Сучасне суспільство не може мати громадського виховання

Громадське виховання не існує більше і не може існувати, бо там, де немає більше батьківщини, не може бути і громадян. Ці два слова «батьківщина» і «громадянин» треба викреслити із сучасних мов. Я знаю причину цього, але не хочу говорити: вони не стосуються моєї теми.

Я не вважаю за громадське виховання сміховинні заклади, звані коледжами. Я не надаю значення також світському вихо­ванню, бо це виховання, яке прагне двох протилежних цілей, не досягає жодної: воно здатне тільки створювати двоїстих людей, які позірно, завжди і в усьому готові мати на увазі тільки користь інших, насправді ж завжди і в усьому мають на увазі тільки свою користь. Втім, їх заяви, бувши загальним надбанням, нікого не вводять в оману. Це даремно витрачений клопіт.

Залишається, нарешті, домашнє або природне виховання, але чим стане для інших людина, вихована виключно для неї самої? Якби, всупереч сподіванню, подвійна мета, яку ставлять собі, могла злитися в одну, то, усунувши суперечності в людині, усунули б головну перешкоду на шляху до її щастя. Щоб судити про неї, треба бачити її цілком сформованою; потрібно стежити за її на­хилами, бачити її успіхи, простежити за її розвитком; потрібно, одне слово, узнати природну людину. Ядумаю, що той, хто прочитав цю книгу, зробить кілька кроків у цьому напрямі.

У суспільному порядку, де всі місця намічені, кожний має бу­ти вихований для свого. Якщо окрема людина, вихована для сво­го місця, сходить з нього, вона стає ні до чого нездатною. Вихо­вання корисне лише остільки, оскільки доля погоджується з покликанням батьків; у всякому іншому разі воно шкідливе для вихованця, хоча б уже зважаючи на ті забобони, які прищеплю­ють йому. В Єгипті, де син був зобов'язаний зайняти становище батька, виховання мало принаймні правильну мету; але в нас, де тільки звання залишаються, а люди безнастанно змінюють їх, ні­хто не знає, чи не діє він на шкоду своєму синові, виховуючи йо­го для свого звання.

У природному порядку, де всі люди рівні, їх спільне покли­кання є стан людини, і хто добре вихований для нього, не може погано виконувати, зв'язані з ним призначення. Чи призначають мого учня для шпага, для церкви, для суддівської мантії— це мені байдуже. Раніше батьківського покликання природа кличе його до людського життя. Жити —ось ремесло, якого я хочу його навчити. Вийшовши з моїх рук, він не буде— я згоден з цим — ні суддею, ні солдатом, ні священиком; він буде насампе­ред людиною; всім, чим має бути людина, він зуміє стати в міру потреби не гірше за всякого іншого; і нехай доля змушує його змінювати місця — він завжди буде на своєму.

Дата добавления: 2015-05-24