Клінічні спостереження і описання

Місцезнаходження психосоматики у загальній медицині.

Психосоматичні методи дослідження. Завдання психосоматичної медицини полягає в тому, щоб знайти зв’язок між психологічними показниками переживань і поведінки і соматичними процесами і отриману картину використати в терапевтичних цілях. Психосоматика також вирішує питання прогнозу, які визначаються при лікуванні різними методами. Уходячи коренями в загальну медицину, психосоматика вимушена постійно розширювати свої межі, що неминуче приводить до пошуків нових шляхів дослідження. Спочатку значну роль відігравали клінічні спостереження, а потім психоаналіз створив новий напрямок. Зараз до цього приєднуються емпіричні дослідження різних спеціалістів, перш за все в області психології і медицини, а також в області психології розвитку, психобіології, вивчення поведінки тварин і т.д. Сьогодні важливо те, що допускається плюралізм рівнів досвіду і що науково-дослідницькі підходи конкурують між собою і в той же час залишаються відкритими один для одного.

Психосоматичні дослідження починаються з спостереження за пацієнтом, з розмови про його переживання, історії життя, суспільному положенні. Продовженням цієї розмови є психотерапевтичне лікування, заглиблення психоаналізу методами вільних асоціацій, тлумачення сновидінь, вивчення відношення хворого до зовнішнього світу у процесі перенесення.

Розширення можливості провірити висхідні гіпотези лежить в основі подальшого переходу від спостереження за окремими пацієнтами до вивчення суцільних представницьких виборок. Формалізація діагностичної бесіди у вигляді стандартизованого інтерв’ю дозволяє отримати більш систематизовані анамнестичні свідчення. Стандартизація оцінки полягає у семантико-лінгвістичному аналізі змісту бесіди, що сприяє правильному підбору психотерапевтичного методу лікування.

Створення гіпотез в області психосоматики спочатку засновувалось на клінічному спостереженні за окремими хворими. Завдяки безпосередньому контакту лікаря і пацієнта переживання пацієнта, як і історія його життя, оцінювались більш глибоко. Кожен лікар знає, що детальна розмова з пацієнтом приводить до проникнення в суть його хвороби. Психосоматичний зв’язок носить тут індивідуально-діагностичний і індивідуально-терапевтичний характер. Він рідко повторюється або взагалі не зустрічається у іншого пацієнта з, здавалось б, таким же захворюванням. Оцінка окремих випадків в клінічному досвіді не може вважатися ненауковою. Проте, опираючись на конкретні випадки, потрібно дуже обережно робити узагальнення з патогенезу і терапії і провіряти їх на більш різноманітному матеріалі. Теоретична інтерпретація власних даних здається досить легкою, але її важко обгрунтувати. При психоаналітичному підході трудність полягає в тому, що завбачення на основі психоаналітичного мислення і суб’єктивних уявлень важко провірити іншими методами. Проте якщо справа торкається свідчень про умови виникнення хвороби або про терапевтичний ефект, то можна веріфікувати і психоаналітичні дані.

Дата добавления: 2015-05-07