоосвіта вчителя біології

/ взаємозумовленість змісту самоосвіти й потреб навчально-виховної роботи;

/ поєднання науково-теоретичної підготовки з оволодінням уміння­ми й навичками практичної діяльності;

/ відповідність змісту самоосвіти рівню підготовки вчителя, його на­хилам;

/ поєднання самостійних занять учителя з його участю в різноманітних колективних формах підвищення кваліфікації педагогічних кадрів;

/ взаємозв'язок самоосвіти з творчими пошуками.

Важливий напрям у самоосвіті вчителів — підвищення педагогічної кваліфікації, переосмислення змісту й методів своєї роботи з огляду на нові вимоги педагогічної й психологічної науки.

До найважливіших напрямів самоосвіти з біології належать:

• засвоєння нових програм і підручників, усвідомлення їхніх особли­
востей і вимог;

• самостійне опанування нових технологій навчально-виховного про-

цесу;

• оволодіння методологією и методикою педагогічного дослідження;

• самостійна робота з розв'язування задач, організації лабораторних і
практичних робіт, дослідів і вправ;

• освоєння технічних засобів навчання.

Серед питань методики викладання особливу увагу слід приділити прийомам диференційованого навчання, розумової діяльності учнів, розвитку самостійності, практичних навичок, установленню зв'язків урочних та позаурочних занять тощо.

Самоосвіта педагога передбачає різноманітні засоби, зокрема сис­тематичне ознайомлення з новинками спеціальної та методичної літе­ратури (робляться виписки, складаються конспекти або тези).

Результати самоосвіти вчитель репрезентує на кожному її етапі, бе­ручи участь у семінарах, інформуючи на засіданні методичного об'єд­нання, кафедри, доповідаючи на педагогічних читаннях, науково-практичних конференціях тощо.

Самоосвіта є найгнучкішою формою здобуття знань, оскільки здій­снюється на діагностичній індивідуалізованій основі. Сутність інди­відуалізації полягає в тому, що зміст, форми й методи самоосвіти під­порядковуються індивідуальним особливостям педагога, рівню його

Розділ 16 Система самоосвіти вчителя біології

професійно-педагогічної культури, умовам педагогічної праці, реаль­ним можливостям, серед яких велике значення має сформованість різнобічних інтересів до пізнання, наполегливість і воля в подоланні труднощів, розвинена рефлексія й самокритичність.

Одним із важливих видів самостійної діяльності педагога є його ін­дивідуальна робота над шкільною науково-методичною темою (про­блемою), в процесі якої вчитель вивчає джерела науково-методичної інформації, досвід педагогів-новаторів, аналізує власну педагогічну діяльність для подолання недоліків у ній або вдосконалення сильних її сторін, теоретичного узагальнення й осмислення власного досвіду.

Результати індивідуальної роботи вчителя над обраною науково-методичною темою (проблемою) зазвичай оформляються письмово. Найчастіше використовують форму реферату, оскільки в ньому най­краще відображуються основні етапи діяльності вчителя:

1) обґрунтування доцільності вибору індивідуальної теми (пробле­
ми) в ракурсі завдань загальношкільної науково-методичної те­
ми (проблеми);

2) короткий аналіз літератури з теми (проблеми);

3) опис особистого досвіду роботи в рамках обраної теми (пробле­
ми);

4) вплив роботи над темою на результати навчальио-виховної ді­
яльності з предмета;

5) висновки за результатами індивідуальної роботи над науково-
методичною темою (проблемою).

За групових форм науково-методичної роботи педагоги об'єдну­ються за інтересами, створюються оптимальні умови для обміну до­свідом, для творчих дискусій, виконання практичних завдань. До гру­пових форм належать: методичні об'єднання й кафедри, школи пере­дового педагогічного досвіду, проблемні, ініціативні групи тощо.

Найпоширенішою груповою формою науково-методичної роботи є методичні об 'єднання. Організовуються вони за територіальною озна­кою (шкільні, міжшкільні, кущові, районні), за типами шкіл, навчаль­ними предметами, їх циклами. В школах методичні об'єднання ство­рюються в разі, якщо є троє й більше вчителів однієї спеціальності. Як­що в одній школі менше ніж троє вчителів однієї спеціальності, то утворюються міжшкільні методичні об'єднання.

Керують методичними об'єднаннями компетентні, авторитетні вчителі-методисти або старші вчителі.

16.2 Самоосвіта вчителя біології

До змісту роботи методичних об'єднань входять:

• питання підвищення рівня навчально-виховної роботи і якості
знань учнів;

• обговорення методик викладання, що використовуються різними
вчителями;

• запровадження передового педагогічного досвіду й досягнень педа­
гогічної науки;

. розробка шляхів запровадження інновацій;

• обговорення найважчих розділів і тем нових програм та підруч­
ників;

. організація позакласної роботи з учнями (проведення олімпіад,

конкурсів, аукціонів знань, громадських оглядів знань тощо);. професійна допомога молодим учителям;

• вироблення єдиної позиції викладання предмета.

Методичні об'єднання формують тематику й визначають види творчих контрольних робіт для перевірки знань учнів, систематично проводять зрізи знань учнів з основних розділів програм у різних кла­сах, обговорюють результати контрольних робіт для надання своєчас­ної допомоги вчителю та учням.

Основні форми роботи методичних об'єднань:

• заслуховування та обговорення доповідей з актуальних питань,
огляд новітньої наукової й педагогічної літератури, публікацій;

• проведення відкритих уроків, практичних занять (розв'язування за­
дач, виконання лабораторних робіт, використання технічних засо­
бів тощо);

• організація консультацій;

• заслуховування звітів учителів, вихователів, класних керівників;

• участь в атестації вчителів;

• участь у вивченні, узагальненні та запровадженні педагогічного
досвіду;

• вивчення, проведення контрольних зрізів успішності та якості
знань учнів;

• ухвалення рішень про моральне й матеріальне стимулювання вчи­
телів, вихователів, класних керівників тощо.

На початку 90-х років XX ст. виникла нова форма організації науко­во-методичної роботи з педагогами — кафедри. Завідувачів кафедр

,559

Розділ 16 Система самоосвіти вчителя біології

природничих дисциплін обирають із числа досвідчених учителів. Кафедра розподіляє обов'язки між учителями, встановлює порядок на­уково-методичних досліджень, планує та здійснює фахову перепідго­товку, забезпечує зростання професійної майстерності.

Кафедри ведуть організаційно-методичну та науково-дослідну ро­боту з учителями відповідного предмета, залучають педагогів до ство­рення й освоєння нових технологій навчання й виховання, вдоскона­лення навчально-виховного процесу. Часто на кафедрах формуються дослідницькі колективи, які об'єднують дослідників-педагогів, учнів та вчених — членів кафедр на громадських засадах.

Школи передового педагогічного досвіду реалізують ідею настав­ництва. Вони створюються за наявності в педагогічному колективі од­ного або кількох учителів — майстрів педагогічної праці, носіїв пере­дового досвіду й слугують для поширення цього досвіду серед інших педагогів. Ці школи можуть мати внутрішкільне значення, передбача­ючи роботу з групою вчителів, котрі працюють у тій самій школі.

Відповідно до планів підвищення кваліфікації педагоги проходять спеціальне навчання в Інститутах підвищення кваліфікації педагогіч­них працівників, інститутах післядипломної освіти або на спеціальних факультетах педагогічних вищих навчальних закладів. Проте знання, здобуті вчителями в процесі навчання на базі зазначених навчальних закладів, потребують осмислення й апробації в школі. Цьому сприяє спеціально організована система науково-методичної роботи, яка складається з двох підструктур — навчально-методичної та науково-дослідницької, що тісно взаємопов'язані й взаємозумовлені.

Навчально-методична підструктура спрямована на підвищення професійно-педагогічної культури педагогів і комплексне методичне забезпечення навчально-виховного процесу; науково-дослідницька підструктура стимулює процес створення й запровадження нових педагогічних ідей, технологій навчання й виховання, забезпечує експе­риментальну перевірку їхньої ефективності.

У сучасному загальноосвітньому навчальному закладі в системі науково-методичної роботи розв'язуються такі основні завдання:

• поглиблення філософсько-педагогічних знань, які сприяють розбу­
дові й оновленню української загальноосвітньої школи;

. підвищення рівня теоретичної (предметної) та психолого-педаго-гічної підготовки;

• організація роботи з вивчення нових освітніх програм, навчальних
планів, освітніх державних стандартів;

16.3 Вивчення передового педагогічного досвіду

• систематичне вивчення, узагальнення й поширення передового пе­
дагогічного досвіду, запровадження досягнень педагогічної науки;

• збагачення новими педагогічними технологіями, формами й ме­
тодами навчання та виховання;

• організація діяльності дослідницьких колективів, які об'єднують
дослідників-педагогів, учнів і вчених;

. підвищення загального рівня професійно-педагогічної культури, надання допомоги в розвитку якостей і властивостей особистості, необхідних для сучасного педагога.

Зміст науково-методичної роботи визначається її метою (завдання­ми), а також завданнями, які випливають з аналізу результатів діяль­ності педагогічного колективу, окремих педагогів.

■її ^! ^г<:^ГІ;у' г

16.3

Вивчення передового педагогічного досвіду

ередовип педагогічний досвід — це ідеа-Ілізація реального педагогічного процесу: ви­окремлення провідної педагогічної ідеї або методичної системи в чис­тому вигляді, що зумовлює високу й стійку ефективність навчально-виховної діяльності, яка передбачає використання оригінальних форм, методів, прийомів, засобів навчання та виховання, нових систем навчання й виховання або вже відомих форм, методів, прийомів, засо­бів роботи на основі їх удосконалення.

Передовий педагогічний досвід розрізняють за обсягом і рівнем творчої самостійності його автора.

За обсягом виокремлюють такі види досвіду:

• система роботи установи (школи, відділу народної освіти, методич­
ного кабінету тощо);

• система роботи працівника (вчителя, директора, інспектора-мето-
диста тощо);

• розв'язання важливої педагогічної проблеми в закладі освіти (мо­
ральне виховання учнів);

• розв'язання важливої педагогічної проблеми в діяльності окремих
педагогів (індивідуалізація навчання в процесі викладання біології);

■_»,»■»,----------------,.., 561

Розділ 16 Система самоосвіти вчителя біології

• певні форми, методи й прийоми, які застосовуються в навчальному
закладі;

• форми, методи й прийоми, якими послуговуються окремі педагоги.
За рівнем творчої самостійності передовий педагогічний

досвід поділяють на раціоналізаторський і новаторський.

Раціоналізаторський досвід полягає в нових оригінальних підходах до використання відомих форм, методів і прийомів педагогічної діяль­ності, що сприяє підвищенню якості навчання й виховання.

Новаторський досвід — це результат діяльності, спрямованої на впровадження й реалізацію нових прогресивних ідей, визначення но­вих шляхів розв'язання окремих і загальних педагогічних завдань, ви­користання нових форм, методів, прийомів, систем діяльності, ще не відомих педагогічній науці та шкільній практиці, істотну модифіка­цію традиційних форм, методів і прийомів діяльності з переорієнта­цією їх на розв'язання сучасних завдань.

Критерії передового педагогічного досвіду:

У актуальність, тобто спрямування на розв'язання найважливіших проблем навчання, виховання й розвиток учнів;

У оригінальність — використання в практиці роботи даного педагога, педагогічного колективу форм, методів, прийомів, засобів або їх системи, які раніше не застосовувалися в умовах сучасної школи;

/ висока ефективність — можливість досягнення педагогом вищих порівняно з масовою практикою результатів навчання, виховання й розвитку учнів;

/ стабільність результатів протягом тривалого часу;

/ оптимальність — досягнення високих результатів за якнайменших фізичних, розумових і часових затрат;

У можливість творчого застосування в масовій практиці.

Зазначені критерії враховуються на стадії первинного ознайомлен­ня з досвідом, а також у процесі його аналізу й узагальнення. Досвід вважається передовим, тільки якщо педагогічна діяльність відповідає всім його критеріям.

Вивчення передового досвіду здійснюється за принципом: факти — узагальнення — ідеї — нові факти.

Факти нагромаджують шляхом спостереження та опису педагогіч­ного процесу (стенограми уроків). Вони є базою для педагогічних уза-

.562

16.3 Вивчення передового педагогічного досвіду

гальнень і висновків. Тому, чим більше зібрано фактів, що характери­зують діяльність учителя, тим достовірніші висновки.

Зібравши й описавши факти, переходять до їх узагальнення, тобто формулювання висновків як результату аналізу, порівняння й класи­фікації фактів, що дає змогу побачити за окремими фактами головне — педагогічну ідею, яка в них матеріалізується.

Покажемо цей шлях на прикладі. Виявивши на кількох уроках, що вчитель наводить цікаві факти з життя рослин або тварин, можна зро­бити висновок про те, що в процесі навчання використовуються еле­менти цікавості. Цей висновок є не чим іншим, як узагальненням фак­тів. Установивши (проведенням бесід, анкетування, спостереження за роботою школярів на уроках і вдома), що цей прийом підвищує інтерес учнів до вивчення біології, робимо висновок загальнодидактичного ха­рактеру: застосування елементів цікавості активізує інтерес учнів до навчання. Виходячи з цього, кожний учитель шукатиме шляхи реаліза­ції цього прийому стосовно конкретних уроків (добирати цікавий ма­теріал і включати його в урок). Додаткові спостереження за уроками підтверджуватимуть або спростовуватимуть початковий висновок.

Переконавшися в правильності висновків, можна перейти до офор­млення й поширення досвіду: у формі усного виступу на педагогічній раді, методичному об'єднанні чи семінарі або письмового викладу (до­повідь на педагогічних читаннях, публікація в газеті, журналі). При цьому важливо пам'ятати слова К. Д. Ушинського про те, що переда­ється думка, виведена з досвіду, а не сам досвід. Педагогіка вимагає від учителя здійснення професійної діяльності на рівні майстерності, бо він формує найцінніше у світі — Людину. З цього приводу К. Д. Ушинський писав: «Будь-яка практична діяльність, що прагне за­довольнити вищі моральні та взагалі духовні потреби людини, тобто ті потреби, які належать виключно людині й становлять виключно ри­си її природи, це вже мистецтво. В цьому розумінні педагогіка буде, звичайно, найвищим із мистецтв, бо вона прагне задовольнити най­більшу з потреб людини й людства — їхнє прагнення до вдосконален­ня в самій природі: не до вираження довершеності на полотні або в мармурі, а до вдосконалення самої природи людини — душі й тіла, а вічно передуючим ідеалом цього мистецтва є довершена людина».

Педагогічна майстерність охоплює такі важливі компоненти, як гу­маністична спрямованість особистості (інтереси, цінності, ідеали то­що), професійні знання (свого предмета, психології, педагогіки, фізіо­логії), психолого-педагогічні якості та педагогічні вміння.

Розділ 16 Система самоосвіти вчителя біології

Підсумки

а

Професійна підготовка вчителя не завершується в стінах вищого навчального закладу. Вона три­ває протягом усієї трудової діяльності педагога.

В практиці склалася певна система форм освіти вчителів. Це курси підвищення кваліфікації, пе­дагогічні читання, засідання методичних об'єд­нань і кафедр, школи передового досвіду, семі­нари молодих учителів, творчі групи тощо.

Проте жодні курси й семінари не будуть ефек­тивними без систематичних самостійних занять. Тому самоосвіту вважають основною формою підвищення кваліфікації вчителя: безперервна й цілеспрямована, вона пов'язує всі зазначені форми роботи, доповнює й розвиває їх, слугує основою зростання вчителя як спеціаліста.

Важливим джерелом поповнення знань учителя є масовий досвід учителів і передовий педагогіч­ний досвід. Адже школа багата на талановитих, творчих педагогів, діяльність яких відповідає су­часним вимогам. їхній досвід треба детально вивчати й поширювати серед освітян.

Запитання й завдання

1. Які вимоги до педагогічних працівників сформульовано в
законі України «Про загальну середню освіту»?

2. Оволодіння якими знаннями, вміннями й навичками пе­
редбачає інформаційна функція вчителя біології?

3. Схарактеризуйте суть розвивальної та мобілізаційної
функцій учителя біології.

4. Якими організаторськими й дослідницькими вміннями
має володіти вчитель біології?

5. Що таке самоосвіта?

6. Які основні принципи й напрями самоосвіти педагога?

7. У чому полягає сутність індивідуалізації в самоосвіті?

Дата добавления: 2015-05-24