Шість здібностей

У мудрості, розсудливості, благочесті

Саме в тому, що стосується формування всієї людини

Отже, у всіх випадках, без винятку, треба прагнути до того, щоб у школах, а звідси через школи і в усьому житті:

І. З допомогою наук і мистецтва розвивалися здібності.

ІІ. Удосконалювалися мови.

III. Розвивалися доброчесність і вдача в напрямі всякої при­стойності згідно з усіма моральними підвалинами.

IV. Бога щиро шанували.

Адже мудро сказав той, хто сказав, що школи— майстерні гуманності, якщо вони досягають того, що люди стають справді людьми, тобто (повертаючись до поставлених вище цілей):

І. Створінням розумним.

ІІ. Створінням, яке володарює над усіма створіннями (також і над самою людиною).

ІІІ. Створінням, яке є втіхою свого Творця. Це буде в тому ви­падку, якщо школи багато попрацюють над тим, щоб зробити людей мудрими розумом, доброчесними у своїх діях і благочес­тивими серцем,

Тут якраз маємо нагоду пригадати дещо про відмінність здіб­ностей, а саме: в одних здібності гострі, у інших — тупі, в од­них -гнучкі і податливі, в інших - тверді і вперті, одні праг­нуть до знань заради знання, інші захоплюються скоріше механічною роботою. З цього тричі подвійного роду здібностей виникає шестикратне сполучення їх.

По-перше, є учні з гострим розумом, які прагнуть до знання і податливі; вони переважно перед усіма іншими особливо здібні до занять. їм нічого не треба, крім, того, щоб давали їм наукову поживу; ростуть вони самі, як благородні рослини. Потрібна ли­ше розсудливість; щоб не дозволяти їм надто поспішати, щоб пе­редчасно вони не ослабли і не виснажилися.

По-друге, є діти, які мають гострий розум, але мляві, хоч і слу­хняні. Вони тільки потребують пришпорювання.

По-третє, є учні, які мають гострий розум і прагнуть до знан­ня, але невгамовні і вперті. Таких звичайно в школах ненавидять і здебільшого вважають безнадійними; проте, коли їх належним способом виховувати, з них звичайно виходять великі люди. Як приклад, історія дала великого афінського полководця Фемістокла, який юнаком був невгамовної вдачі (так що учитель йому говорив: «Ти, дитино, не будеш посередністю, ти принесеш державі або велике благо, або велике зло»). Коли пізніше дивувалися тому, що характер Фемістокла змінився, він звичайно говорив: «Невгамовні молоді коні стають прекрасними, коли до них застосовується правильне навчання. Це справдилося на Буцефалі Александра Великого, бо, коли Александр побачив, що його батько Філіпп вважає негодящим коня через його виняткове дикунство, тому що кінь не підпускав до себе жодного їздця, він сказав: «Якого коня вони гублять через те, що не вміють ним користуватися!» І коли Александр, не вдаючись до ударів, надзвичайно вміло повів себе з конем, то добився того, що не тільки тоді, а пізніше Буцефал завжди носив на собі Александра, і в усьому світі не можна було знайти коня більш благородного і більш гід­ного такого героя. Переказуючи це, Плутарх додає: «Приклад цього коня вказує нам на те, що багато прекрасних природних обдарувань гине з вини наставників, які з коней роблять ослів, не вміючи керувати високими і вільними істотами»,

По-четверте, є учні слухняні і охочі до навчання, але в'ялі і забарливі. І такі можуть іти слідами тих, що йдуть попереду. Але для того, щоб зробити це для них можливим, треба спуститися до їх слабкості, ніколи не переобтяжувати їх, не ставити до них надто суворих вимог, ставитися до них доброзичливо і терпляче або до­помагати, підбадьорювати і підтримувати їх, щоб вони не занепа­дали духом. Нехай вони пізніше прийдуть до мети, зате вони бу­дуть міцніші, як буває з пізніми плодами. І як друк важче відбива­ється на свинці, але тримається довше, так і ці учні в більшості ви­падків більш життєві, ніж обдаровані, і коли що-небудь засвоїли, - вони не так легко забувають. Тому їх не слід усувати зі шкіл.

По-п'яте, є учні тупі й, крім того, байдужі і в'ялі. їх ще можна виправити, аби тільки вони не були вперті. Але при цьому потрі­бна велика розсудливість і терпіння.

На останньому місці стоять учні тупі з зіпсованою і злобною натурою; здебільшого ці учні безнадійні. Проте відомо, що в при­роді для всього зіпсованого є протидіючі засоби, і неродючі від природи дерева, коли правильно їх посадити, стають родючими. Тому взагалі не слід втрачати надію, а треба добиватися усунути в таких учнів принаймні впертість. Якщо цього досягти не вда­сться, тоді тільки можна покинути викривлене і сукувате дерево, з якого ти марно будеш сподіватися створити Меркурія. Ґрунт неродючий, каже Катон, не слід ні обробляти, ні зачіпати. Проте і серед тисяч навряд чи знайдеться хоч одна така звиродніла нату­ра; саме це і є дивним доказом Божої благості.

Суть сказаного зводиться до такого висловлення Плутарха: і «Якими діти народжуються, це не від кого не залежить, але, щоб вони через правильне виховання стали гарними - це в нашій владі». Так, у нашій владі, говорить він. Так, садівник з усякого живого кореня вирощує дерево, застосовуючи в потрібних випа­дках те саме своє вміння посадити.

Дата добавления: 2015-05-24