Ім. Василя стефаника

План.

План.

План.

Тип уроку.

Тема уроку.

Викладач.

Предмет.

План-конспект уроку.

5. Мета уроку:

- Навчальна;

- Розвивальна;

- Виховна.

6. Міжпредметні зв’язки.

7. Обладнання уроку:

- Наочність;

- ТЗН;

- Дидактичні матеріали;

8. Використана література;

9. Хід уроку (розписана повністю структура уроку з вказаними методами роботи, прийомами, часом, витраченим на них)

В ході підготовки до уроку вчитель повинен враховувати застосування індивідуальних, групових, фронтальних форм організації навчання.

Серед позаурочних форм навчання найчастіше виділяють:

1. Семінарське заняття (семінар-конференція) – розподіл завдань заздалегідь і виступ з ними на уроці.

2. Практикум - форма навчання, при якій учні самостійно виконують практичні завдання, застосовуючи знання, уміння, навички.

3. Факультативні заняття – з’єднувальна ланка між уроками і позакласними заняттями (поглиблене вивчення, додатковий предмет, між предметність).

4. Предметні гуртки – створюються з метою підвищення інтересу до предмету.

Серед типів нестандартних уроків найчастіше зустрічаються: усний журнал, зустріч, екскурсія, концерт, літературно-музична композиція, вікторина, вистава, заміна ролі, уроки щастя, добра, любові….

Контроль за навчально-пізнавальною діяльністю учнів.

1. Поняття про оцінку та функції контролю.

2. Вимоги до перевірки знань.

1. Оцінка – це показник ступеню засвоєння учнями знань, умінь, навичок відповідно до вимог програми.

Перевірка – складова частина процесу навчання, її мета – контроль навчальної роботи та облік успішності.

Облік – педагогічно узагальнений підсумок роботи вчителя і учнів за певний період навчання.

Система оцінювання може бути різноманітною. Оцінити – значить встановити рівень підготовки і розвитку учнів, рівень якості знань, сформованості умінь, навичок.

З історії оцінки:

1) Травень 1918 – «Декрет про відміну бальної оцінки знань» - замінена на характеристику учня;

2) Вересень 1935 – встановити 5 словесних оцінок: дуже погано, погано, посередньо, добре, відмінно;

3) Січень 1944 – рішення про заміну словесної системи оцінювання на цифрову;

4) Положення про оцінку за поведінку, старанність, суспільно-корисну працю.

Задачі контролю:

- Встановити готовність учнів до засвоєння і сприйняття навчального матеріалу;

- Отримати дані про самостійну роботу учнів;

- Виявити складності у засвоєнні знань, їх причини і причини помилок;

- Перевірити ефективність організації навчання, методів, засобів;

- Виявити ступінь усвідомлення, об’єм, глибину засвоєних знань, умінь, навичок;

- Перевірити ефективність застосування знань на практиці у новій ситуації.

Функції контролю:

- Контроль (діагностика ЗУН, визначення якості знань, ступінь розвитку учнів, засіб керування навчальним процесом);

- Навчання (осмислення, узагальнення, систематизація знань, розвиток мовлення, мислення, пам’яті, формування вмінь і навичок);

- Організація (підвищення відповідальності учнів, звичка регулярно працювати, бажання вчитися)

- Виховання (вплив на формування моральних якостей – наполегливості, самокритичності, чесності, самостійності, вольових, радість від успіху, розуміння оцінки),

2. Якість ЗУН характеризує:

- повнота, науковість, об’єм, широта, глибина знань;

- правильність, осмисленість знань;

- систематичність;

- вміння класифікувати, співвідносити,,- застосовувати операції мислення;

- міцність;

- ставлення до навчання.

Вимоги до перевірки знань:

1. Всебічність в оцінці ЗУН.

2. Об’єктивність.

3. Формалізм оцінки знань.

4. Індивідуальний підхід.

5. Диференційований підхід.

6. Систематичність і регулярність.

7. Різноманітність форм і методів єдині вимоги.

8. Гласність.

9. Самоконтроль.

10. Опора на практичне використання.

Сутність та структура педагогічної майстерності.

1. Поняття педагогічної майстерності.

2. Структура педагогічної майстерності.

1. Педагогічна майстерність – комплекс властивостей особистості, які забезпечують високий рівень самоорганізації та професійно-педагогічної діяльності.

«Учитель має право вчити і виховувати до тих пір, поки він сам вчиться і вдосконалюється»,- В.О. Сухомлинський.

Рівень компетентності, необхідний для роботи з дітьми, можна зберегти завдяки самоосвітній діяльності, яка складається з двох аспектів:

1) Підвищення рівня професійної майстерності шляхом вивчення інформаційних джерел з основ психології, педагогіки, науки, методики, викладання, закріплення цих знань через досвід і результати практичної роботи.

2) Самовиховання педагога і саморозвиток особистісних якостей педагога.

Професійна діяльність вчителя - діяльність вчителя, змістом якої є таке керівництво діяльністю учнів, яке забезпечує розвиток головних сфер їхньої особистості.

Компетентність (лат належний, здібний) - сума знань особистості з певної професії.

Педагогічна техніка – форма організації поведінки, система ЗУН, що сприяють успішній діяльності.

Гуманістична спрямованість вчителя – впровадження в педагогічну діяльність принципів і методів гуманної педагогіки, з метою формування гуманістичної свідомості у вихованців.

Педагогічні здібності – сукупність властивостей особистості (вроджених і придбаних), які дозволяють здійснювати педагогічну діяльність на високому рівні, реалізовувати в ході діяльності гуманістичну виховну мету, само реалізовуватися і доносити до учнів зміст і ідею навчальної діяльності.

Структура педагогічної майстерності не є сталою, проте можна виділити в ній основні 4 компоненти:

Педагогічна техніка.

1. Внутрішня педагогічна техніка.

2. Зовнішня педагогічна техніка.

1. Педагогічна техніка – сукупність прийомів, умінь, навичок, які дозволяють вчителю яскравіше виразити себе під час уроку.

Педагогічна техніка містить 2 групи компонентів:

- Внутрішня педагогічна техніка – уміння педагога керувати собою (поведінкою, емоціями, мімікою), збуджувати творче самопочуття, техніка керування уявою, увагою; налаштування на майбутню діяльність через вплив на волю, розум, почуття;

- Зовнішня педагогічна техніка - вміння педагога впливати на іншу особистість, колектив, зовні реалізовувати я-образ; втілення внутрішніх переживань особистості в зовнішності – рухи, міміка, хода.

Зняття нервового напруження перед виступом.

1. Не намагайтеся боротися з хвилюванням – нехай воно трансформується у піднесення і допоможе вам.

2. Перед виступом пройдіться швидким кроком, - така прогулянка знімає м’язове напруження (після неї не тремтітимуть коліна), позбавляє нервового збудження і знижує кров’яний тиск.

3. Перед виступом не сидіть, схрестивши ноги. Поставте обидві ноги на підлогу й подайтеся тілом уперед, поворушіть пальцями ніг.

4. В очікуванні виступу тримайте обидві руки вільно опущеними з боків, ви відчуєте, як напруження залишає їх і йде у підлогу.

5. Тримаючи руки опущеними, потрусіть кистями, поворушіть пальцями,- це посилить кровообіг, а все, що посилює кровообіг, допомагає зняти напруження.

6. Уявіть, ніби ви сидите в пальті і відчуваєте його важкість на плечах, М’яка тяжкість уявного пальто допоможе вашим плечам розслабитися.

7. Кілька разів поворушіть щелепою туди-назад. Якщо при цьому відчуєте хрускіт кісток, значить ви перенапружені, а після такої вправи вам стане легше розкрити рот.

8. Порахуйте зуби з внутрішньої сторони язиком.

9. Глибоке дихання (під час вдиху живіт повинен випинатися).

10. Перед самим початком скажіть собі «спокійно» - це не наказ, а порада, ви говорите своєму мозку, м’язам, системі кровообігу, що потрібно розслабитися і заспокоїтися.

Педагогічне спілкування.

1. Поняття про педагогічне спілкування.

2. Конфлікти у спілкуванні.

1. Педагогічне спілкування – це професійне спілкування викладача з усіма учасниками навчально-виховного процесу, спрямоване на створення оптимальних умов для здійснення мети, завдань виховання і навчання.

Культура педагогічного спілкування включає загальну культуру людини, психолого-педагогічні знання, уміння та навички, відповідний емоційний настрій і спрямованість педагога на ефективну діяльність.

Функції педагогічного спілкування:

- Інформаційно-комунікативні;

- Регуляційно-комунікативні (регулювання поведінки);

- Афективно-комунікативні (визначення, вплив емоцій людини).

Стиль педагогічного спілкування - прояв педагогічної техніки (методики) у взаєминах. Виділяють авторитарний, демократичний, ліберальний, змішаний стилі спілкування.

Такт – (доторкання) – норма прояву моральності у спілкуванні, педагогічний такт – форма функціонування педагогічної етики, норма моральної поведінки викладача.

2. Конфлікт у спілкуванні – зіткнення протилежно спрямованих точок зору у процесі спілкування.

Види конфліктів:

- Внутрішньо особистісний;

- Міжособистісний;

- Міжособистісно-груповий;

- Між груповий.

Конфлікти бувають конструктивні – не виходять за межі норм моралі, можуть бути успішно вирішені; неконструктивні – використовують засуджені мораллю методи, що принижують опонента, використовують конфліктогени – слова,жести, які провокують і ображають опонента.

Комунікативні бар’єри – неможливість порозуміння між людьми через те, що одне й те саме явища оцінюється ними по-різному (релігійні, політичні, вікові, психологічні…)

Вирішення конфлікту.

1. З’ясування причини а не приводу до конфлікту.

2. Обмеження кількості учасників.

3. Емоційний контроль.

4. Дотримання норм етики під час конфлікту.

5. Пошук компромісу.

6. Вирішення одного конфлікту, е переходячи на інші за участю опонентів.

Спілкування виступає елементом педагогічної взаємодії вчителя і учня.

Педагогічний артистизм.

Педагогічне мистецтво характеризується тим, що ідеальний образ педагога як проекція у майбутнє включається в сьогоднішню діяльність і надає їй неповторного творчого характеру. Саме в процесі перетворення педагогічного ідеалу вчителя у його теперішню дійсність і відбувається те, що називають «педагогічна творчість».

Основою творчого процесу в педагогічному мистецтві є дія - вольовий акт людської поведінки, спрямований на здійснення певної мети.

Артистизм – це педагогічний прийом, основним засобом виразності якого є дія; він запозичений з театральної педагогіки. Через активну дію втілюється внутрішнє життя образу і розкривається ідейний задум уроку (цьому підпорядковані педагогічна техніка і творчий метод).

Станіславський К.Д.: «Не треба очікувати почуттів, вони мимовільні, підсвідомі,а треба діяти. Почуття прийде у процесі дії. Саме дія – збудник почуттів.»

Спільні елементи у акторській та педагогічній творчості.

- Реалізація функції виховання;

- Дія як основа педагогічної і акторської творчості;

- Специфіка особистого впливу на аудиторію;

- Єдність фізичного і психічного у діяльності актора і педагога;

- Присутність інтуїції в діяльності;

- Імпровізовані самопочуття;

- Самостійна і вільна творчість як основа майстерності.

Театральна педагогіка має 2 основні завдання:

1. Формування творчої особистості актора (педагога) – ідейне, естетичне, дисциплінарно-етичне виховання, формування світогляду, художнього смаку, морального складу особистості;

2. Розкриття глибинних можливостей особистості шляхом професійного виховання.

Система Станіславського – це наука про розвиток психофізичної природи особистості творця. Вона має 3 основні принципи:

1. Принцип життєвої правди - ми повинні не грати, а переживати так, як у житті, тільки в половину красивіше;

2. Вчення про над завдання - мета народжує натхнення;

3. Активна органічна дія.

Система Станіславського має 2 розділи:

- Внутрішня і зовнішня робота артиста над собою.

- Внутрішня і зовнішня робота артиста над роллю.

Кредо Станіславського: Любіть мистецтво в собі, а не себе в мистецтві.

Навіювання і переконання виступають як способи музично-педагогічного впливу. Етапи педагогічної творчості у підготовці до уроку: виникнення творчого задуму, розробка, реалізація його на уроці як педагогічного твору. Кожен урок – витвір мистецтва.

ПЕДАГОГІЧНИЙ ІНСТИТУТ

Кафедра педагогіки ім. Б. Ступарика

Дата добавления: 2015-05-24