Ситуація 4. Петро Квочка захоплювався художньою літературою, грав на баяні, малював

Петро Квочка захоплювався художньою літературою, грав на баяні, малював. Але домашніх завдань не виконував. Хлопчина кожного разу вигадував якісь причини невико­нання домашніх завдань. А коли весь арсенал своєрідних "аргументів" був вичерпаний, Петя надовго зупинився на одному: "Я забув зошита". Урешті-решт учителі перестали питати учня про домашні завдання. Вони були задоволені з того, що він хоч в кінці чверті натягне на трійку.

На одному з уроків я провів фронтальну перевірку до-машніх завдань. Петя заявив: "Я виконав, але забув дома зошита". Я вдав, що як новий вчитель нічого не знаю про витівки Петі. Але в класі почувся сміх

— Що трапилося? — звертаюсь я до учнів. — 3 вами хіба ніколи не траплялося, щоб ви забули зошита? Таке може трапитися з кожним.

— Ви пошліть його за зошитом, — радить староста. Я роблю здивований вигляд і кажу:

— А для чого посилати Петю. Хіба він завтра не прине­се зошита? Я йому повністю довіряю. Треба завжди довіря­ти людині. Потім я звернувся до Петі:

— Йди до дошки. Домашнє завдання, що було задане на сьогодні, покажеш на наступному уроці.

Петя здивовано подивився на мене і пішов до дошки. Там він зробив розбір нескладного речення. Я поставив йому трійку. Після уроків учень зустрів мене на коридорі і попросив дозволу розпочати нового зошита, бо старий, бу­цімто, дуже пом'ятий. Я дозволив.

На наступному уроці я, як завжди, перевіряв виконання домашнього завдання.

— Подивіться зошита в Петі Квочки, — чую рекомен­дації учнів.

— Він сам мені покаже, — голосно відповідаю.

Петя мовчки подає мені свого зошита. Я піднімаю зо­шита над головою: "Бачите, а ви казали, що у Петі немає зошита!".

Коли через кілька секунд я заглянув у зошит, то поба­чив, що учень виконав лише частину завдання, та й ту не-

охайно... Але я сказав, звертаючись до Петі: "Добре! Молод­чина! Тільки треба закінчити вправу":

Петя закінчив вправу, але все ж недбало. Я знову похва­лив хлопчика, зробивши зауваження стосовно його недбало­го письма.

— Перепишеш вправу і покажеш мені ще раз, тоді я уже поставлю тобі оцінку, — сказав я спокійно. — Тільки не поспішай.

На другий день учень показав мені переписану вправу з таким виглядом, ніби здійснив героїчний вчинок. Я тут же демонстративно поставив йому "четвірку", Петя обережно взяв зошита, подивився на оцінку і поспішив на своє місце. Цю четвірку за домашнє завдання, напевне, він отримав вперше в житті. Я уважно спостерігав за ним. Хлопчина мовчки переживав радість. Не було сумніву, що він захоче відчути таку радість не раз. Треба лише допомогти йому в цьому.

Прагнучи не розчарувати мене, Петя почав виконувати домашні завдання. Щоправда він ще не раз "забував" зо­шита. Однак я наполегливо підкреслював, що навіть думки не допускаю про те, що Петя може обманути мене.

Я розумів його. Моя довіра деякий час була для Петри­ка нелегким вантажем. Вона одночасно і переобтяжувала і радувала хлопчину. Йому довелося витримати боротьбу із самим собою. І він у цій боротьбі переміг*.

1. Які моральні якості вихованця формує педагог своїми діями?

2. Вимоги яких принципів виховання були реалізовані педагогом?

3. До яких методів виховання вдався учитель?

Дата добавления: 2015-05-24