Ситуація 6

Ситуація 5

У Ніни велика, як на теперішні поняття, сім'я: мати, бать­ко; два брати, дві сестри, бабуся. Ніна найменша: їй дев'ять років. Бабуся найстарша — їй вісімдесят два роки. Коли сім'я обідає, в бабусі тремтять руки. Всі до цього звикли й намагаються не помічати. А якщо хто-небудь подивиться

на бабусині руки й подумає, чому вони тремтять, — руки її починають тремтіти ще дужче. Несе ложку бабуся — ложка тремтить, краплі на стіл капають.

Незабаром день народження Ніни. Мама сказала, що на її іменини буде обід. Вона з бабусею спече великий солод­кий пиріг. Нехай Ніна запросить своїх подруг.

Прийшли гості. Мама накриває стіл білою скатеркою. Ніна подумала:

І бабуся сяде за стіл, а в неї руки тремтять. Подруги сміятимуться, розкажуть всім у школі.

Ніна тихенько сказала мамі:

— Мамо, нехай бабуся сьогодні за стіл не сідає...

— Чому? — здивувалася мама.

— У неї руки тремтять... Капає на стіл...

Мама зблідла. Не сказавши ні слова, вона зняла із стола білу скатерку й сховала в шафу.

Мама довго сиділа мовчки, потім сказала:

— У нас сьогодні бабуся хвора. Іменинного обіду не буде. Поздоровляю тебе, Ніно, з днем народження. Моє тобі поба­жання: будь справжньою людиною.

Мати знайшла єдину правильну оцінку того зла, яке "про­клюнулося" в душі з насіннями егоїзму*.

1. Чи правильно вчинила мама по відношенню до Ніни?

2. Який метод використала мама з метою подолання егоїзму дочки?

■

3. Як би діяли ви у подібній ситуації?

Дітей треба вчити поздоровляти, вчити дарувати, але слова вихователя доходять до дитячого серця лише тоді, коли дитина вчиться почувати. У житті бувають обстави­ни, події, явища, коли перед дітьми відкривається грань людських відносин, що сповнює кожне слово вихователя, батька, матері глибокого змісту, звичайне слово раптом відкривається перед ним незнаним, чудесним відтінком, що зачіпає потаємний особистий світ.

Урок у другому класі Учитель бачить: Галя, життєраді­сна, душевно щедра, співчутлива дівчинка, підносить руку.

— Що ти хочеш сказати, Галю? — питає учитель.

— У Марійки братик народився, — говорить Галя і ща­сливо посміхається, ніби братик народився в неї. Марійка — її подруга. Вони поруч сидять на передній парті біля вікна. Тридцять пар очей з цікавістю подивилися на Марійку...

— У Марійки братик... У Марійки братик... — пошеп­ки рознеслося по класу. Посміхався учитель, посміхалися діти.

— Як це добре! — сказав учитель, підійшов до Марійки і поцілував її. — Поздоровляємо Марійчину маму і Марій-чиного тата із сином, а тебе, Марійко, поздоровляємо з бра­том.

Галя теж обняла й поцілувала Марійку...

— А що значить поздоровляємо? — спитав Микола. В його словах прозвучала задума.

У класі стало тихо. Всі чекали, що скаже учитель.

— Це значить, що в мами і тата Марійчиних велике щастя.

Народилася людина. Вона принесе щастя багатьом людям:

— у Марійчиної мами народився син;

— у Маріичиного тата народився син;

— у Марійки народився брат;

— у Маріичиного дідуся народився онук...

— У нас народився новий друг.

Ось скільки людей стали щасливими. Ось чому ми по­здоровляємо.

З продовженням людини народжується майбутнє. Він, Марійчин брат, наймолодший серед нас. Ви, хлопчики, ста­нете воїнами, захисниками Вітчизни, а він ще тільки при­йде в школу і навчиться писати слово мама... Ми ще не знаємо, ким стане брат Марійчин; у нього немає ще імені... Ким би він не став — хліборобом на землі своїх предків чи космонавтом, муляром чи пастухом, садівником чи то­карем, — мама вкладе в нього всі найкращі сили свого духу й доб'ється того, що він стане вірним сином своєї Вітчиз­ни. Ось чому ми поздоровляємо.

Так треба вчити дітей відчувати. У цьому щирому звер­ненні вчителя до дитячого розуму й почуття кожне слово відкрило свою найтоншу грань, тому що вчитель і діти, об­разно кажучи, з однієї точки побачили світ, пережили од­накове здивування і захоплення величчю, неповторністю миті*.

1. Які якості дітей намагається формувати учитель таким чином?

2. Які методи виховання використовує педагог?

3. Чи варто витрачати час уроку на такі справи?

Дата добавления: 2015-05-24