Історична довідка. Загальна характеристика

Поширення в природі

Загальна характеристика

Фтор

З усіх елементів у вільному стані фтор є найактивнішим. Це упродовж тривалого часу утруднювало його виділення із фто­ридів. Фтор безпосередньо окиснює всі прості речовини за ви­нятком легких благородних газів (Не, Ne, Аг), кисню та азоту з утворенням фторидів. Фторпохідні кисню та азоту можна добу­ти непрямими способами. Внаслідок найвищої серед елементів електронегативності фтор у своїх складних сполуках має сту­пінь окиснення тільки — 1.

Фтор здатний енергійно окиснювати також багато складних речовин, включаючи органічні сполуки. У струмені фтору спалахують і горять такі матеріали, як деревина та гума; навіть азбест (силікат магнію та алюмінію) реагує із фтором, розжарюю­чись до білого кольору.

Особливого значення набула хімія фтору в 40-х роках XX ст. у зв’язку з розвитком ядерної енергетики та необхідністю розді­лення ізотопів урану з використанням їхніх фторидів.

Фтор трапляється на Землі тільки у вигляді солей фторовод- іичіої кислоти — фторидів. Основна маса фтору розпилена в різних гірських породах. З окремих його скупчень найбільше шачення мають мінерали флюорит (плавиковий шпат) CaF₂ та апатит ЗСа_з(РО4)₂ ·CaF₂, або Ca₅F(PО₄)₃.

У природному мінералі кріоліті Na₃[AlF₆]вміст фтору (4,3 %) більший, ніж у CaF₂, але основні його запаси у Гренландії майже повністю вичерпано. У зв’язку з цим нині голов­ним джерелом добування фтороводневої кислоти та фтору є флюорит CaF₂.

Чистий CaF₂ утворює безбарвні кристали, температура плавлення яких становить 1402 °С. Природний плавиковий шпат часто вміщує різні домішки, включаючи радіоактивні речовини, і забарвлений у зелений, синій, фіолетовий чи іншікольори. Кри­стали CaF₂ мають форму, яку називають структурою флюориту, і рапецентровані кубічні ґратки, зв’язок атомів кальцію і фтору йонний.

Основна маса фтору виділяється з гарячих надр Землі у вигляді НF разом з водяною парою. Середній вміст фтору в ґрунті ста­новить 0,02 %, у річковій воді — 2·10⁵ %, в океанах — 1·10^-4 %. У тваринних організмах фторидні сполуки містяться переважно у зубах і кістках. Речовина зубів містить близько 0,01 % фтору, причому більша частина припадає на емаль (склад зубної емалі наближається до формули Са₃F(PO₄)₃). Для рослинних організ­мів нагромадження фтору нехарактерне. Відносно багаті на фтор цибуля та сочевиця.

Добова потреба організму у фторі становить 1 мг, найбільш сприятлива його концентрація у питній воді — 1 мг/л (менший вміст спричинює розвиток карієсу, більший — крапчастість зуб­ної емалі).

Думку про те, що до складу плавикової кислоти входить не­відомий елемент, уперше у 1780 р. висловив видатний шведсь­кий хімік К. В. Шеєле, проте виділення цього елемента виявилося надзвичайно складним завданням і затягнулося більш ніж на

століття. У той час, коли вільні хлор, бром і йод легко добували з їхніх сполук (галогенідів), усі спроби отримати фтор окисненням плавикової кислоти HF залишалися безуспішними.

Видатний англійський хімік Г. Деві зробив спробу виділити фтор електролізом плавикової кислоти, але наслідком цього стало лише руйнування платинових і срібних електролізерів та тяжке отруєння самого дослідника парою плавикової кислоти.

Не отримали жодних позитивних результатів французькі хіміки Ж. JI. Гей-Люссак, JI. Ж. Тенар та багато інших.

Видатний англійський фізик і хімік М. Фарадей (1791—1867) упродовж п’ятдесяти років намагався вирішити цю проблему, але так і не зміг цього зробити. В 1834 р. йому здалося, що він, нарешті, отримав невловимий газ, але незабаром і він був зму­шений визнати: «Я не зміг отримати фтор. Мої припущення після ретельного аналізу відпали одне за одним...».

Вирішити проблему одержання фтору в 1886 р. вдалося французькому хіміку А. Муассану. Він безуспішно випробував всі відомі на той час хімічні методи виділення неметалів з їхніх сполук і переконався, що таким шляхом одержати фтор немож­ливо. Тоді він застосував спосіб, використовуючи який, зазнали невдачі всі його попередники, — електроліз плавикової кислоти, і досяг успіху.

Анрі Муассан (1852-1907) — французький хімік-неорганік, іноземний член-кореспондент Пе­тербурзької академії наук, лауреат Нобелівської премії (1906). Одержав вільний фтор, синтезував всі фториди фосфору і фторпохідні метану. До­сліджував (з 1890) тугоплавкі метали та неор­ганічні сполуки за високих температур, заснував хімію твердого тіла. Сконструював електродугову піч, синтезував карбіди, бориди, силіциди, гідриди багатьох металів, дослідив їхні механічні, фізичні та хімічні властивості. Електротермічним шляхом одержав у чистому вигляді молібден (1895), уран (1896), вольфрам (1897) та інші тугоплавкі метали.

З нагоди такої важливої для хімії події Паризька академія наук для перевірки факту одержання фтору створила спеціаль­ну комісію. Проте при повторенні свого досліду перед комісією А. Муассана спіткала невдача: фтор добути не вдалося. Згодом вчений виявив, що причиною невдачі була висока чистота елек­троліту. Якщо плавикова кислота була добре очищеною, як це він зробив перед контрольним дослідом, фтор не виділявся. Ко­ли ж кислота містила домішки фториду калію, процес електро­лізу відбувався добре, і фтор виділявся. Отже, попередній ре­зультат було підтверджено.

Дата добавления: 2015-05-24