Італійський Передренесанс. Данте. Іван Франко про Данте

Проторенесанс тісно пов'язаний з середньовіччям, з романськими, готичними традиціями, цей період став підготовкою Відродження. Цей період ділиться на два підперіоди: до смерті Джотто ді Бондоне і після (1337 рік). Найважливіші відкриття, найяскравіші майстри живуть і працюють в перший період. Другий відрізок пов'язаний з епідемією чуми, що обрушилася на Італію. Всі відкриття відбувалися на інтуїтивному рівні. В кінці XIII століття у Флоренції зводиться головне храмова споруда - собор Санта Марія дель Фьоре, автором був Арнольфо ді Камбіо, потім роботу продовжив Джотто, спроектував кампаніли Флорентійського собору.

Данте-в идатний італійський поет, велетенська постать якого, за висловом Ф.Енгельса, визначає кінець феодального середньовіччя і початок сучасної капіталістичної ери. В історію світової літератури він увійшов як «останній поет середньовіччя і перший поет нового часу» (Ф. Енгельс), автор «Нового життя» (1292—1293) і «Божественної комедії» (1313 —1321).

Народився Данте у Флоренції в дворянській сім'ї. Данте з молодих років брав участь у політичній боротьбі на боці гвельфів, що вплинуло на формування його активної та діяльної натури. В той же час, навчаючись юриспруденції в Болонському університеті, Данте захоплюється поезією. Особливий вплив на нього здійснює школа «солодкого нового стилю», засновником якої був викладач літератури Болонського університету Гвідо Гвініцеллі. Саме його Данте називав своїм учителем і батьком. Лірика школи «солодкого нового стилю» поєднувала в собі досвід провансальської рицарської поезії з її витонченим культом служіння Дамі й традиції сіцілійської поезії, насиченої роздумами та філософським розгляданням краси.

Ранні твори Данте (30 віршів, із яких 25 сонетів, 4 канцони і одна станца), об'єднані прозовим текстом, склали збірку під назвою «Нове життя». Твори цієї збірки несуть в собі всі елементи «солодкого нового стилю» — філософічність, риторичність, містичну символіку та витонченість форми. Але разом з тим, збірка стає і першим здобутком нової ренесанської літератури — справжнім гімном життю ті любові. «Нове життя» — автобіографічна повість про історію кохання Данте до Беатріче.

До влади у Флоренції приходять гвельфи, і у 1300 році Данте обирається одним із семи членів колегії пріорів, яка правила міською комуною. Однак в умовах загострення суспільної боротьби єдність гвельфської партії тривала недовго, і вона розколюється на дві ворогуючі групи — «білих», які відстоювали незалежність комуни від папської курії, і «чорних» — прихильників папи. За допомогою папської влади «чорні» гвельфи розгромили «білих» і почали над ними розправу. Данте присудили до спалення. Рятуючи життя, Данте у 1302 році покидає Флоренцію, до якої так і не зможе більше повернутись. Перші роки вигнання він живе надією на поразку «чорних», намагається встановити зв'язки з гібелінами, але швидко зневірившись в них, проголошує, що віднині він сам «собою творить партію». Залишаючись прибічником єдиної Італії, Данте покладає надії на германського імператора Генріха VII, який невдовзі вмирає.

Йому доводиться жити в меценатів — однодумців, розбирати їхні бібліотеки, служити секретарем, на деякий час (приблизно 1308—1310 роки) він перебирається до Парижа.

Флоренція пропонує Данте повернутись до рідного міста за умови виконання принизливого образу покаяння, від чого Данте рішуче відмовляється. У ІЗ15році флорентійська сеньйорія знову засуджує його до смертної кари, і Данте назавжди втрачає надію на повернення до Флоренції, але не припиняє своєї суспільно-політичної діяльності за Італію без міжусобних війн і без папської влади.

У його творчості періоду вигнання з'являються нові риси, зокрема пристрасний дидактизм. Данте виступає як філософ і мислитель. Поезія його наповнюється моральними сентенціями, казковими знаннями, прийомами красномовства. У цілому ж превалюють публіцистичні мотиви і жанри.

До 1313 року, коли він приступає до створення «Божественної комедії», Данте пише морально-філософський трактат «Бенкет» (між 1304—1307 роками) і два трактати латиною «Про народну мову» і; «Монархія». У «Бенкеті» широко представлені філософські, богословські, політичні та моральні проблеми того часу;

Трактат «Про народну мову» являє собою першу в Європі мовознавчу працю, головна ідея якої — необхідність створення єдиної для Італії літературної мови та її панування над численними діалектами (їх Данте нараховує чотирнадцять). Пафосом єдності Італії просякнутий і незавершений трактат «Монархія». Це свого роду політичний маніфест Данте, в якому він висловлює свої погляди на можливість побудови справедливої і гуманної держави, здатної забезпечити загальний мир і особисту свободу кожного громадянина.

Поемою «Божественна комедія» (1313—1321) Данте зібрав воєдино увесь досвід розуму й серця, художньо переосмислив основні мотиви й ідеї своїх попередніх творів. Мета поеми, як зазначав сам поет, «вирвати тих, хто живе в цьому житті зі стану мізерії і привести їх до стану блаженства». Данте назвав свій твір «Комедією», пояснюючи, що так позначається, згідно з нормами середньовічної поетики, будь-який твір середнього стилю зі страхітливим початком і щасливим кінцем, написаний народною мовою.

Поема складається з трьох частин: «Пекло», «Чистилище» і «Рай». Кожна частина (кантика) у свою чергу має 33 пісні, до яких додається вступ, і поема, таким чином, налічує 100 пісень. Форма вірша поеми також визначається числом 3. Данте тут канонізує форму терцини. Така структура, з одного боку, повторює християнську модель політичного світу, який поділяється на три сфери—Пекло —Чистилище —Рай, а з другого —підкоряється містичній символіці числа 3.

Данте тут опирається не тільки на релігійну літературу, але й на досвід Гомера, який відправив Одіссея в царство мертвих, і на найбільш авторитетний для нього приклад Вергілія, у якого Еней також сходить в Тартар, щоб побачитись зі своїм батьком.

Найважливішою художньою особливістю його твору є те, що мандрівником по потойбічному світу стає сам поет. Саме він «на півшляху свого земного світу» (тобто десь у тридцяти п’ятирічному віці), заплутавши в життєвих незгодах, які він порівнює з похмурим, суворим і диким лісом, населеним лютими хижаками, шукає порятунку. На допомогу Данте приходить його улюблений поет Вергілій. Він стає провідником Данте і веде його за собою через пекло і чистилище, щоб далі передати його улюбленій Беатріче, в осяяному супроводі якої Данте підноситься в рай.В алегоричному плані Данте є втіленням душі, Вергілій — розуму, Бєатріче — найвищої мудрості.

Пекло — це символ зла, рай — любові, добра й доброчесності, чистилище — перехід від одного стану до другого, вищого, а сама подорож по загробному світу означає шлях до спасіння.

За словами найкращого російського перекладача поем Данте М.Л. Лозинського, «Божественна комедія» — це книга про Всесвіт і такою ж мірою книга про самого поета, яка назавжди залишиться у віках як вічно живий взірець геніального творіння.

Думка Франка щоразу зверталась до геніального Данте.Франко пише Драгоманову, що Данте, «цю колосальну святиню середньовікового духу», слід цінувати «головно задля недосяжної простоти і грандіозності його стилю». І додає, що сам має намір взятись за лірику Данте і «Божественну комедію»: «Може, удасться дещо й на наше бідне поле перенести». Починаючи з 1907 року на сторінках «Літературно-Наукового Вісника» з’являється ряд «студій» Франка про Данте і його час. Книга«Данте Алігієрі», без перебільшення, один з найяскравіших спалахів духовної енергії нашого Титана-Франка.

І, безперечно, лише той творець, хто, подібно до Франка, збагнув загадкову й горду душу геніального італійця, міг би написати такі чудові, натхненні рядки: «Дантова поема — се не лише малюнок даного закутка дійсного світу, який Данте переходив своїми ногами, і малюнок тої історичної доби з її героями й катастрофами, яку пережив Данте; се не лише малюнок того космічного порядку, який тогочасна наука бачила в світі з його поділом на землю, пекло, чистилище й небесні сфери; се не лише малюнок індивідуальної душевної драми, що відбулася в Дантовій душі; се щось іще більше, ще глибше: се малюнок душевного перелому в душі кожного чоловіка, того перелому, що починається гріхом, порушенням суспільного порядку та етичного закону, і через безодні завзятості, зневіри, розпуки доходить до жалю, каяття, покути і кінчиться розкошами поєднання і душевного відродження та заспокоєння. Се віковічна повість кожного з нас, кожного, хто думав, любив, помилявся, падав духом і знов підносився. Данте силою свого генія зробив... першу новочасну психологічну повість, першу студію новочасної душі,

Дата добавления: 2015-05-07