РОЗДІЛ VI! 6 страница

-230-

України про внутрішнє і зовнішнє становище України; б) при­значає та звшьняє глав дипломатичних представництв України в інших державах і при міжнародних організаціях; в) приймає вірчі та відкличні грамоти дипломатичних представників іно­земних держав; г) призначає позачергові вибори Верховної Ра­ди України; д) призначає всеукраїнський референдум щодо змін Конституції України відповідно до ст. 156 цієї Конститу­ції, проголошує всеукраїнський референдум за народною іні­ціативою та здійснює інші повноваження¹, передбачені Кон­ституцією і законами України.

У системі поділу влад самостійною гілкою державної влади, що покликана забезпечувати права людини в Україні, є вико­навча влада. Очолює систему органів цієї гілки влади Кабінет Міністрів України. Як вищий колегіальний орган у системі ор­ганів виконавчої влади, він покликаний забезпечити держав­ний суверенітет і економічну самостійність України, здійснення внутрішньої і зовнішньої політики держави, виконання Кон­ституції і законів України, актів Президента України як безпо­середньо, так і через центральні та місцеві органи виконавчої влади, спрямовувати і контролювати їх в цьому напрямі. Кон­ституція України, закріплюючи повноваження Кабінету Мі­ністрів України, покладає на нього обов'язок вживати заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина (ст. 116). Одним з важливих напрямів забезпечення прав лю­дини в повноваженнях Кабінету Міністрів України є те, що він здійснює заходи щодо забезпечення обороноздатності та націо­нальної безпеки України, громадського порядку та боротьби зі злочинністю. Реалізуючи ці повноваження, Кабінет Міністрів України спрямовує і координує роботу міністерств оборони, внутрішніх справ, охорони здоров'я та інших органів виконав­чої влади.

Безпосередньою ланкою органів державної виконавчої влади є центральні органи, до яких відносяться міністерства та інші центральні органи виконавчої влади. Вони підвідомчі Кабінету Міністрів України, підзвітні та підконтрольні йому, утво-

Колодій А. М., Олійник А. Ю. Державне будівництво і місцеве само­врядування: Навч. посібник. - К., 2000. - С 107.

-231-

рюються, реорганізовуються та ліквідовуються Президентом України за поданням Прем'єр-міністра України. Таке подання повинно містити пропозиції щодо правового статусу, функцій та повноважень новостворюваного або реорганізованого орга­ну, викладені у вигляді проекту положення про цей орган, а також щодо штатної чисельності та розміру асигнувань на його утримання або аргументи на користь ліквідації такого органу. Не допускається ліквідація або утворення нових міністерств та інших центральних органів виконавчої влади шляхом реоргані­зації центральних органів виконавчої влади, визначених Кон­ституцією України.

Міністерство є головним органом у системі центральних ор­ганів виконавчої влади. Основне його завдання — забезпечення реалізації державної політики у певній галузі діяльності. Очо­лює міністерство і здійснює керівництво у визначеній галузі мі­ністр. Він несе особисту відповідальність за розробку і впрова­дження з відповідних питань Програми Кабінету Міністрів Ук­раїни та реалізацію державної політики у відповідній галузі державного управління. На нього покладається обов'язок здій­снювати управління в цій галузі, спрямовувати і координувати діяльність інших органів виконавчої влади з питань, віднесених до його відання.

Систему центральних органів виконавчої влади складають міністерства: а) аграрної політики; б) внутрішніх справ; в) екології та природних ресурсів; г) економіки; д) палива і енергетики України; є) промислової політики; є) закордонних справ; ж) культури і мистецтв; з) з питань надзвичайних си­туацій та у справах захисту населення від наслідків Чорно­бильської катастрофи; і) оборони; й) освіти і науки; к) охоро­ни здоров'я; л) праці та соціальної політики; м) транспорту; н) фінансів; о) юстиції.

Серед інших центральних органів виконавчої влади виді­ляють державні комітети (державні служби) та інші централь­ні органи виконавчої влади зі спеціальним статусом.

Державний комітет (державна служба) — це центральний орган виконавчої влади, діяльність якого спрямовує і коорди­нує Прем'єр-міністр, один з віце-прем'єр-міністрів чи мініст­рів. Завданням цього органу є: а) внесення пропозицій щодо

-232-

формування державної політики відповідним членом Кабінету Міністрів України; б) забезпечення реалізації такої політики у визначеній галузі діяльності; в) здійснення державного управ­ління в цій галузі; г) міжгалузева координація та функціональ­не регулювання з питань, віднесених до відання державного комітету (державної служби). Комітет очолює його голова.

В Україні функціонують такі державні комітети: а) архівів; б) будівництва, архітектури та житлової політики; в) з водних ресурсів; г) із земельних ресурсів; д) зв'язку та інформатиза­ції; є) енергозбереження; є) у справах релігії; ж) інформацій­ної політики, телебачення та радіомовлення; з) лісового госпо­дарства; і) молодіжної політики, спорту і туризму; к) у спра­вах ветеранів; л) у справах охорони державного кордону; м) стандартизації, метрології та сертифікації; н) статистики та ін. До центральних органів виконавчої влади, статус яких при­рівнюється до Державних комітетів України, відносяться: а) Вища атестаційна комісія; б) Національне космічне агент­ство; в) Пенсійний фонд; г) Головне контрольно-ревізійне уп­равління; д) Державне казначейство.

Центральний орган виконавчої влади зі спеціальним стату­сом — це різновид центрального виконавчого органу, що має визначені Конституцією та законодавством України особливі завдання та повноваження. Цей орган очолює його голова. Щодо нього законодавством може встановлюватися спеціаль­ний порядок утворення, реорганізації, ліквідації, підконтроль-ності, підзвітності, а також призначення і звільнення керівни­ка та вирішення інших питань відповідно до законодавства України.

До центральних органів виконавчої влади України зі спеціальним статусом слід віднести: а) Антимонопольний комі­тет; б) Державну податкову адміністрацію; в) Державну мит­ну службу; г) Державний комітет з питань регуляторної полі­тики та підприємництва; д) Національну комісію регулювання електроенергетики; є) Державну комісію з цінних паперів та фондового ринку; є) Державний департамент з питань вико­нання покарань; ж) Фонд державного майна; з) службу без­пеки; і) Управління державної охорони; к) головне управління державної служби.

-233-

Центральні органи виконавчої влади діють на підставі поло­ження, що затверджується Президентом України.

Президент України 12 березня 1996 р. затвердив «Загальне положення про міністерство, інший центральний орган дер­жавної виконавчої влади», в якому визначено основні напрями організації і діяльності міністерств та інших центральних орга­нів виконавчої влади, включаючи забезпечення прав і свобод та обов'язків людини і громадянина. Слід зазначити, що кожне міністерство і будь-який інший вище зазначений орган цен­тральної виконавчої влади здійснює захист прав людини в пев­ній сфері відповідно до своїх повноважень.

Місцеві державні адміністрації зобов'язані забезпечувати на відповідній території додержання прав і свобод громадян (ст. 119 Конституції України). Виконавчу владу в областях і районах, містах Києві та Севастополі, районах у цих містах та районах у Автономній Республіці Крим здійснюють місцеві державні адміністрації. Одне із головних завдань місцевої дер­жавної адміністрації в межах відповідної адміністративно-те­риторіальної одиниці є забезпечення законності та правопоряд­ку, додержання прав і свобод громадян.

Роль органів виконавчої влади щодо захисту прав людини полягає в здійсненні таких заходів для належного забезпечення прав і свобод людини та громадянина: а) виконання Конститу­ції України і законів України, рішень Конституційного Суду України, актів Президента України, Програми діяльності від­повідних органів виконавчої влади в галузях економіки, соці­ального і культурного розвитку, забезпечення прав і свобод людини; б) забезпечення проведення фінансової, цінової, інвестиційної та податкової політики, політики v сферах праці й зайнятості населення, соціального захисту, освіти, науки і культури, охорони природи, економічної безпеки і природоко­ристування; в) забезпечення національної безпеки та обороно­здатності країни; г) здійснення Кабінетом Міністрів України постійного контролю за виконанням органами виконавчої вла­ди Конституції та актів законодавства України, вжиття заходів щодо усунення недоліків роботи цих органів; д) розробка і здійснення програм (загальнодержавних, регіональних) еконо­мічного, науково-технічного, соціального і культурного розвит-

-234-

ку України; є) підготовка та виконання відповідних бюджетів (Кабінетом Міністрів України — Державного бюджету Украї­ни, обласними, районними, міст Києва та Севастополя, район­ними у цих містах державними адміністраціями — обласного, районного, міського бюджету відповідно); є) забезпечення здійснення заходів щодо охорони громадської безпеки, громад­ського порядку, боротьби зі злочинністю; ж) забезпечення розгляду звернень громадян та їх об'єднань; з) здійснення за­ходів щодо організації правового інформування і виховання населення; і) оголошення у разі стихійного лиха, аварій, ка­тастроф, епідемій, епізоотій, пожеж, інших надзвичайних по­дій зони надзвичайної ситуації; здійснення передбачених зако­нодавством заходів, що пов'язані з підтриманням у них гро­мадського порядку, врятуванням життя людей, захистом їх здоров'я, збереженням матеріальних цінностей.

Належне виконання цих завдань є гарантіями забезпечення прав і свобод людини, усуває можливі причини та умови пору­шень прав і свобод.

Забезпечення прав і свобод та здійснення обов'язків покла­дається Конституцією України на органи правосуддя (Консти­туційний Суд України та суди загальної юрисдикції) і прокура­туру (статті 121, 124, 147), інші правоохоронні органи¹. Вер­ховна Рада і Рада міністрів Автономної Республіки Крим зо­бов'язані брати участь у забезпеченні прав і свобод громадян (п. 7 ст. 138). Питання забезпечення прав і свобод вирішують і територіальні громади та їх органи і посадові особи (ст. 143). Громадяни України можуть об'єднуватися у політичні партії та громадські організації для здійснення захисту своїх прав і сво­бод та законних інтересів (ст. 36). Конституція України гаран­тує політичну багатоманітність (ст. 15). Забезпечення еконо­мічних і соціальних прав працюючих здійснюються і таким суб'єктом політики як трудовий колектив (ст. 44) та ін.

Економічні гарантії — це закріплені конституційними норма­ми та принципами економічні умови і засоби, що забезпечують здійснення прав і свобод людини та громадянина. Це умови людини та громадянина користуватися природними об'єктами

Див. розділ VII.

-235-

права власності народу України (статті 13—14), економічна багатоманітність (ст. 15), а також засоби забезпечення права приватної власності, підприємницької діяльності, можливостей заробляти собі на життя працею (ст. 43), участі на законних підставах у страйку (ст. 44) та умови здійснення відповідно до законодавства права працюючих на відпочинок (ст. 45).

Соціальні гарантії — це закріплені конституційними норма­ми соціальні засоби й умови здійснення прав, свобод і закон­них інтересів людини та громадянина. Серед таких умов і за­собів Конституція України закріплює: а) загальнообов'язкове соціальне страхування, створення мережі закладів для догляду за непрацездатними (ст. 46); б) створення державою умов, за яких кожний громадянин може мати можливість побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду, одержа­ти від держави чи органів місцевого самоврядування безоплат­но чи за доступну для громадянина плату, позбавлення житла примусово на підставі закону і за рішенням суду (ст. 47); в) державне фінансування охорони здоров'я, безоплатне на­дання медичної допомоги, створення ефективних і доступних умов медичного обслуговування та розвитку лікувальних за­кладів усіх форм власності, розвиток фізичної культури і спор­ту, забезпечення санітарно-епідемічного благополуччя населен­ня (ст. 49).

Ідеологічні гарантії — це закріплені конституційними норма­ми ідеологічні умови і засоби, що забезпечують здійснення прав, свобод і законних інтересів людини та громадянина. Конституція України закріплює ідеологічне різноманіття, умо­ви, за яких забороняється цензура, гарантується будь-яка ідео­логія, що не заборонена законом і що не може визнаватися державою жодна ідеологія як обов'язкова (ст, 15).

Юридичні гарантії — це закріплені конституційними норма­ми юридичні умови і засоби здійснення людиною прав, свобод та законних інтересів, Серед них Конституція України закріп­лює такі умови і засоби: а) гарантованість конституційних прав і свобод та неможливість їх скасування чи обмеження (статті 22, 157); б) збереження громадянства за будь-яких об­ставин і можливості змінити громадянство (ст, 25); в) гаран­тування прав, свобод і обов'язків іноземців та осіб без грома-

-236-

дянства, що перебувають на території України на законних підставах (ст. 26); г) гарантування судового захисту прав і свобод людини і громадянина (ст. 55); д) відшкодування за

рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матері­альної та моральної шкоди (ст. 56); є) право кожного знати свої права і обов'язки (ст. 57); є) положення про дію законів та інших, нормативно-правових актів дії в часі (ст. 58); ж) право правової допомоги, включаючи діяльність адвокату­ри (ст. 59); з) гарантію, згідно з якою ніхто не зобов'язаний виконувати явно злочинні розпорядження чи накази (ст. 60); і) гарантії неможливості бути двічі притягненим до юридичної відповідальності одного виду за одне і те саме правопорушення (ст. 61); к) презумпції невинуватості (ст. 63); л) гарантовану державою можливість особи не нести відповідальність за від­мову давати показання або-пояснення щодо себе, членів сім'ї чи близьких родичів, коло яких визначається законом (ст. 63); м) можливості підозрюваного, обвинуваченого, чи підсудного на.захист (ст. 63); н) гарантованого статусу засудженого, який користується всіма правами людини і громадянина, за винятком обмежень,.які визначені законом і встановлені виро­ком суду (ст. 63); о) гарантії необмеженості конституційних прав і свобод людини й громадянина, крім випадків, передба­чених Конституцією України (ст. 64).

Отже, гаранти здійснення прав, свобод і законних інтересів людини та громадянина є важливим елементом механізму за­безпечення "їх реалізації. Крім нормативних гарантій, розріз­няють і організаційні гарантії, тобто діяльності державних і не­державних організацій, що утверджують і забезпечують права та обов'язки, а саме створюють умови, охороняють, захища­ють від правопорушень та беруть участь у відтворенні поруше­ного права.

§ 3. Юридичні елементи механізму забезпечення реалізації прав і свобод

Одним з елементів механізму забезпечення реалізації кон­ституційних та інших прав, свобод та обов'язків є його юри­дичний склад. Юридичними елементами механізму реалізації

-237-

прав і обов'язків людини та громадянина є: а) правові норми та нормативно-правові акти; б) юридичні факти; в) правові відносини; г) права, свободи та обов'язки; д) індивідуально-правові документи; є) форми та методи організації здійснення прав і обов'язків.

Правові норми — це загальнообов'язкові, загальні, формаль­но визначені, встановлені чи санкціоновані та забезпечені дер­жавою правила поведінки людини в суспільстві, що регулюють суспільні відносини між соціальними суб'єктами. Існують різні класифікації правових норм. Залежно від характеру диспозиції правової норми розрізняють правові норми, що уповноважу­ють, забороняють або зобов'язують. Права і свободи людини та громадянина закріплюються правовими нормами, що упов­новажують. Це означає, що держава уповноважує людину дія­ти за власною волею таким чином, щоб це не порушувало пра­ва і свободи інших людей. Правові норми, що уповноважують, закріплюють природні та позитивістські права і свободи. В ос­нові цього виду норм лежить дозвіл чи уповноваження. На­приклад, конституційна норма дозволяє кожній людині захи­щати свої права і свободи від порушень і протиправних пося­гань будь-якими не забороненими законом засобами. Уповно­важення використовується законодавцем для більшості суб'єктивних прав і свобод, що надають людині можливості вільного вибору варіанту поведінки на власний роосуд. На­приклад, кожен має право на підприємницьку діяльність, що не заборонена законом.

Правові норми містяться у статтях нормативно-правових ак­тів. Це письмові документи компетентного органу держави (чи спільно кількох органів), в яких закріплені правила поведінки загального характеру, що забезпечуються державою. Виходячи з визначення нормативно-правового акту, слід зазначити про їх видове різноманіття. Найпоширенішим є поділ нормативно-правових актів за юридичною силою, в результаті чого отри­муємо дві групи — закони і підзаконні нормативні акти.

Права, свободи, обов'язки та їх гарантії регулюються кон­ституційними та іншими нормами законів. Це випливає з ви­мог Конституції України (ст. 92), де закріплюється, що права, свободи людини і громадянина, їх гарантії та основні обов'язки

-238-

громадянина визначаються виключно законами України. Під­законні нормативно-правові акти можуть лише встановлювати механізми реалізації окремих прав, свобод та обов'язків та їх гарантій.

Для юридичного механізму забезпечення реалізації прав, свобод та обов'язків людини і громадянина важливе значення мають юридичні факти. Це конкретні життєві обставини, які передбачені нормами права, що обумовлюють виникнення, зміну та припинення правових відносин. Вони формулюються у гіпотезі правової норми і залежно від вольового критерію по­діляються на дії та події. Для забезпечення реалізації прав, свобод і обов'язків однаковою мірою мають значення і дії, і по­дії. Події — це конкретні життєві обставини, що не залежать від волі суб'єкта (носія суб'єктивного права). Наприклад, така подія, як аварія на Чорнобильській АЕС, послужила юридич­ним фактом для відшкодування потерпілим матеріальних збит­ків. Більшістю юридичних фактів, що обумовлюють виникнен­ня правовідносин із забезпечення реалізації прав і свобод лю­дини та громадянина, є дії суб'єктів. Це такі життєві обстави­ни, що залежать від волі суб'єктів права. Вони можуть бути правомірними і неправомірними. Правомірні дії — це життєві обставини в межах чинного права. Наприклад, кожен, хто ба­жає одержати вищу освіту, подає про це заяву до вищого нав­чального закладу. Щоб забезпечити реалізацію цього права, керівник вищого навчального закладу видає наказ про допуск такого заявника до складання вступних конкурсних іспитів. Правомірні дії в цьому прикладі реалізуються у вигляді право­мірного вчинку та правомірного юридичного акту.

Неправомірні дії характеризуються як життєві обставини, що суперечать чинним нормам права. Вони є підставою для за­хисту та відновлення порушеного права. Порушення конститу­ційно-правових норм тягне за собою як конституційну, так й інші види юридичної відповідальності.

Елементом юридичного механізму забезпечення реалізації прав, свобод та обов'язків є правові відносини. Це специфічні суспільні відносини, що виникають на підставі норм права, учасники яких є носіями суб'єктивних прав та юридичних обов'язків. У цьому механізмі реалізації правовідносини харак-

-239-

теризуються специфічними суб'єктами, об'єктами та змістом. Виходячи з того факту, що забезпечення прав і свобод є голо­вним обов'язком держави, слід визначити суб'єктами аналізо­ваних правовідносин людину і громадянина з одного боку та державні органи й органи місцевого самоврядування з іншого. Той факт, що місцеве самоврядування є безпосереднім суб'єк­том забезпечення реалізації прав і обов'язків, закріплюється низкою норм Конституції та законів України. Саме територі­альна громада та створені нею органи забезпечують здійснення прав, свобод та обов'язків на певній території. Серед держав­них органів суб'єктами забезпечення вищезгаданих прав є за­конодавчі, виконавчі, судові та контрольно-наглядові державні органи. Іншими словами, суб'єктами забезпечення реалізації прав і обов'язків людини є: а) Верховна Рада України; б) Пре­зидент України; в) Кабінет Міністрів України та інші органи виконавчої влади; в) Конституційний Суд та суди загальної юрисдикції; г) система правоохоронних органів.

Об'єктами правовідносин у процесі забезпечення реалізації прав є матеріальні та духовні блага, інші інтереси і потреби людей (дії та результати діяльності), що закріплюються в Кон­ституції та законах України.

Зміст аналізованих правовідносин складають права та
обов'язки сторін, тобто людини та громадянина з одного боку
та державних і недержавних структур, що забезпечують реалі­
зацію прав, з іншого.;.

Реалізація суб'єктивних прав і юридичних обов'язків закріп­люється в індивідуально-правових документах. Це акти вико­ристання, виконання та застосування права. Актами викорис­тання називають індивідуально-правові документи, що склада­ються в результаті реалізації суб'єктивних прав учасниками правовідносин. Акти виконання — це документи, що склада­ються в процесі здійснення обов'язків. Акти застосування — це індивідуально-правові документи, що складаються при застосу­ванні правових норм і є обов'язковими для виконання тими суб'єктами, кого вони стосуються. Існують різні види таких ак­тів, а саме: а) вироки, ухвали та постанови; б) подання та протести; в) висновки та протоколи й інші,

-240-

Діяльність суб'єктів правовідносин у процесі здійснення суб'єктивних прав і юридичних обов'язків передбачає викорис­тання певних форм і методів організації їх здійснення. Під формами діяльності державних органів та органів місцевого

самоврядування розуміють здійснення певних, передбачених нормативно-правовими актами та практикою державного бу­дівництва видів діяльності посадових та службових осіб зако­нодавчих, виконавчих, судових та контрольно-наглядових ор­ганів і органів місцевого самоврядування за допомогою яких реалізуються 'їх завдання і функції із забезпечення прав, сво­бод та обов'язків людини і громадянина в межах компетенції кожного органу. Ці форми поділяють на правові, організаційні та організаційно-правові.

• Правові форми — це такі види здійснення функцій, що тяг­нуть за собою правові наслідки, До них відносять; а) нор-мотворчу; б) управлінську; в) правоохоронну; г) правореаліза-ційну; д) правозастосовчу.

'Організаційні форми, на відміну від правових, не тягнуть правових наслідків. До них відносять: а) регламентуючу; б), матеріально-технічну;.в) ідеологічну; г) виховну, Ці форми поділяють на: а) загальні та конкретні;.б) внутрішньоорганіза-ційні; в) організаторські; г) організаційно-правові. Організа­ційно-правовими називають форми, що практично склалися і закріплені нормативно-правовими актами. Сюди відносять: а) сесії; б) засідання; в) збори; г) індивідуальну і колективну робота та інші.

Державні органи та органи місцевого самоврядування в про­цесі забезпечення реалізації прав, свобод і обов'язків викорис­товують як правові, організаційні, так і організаційно-правові форми та методи роботи.

Методами діяльності державних органів і органів місцевого самоврядування називають способи, засоби і прийоми, що за­стосовуються в межах визначених форм з метою здійснення завдань і функцій цих органів у сфері забезпечення реалізації прав і обов'язків людини та громадянина, що обумовлені їх компетенцією. Як і форми, методи цієї діяльності поділяють на правові, організаційні та організаційно-правові.

-241-

Правовими методами називають такі способи, прийоми та засоби за допомогою яких здійснюються нормотворча, право­охоронна і правозастосовча форми діяльності органів держави і місцевого самоврядування.

Дата добавления: 2015-05-10