Ситуація 15. Учням початкових класів учителька пропонує гру Те­левізор

Ситуація 14

Ситуація 13

Учням початкових класів учителька пропонує гру "Те­левізор".

Зміст гри. Діти разом з учителькою знайомляться з про­грамою телепередач на сьогоднішній або наступний день з метою вибору з них однієї — найбільш цікавої — телепере­дачі. Умови гри:

— обирається найулюбленіша передача на один день;

— обирається лише одна улюблена передача;

— протягом дня можна дивитися лише одну передачу. І так продовжується протягом семи днів.

Хто виконує усі правила гри, у того воля "виростає" на один см в день. У кого протягом тижня (семи днів) воля "виростає" на 7 см, той стає переможцем у боротьбі самим собою.

1. У чому ви бачите виховний ефект таких педагогіч­них заходів?

2. У чому полягає підготовчий етап гри?

3. У чому має виявлятися робота учительки з батьками учнів?

На очах багатьох батьків, що зустрічали своїх дітей, пер­шокласник, вийшовши зі школи, ударив дівчинку по голові портфелем.

— Ти що робиш? — схвильовано вигукнула мати цього хлопчини. — Ручка у портфеля зовсім слабенька — віді­рветься! З чим у школу будеш ходить?

— Хіба так можна, хлопчику? — почулося з усіх боків.

— Нехай не плюється на перерві! — із щирою перекон­ливістю у правоті зробленого відповів хлопчик.

— Бачите, що трапилось, підбадьорена поясненням сина, звернулась його мама до людей: "Він захищався!".

І тут же, заохочуючи, до дитини: "Правильно, сину! Не давай скривдити себе. Наступного разу не буде плюватись. Але портфель усе ж треба берегти". Далі слів не було чути: хлопчик з мамою, взявшись за руки, швидкою ходою по­прямували зі шкільного двору.

Останньою залишила територію школи заплакана дів­чинка.

1. Дайте педагогічну оцінку цій ситуації.

2. Які моральні якості формуються в учнів у цьому випадку?

3. Як би ви діяли на місці мами цього хлопчика?

4. Визначте свої дії у цій ситуації з позиції учительки класу, в якому вчаться хлопчик і дівчинка.

Лист дівчини: "Мені 17 років, займаюсь спортом, схожа на своїх одноліток, лише, можливо, у плечах трішки шир­ша. Одного вечора ми поверталися з танців. І раптом ви­ходять казна-звідки троє (нас було двоє). Спочатку вони попросили грошей, потім почалось дещо гірше. Подруга розгубилась, а я пригадала заняття в секції і почала діяти. Поклала усіх трьох за якихось десять секунд. До того ж і сил не треба було особливих. Вони лише з виду виглядали "фірмовими", а насправді навіть преса немає — хіба це хлопці? Піднялися, розбіглися, подруга сміється: "А здоро­во ти їх обробила". А мені чомусь було шкода, я йшла і плакала, не знаю чому... Олена".

Викажіть своє ставлення до цієї ситуації виходячи із пропонованих альтернатив.

1. Сучасна дівчина має бути фізично сильною, почува­ти упевненість у собі, бути готовою завжди захистити себе. Заняття боксом, самбо, боротьбою — надійний шлях до емансипації жінки.

2. Навряд чи треба втягуватися в такі бійки. Необ­хідно уникати подібних випадків. Тому й розплакалася Олена, що зустрілась із грубістю, жорстокістю інших.

3. Справжнім багатством жінки були й залишаються ніжність, м'якість, духовна краса. Заняття силовими ви­дами спорту спотворюють це багатство.

4. Правильної відповіді немає.

Ситуація 16

Спогади Семена Калабаліна про те, як сприйняв А.С. Ма­каренко розповідь свого вихованця про перше кохання.

"Говори, говори, — зустрів мене Антон Семенович. — Ти хочеш сказати мені щось хороше.

Я знітився. Як він дізнався?

— Добре, Антоне Семеновичу, будь що буде, — скажу. Тільки прошу Вас не сердіться на мене і не смійтеся. Я... закохався, Антоне Семеновичу. Можливо, воно і не годить­ся, я ж вихованець...

— Вихованець?! От здорово! — Антон Семенович вийшов із-за стола, взяв мене за плечі і посадив поряд із собою на диван.

— Так кажеш, якщо колоніст — значить не годиться? Ха, от дивак! А тепер розповідай, як же ти кохаєш?

— Напевне, як і всі, — соромлячись і запинаючись, відповів я. — Ольгу, дочку мірошника покохав. Все думаю про неї, весь час хочу бачить. Ось навіть вірші почав писати.

— То-то, я бачу що якийсь ти не такий, як завжди, — і трішки сумний, і більше одинаком почав ходити, стрункі­шим став, охайнішим. Погарнішав, а від чого — не знаю. Так воно і повинно бути, якщо людина закохалась по-справж­ньому... Ну, Семене, спасибі, двічі тобі спасибі. Перше — за те, що закохався...

— Що ви, не варто...

— Помовч, помовч, а то дурниць наговориш... А друге — спасибі за те, що довірив мені своє найбільш потаємне. Це я розумію як найбільшу і ніжну вдячність. Даю тобі чесне слово, як мужчина, як батько, як товариш, що твою довіру не скривджу ніколи — ні думкою, ні словом".

Проаналізуйте цю ситуацію, виходячи із запропонова­них альтернатив.

1. Говорити завідуючому колонією з вихованцем про кохання не пристойно. Це буде породжувати почуття со­ром'язливості, що може зашкодити прекрасним почуттям кохання.

2. У поведінці педагога бачимо прекрасний вчинок, бла­городство людських стосунків. Уміти порадіти прекрас-

ним почуттям вихованців — вища мудрість вихователя. З юнацького віку необхідно учити своїх вихованців краси­во кохати, підтримувати ці почуття.

3. Позиція педагога помилкова. Якщо усі вихователі почнуть захоплюватися першими почуттями закоханості своїх вихованців, то це може призвести до втрати по­чуттів стриманості, сором'язливості, призведе до розбе­щеності.

4. Говорити із завідуючим колонією, директором шко­ли про свої почуття любові — це ознака розбещеності і відвертої нескромності вихованця. Це настільки глибокі і ніжні почуття, що ділитися ними не варто, до того ж запитувати дозволу: кохати чи не кохати.

5. Правильної відповіді немає.

Дата добавления: 2015-05-24