Моральне самовиховання учнів

Моральне самовиховання — це цілеспрямована, свідо­ма робота особистості, спрямована на розвиток своїх духовно-моральних здібностей, воно завжди пов'язане з удоско­наленням способу життя людини, при цьому особистість орієнтується на моральний ідеал, на власні уявлення про морально досконалу особистість.

Для моральної сфери особистості особливо значущим є усвідомлення відповідальності за самого себе перед оточуючими.

Моральне самовиховання розпочинається з морально­го самопізнання. Характерними його рисами є моральне самовизначення, моральне самоподолання. Людина, що знаходиться у стані задоволеності собою, в певному розу­мінні є мертвою.

Потреба у моральному самовихованні з'являється у підлітковому віці й продовжує розвиватися в ранньому та пізньому юнацтві, але не завжди підліток, юнак усвідомлю­ють інтерес до самовиховання.

Гуманність, людяність — це найперші моральні цінності ті. Під цими словами ми розуміємо справжнє добре став­лення людини до свого ближнього. Як відзначав А. Швейцер: «у цьому слові знайшло своє відбиття наше прагнення бути добрими не тільки тому, що це наказується етичною заповіддю, але й тому, що така поведінка відповідає нашій суті. Відтепер, завдання кожного з нас — досягти досконалої доброти, прийти до згоди зі своєю суттю, доброта повинна стати дійовою силою історії та проголосити початок віку гуманності...»[9].

Спостереження сучасних педагогів, психологів, соціологів, філософів за моральною сферою особистості дали можливість відзначити цілу низку характерних тенденцій закономірностей цієї сфери.

На нашу думку, можна розчленувати моральний розвиток особистості на три етапи (рівні), залежно від способу регулювання моральної поведінки — від чисто зовнішніх до чисто внутрішніх:

1. Елементарний рівень моральності, який розпочинається з моменту народження дитини. І, хоч до появи свідомості моралі ще немає, все ж цей початковий період людського життя є дуже важливим для майбутньої моральної поведінки. З появою свідомості започатковується інтенсивне засвоєння особистістю, що тільки формується, основ моральної культури суспільства, що відбувається шляхом наслідування, копіювання дитиною поведінки дорослих і своїх однолітків, а також шляхом безпосереднього прищеплювання особистості того, як треба і як не треба себе поводити. Основними надбаннями першого рів­ня можна вважати засвоєння дитиною найбільш простих норм моралі, азбуки культури поведінки, розвиток у неї елементарної дисциплінованості, такої ж елементарної со­лідарності з оточуючими, доброзичливості, співчуття.

2. Рівень орієнтації здебільшого на зовнішні моральні регулятори: на цьому рівні особистість у своїй моральній поведінці орієнтується ще на зовнішній світ, але розвиваються й набувають все більшого значення серйозні внутрішні мотиви: почуття сорому, почуття честі (особистісноі чи колективної), самолюбство, почуття змагання (в деяких проявах його називають «білою заздрістю») — важлива якість, без якої неможливо моральне формування особистості.

3. Рівень морального саморегулювання, тобто такого регулювання, коли людина чинить моральні дії не тому» що їй за це заплатять, похвалять чи засудять (у випадку коли вона цього не зробила), а тому, що моральна поведінка стала для неї потребою, нормою життя. Така поведінка передбачає безкорисливість, справедливість, доброзичливість, розвинуте почуття власної гідності, високе почуття обов'язку, відповідальності та совісті. (Див. докладніше — В.А. Блюмкин, Г.Н. Гумницкий, Т.В. Цырлина. Нравст-венное воспитание. Воронеж: Изд-во Воронежского ун-та, 1990. — 144 с).

Педагогічна організація самовиховання є одним із найсильніших засобів різнобічного розвитку особистості підлітків та юнаків.

Потреба в моральному самовихованні з'являється в підлітковому віці та, в міру морального розвитку особистості, набуває все більш усвідомленого характеру. Однак учні не завжди усвідомлюють значення самовиховання. До того ж, самовиховання носить ситуативний характер.

Відчутну роль у процесі морального самовиховання відіграє моральний ідеал особистості. При повному прояві всіх функцій ідеал набуває великої конструктивної сили.

Моральний ідеал дає можливість зрозуміти, в ім'я чого ми діємо. Він є основою міцної життєвої позиції. Важли­вими ознаками його глибини, віри в його правдивість є відстоювання своєї думки, стійке, усвідомлене прагнення здійснити свої принципи в поведінці, прояв мужності у критичних ситуаціях.

Учені по-різному визначають систему функцій, що ви­конує ідеал. Головними з них є: регулятивна, стимулююча, орієнтовна, оцінна, критична. Всі ці функції взаємопов'язані між собою.

Моральний ідеал, як органічна єдність раціонального та емоційного, може виявлятися через оцінні судження (духовний рівень), емоційно-вольові мотиви, прагнення, наміри (духовно-моральні відносини), через дії та вчинки (практичне відношення чи рівень).

Важливими показниками морального ідеалу особистості є його глибина, ясність, конкретність моральних цінностей, їх взаємозв'язок і взаємозалежність. У морально зрілої особистості ідеал представлений часто в «Моральному символі віри особистості», який відбиває моральне кредо особистості (сконцентровану теоретичну модель мо­рального ідеалу) Для виявлення моральних ідеалів учнів можна провести: дискусію, анкету, твір, індивідуальну бесіду та ін.

Для проведення дискусії чи анкетування можна запропонувати такі запитання:

1. Які риси характеру має твій ідеал?

2. Які риси характеру ти цінуєш у свого друга, подруги?

3. Якою ти уявляєш собі людину з гідністю?

4. На кого з літературних героїв та з оточуючого жит­тя ти хотів би бути схожим?

5. Чи несемо ми відповідальність за свої вчинки? Чому?

6. Чи можна щось сказати про людину, виходячи з її зовнішнього вигляду?

7. Який недолік, на твою думку, є найбільш негативним у людях?

8. Як розцінювати людину, яка у школі поводить себе добре, а вдома є грубою та неретельною, і навпаки?

9. Що означає бути сучасним?

10. Бути людиною і називатися людиною — це одне й те ж?

Моральне самовиховання за своєю суттю є справою добровільною. Не можна вимагати від школярів обов'яз­кової участі в ньому, не можна у грубій формі стимулювати його, вимагати відкритості в усіх питаннях.

Першою найважливішою умовою успішної активізації самовиховання підлітка та юнаків є встановлення довіри й співробітництва між педагогом і учнем через спільну творчу діяльність.

Моральне виховання й самовиховання мають спільні завдання — учень повинен засвоїти вищі зразки моральної культури, загальнолюдські цінності, він повинен набути смак до творення власної особистості, усвідомити значення моральної сфери особистості, що регулює відно­сини між людьми, дає життєві орієнтири.

Стимулювання самовиховання вимагає від учителя, класного керівника великої делікатності, високої пошани до дітей. Не можна, наприклад, розголошувати зміст щоденників самовиховання дітей, зміст індивідуальних бесід. «Педагогічна таємниця» є законом для педагога. Наша методика активізації самовиховання складаєтья з трьох етапів. На кожному етапі учням пропонують нові вимоги і завдання з урахуванням попередніх.

Одним з найбільш важких моментів стимулювання морального виховання є забезпечення його стійкості та систематичності.

1. На першому етапі необхідно створити довірливі відносини, атмосферу доброзичливості, відкритості. (З досвіду _ми знаємо, що це завжди вдається лише частково. Тому розв'язання цієї проблеми необхідно враховувати на всіх етапах).

Паралельно з цим важливо провести цикл бесід про ко­ристь самовиховання, його методи і прийоми. В такий спосіб відбувається вивчення особливостей особистості учнів, їхніх індивідуальних моральних якостей, ідеалів, інте­ресів, потреб. Визначаються «слабкі місця» в особистості кожного учня. На цьому етапі активізується процес морального самопізнання школярів.

2. На другому етапі слід запропонувати закріплення розвинутих якостей. Якщо учень має невеликий досвід морального самовиховання, то треба привчити його ставити разові самозавдання на 1-2 дні (на третьому етапі самозавдання тижнево-місячного циклу). В багатьох учнів слабко розвинутий моральний самоаналіз, неадекватна самооцінка. Саме тому слід рекомендувати підліткам разові самозавдання.

Для розвитку самопізнання та моральних самооцінок пропонуємо цілу низку прийомів:

а) твори «Мій характер», «Чи можливо жити по совісті», «Справжня людина», «Мій найтрудніший та найрадісніший день», «Сторінка з мого щоденника»;

б) рольові ігри (одна з головних «Оціни та поясни свої якості, вчинки»). У ході гри учень зіставляє власну думку ³ Думками оточуючих;

в) тести самооцінок (відзначаються найбільш цінні якості, позитивні й негативні (учень сам себе оцінює);

г) самохарактеристики.

Досвід багатьох дослідників засвідчує, що юнаки й підлітки завищують чи занижують свої можливості та рівні Розвитку моральних якостей. На другому етапі дуже важливо стимулювати процес самопізнання, надати йому стійкого характеру. Привчити учнів до самокритичності й терпимості, до думки про себе оточуючих. Переоцінка себе з боку учнів призводить д₀ зайвої самовпевненості, претензії на особливе місце в класі, групі. Здебільшого, такі учні шукають причини невдач у зовнішніх обставинах, бувають конфліктними. Неадек­ватна заниженість самооцінки призводить до душевної слабкості, боязкості, уникненню труднощів. Неадекватні самооцінки стримують процес самовиховання. Моральний самоаналіз теж є важливим фактором морального самопізнання.

На другому етапі педагогічного стимулювання мораль­ного виховання учнів ми рекомендуємо використовувати в різних ситуаціях зразки прикладів різних моральних вчинків, спонукаючи учнів до актів самоаналізу, моральної оцінки різних моментів їхнього життя та діяльності. Бажано в ході цього процесу не зловживати монологічними формами моралізування. Тут дуже важливо пов'язати роботу з морального самовиховання з цікавою, творчою діяльністю. Саме в ході спільної, неформально організованої, з нескладними утрудненнями діяльності створюються природні ситуації, що дають можливість стимулювати мо­рально-вольові зусилля учнів, їхній моральний самоаналіз, самооцінку, самокоректування. Велику цінність являють колективні форми аналізу. Бажано в колективах створю­вати традиції — піддавати аналізу найбільш значущі періоди життя.

На другому етапі необхідно інтенсивно проводити індивідуальні бесіди з учнями, і при цьому пам'ятати, що процес морального самовдосконалення завжди носить інтимно-особистий характер.

3. Третій етап вимагає максимальних зусиль з боку педагога. Він є логічним продовженням перших двох етапів і буде оптимальним, якщо він розгортається також на тлі цікавої, творчої діяльності учнів. Він може стати Ще ефективнішим, якщо в учнів поглибиться пам'ять та з'явиться свідомий інтерес до нових видів моральної діяльності (турбота про літніх людей, акти милосердя, взає­модопомоги, благочинності та ін.). На цьому етапі педагог пропонує учням скласти програму чи план морального самовдосконалення, завести щоденник, якому протягом тижня чи місяця (залежно від конкретної ситуації, конкретного учня) діти будуть вести записи, проводити аналіз своєї поведінки, відносин з оточуючими людьми, фіксувати труднощі, ставити самозавдання та ін. Якщо ведення щоденника є важким завданням для підлітка, необхідно посилити увагу до нього. З'ясувати головні причини труднощів, порадити йому.

У своїй педагогічній практиці ми вживали таку форму роботи, як «колективний щоденник». Досвід роботи з колективним щоденником переносився на особистий щоденник.

Форма ведення щоденника може бути різноманітною. Вільний запис фактів, подій, ситуацій, справ, спілкування, їх моральна характеристика, аналіз, оцінка; визначення перспектив, завдань самозміни.

Натомість, для більшості учнів краще, особливо для під­літків, що не мають досвіду ведення щоденника, запропо­нувати кілька спрощених форм ведення щоденника.

Наприклад, О.І. Мотков пропонує: '

Форма ведення щоденника саморозвитку:

1. Дата й день тижня

___________________________________________

Прізвище, ім'я, по батькові

___________________________________________

Самозавдання на тиждень:

а)_______________________________________

б)_______________________________________

труднощі _________________________________

2. Дата й день тижня

Самооцінка виконання самозавдань за день

а)___________________________________

б)___________________________________

труднощі____________________________

3. Дата й день тижня (останній) Самооцінка виконання самозавдань за тиждень

а)______________________________________

б)________________________________________

На третьому етапі школяру корисно скласти нову самохарактеристику. Якщо між педагогом і школярами налагоджений контакт, то зі згоди підлітків і юнаків слід обговорити їх у доброзичливій атмосфері.

Велику користь на всіх етапах стимулювання й акти­візації процесу морального самовиховання школярів принесе виконання таких педагогічних умов і дій педагога:

1. Перш, ніж розпочати педагогічне стимулювання морального самовиховання, перевірте головні методи й прийоми на собі. Можливо, ви внесете корективи з особистого досвіду.

2. Починайте зі встановлення доброзичливих відносин.

3. Найкращою основою для активізації самовдосконалення є спільна творча діяльність.

4. Не забувайте про мінімум теоретичних знань із самовиховання, що необхідно для учнів.

5. Почніть з орієнтації учнів на самопізнання.

6. Не давайте оцінок результатів морального самовиховання. Максимум делікатності.

7. Дотримуйтесь етапності у стимулюванні від разових короткочасних завдань до більш довготривалих.

8. Інтерес до морального самовиховання підтримуйте стимулюванням інших видів самовдосконалення. Стимулюйте й вітайте будь-який успіх, будь-яку малу перемогу учня над самим собою. Самовиховання — це завжди самоподолання.

Досвід роботи засвідчує, що більшість учнів не вміють ставити перед собою завдання самовиховання, скласти план самовиховання. Вчитель повинен допомогти учням визна­чити конкретну мету, завдання, результати, яких необхід­но досягти, важливі в моральному відношенні справи, Щ" необхідно зробити в першу чергу, які недоліки виправити.

Всі ці завдання ми пропонуємо в значній мірі визначи­ти в ході індивідуальних та колективних бесід і консуль­тацій, рольових ігор, комунікативного тренінгу.

Тренінг спілкування може стати прекрасним полігоном» на якому будуть відпрацьовані основні методи й прийоми самовиховання: самоспостереження, самоаналіз, самообов'язки, самопідказування, самооцінка, порівняння, самонаказ та ін.

Самоспостереження — це спостереження людини за

своєю поведінкою, переживаннями, діяльністю.

Для розвитку самоспостереження можна дати старшо­класникам цілу низку завдань: спостерігати за тим, як оцінюють вас товариші, пригадати відзиви вчителя, роди­чів, спостерігати за собою вдома, на уроці, в гостях, на тренуванні та ін.

Порівняння — один з провідних прийомів, що дає мож­ливість досягти адекватних самооцінок. Ми постійно ви­користовуємо його, тільки тепер предметом порівняння необхідно зробити моральні якості: порівняти з іншими людьми себе, свої можливості й поведінку.

Самоаналіз дає можливість з'ясувати причини поведін­ки й діяльності. Його результатом є більш глибокі моральні оцінки. Щоденники видатних людей, що дійшли до нас, містять зразки самоаналізу. Один з найвищих зразків самоаналізу дав М.К. Ганді. На певному етапі свого жит­тя він піддав неупередженому самоаналізу всі глибини своєї душі. «Я пройшов крізь найглибший самоаналіз, ретельно перевірив себе, дослідив й аналізував психологічні момен­ти. І все ж я далекий від того, щоб претендувати на завер­шеність чи безумовність моїх висновків» [1].

Важливим засобом самовиховання може стати програма самовиховання, правила самовиховання.

Щоденники видатних людей, що дійшли до нас, містять відомості про особисті правила та їх роль у процесі само­виховання. Так, К.Д. Ушинський вважав, що йому в са­мовихованні допомагало:

1. Абсолютний спокій, принаймні, зовнішній.

2. Прямота у словах та вчинках.

3. Поміркованість дії.

4. Рішучість.

5. Не говорити про себе без потреби жодного слова.

6. Не проводити час позасвідомо: робити те, що хочеш, а не те, що має статися.

7. Витрачати час тільки на необхідне чи приємне, а не за пристрастями.

Кожного вечора добросовісно звітувати у своїх вчинках. 9. Жодного разу не вихвалятися ані тим, що було, ані тим, що є, ані тим, що буде [2].

Важливим прийомом морального самовиховання на певному етапі поглиблення цього процесу стає самообов'язок. Самообов'язок — це результат самоаналізу, спостереження за собою, порівняння себе з іншими. Він приймається за внутрішніми переконаннями, на основі почуття не­задоволеності своїм моральним станом, за певних умов стимулює процес прийняття обов'язків. Приймаючи обо­в'язки, людина повинна враховувати моральні вимоги суспільства, в якому ми живемо.

Педагог повинен допомогти учням конкретно сформулювати вимоги до себе. Самообов'язки, у плані самовихо­вання можуть проявлятися у вигляді задач морального самовиховання. Одним з головних елементів самокорекції є самозвіт.

Самозвіт — це звіт людини перед собою про процес та результат власної діяльності, поведінки, спілкування. Самозвіт може бути писемним, усним, у вигляді роздумів, щоденників, звітів. Традиційно в різних видах діяльності у школі вживаються колективні та індивідуальні форми звітів та самозвітів.

Моральне самовиховання як процес інтимно-особистий, незважаючи на свою залежність від виховання, часто не приймає колективні види звіту. Тут, як аналогію з релігійної практики, можна навести таємницю сповіді. Важли­вими засобами морального самовиховання можуть стати самопереконання та самонаказ. Ці засоби самовпливу можуть доповнювати один одного. Самопереконання вимагає обґрунтування дії, вчинку. Його ефективність залежить від доведеності, аргументованості, конкретності, логічності. Значущість самопереконання в юнацькому віці зростає по­рівняно з підлітковим віком. Під час самонаказу ступінь усвідомлення інформації, мотивів відіграє меншу роль. Людина, викликаючи у себе певні думки, мобілізує свої психі­чні сили, входить у певний психічний стан. Зосереджуючи увагу на конкретній проблемі, наполегливо викликаючи пе­вні почуття, ставлення до них, людина може в результаті досягти змін у поведінці й діяльності. Серед засобів самовдосконалення особливу роль відіграє самокритика. Самокритичність — один з головних критеріїв морального самовиховання. Самокритика — це своєрідний суд особистості над своїми недоліками. Вона є важливим засобом само-стимулювання. Означені вище прийоми й методи самови­ховання повинні стати знаряддям діяльності педагога. Якщо в результаті морального виховання учнів не активі­зувався процес їхнього морального самовиховання, то гово­рити про ефективність виховної роботи ми не маємо права. Гаслом наших вихованців повинні стати слова Ф.П. Гааза «Поспішайте робити добро».

Дата добавления: 2015-05-24