Підготовча частина судового засідання

Розгляд справи в суді першої інстанції відбувається у судовому за­сіданні, в якому можна виділити певні частини:

1) підготовча частина;

2) судове слідство;

3) судові дебати;

4) останнє слово підсудного;

5) постановления та проголошення вироку.

Підготовча частина судового засідання має своїм призначенням перевірку наявності необхідних підстав та створення умов для належ­ного дослідження доказів у судовому слідстві. Порядок проведення підготовчої частини визначається послідовністю певних статей глави 25 КПК, цей порядок єдиний для всіх справ.

У приміщенні суду розміщують об'яви про те, в якому залі відбува­тиметься розгляд кожної справи. Перед початком розгляду секретар судового засідання перевіряє явку осіб, які були викликані та з'яви­лися до суду, з'ясовує, наскільки це можливо, причини неявки від­сутніх, зокрема, перевіряє, чи було їм вручено повістки, та доповідає головуючому про явку викликаних осіб. Учасники судового розгляду та викликані особи запрошуються до залу судового засідання в при­значений для розгляду справи час. Перед виходом суду секретар судо­вого засідання пропонує присутнім встати.

Починається судове засідання з того, що головуючий відкриває су­дове засідання, оголошує, яка справа буде розглядатися (ст.283 КПК), повідомляє, хто з учасників судового розгляду та викликаних осіб з'явився, а також про причини неявки відсутніх, наскільки такі при­чини можна буде з'ясувати (ст. 284 КПК).

Якщо в справі беруть участь особи, які не володіють мовою судочин­ства, в судове засідання запрошується перекладач, якому головуючий роз'яснює його обов'язок зробити правильний переклад та попереджає

про кримінальну відповідальність за завідомо неправильний пере­клад, про що від перекладача відбирається підписка (ст. 285 КПК).

Після виконання зазначених дій суд встановлює особу підсудного та час вручення йому копії обвинувального висновку. Головуючий за­питує у підсудного його прізвище, ім'я, по батькові, з'ясовує рік, дату та місце народження, місце проживання, роботи або навчання, сімей­ний стан, наявність дітей та інші дані, які характеризують особу.

Мета встановлення особи підсудного — перш за все переконатися, І що в судовому засіданні присутня саме та особа, щодо якої здійсню­ється провадження. Якщо підсудний знаходиться під вартою, його паспорт приєднаний до матеріалів справи, отже судді повинні озна­йомитися з цим документом, а якщо до підсудного було обрано інший запобіжний захід, необхідно витребувати від нього документ, який посвідчує його особу.

Далі встановлюється час вручення підсудному копії обвинувально­го висновку, а в справах приватного обвинувачення'— копії скарги по­терпілого, та повістки. Коли ці документи не були вручені, або вруче­ні в строк менший як три дні, суд повинен відкласти розгляд справи. Але на прохання підсудного справу можна не відкладати і розгляну­ти, незважаючи на несвоєчасне вручення підсудному названих доку­ментів (ст. 287 КПК).

Після встановлення особи підсудного головуючий оголошує склад суду, який розглядатиме справу, прізвища прокурора, захисника, пе­рекладача, експерта, спеціаліста та секретаря судового засідання і роз'яснює учасникам судового розгляду право відводу. Якщо в судове засідання викликано свідка, який не володіє мовою судочинства, і для допиту такого свідка було викликано перекладача, то право заявити відвід перекладачу роз'яснюється і свідкові.

Щодо захисника, то, на наш погляд, необхідно роз'яснити не право на відвід захисника, а право поставити питання про усунення захис­ника від участі в справі.

Головуючий пояснює особам, які мають право заявляти відвід, під­стави для відводу (ст.ст. 54, 55 КПК), а також підстави, з яких може бути усунуто захисника (ст. 61 КПК).

Судді, прокурор, інші особи, яким може бути заявлений відвід, зобов'язані заявити самовідвід, якщо їм стали відомі відповідні під­стави.

Особи, які звертаються із заявою про відвід, повинні послатися на певні обставини, які слугують», на їхню думку, підставами для відво­ду, суб'єкти, яким заявлено відвід, дають пояснення щодо наявності чи відсутності підстав для відводу, інші учасники судового розгляду висловлюють свої міркування щодо обґрунтованості заяви про відвід. Відвід вирішується в порядку, передбаченому ст.ст. 67, 58, 62 КПК, заява про усунення захисника вирішується відповідно до ст. 61-1 КПК. Рішення за заявок» про підвід (крім відводу, заявленого судді, який одноособово розглядає справу)¹ приймає суд в нарадчій кімнаті і

^J Зазначимо, що порядок заявлення та вирішення відводу судді, який одно­особово розглядає справу, безпідставно ускладнений. Такий відвід необхідно заявити не менш як за три длі до судового розгляду справи. Як це можуть зро­бити підсудний, потерпілий; чи цивільний позивач, яким відповідне право роз'яснюється тільки в підготовчій частині судового засідання, як може дати пояснення суддя, якому заявлено відвід, і чи може вислухати такі пояснення особа, яка заявляє відвід, законодавець не визначив. Посилання на можли-

формулює в ухвалі (постанові), що приєднується до справи. Рішення за заявою про відвід окремому оскарженню не підлягають. Особи, які не згодні з таким рішенням, свої міркування з цього приводу можуть включити в апеляцію (касаційну скаргу або подання) на рішення по суті справи.

Якщо заяву про відвід буде задоволено, відповідна особа, яку від­ведено, замінюється іншою.

Далі суд вирішує питання про можливість розглядати справу за відсутності осіб, які були викликані, але не з'явилися в судове засі­дання. Ці питання вирішуються відповідно до ст.ст. 288-292 КПК.

Якщо в судове засідання не з'явився підсудний, суд з'ясовує при­чини його неявки і залежно від таких причин приймає рішення. Коли підсудний не з'явився з поважних причин (наприклад, внаслідок хво­роби, яка не потребує тривалого лікування), розгляд справи відклада­ється. Коли підсудний захворів і хвороба його потребує тривалого стро­ку для лікування, а також у випадках, коли підсудний ухиляється від суду і місце його знаходження невідоме, суд вирішує питання про зу­пинення справи відповідно до ст. 280 КПК. Але якщо у підсудного ви­явлено психічну хворобу, в зв'язку з якою він потребує застосування примусових заходів медичного характеру, суд діє відповідно до вимог ст. 316 КПК та рекомендацій Пленуму Верховного Суду України, які містяться в постанові № 7 від 3 червня 2005 року «Про практику засто­сування судами примусових заходів медичного характеру та примусо­вого лікування». Тобто суд розглядає справу, призначає експертизу, і переконавшись у наявності у підсудного певного захворювання (яке потребує застосування примусових заходів медичного характеру), ви­носить ухвалу (постанову), в який мотивує своє рішення про продов­ження розгляду справи за правилами, передбаченими главою 34 КПК. Коли підсудний не з'явився без поважних причин, суд відкладає роз­гляд справи і приймає заходи для забезпечення явки підсудного, зо­крема, може обрати запобіжний захід або змінити його на більш суво­рий, ухвалити рішення про примусовий привід (ст.288 КПК).

У випадках, передбачених ст. 262 КПК, суд може розглянути спра­ву у відсутності підсудного.

У разі неявки в судове засідання потерпілого суд може або відклас­ти розгляд справи, або розглянути її без потерпілого. Якщо суд вирі­шить, що права потерпілого можна буде захистити у його відсутності, а показання потерпілого не настільки важливі, щоб без них неможли­во буде з'ясувати обставини справи, справу суд розглядає за відсутнос­ті потерпілого. В іншому випадку суд відкладає розгляд справи і може застосувати до потерпілого, який не з'явився без поважних причин, примусовий привід (ст. 290 КПК).

Якщо в судове засідання не з'явилися прокурор чи захисник, суд вирішує питання про їх заміну. При цьому слід мати на увазі, що від­повідно до ч. б ст. 47 КПК, питання про заміну захисника можна буде вирішити тільки в тому випадку, коли явка захисника, обраного під­судним, неможлива протягом сімдесяти двох годин, а якщо це так, то підсудному необхідно надати можливість запросити іншого захисни­ка. Якщо і інший захисник, якого обрав підсудний, не зможе з'я­витися, а також тоді, коли підсудний не запросив іншого захисника, суд призначає йому захисника. Відмова підсудного від захисника, яка викликана тим, що захисник не з'явився в судове засідання, повинна розглядатися як вимушена, і не може прийматися судом. На це звер­тає увагу Пленум Верховного Суду України в постанові № 8 від 24 жовтня 2003 року «Про застосування законодавства, яке забезпечує право на захист у кримінальному судочинстві» (п.8).

Участь прокурора в розгляді кримінальних справ є обов'язковою (крім справ приватного обвинувачення), тому відсутність прокурора в судовому засіданні перешкоджає її розгляду і суд робить перерву в судовому засіданні і вирішує питання про забезпечення участі про­курора.

Прокуророві і захисникові, які вперше вступили в справу, надаєть­ся можливість ознайомитися з матеріалами справи, для чого суд об'являє перерву, або відкладає розгляд справи.

Коли в судове засідання не з'явився цивільний позивач чи його представник, суд залишає цивільний позов без розгляду, а це дозволяє цивільному позивачеві згодом звернутися в суд у порядку цивільного судочинства. За наявності письмового клопотання цивільного позива­ча суд може розглянути позов і за його відсутності. Без цивільного по­зивача суд розглядає його позов також у випадках, коли позов підтри­мує прокурор, або коли позивачем є юридична особа (ст. 291 КПК).

КПК на передбачає наслідків неявки цивільного відповідача чи його представника. На думку науковців, це не перешкоджає розгляду в судовому засіданні цивільного позову.

Якщо не всі викликані свідки та експерти з'явилися в судове засі­дання, суд або відкладає розгляд справи, або розглядає справу без свідків, коли без їхніх показань можна буде з'ясувати обставини спра­ви. Вирішення такого питання залежить від деяких чинників. Коли причини неявки свідка поважні, і його явка неможлива (тяжка хворо­ба, тривале відрядження тощо) суд зможе в судовому слідстві оголо­сити показання свідка, які він давав на досудовому слідстві, отже, розгляд справи, як правило, можливий у відсутності такого свідка. Справу можна розглянути у відсутності свідка, якщо його показання стосуються обставин, які можна з'ясувати шляхом допиту інших свід­ків, потерпілого, підсудного. Якщо суд дійде висновку, що без допиту свідка неможливо одержати необхідні докази, розгляд справи необ­хідно відкласти і, коли свідок не з'явився без поважних причин, за­стосувати заходи для забезпечення явки свідка (примусовий привід, накладення грошового стягнення, що передбачено ст. 70 КПК).

У тих випадках, коли розгляд справи потребує досить тривалого часу (декілька днів, або тижнів), суд починає розгляд справи у відсут­ності свідків або експертів, та застосовує заходи для забезпечення їх

Питання про можливість розгляду справи за відсутності свідків, експертів, спеціалістів, потерпілого обговорюється всіма учасниками судового розгляду, з урахуванням думки сторін суд і приймає рішен­ня. Суд повинен виходити з того, що сторони мають право на участь у доказуванні, мають право на те, щоб у судовому засіданні були допи­тані свідки, проведена експертиза, допитаний був потерпілий на під­твердження обставин, на які посилатимуться сторони. Слід врахувати також право підсудного, яке закріплене підпунктом "d" пункту 3 ст. б Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод — так зване «право на конфронтацію», тобто право допитувати свідків, які свідчать проти нього, а також право на виклик і допит свідків, які свідчать на його користь. Отже, якщо підсудний наполя­гає на виклику певних свідків, суд повинен забезпечити їхню явку в судове засідання, або переконатися в тому, що знайти певних свідків, або забезпечити їхню явку неможливо.

У разі неявки зазначених вище осіб необхідно з'ясувати причини їхньої неявки в тих випадках, коли є дані про реальну загрозу їхньому життю, здоров'ю, житлу чи майну, вирішити питання про забезпечен­ня безпеки таких осіб, відповідно до ст. 52-1 КПК.

Після того, як вирішено питання про можливість розгляду справи у відсутності потерпілого, свідків, експертів, суд видаляє із залу судо­вого розгляду свідків, які з'явилися до суду.

Незалежно від того, яке рішення приймає суд про можливість роз­гляду справи за відсутності деяких свідків, потерпілих чи експертів, доцільно надати можливість сторонам звернутися до суду з клопотан­нями. Вирішення таких клопотань (про виклик нових свідків, витре­бування нових доказів) сприятиме кращій підготовці справи до на­ступного судового засідання.

Дійшовши висновку про необхідність відкладення справи в зв'язку з тим, що не з'явились деякі свідки, експерти, потерпілий, суд може провести допит тих свідків, потерпілих, експертів, які присутні в судо­вому засіданні, допитати спеціаліста, цивільного позивача та відпові­дача або їхніх представників. В наступне засідання допитані особи вже не викликаються, і тільки тоді, коли виникне необхідність провести їх допит ще раз, вони можуть бути викликані повторно (ст. 292-1 КПК)

Скористатися цим правилом суд може за певних умов. Перш за все, такий допит дозволить не викликати допитаних осіб в наступне засі­дання, якщо незмінним буде склад суду, тобто буде дотримано умову про незмінність складу суду. Неможливо буде провести допит при від­кладенні справи і в тих випадках, коли в судовому засіданні відсутній підсудний (крім випадків, коли прийняте рішення про розгляд справи у відсутності підсудного відповідно до ст. 262 КПК), захисник або про­курор. Допит будь-яких свідків у відсутності підсудного порушував би право підсудного на участь у судовому засіданні, право звертатися до допитуваних із запитаннями. Розгляд справи у відсутності прокурора також неможливий, адже участь прокурора обов'язкова в усіх кримі­нальних справах (крім приватного обвинувачення), а проведення до­питів у відсутності прокурора означало б, що частина судового розгля­ду була проведена без прокурора. Відсутність захисника також не до­зволяє проводити допити, оскільки відсутність захисника в таких до­питах порушуватиме право на захист Отже, а додержанням наведених умов, суд може провести допит по­терпілого, свідків. Щодо допиту цивільного позивача та відповідача і їхніх представників, необхідно зауважити, що в судовому слідстві не передбачений такий допит. Цивільний позивач має право підтримува­ти цивільний позов, а цивільний відповідач — право заперечувати проти позову, давати пояснення по суті пред'явленого позову. В тих випадках, коли цивільним позивачем є фізична особа, то вона визна­ється потерпілою і саме як потерпілий може давати показання, в тому числі і відносно розміру заподіяної шкоди та висловити свою думку щодо відшкодування такої шкоди. Якщо цивільним відповідачем е фізичні особи (батьки, усиновителі, піклувальники), то їх зазвичай, допитують також як свідків, під час допиту вони можуть висловити своє ставлення до цивільного позову. Коли цивільним позивачем та відповідачем є юридичні особи, то допитувати їхніх представників на­вряд чи можливо. Доцільно було б надати їм можливість виступити відповідно з підтримкою цивільного позову та запереченнями проти позову, про що слід було б прямо вказати в ст. 292-1 КПК. Допит спе­ціаліста (про що вказано в ст.292-1) взагалі не передбачений у судово­му розгляді. Допит експерта в суді відповідно до ст. 311 КПК можли­вий після оголошення експертного висновку, крім того, показання експерта не мають значення самостійного джерела доказів і є доповне­нням висновку. Отже, в тих випадках, коли є підстави для того, щоб призначити експертизу в судовому засіданні, проводити допит експер­та в підготовчій частині немає сенсу. Якщо ж суд вирішить, що можна обмежитись дослідженням експертного висновку, який було дано на досудовому слідстві, то перед допитом експерта необхідно оголосити наявний у справі висновок (що не передбачено в підготовчій частині). Отже, в законодавстві бажано було б усунути розглянуті протиріччя.

У підготовчій частині судового засідання передбачено також роз'яснення прав та обов'язків підсудному, потерпілому, цивільному позивачеві та відповідачеві, спеціалістові і експертові, а також попе­редження експерта про відповідальність за відмову виконати обов'язок експерта та за дачу завідомо неправдивого висновку (ст.ст. 294-295 КПК). В тих випадках, коли суд прийме рішення про допит осіб, які з'явилися в судове засідання, при відкладенні справи, права необхід­но роз'яснити перед допитом для того, щоб відповідні учасники судо­вого розгляду могли скористатися ними під час допиту (зокрема, за­давати запитання).

КПК передбачає, що підсудному роз'яснюються його права (ст. 294 КПК), але крім прав, підсудному необхідно роз'яснити і його обов'яз­ки, зокрема, обов'язок додержуватися порядку в судовому засіданні, підкорятися розпорядженням головуючого, звертатися до суду, дава­ти показання стоячи (ст. 271 КПК).

Отже, головуючий роз'яснює права та обов'язки підсудному, потер­пілому, цивільному позивачеві та відповідачеві, спеціалістові, експер­тові, попереджає експерта за відмову виконати обов'язки експерта та задачу завідомо неправдивого висновку (ст. 295 КПК). Крім того, голо­вуючий роз'яснює права та обов'язки представникам потерпілого, ци­вільного позивача та відповідача, законним представникам неповно­літнього підсудного, законним представникам неповнолітнього або не­дієздатного потерпілого. Якщо в судовому розгляді беруть участь як захисники близькі родичі підсудного чи його піклувальники, їм також необхідно роз'яснити права і обов'язки захисника. При розгляді справ про злочини неповнолітнього в судовому засіданні можуть брати участь представники служби у справах неповнолітніх та міліції у справах не­повнолітніх, а також представники організацій, у яких навчався чи працював неповнолітній, а також представники громадських організа­цій за місцем роботи батьків або піклувальників підсудного (ст.ст.442, 443 КПК). Якщо такі особи беруть участь у судовому засіданні, їм та­кож роз'яснюються права та обов'язки.

Роз'яснення учасникам судового розгляду та іншим особам, які бе­руть участь у судовому розгляді, прав та обов'язків повинно здійснюва­тись з урахуванням рівня розвитку, освіти, віку підсудного, потерпіло­го та інших осіб.

Після роз'яснення прав головуючий опитує учасників судового розгляду, чи мають вони клопотання. Якщо хтось з учасників судово­го розгляду звертається з клопотанням, він повинен його обґрунтува­ти, вказати, для встановлення яких обставин необхідно викликати свідка, які обставини можна буде встановити на підставі нових дока­зів. Коли клопотання стосується виклику і допиту як свідка особи, яка присутня в залі судового засідання, то така особа видаляється із залу, і обґрунтування клопотання відбувається за її відсутності. За­явлене клопотання обговорюють сторони, після чого суд приймає від­повідне рішення. Якщо в задоволенні клопотання суд відмовить, це не позбавляє відповідного учасника права заявити клопотання пізніше.

Після вирішення клопотань суд переходить до наступної частини судового засідання — судового слідства, про що оголошує головуючий.

130. Судове слідство, суть, зміст, завдання, значення.

Судове слідство є центральною, головною частиною судового розгля­ду, основний зміст якого становить діяльність з доказування, тобто зби­рання, перевірка (дослідження) і оцінка доказів. Тільки докази, дослі­джені в ході судового слідства, можуть бути покладені в основу обви­нувального чи виправдувального вироку або іншого акта правосуддя.

Процес доказування в суді першої інстанції відбувається в специ­фічних умовах відкритого, як правило, розгляду, з активною участю сторін у збиранні та перевірці доказів. Збирання доказів у цій стадії відбувається у той спосіб, який передбачений КПК, — шляхом прове­дення судових дій (допитів; очної ставки; проведення експертизи; огляду речових доказів, документів, місця події; пред'явлення для впізнання осіб або предметів), а також шляхом прийняття і приєднан­ня до кримінальної справи предметів і документів, поданих сторона­ми. Крім того, суд може направити судове доручення органу, що про­водив досудове розслідування, про проведення слідчих дій (ст. 315-1 КПК). Розглядати всі зазначені дії тільки як перевірку доказів, отри­маних на досудовому слідстві, як це іноді пропонують у літературі, було б неправильно. Допитувані в судовому слідстві підсудний, потер­пілий, свідки повідомляють певні відомості, які мають відношення до справи. Ці відомості закріплюються в протоколі судового засідання, і таким чином з'являється джерело доказів — відповідно показання підсудного, показання потерпілого, показання свідка. Ці особи мо­жуть розповісти про обставини, про які вони не згадували на досудо­вому слідстві, інакше викласти ті дані, які містяться в протоколах їх допитів на досудовому слідстві. Але і у тому разі, коли вони дають такі

ж показання, як на досудовому слідстві, відбувається збирання дока­зів, тобто одержання належних до справи відомостей у порядку, пе­редбаченому законом. Причому такі дані будуть отримані в умовах судового розгляду — у присутності сторін, які можуть ставити запи­тання, у присутності громадян, які перебувають у залі судового засі­дання, тобто в умовах, що істотно відрізняються від тих, які були на досудовому слідстві. Разом з тим допити та інші дії, які провадяться в судовому слідстві, використовуються і для перевірки наявних даних. Порівнюючи показання свідка, потерпілого, підсудного з тими дани­ми, які вони повідомляли на досудовому слідстві, порівнюючи їхні по­казання між собою і задаючи їм питання, суд і сторони одночасно і перевіряють докази. Суд як суб'єкт, що приймає рішення в даній ста­дії, повинен оцінити всі отримані в суді докази, а також перевірити і оцінити дані, одержані на досудовому слідстві.

Суд у даний час позбавлений права зі своєї ініціативи викликати і допитувати свідків, призначати експертизу, витребувати інші докази. Разом з тим неповнота і однобічність судового слідства може бути під­ставою до скасування вироку або іншого рішення суду (п. 1 ч. 1 ст. 367, ст. 368, ч. 2 ст. 398 КПК). Тому завдання суду — забезпечити можли­вість подання нових доказів, заявления сторонами клопотань про ви­клик нових свідків, про призначення експертиз, про витребування до­кументів. Крім того, суд може використовувати надане йому право направляти судові доручення органу, що проводив досудове слідство, зобов'язавши його провести необхідні слідчі дії для перевірки і уточ­нення фактичних даних, одержаних у судовому слідстві.

Збирання і перевірка всіх наявних доказів у судовому слідстві не­обхідні тоді, коли підсудний, його законний представник, захисник заперечують правильність висновків обвинувального висновку, коли підсудний по-своєму викладає фактичні обставини, не погоджуючись із тим, як ці обставини викладає сторона обвинувачення. У тих же ви­падках, коли учасники судового розгляду фактичні обставини не за­перечують, суд може, якщо проти цього не заперечують учасники су­дового розгляду, визнати недоцільним дослідження доказів щодо цих обставин (ч. 3 ст. 299 КПК). Але в будь-якому випадку обов'язково провадиться допит підсудного.

Доказуванню в судовому слідстві передують дії, мета яких — озна­йомити учасників судового розгляду з обвинуваченням, яке визначає межі судового розгляду, з'ясувати ставлення підсудних до обвинува­чення, визначити обсяг і найбільш раціональний порядок збирання і перевірки доказів.

Починається судове слідство з оголошення процесуальних доку­ментів, які на даному етапі визначають межі судового розгляду, — об­винувального висновку або його резолютивної частини, скарги потер­пілого, позовної заяви цивільного позивача (ст.297 КПК).

Обвинувальний висновок оголошує прокурор, якщо прокурор від­повідно до ч. 2 ст. 231 КПК змінив обвинувачення, то оголошується і відповідна постанова прокурора. За згодою сторін прокурор оголошує тільки резолютивну частину обвинувального висновку.

Оголошенню підлягає тільки сам обвинувальний висновок (або його резолютивна частина), додатки до обвинувального висновку (ст. 224 КПК) не оголошують.

У справах приватного обвинувачення скаргу оголошує потерпілий або його представник.

Якщо в справі заявлений цивільний позов, позовну заяву оголошує цивільний позивач або його представник

Після оголошення обвинувального висновку (або його резолютив­ної частини) чи скарги потерпілого і позовної заяви головуючий роз'яснює підсудним суть пред'явленого їм обвинувачення.

Роз'яснювати суть обвинувачення необхідно таким чином, щоб і підсудним, і присутнім у залі громадянам було зрозуміло, що мова йде про обвинувачення, сформульоване прокурором, а не судом.

Після роз'яснення суті обвинувачення головуючий кожному під­судному ставить запитання, чи зрозуміла їм суть пред'явленого обви­нувачення, чи визнають вони себе винними, чи бажають давати пока­зання суду.

Коли підсудний заявляє, що йому не зрозуміла суть обвинувачен­ня, головуючий повинен ще раз роз'яснити, у чому конкретно обви­нувачується даний підсудний і за якою статтею КК кваліфіковано його діяння.

Відповідно до п. 5 ст. 263 КПК, підсудний має право відмовитися давати показання і відповідати на питання, тобто підсудний має право відмовитися відповідати і на зазначені питання.

Якщо підсудний визнає себе винним частково, необхідно з'ясувати, у чому конкретно він визнає себе винним. Підсудний може мотивува­ти свою думку, пояснити, чому він себе не визнає винним повністю або в певній частині. При цьому з'ясування даного питання не повинне перетворюватися в допит підсудного.

З'ясовуючи у підсудних, чи бажають вони давати показання, голо­вуючий повинен виходити з того, що дача показань — право підсудно­го, і наполягати на тому, щоб він давав показання, не можна. Підсуд­ному слід роз'яснити, що його показання є не тільки джерелом дока­зів, але й засобом його захисту, що висунуті ним у свій захист доводи будуть перевірені судом.

Якщо в справі заявлений цивільний позов, головуючий повинен з'ясувати, чи визнає підсудний або цивільний відповідач цей позов; якщо визнає частково, то в якому розмірі.

Після з'ясування відношення підсудних до обвинувачення голову­ючий пропонує сторонам висловити свої міркування щодо обсягу та порядку дослідження доказів.

Дата добавления: 2015-05-07