Філософія як мудрість

Філософія - одна з найдавніших наук, котра бере свій початок ще з VI століття до нашої ери, тобто існує понад 2500 років. Вона складна за своїм змістом, предметом та функціями. Філософія є одночасно: формою суспільної свідомості, світоглядом і наукою. Філософію ще з давніх-давен визначали як любов до мудрості (слово " філософія " грецького походження - філо - люблю і софія - мудрість). Що це означає? Що таке мудрість?

Щоб з'ясувати ці питання, слід мати на увазі принаймні три важливих моменти:

Філософія має справу з найбільш загальними, фундаментальними проблемами існування світу, а саме: його єдності, природи, тенденцій розвитку тощо. Знання ж загального, фундаментального є виключно важливим для пізнання істини, оскільки у загальному більше суттєвого, ніж в одиничному. Не випадково патріарх світової філософії Аристотель, якого Гегель називав "вчителем людства", стверджував, що "той, хто знає загальне, знає більше від того, хто знає окреме". (Див. Аристотель. Метафизика. - Соч. - Т. 1. - М., 1976. - С. 66.)

Пізнати, з'ясувати загальне - непросто, бо воно неочевидне. Загальне - це таке, що не сприймається на рівні відчуттів. Загальне є продуктом логічного мислення. Воно являє собою основну підвалину наукового знання. Аристотель підкреслював, що "знанням найбільшою мірою володіє той, хто знає загальне. Мабуть, найважче всього для людини пізнати саме це, найбільш загальне, бо воно є най далі від чуттєвих сприйнять". (Там само, с. 68).

Оскільки філософія досліджує найбільш загальні проблеми існування світу, остільки вона саме тому здатна осягнути його в цілому, дати цілісне уявлення про світ, його розвиток, тенденції поступу. Це торкається також і світу самої людини, її виникнення, розвитку, місця у природі тощо.

Уявлення про предмет в цілому, його цілісне бачення є надбанням розуму людини, свідченням могутності її інтелекту, здатності з'ясовувати найбільш загальні закономірності розвитку всього сутнісного. "Філософія, - відзначав Гегель, - займається не окремими ситуаціями, а загальним мисленням, оскільки проникає в ціле (прослідковує загальні закономірності...)". Подібну думку висловлював також відомий іспанський філософ Ортега-і-Гассет: "Філософія, - говорив він, - є універсальною і абсолютною наукою", "це пошук цілого, загального", "це пізнання - універсуму". (Див. Ортега-и-Гассет. - Что такое философия. - М., 1991).

Складні явища чи процеси людина може охопити в мисленні у цілому, але за умови, коли здатна виділити найбільш загальне, суттєве, притаманне усім цим явищам чи процесам. У цьому контексті філософія, як "пошук цілого, загального", співвідноситься з мудрістю.

Філософія небезпідставно ототожнюється зі знанням першоначал, першопричин буття. Ці знання, на думку Аристотеля, слід віднести до "мудрості". Бо "мудрість є наука про визначальні причини і начала". (Див. Аристотель. - Метафизика. - С. 67). І далі: "наставники більш мудрі не завдяки умінню діяти, а тому, що вони володіють узагальненими знаннями і знають причини"; "Жодне з чуттєвих сприйнять ми не вважаємо мудрістю, хоча вони і дають важливі знання про одиничне, бо вони не вказують "чому"... Мудрими вважаються не ті, хто має досвід, а ті, що "знають причину"; "Ми наставників у кожній справі шануємо більше, вважаючи, що вони більше знають, ніж ремісники, і мудріші за них, оскільки вони знають причини того, що створюється". Аристотель пояснює, кого можна називати мудрим, і якої науки це стосується:

По-перше, ми припускаємо, що мудрий, наскільки це можливо, знає все, хоча він і не має знання про кожний предмет окремо.

По-друге, ми вважаємо мудрим того, хто здатний пізнати важке і нелегко осягнене для людини (сприйняття почуттями властиве усім, а тому це легко, і нічого мудрого в цьому немає).

По-третє, ми вважаємо, що більш мудрішим у будь-якій науці є той, хто більш точний і більш здатний навчити виявлення причин". (Там же, с. 68.).

Філософія досліджує те, що "найбільш гідне пізнання - першоначала і причини, бо через них і на їх основі пізнається все інше..."; "Отже, з усього викладеного випливає, що ім'я мудрості необхідно віднести до однієї і тієї ж науки: це повинна бути наука, котра досліджує першоначала і причини". (Там же, с. 69.). Такою наукою є філософія. "Філософія - найбільш цінна з наук, бо спрямована на пізнання першопричин, сутнісного і вічного". (Див. Аристотель. - Соч., Метафизика. ~ С. 67.).

Отже, мудрість ототожнюється у філософії з пізнанням першопричин і першоначал, "сутнісного і вічного".

Філософія як мудрість, що спрямована на пізнання найбільш загального, "сутнісного і вічного", дає змогу розкривати закономірні зв'язки. Бо що таке закон? Закон - це відношення між сутностями, найбільш загальний, усталений зв'язок між речами, який повторюється за відповідних умов і є об'єктивним, внутрішнім, необхідним, загальним та суттєвим. Оскільки філософія займається з'ясуванням цього, остільки вона і має відношення до мудрості. Мудрість, таким чином, є важливою ознакою філософії, котра осмислює дійсність на основі пізнання найбільш загальних зв'язків, причин, тенденцій розвитку та їх практичного (предметного) використання. Отже, філософія як мудрість з'ясовує найбільш загальні, фундаментальні проблеми існування світу; першоначала і першопричини буття; вона спрямована на пізнання загальних, усталених, необхідних зв'язків між сутностями - закономірних зв'язків. Таким чином, мудрість як філософський феномен - це форма духовно-практичного осмислення дійсності, з'ясування причин, тенденцій розвитку всього сутнісного, передбачування наслідків цього розвитку на основі поєднання інтелекту та практичного досвіду.

Дата добавления: 2015-05-09