Сформулюйте причини та умови формування злочинних груп. 4 страница

-------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------

63. Психологія огляду місця злочину

Огляд місця події, як правило, відноситься до первинних слідчих дій, а по більшості справ про особливо небезпечні злочини проти особистості розслідування починається з огляду місця події. Успіх чи неуспіх при цьому значною мірою визначає наперед висунення правильної версії, розкриття злочину, викриття винних. З іншого боку, помилки, допущені слідчим при виробництві огляду, нерідко негативно позначаються на подальшому ході розслідування, штовхають слідство на помилковий шлях або заводять його в тупик.

Огляд є самостійним слідчим дією, яких метою виявлення слідів злочину та інших речових доказів, з'ясування обстановки події, а також інших обставин, що мають значення для справи. Разом з тим огляд може бути і складовою частиною інших слідчих дій: затримання, обшуку, зйомки, слідчого експерименту, перевірки показань на місці.

Огляд місця події є незамінним слідчим дією, оскільки інформацію, що отримується при огляді, в більшості випадків неможливо виявити в будь-якому іншому місці, добути шляхом проведення інших слідчих дій. Безпосередньо в процесі вивчення об'єктів місця випадку слідчий використовує різні форми і методи пізнання, спрямовані на встановлення фактів і обставин, які дають можливість визначити напрям розслідування і з'ясувати істинний характер події. Сприйняття обстановки місця події дозволяє слідчому уявити картину події, дає необхідну емпіричну базу для висунення версій, проведення інших слідчих дій.
Дуже часто огляд місця події проводиться в умовах невизначеної слідчої ситуації, яка настільки характерна для початкового етапу розслідування.

Особливістю слідчого огляду є також його невідкладний характер. На відміну від багатьох інших початкових слідчих дії огляд місця події повинен бути проведений негайно. Будь-яка відстрочка може привести до змін обстановки, втрати слідів і доказів, забування очевидцями і свідками важливих для справи обставин. У таких умовах у слідчого немає достатнього часу для підготовки до контролю, обмірковування його тактики, отримання консультацій.

Початку огляду місця події має передувати організаційна робота слідчого (підбір оперативної групи, підготовка та перевірка науково-технічних засобів, запрошення фахівців, охорона місця події та т. п.). Огляд місця події належить до тих небагатьох слідчих дій, при проведенні яких слідчий діє публічно, в присутності інших людей. Це також вимагає певної психологічної підготовки, зокрема вміння зосередитися, зберігати стійкість, сконцентрованість і переключення уваги і в той же час керувати діями учасників огляду, підтримувати необхідну дисципліну, атмосферу співпраці.
Огляд місця події - це вид складної комплексної діяльності, що з дій слідчого, співробітників органу дізнання, фахівців і понятих при керівної ролі слідчого.

Діяльність слідчого складається з ряду операцій і реалізується в пізнавальному, пошуковому, організаційному і удостоверительном елементах

Пізнавальний елемент діяльності становлять: сприйняття обстановки, фактів, явищ; встановлення між ними причинного зв'язку; висунення припущень, версій. Пошуковий елемент діяльності - це пошук, виявлення змін, викликаних діями злочинця; вилучення слідів, речових доказів. Організаційний елемент включає в себе дії по керівництву оперативною групою в ході огляду (організація охорони місця події, допомогу потерпілому, розподіл функцій між учасниками огляду і т. д .). Засвідчувальний елемент діяльності слідчого - це закріплення, посвідчення і фіксація виявлених у ході огляду слідів, речових доказів, встановлених фактів.

---------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------

64. Психологія обшуку та затримки

У психологічному аспекті обшук є і специфічним слідчим дією, однією з домінуючих елементів якого є примус стосовно обшукуваного. В ході обшуку слідчий і інші що у ньому посадові особи оглядають і досліджують житло, різноманітні будівлі, ділянки місцевості, одяг і навіть тіло людини з метою виявлення інформації, необхідної для розслідування злочину.

Для обшуку характерна протилежність цілей слідчого та інших учасників обшуку, з одного боку, і обшукуваного - з іншого. Примусовий характер обшуку і протиріччя цілей у осіб, які беруть у ньому участь, зумовлюють конфліктну ситуацію.

Обшук як слідча дія носить яскраво виражений пошуковий характер. Слідчому, працівникам міліції необхідно знайти знаряддя злочину, предмети і цінності, зазвичай заховані, заховані обвинувачуваним. Слідчий під час проведення обшуку має зазвичай дуже обмеженими, неповними даними умови його виробництва, об'єктах, які підлягають вилученню, місцях їх знаходження. Ці фактори мають негативний вплив на отримання слідчим інформації про місцезнаходження захованих предметів.
Проведення обшуку передбачає прояв слідчим різноманітних психологічних якостей, властивостей, професійних знань, умінь і навичок. Він може і повинен використовувати фактори, які сприяють успіху обшуку. До них відносяться: підготовка до виробництва обшуку; цілеспрямоване спостереження і правильний аналіз обстановки на місці проведення обшуку, спостереження за поведінкою обшукуваного і т. д. Позитивні або негативні результати обшуку дуже часто залежать від належної підготовки до цього слідчому дії. Гарна підготовка обшуку забезпечує своєчасне з цього дії, планомірність його проведення, упевненість в успіху, яка виникає у його учасників. Погана підготовка може привести до випадкових, безсистемним пошукам, нескоординированности дій обшукували і в кінцевому підсумку почуття невпевненість в успіху.

В.Л. Васильєв пише, що в ході підготовки до обшуку слідчому рекомендується одержати відповіді на наступні питання: 1. Що слід шукати. Як виглядають розшукувані предмети (форма, колір, запах і т. д.).

2. Що являє собою об'єкт, підлягає обшуку: площа об'єкта, рельєф об'єкта, його планування, кількість приміщень, кількість дверей і вікон і їх розташування, меблі і її розташування і т. д.3. Хто, крім обшукуваного, може перебувати на об'єкті в момент обшуку.4. Яке висвітлення об'єкта обшуку: штучне і природне.5. Чи мається на об'єкті телефон або інші засоби зв'язку (рація, дзвінок, селектор і т. п.).6. Де можуть бути шукані предмети.7. Хто буде проводити обшук. 8. Які технічні засоби та інші матеріали взяти з собою. 9. Коли найзручніше почати обшук. 10. Скільки часу може він протривати. 11. Слід скласти плани обшукуваного об'єкта та порядку виробництва обшуку в ньому з чітким розподілом функцій для кожної посадової особи.12. Заздалегідь подумати про вибір понятих. 13. Передбачити способи зв'язку з слідчим підрозділом (телефон, радіо, селектор).

Чим докладніше слідчий відповість на зазначені вище питання до обшуку, тим менше несподіванок буде його підстерігати в момент проведення обшуку і тим більше шансів на успіх при його проведенні
Успішне здійснення обшуку значною мірою залежить від прояву слідчим організаторських якостей. В організаційному аспекті обшук представляє складне багатоетапне дію яка потребує, як уже було сказано, підготовки і планування, узгоджених дій між всіма його учасниками. Він повинен забезпечити чіткість, послідовність і ефективність як своїх дій, так і дій інших учасників обшуку.

Одним з основних способів отримання під час обшуку є спостереження і аналіз його результатів.
Особливо багато інформації може дати спостереження за поведінкою обшукуваного. Для отримання найбільш повних і достовірних результатів такого спостереження треба знати основні психологічні закономірності поведінки в конфліктній ситуації обшуку. Спостерігати при цьому рекомендується за микродвижением рук і ніг, мімікою обличчя, зміною голосу, кольором шкірних покривів, потовиділенням і

т. д. особи, яка піддається обшуку.

Торкаючись осіб, які виробляють обшук, слід мати на увазі, що з боку помітнішою багато промахи та упущення людини, захопленого певної роботою. Це пояснюється тим, що самоконтроль як психічне дію є саме тяжчим, ніж контроль за діяльністю іншої особи. Тому дуже бажано при обшуку мати стороннього спостерігача, який фіксував би промахи шукає і непомітно вказував на них, наприклад, підійшовши до обшукують, непомітно, заздалегідь обумовленим способом, звернув би увагу на предмет, який потребує додаткової перевірки Ефективність обшуку пов'язані з наявністю у слідчого цілеспрямованості і стійкості уваги.

-----------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------

65. Психологія допиту свідків та потерпілих, підозрюваних та звинувачуваних допит свідків та потерпілих.

Психологічні аспекти підготовки до допиту свідків і потерпілих складаються з таких основних компонентів: 1) аналіз матеріалів справи і кола питань, що підлягають з'ясуванню; 2) вивчення особистості допитуваного; 3) забезпечення необхідних умов для успішного допиту; 4) поведінка самого слідчого.

Основою допиту є план, в якому визначається коло питань, які потребують з'ясування, їх зміст і послідовність. Перед допитом необхідно вивчити матеріали справи, проаналізувати докази, пов'язані з колом питань, що підлягають встановленню при допиті свідка, потерпілого. Якщо слідчий погано підготувався до допиту, то майже напевно він проведе його невпевнено і нецелеустремленно. Непідготовленість слідчого до допиту навряд чи залишиться непоміченою допитуваним, посилить його хвилювання, ускладнить процес пригадування необхідних даних, що негативно відіб'ється на результатах допиту. А якщо це буде стосуватися свідків і потерпілих, дають завідомо неправдиві показання, непідготовленість слідчого лише посилить їх позиції.

Задовго до допиту необхідно починати вивчення особистості свідків і потерпілих. Сюди відносяться дані біографічного характеру, про професію, освіту, умови роботи, спосіб життя, рівні, інтересах, найбільш значущих особистісних психологічних якостях, умови сприйняття події злочину, ставлення до факту злочинного діяння, до злочинця.

У безпосередньому спілкуванні, попередньому офіційної частини допиту, слідчий шляхом спостереження отримує інформацію по зовнішньому вигляді свідка, потерпілого, рівні їх культури, особливостях мови, міміки, жестів, видимих психофізіологічних реакціях і станах (розгубленість, хвилювання, страх, спокій, байдужість, ворожість і т. д.), бажанні надати допомогу слідству або, навпаки, прагненні обмежитися мінімумом несуттєвих відомостей. Дані про особу свідка, потерпілого нададуть слідчому велику допомогу при встановленні психологічного контакту, виборі найбільш раціональної тактики допиту.
Психологічне значення мають час і спосіб виклику свідків і потерпілих, а також обстановка і місце проведення слідчої дії. За загальним правилом, свідки і потерпілі повинні бути допитані як можна швидше. Однак і тут є винятки. Якщо потерпілий, а часом і свідки в результаті вчиненого злочину знаходяться в стані душевного хвилювання, напруженості, розгубленості, допит слід відкласти.
З психологічної точки зору, визначаючи час виклику свідка, потерпілого, потрібно намагатися поєднувати інтереси справи з можливостями та інтересами викликаються. Виклик не повинен завдавати допитуваним зайвих труднощів і неприємних переживань, які можуть ускладнити відносини зі слідчим. Не слід, наприклад, викликати так, щоб викликається не в змозі був спланувати свій час, не слід примушувати довго чекати в приймальні, переносити допит на інший час і т. Д. У психологічному плані важливо вирішити питання про місце допиту свідка, потерпілого. І хоча це питання законом, де говориться, що свідок допитується в місці провадження слідства, до нього слід підійти диференційовано. Не можна забувати і морально-етичних міркуваннях при виборі місця допиту. Значною мірою успішність допиту залежить і від обстановки його проведення. Психологічні основи порядку допиту свідків закладені в нормі закону, зокрема, «свідки, викликані по одній і тій же справі, допитуються порізно і у відсутності інших свідків. Найважливішим психологічним правилом є допит «віч-на-віч», без сторонніх осіб. Допит - це тривале, змістовне, безпосереднє спілкування слідчого з допитуваним. Це діалог, у процесі якого відбуваються пошуки і встановлення істини. На допиті стикаються два різних світогляди, дві волі, дві тактики боротьби, різні інтереси. На допиті нерідко вирішуються доля допитуваного і долі багатьох людей. Перемогти в цій боротьбі слідчому допомагають спеціальні наукові знання в галузі психології та тактики допиту і майстерність, що виявляється в професійних навичках ведення діалогу. Тому результат допиту в значній мірі буде залежати від особистісних якостей його учасників, а вирішальною мірою - від професійно необхідних психологічних якостей слідчого. Принциповий, справедливий, чесний, доброзичливий слідчий викликає повагу у допитуваного, бажання дати правдиві свідчення, допомогти слідству.
Ефективність допиту забезпечують і інші соціально-психологічні якості слідчого, такі, як витримка, самовладання, емоційна стійкість, життєвий досвід, професійні знання, здатність логічно правильно вести допит. Уміння знайти потрібний індивідуально-психологічний підхід до допитуваного - одне з основних завдань слідчого. Цей підхід передбачає врахування віку, статі, освіти, професії, життєвого досвіду допитуваного, рівня культури, інтересів, поглядів, випробовуваних в момент допиту психічних станів.
До зовнішніх комунікативних якостей слідчого відносяться зовнішній вигляд, фізичні дані, манера поведінки, стиль одягу і т. п. Підтягнутість, акуратність, простота, товариськість слідчого, скромний, діловий стиль одягу, уважність, доброзичливість - все це сприяє появі довіри, готовності до спілкування з боку допитуваних,

Необхідно враховувати і психологічний стан свідка, що прийшов на допит, оскільки для більшості людей виклик до слідчого є незвичайним подією, що викликає хвилювання і розгубленість. На заваді на шляху встановлення належної психологічної обстановки допиту стають і окремі психологічні якості свідка, зокрема недовірливість, замкнутість, надмірна сором'язливість, нетовариськість *.
Ще більшої психологічної підготовки вимагає допит потерпілих.
Допит потерпілих, свідків вимагає глибокого вивчення їх особистості, її психологічного змісту, що дозволить надати виховний вплив на потерпілих і свідків з антигромадськими поглядами, частнособственической психологією, які ведуть паразитичний спосіб життя, жадібних, жорстоких, боягузливих, грубо порушують норми моралі, тим більше якщо ці соціально-психологічні відхилення увійшли до числа причин, умов, що сприяли вчиненню злочину.

Психологія допиту підозрюваного і обвинуваченого

Підозрюваний і обвинувачений зовсім не обов'язково можуть бути злочинцями. Тому, вирішуючи основне питання у справі, чи вчинено злочин даною особою, потрібно ясно розуміти його психологію. Прагнучи ухилитися від відповідальності і скригь свою участь у злочині, винний намагається приховати від оточуючих і пов'язані з цим переживання. Він оберігає свої спогади від зовнішнього прояву і тим самим постійно оживляє їх, а пригнічуючи переживання, ще більше їх загострює. Зрештою тенденція приховати свої почуття і думки вносить сильну дезорганізацію в його психічні процеси.
Якщо процесуальне становище підозрюваного та обвинуваченого має суттєві відмінності, то в психологічному аспекті ці відмінності видаються значно менш важливими. Зокрема, у підозрюваного відбувається часта зміна станів, супроводжувана то появою впевненості в собі, прагненням до активної протидії, недооцінкою можливостей слідства, самовпевненістю, то, навпаки, виникненням пригніченого, депресивного стані, розгубленості, безвілля.

На відміну від підозрюваного обвинувачений найчастіше має більше відомостей про стан справ, про зміст наявних доказів у слідства. Однак на попередньому слідстві, у підозрюваного і обвинуваченого спостерігаються багато подібні психологічні стани, мотиви, спонукання, а звідси і особливості поведінки *.
Психічні стану, мотиви дій, особисті якості допитуваних визначають їх поведінку на попередньому слідстві і тим самим зумовлюють психологічний підхід до них, обрання найбільш ефективних, тактичних і психологічних прийомів. На допиті обвинувачений може відчувати найрізноманітніші почуття.
Учинив злочин боїться викритті і, звичайно ж, покарання. Це зазвичай діє на психіку гнітюче, може значною мірою придушити волю допитуваного, знизити можливості правильної оцінки обставин, що склалися, погіршити самоконтроль, привести якого у пригнічений, депресивний стан. Страх зазвичай виникає у особи, яка вчинила злочин, задовго до притягнення його до кримінальної відповідальності. Такі психологічні стани ускладнюють встановлення з допитуваним психологічного контакту, знижують ефективність тактичних прийомів допиту.

На допиті обвинувачений може бути в стані душевного потрясіння, сорому, побоюючись, що про цьому дізнаються рідні та близькі, друзі, товариші по службі, сусіди. Моральні оцінки й судження оточуючих небайдужі навіть для людей з усталеними антигромадськими поглядами. Небажання розголосу є досить сильним мотивом, багато в чому визначає поведінку обвинуваченого. При виявленні такого мотиву завдання слідчого - переконати допитуваного в необхідності дати правдиві та повні показання. Тільки це хоч якоюсь мірою допоможе зберегти розуміння близьких йому людей.
Слідчому іноді доводиться зустрічатися і з обвинуваченими (частіше рецидивістами) для яких думка інших людей нічого не означає. Вони керуються принципами «не спійманий - не злодій», «гроші не пахнуть» і т. д.
Для окремих обвинувачених типова страх втрати досягнутого їм соціального, службового та матеріального становища. Тому на допиті такий обвинувачений найчастіше ухиляється від дачі правдивих показань. Тут слідчий, щоб подолати вказане психологічний стан обвинуваченого, має переконати його в можливості чесним і сумлінною працею відновити соціальний стан стати повноправним членом суспільства.
Сильним психологічним станом, формує мотиви поведінки обвинувачуваного, є страх позбавлення волі, звичного способу життя, опинитися серед злочинців. Таке відчуття, особливо властиве особам, вперше такою і притягнутим до кримінальної відповідальності, зазвичай приводить їх в стан глибокої депресії. У такій ситуації обвинувачуваний вважає, уникнути затримання, арешту, утримання під вартою, вироку, пов'язаного з позбавленням волі, можна, лише заперечуючи свою провину, даючи неправдиві свідчення у нього виникає відповідне психологічний стан, формується позиція, яку слідчому необхідно подолати. Для цього потрібно переконати обвинувачуваного, що доведення провини мало залежить від його визнання, а вирішальною мірою - від усієї сукупності доказів. Тут потрібне роз'яснити обвинуваченому, що щире розкаяння,а також активне сприяння розкриттю злочину є для суду обставиною, що пом'якшує відповідальність.
Практика показує, що в злочинах, скоєних групою, обвинувачуваний по-різному ставиться до співучасникам. Якщо комусь він багато чим зобов'язаний, то намагається приховати причетність до злочину цієї людини, сподіваючись на його допомогу і підтримку. Набагато чаші система психологічних відносин у злочинній групі побудована на підпорядкуванні силі, страху, інших низинних спонукань і інстинктах. Тому в процесі розслідування, коли учасники злочинної групи ізольовані один від одного, побудовані на такій основі відносини розпадаються. У обвинуваченого міцніє неприязнь до осіб, втянувшим його в злочинну групу, з чиєї вини він виявився притягнутим до кримінальної відповідальності. Слідчий має право використовувати подібне психологічний стан обвинуваченого, розкрити перед ним систему відносин, що існували у злочинній групі, показати, на чому побудоване помилкове почуття товариства серед злочинців, використовувати ці знання для вибору найбільш ефективних тактичних прийомів допиту. Однак слід пам'ятати про необхідність дуже обережного вибору з урахуванням психологічних взаємовідносин учасників злочинної групи, оскільки неприпустимі прийоми, засновані на використанні, розпалюванні низинних почуттів і спонукань.

Для обвинуваченого на попередньому слідстві дуже характерно психологічний стан тривоги, невизначеності, неможливості правильного передбачення її і управління нею. Часто підозрюваному невідомо, якими доказами має слідчий, яка запобіжний захід може бути обрана, які слідчі дії, в тому числі і носять примусовий характер, будуть проведені і т. д. Такий психологічний стан є основою для розробки і застосування тактичних і психологічних прийомів. Однак при цьому неприпустимі порушення законності, моральних, етичних норм і принципів кримінального законодавства.

Хочеться відзначити, що допитуваних можуть відчувати одночасно цілий комплекс почуттів, тісно пов'язаних між собою.

Особливе місце займають психологічні стани, пережиті безневинним людиною, яка в силу збігу обставин опинився в положенні підозрюваного або навіть обвинуваченого. Безумовно, він має почуття обурення, гніву, образи, прагне швидше позбутися від необгрунтованих, з його точки зору, підозр, довести свою невинність, він також може відчувати безпорадність, неможливість спростувати наявні проти докази, здолати упередження оточуючих.

Ефективність допиту багато в чому залежить від того, в якому психологічному стані перебуває допитуваний, від усвідомлення обвинуваченим своєї провини, від готовності дати правдиві свідчення. Слідчий повинен тактично вміло послабити або нейтралізувати негативні психологічні стани і посилити, підтримати позитивні.

Поведінка людини значною мірою визначається впливом на нього домінанти * - панівного в момент вогнища порушення в корі великих півкуль головного мозку, який володіє підвищеною чутливістю до подразнення і здатний надавати гальмівний вплив на роботу інших нервових центрів. В осередку при цьому відбувається концентрація порушення. Домінанта, як правило, виникає у людини в зв'язку з більш-менш серйозними подіями в його житті, за результат яких він переживає, у зв'язку з якими відчуває почуття страху, невпевненості, занепокоєння. Найчастіше домінанта впливає на злочинця. Відчуваючи почуття тривоги, жалю, страху, каяття і т. д., правопорушник подумки багаторазово повертається до події злочину, обмірковує можливі несприятливі наслідки. Цей процес призводить до ще більшого посилення переживань, до постійного підкріпленню вогнища порушення - домінанти. Помічено, що чим важче злочин, тим яскравіше зміни в поведінці злочинця.

Докази поведінки бувають самих різних видів. Найбільш поширеними є: підготовка інсценівок, створення помилкового алібі, невмотивований і раптовий від'їзд, спроби направити слідство по хибному шляху; прояв підвищеного інтересу до процесу розслідування злочину; поширення завідомо вигаданих чуток про особу злочинця, мотиви злочинного діяння; нарочитість, демонстративність поведінки, покликаного всіляко переконати оточуючих у повну непричетність до злочину, заперечення навіть точно встановлених фактів («не бачив», «нічого не чув» і т. д.); спроби умовити, підкупити потерпілих, свідків; пошуки осіб, які б дали неправдиві свідчення; зміна звичних стереотипів поведінки після вчинення злочину; обізнаність про такі деталі, які міг знати тільки винний, повернення, часом неодноразове, на місце скоєння злочину *.
На попередньому слідстві допит обвинуваченого нерідко проходить в умовах конфліктної ситуації. Причини конфлікту виникають від примусового характеру спілкування, так як обвинувачений розуміє, що кожен проведений слідчим допит призводить до викриттю у вчиненні злочину, але не вважає за можливе відмовитися віддачі показань, не може уникнути спілкування зі слідчим. Обвинувачений розуміє складність становища, в якому вже знаходиться, і найчастіше пов'язує з діяльністю слідчого обрання запобіжного заходу, зміна звичного способу життя, моральні переживання, позбавлення можливості спілкуватися з близькими людьми і т. д. Слідчий під час допиту прагне встановити істину, наділений значними владними повноваженнями, а обвинувачуваний намагається приховати істину, але зобов'язаний підкорятися вимогам закону. Даний конфлікт не повинен носити особистісного характеру, взаємини треба будувати згідно з нормами кримінального судочинства та моралі. При допиті необхідний індивідуально-психологічний підхід до обвинуваченого.

У складній ситуації слідчому потрібно знати всі основні соціальні ролі, які виконував допитуваний в житті, навчитися спрямовувати допитуваного до заняття такої рольової позиції, яка б найбільш відповідала ситуації даного допиту. Для слідчого далеко не байдуже, яку з усього арсеналу ролей гратиме допитуваний. Наприклад, вивчаючи особистість обвинувачуваного, слідчий встановив, що юнак захоплюється радіотехнікою. Будучи сам пристрасним любителем радіотехніки, слідчий досяг повного психологічного контакту, заговоривши з допитуваним на будь-яку тему. По іншій справі обвинувачуваний, відмовився свідчити, став розмовляти зі слідчим після того, як дізнався, що в період Великої Вітчизняної війни і слідчий билися на одному фронті.

Досліджуючи особистість допитуваного, слідчий повинен планувати звернення до її кращим сторонам, тобто до соціально позитивним рольовим позиціям даної особистості. Етично і тактично неприпустимо, щоб слідчий для встановлення контакту з допитуваним використовував негативні сторони особи, навіть якщо слідчий добре знає їх. Виникнення в ході допиту психологічної спільності показує обвинувачуваному, що його допитує компетентний, уважний і чуйний чоловік, і є першою сходинкою перебудови допитуваного в соціально правильному напрямку.

Ставлення обвинуваченого до скоєного злочину, пред'явленим звинуваченням, можливого покаранню залежить від мотивів, якими обвинувачений керується у період розслідування кримінальної справи. Вивченню та аналізу повинні піддаватися не тільки мотиви, обумовлені ситуацією розслідування, а й сформовані протягом обвинувачуваного спрямованість особистості, морально-етичні уявлення, зберігають і в умовах розслідування свою мотивуючу роль.

Коротко зупинимося на безконфліктних ситуаціях допиту, які характеризуються визнанням об'єктивно встановлених фактів і готовністю давати правдиві свідчення. Безконфліктність ситуації, зрозуміло, не гарантує повної відвертості обвинувачуваного. Він може сумлінно помилятися, помилятися, неправильно розуміти сутність тих чи інших подій, нарешті, обвинувачений, щиросердно визнаючи свою провину, може підсвідомо йти до її зменшенню. Тому підготовка до допиту навіть у безконфліктної ситуації в деяких випадках повинна включати елементи заснованого на знанні психології обвинуваченого прогнозування помилок. Облік таких особливостей обвинуваченого, як завищена самооцінка, некритичність до власної особистості, недоброзичливе ставлення до оточуючих, дозволяє передбачати вільне або мимовільне прагнення обвинуваченого до пом'якшення своєї провини.

На практиці уявна безконфліктність ситуації допиту часто виникає у разі самообмови обвинуваченого. Імовірність самообмови підвищується, якщо обвинувачений відрізняється підвищеною сугестивністю, піддатливістю до зовнішнього впливу, невмінням відстоювати свою позицію, слабоволием, недостатньою витривалістю до психічного напруження. Найбільш типовим мотивом самообмови є прагнення позбавити від покарання дійсного винуватця (під впливом родинних чи дружніх почуттів), або самообмови продиктований певними груповими інтересами або ж досягається погрозами і впливом зацікавлених осіб, стосовно тих, хто перебуває в якої залежності від них).

Допустиме з боку обвинуваченого помилкове визнання може бути продиктовано його прагненням ухилитися від відповідальності за більш тяжкий злочин. Таким шляхом він розраховує приспати пильність, створити собі алібі по іншій справі, довести наявність обставин, що пом'якшують або виключають його відповідальність, і т. п. Повний вигадка порівняно легко спростовується. Деталізація наступна перевірка місця, часу та інших обставин вигаданого події неминуче ведуть до викриття брехні.

Якщо допитуваний вперто приховує достовірно відомі йому дані у справі або повідомляє явну брехню, то відносно нього слідчий вправі застосувати метод викриття. Викривати допитуваного у приховуванні якихось фактів або явної брехні - значить спростувати його затвердження, показати їх неспроможність, невідповідність встановленим у справі фактам. Досягається це шляхом пред'явлення доказів, розтину протиріч, використання логічної аргументації.

-------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------

67. Сформулюйте загальні принципи проведення судово-психологічної експертизи

Усі ці принципи умовно можна поділити на загальні і спеціальні.

До загальних відноситься: принцип законності – призначення і проведення експертного дослідження

регулюється чинним законодавством; принцип незалежності – незалежність судового експерта та правильності його висновку забезпечується: процесуальним порядком призначення судового експерта; забороною під загрозою, передбаченою законом втручатися будь-кому в проведення судової експертизи; існуванням установ судових експертиз, незалежних від органів дізнання та попереднього слідства; створенням необхідних умов для діяльності судового експерта, його матеріальним та соціальним забезпеченням; кримінальною відповідальністю судового експерта за подання свідомо неправдивого висновку та відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов’язків; можливістю призначення повторної судової експертизи; присутністю учасників процесу в передбачених законом випадках під час проведення судової експертизи; принцип об’єктивності – дані, одержані в процесі дослідження, фіксуються у висновку експерта і не повинні ґрунтуватися на очікуваних чи бажаних результатах; принцип повноти дослідження – для забезпечення виконання цього принципу законодавець виділяє такі види експертиз, як: нова, додаткова, повторна, комплексна, що дають змогу повно і об’єктивно дослідити об’єкт чи обставину, що має значення по справі; принцип науковості – методи дослідження повинні відповідати рівню досягнення сучасної науки.

Дата добавления: 2015-05-07