Дати волю немовляті

З ранніх років треба загартовувати тіло дитини

Думати тільки про збереження своєї дитини,— цього не досить: треба навчити оберігати себе; ставши людиною, зносити удари долі, не зважати на достаток злидні, жити, якщо потрібно буде, серед іс­ландської криги або на розпечених скелях Мальти. Вживайте яких хочете застережливих заходів, щоб вберегти її від смерті, вмерти їй все-таки доведеться; і хоча її смерть не буде наслідком вашого пік­лування, воно, проте, лишається нерозумним. Не в тому справа, щоб перешкодити їй вмерти, а в тому, щоб примусити її жити. Жити не значить дихати— це значить діяти; це значить користуватися на­шими органами, нашими чуттями, нашими здібностями, всіма час­тинами нас самих, які дають нам почуття нашого існування. Не та людина більше за всіх жила, яка налічує найбільше число років, а. та, яка більше за всіх відчувала життя. Інший сходить у могилу, ма­ючи сто років, а вмер, ледве народившись. Краще було б йому вме­рти в молодості, але проживши хоч цей період.

Кажуть, начебто багато баб-повитух намагаються, уминаючи голову новонародженого, надавати їй належної форми, і це терп­лять. Наші голови погано сформовані винуватцем нашого існу­вання; треба поліпшити їх фасон зовні з допомогою баб-повитух, всередині за допомогою філософів. Караїби наполовину щасливіші за нас.

«Як тільки дитина вийшла з черева матері і дістала волю руха­тися і витягати свої члени, як на неї накладають нові узи. ЇЇ пеленають, її укладають так, що голова лишається нерухомою, ноги випростаними, руки витягненими уздовж тіла; вона сповита пе­люшками і всякими пов'язками, які не дозволяють їй змінювати положення. Щастя її, якщо їй залишать можливість дихати, і здо­гадаються покласти її на бік так, щоб рідина з рота могла стікати сама собою, бо дитина не може повернути голову на бік, щоб по­легшити її витікання».

Чи може таке жорстоке утиснення рухів не відбитися на їх ха­рактері, так само, як і на їх темпераменті? їх перше почуття — почуття болю і незручності: вони натрапляють на перешкоду всім рухам, у яких відчувають потребу; нещасливіші, ніж злочи­нець у кайданах, вони роблять марні зусилля, вони дратуються, плачуть їх перший голос, кажете ви, плач? Охоче вірю: ви при­гнічуєте їх із самого народження; перші дарунки, які вони одер­жують від вас, — кайдани; перше поводження, якого вони зазна­ють від нас, - катування. Розпоряджаючись вільно тільки голосом, чи можуть вони не скористуватися ним для скарги? Во­ни кричать про лихо, яке ви їм робите; якби вас так зв'язали, ви б кричали голосніше за них.

Дата добавления: 2015-05-24